Олег Лужний: “В кожної нормальної людини релігія має займати перше місце в житті”

Нещодавно відшумів турнір ЄВРО-2012. Глядачі на екранах чи, якщо повезло, на футбольних аренах могли зауважувати, як футболісти виявляють свої релігійні погляди під час матчів. Яку роль релігія, віра відіграє в житті спортсмена? — з таким запитанням редакція РІСУ звернулася до зірки українського футболу Олега ЛУЖНОГО. Київське «Динамо» у часі його капітанства у 1997-1998 рр. двічі перемагало у Лізі чемпіонів іспанські «Барселону» і «Реал». Чотири роки грав у лондонському «Арсеналі», з якою перемагав і у Прем’єр-лізі, і в кубку Англії. Він увійшов до символічної збірної України ХХ ст. З червня 2012 р. працює головним тренером сімферопольської «Таврії». Все, що здобув, пан Олег насамперед завдячує Богу.

— Пане Олеже, неодноразово доводилося чути про Вас, як доброго християнина, на Вашій колишній парафії св. Миколая на Аскольдовій могилі в Києві.

— А чого колишній? І нинішній.

— Але Ви зараз живете в Криму. Чи Ви віртуально залишаєтесь парафіянином церкви на Аскольдовій Могилі?

— Саме так. Коли я приїжджаю до Києва, то з родиною ідемо до церкви на Службу Божу.

— А як відбувається у віруючого спортсмена парафіяльне життя, як часто маєте можливість піти до храму? Яке місце загалом релігія займає у Вашому житті?

— Вважаю, що релігія має займати перше місце в кожному, не тільки моєму, житті. В кожної нормальної людини, повторюю, нормальної людини, має займати перше місце в житті. Я вважаю, що, якщо людина не віруюча, то вона, по-перше, нічого собою не представляє, а по-друге, у неї немає нічого святого у житті, вона живе як тварина.

— Ви спілкуєтесь зі спортсменами. Наскільки багато серед них є людей віруючих? Чи це є віруючі люди, чи це показова віра?

— Є різні люди: є погані, є хороші. Так само і тут є такі, що вірують від чистого серця, від чистої душі, а є такі, які займаються показухою. Але я вважаю, що кожна людина має сама вирішувати що вона хоче.

Знаю таких футболістів, які є дуже духовними, моляться. Але не хочу називати прізвищ. Вони є і в «Динамо» (Київ), і в «Таврії». Ось, наприклад, в «Таврії» в команді так заведено, що перед кожною грою президент Куніцин і вся команда йдуть до церкви молитися. Є така традиція.

— Сьогодні, коли футбол став дуже інтернаціональним, коли в одній команді можуть грати люди з різних континентів, чи є якесь духовне єднання, окрім спортивного інтересу, азарту?

— Я думаю, що єднає перш за все робота. А віра є справою особистою. У нас в команді є і мусульмани, можливо і невіруючі, точно не знаю, бо не розпитував. Перед кожною грою ми ходимо до церкви, але це не примусово. А мусульмани можуть молитися окремо.

— А як колеги по спорту ставляться до Вашої конфесійності?

— Та яка їм різниця? В них є своя віра, в мене – своя. Бог же ж один, яка ж різниця?

— А чи виникають дискусій між спортсменами на духовні тематики?

— Ні, ніколи такого не було.

— Про Вас гарно відгукується нинішній екзарх УГКЦ у Великій Британії, де Ви працювали і були парафіянином місцевої громади. А чи Ви знайомі з Главою УГКЦ, який також є шанувальником футболу?

— Коли я буваю в Англії, то ми зі сім’єю, як є можливість, у неділю чи в свята ходимо до церкви. Приємно бачити, як туди приїжджає багато людей, яких вже впізнаєш.

А нинішнього Главу УГКЦ особисто я не знаю. Я бачив його кілька раз по телевізору — він дуже приємна людина. Мені було би приємно з ним зустрітися особисто. Просто часу в нас вільного замало. На чемпіонаті в нас може буде перерва, то може в Києві десь зустрінемось, поговоримо. Я був би радий зустрітися з Патріархом Святославом.

— Пане Олеже, відомо, що Ви є благодійником Церкви, багато допомагали і в Україні, і в Англії. А яку ділянку в житті Церкви Ви вважаєте особливо важливою щодо підтримки?

— Я завжди намагався відповідати на потреби церкви, завжди намагаюся допомогти. А на що конкретно? Чи це хворі діти, чи це на ремонт храму, — конкретно не можу сказати. Я вважаю, що які потреби Церква має, на такі і потрібно давати.

— А чи є серед футболістів традиція жертвувати, підтримувати якісь благодійні речі?

— Це індивідуально. Хто хоче давати – дає, хто не хоче – не дає. Кожен має свої погляди на такі речі і можливості.

— Колись була така інформація, що УЄФА хоче заборонити футболістам під час футбольних матчів виявляли свою релігійність. Чи існує така заборона і якщо існує, то як ви до неї ставитесь?

— Я не думаю. Не можу собі уявити, як вони можуть таке заборонити футболісту. Що ж тоді – виганяти його з поля?

— Діти, які мають футбольних кумирів, часто копіюють їх поведінку на футбольному полі, зокрема, хрестяться перед важливим кроком. Як Ви думаєте, чи може бути свідченням для юних фанів те, що релігія для футболістів важлива?

— Думаю, що так, адже релігія має бути в душі і в серці кожної людини.

Я би хотів побажати не тільки футболістам, а всьому молодому поколінню, що коли вони будуть вірити і молитися, то Бог їм допоможе у всьому, бо більше ніхто — крім Бога.

Розмовляв Тарас Антошевський,

Львів-Сімферополь, 3 серпня 2012