Отець Назарій Кащак: "Провінція Місьйонес – маленька Україна, тільки з пальмами"

21 квітня 2011, 13:20 | Інтерв'ю | 1 |   | Код для блогу |  | 

о. Назар КащакНова хвиля української еміграції, яка розпочалась у 90-х роках, трансформувала картину життя українських християн за кордоном. Сьогодні в Аргентині співіснують три еміграційні потоки, що ставить перед українським духовенством нові вимоги й завдання. Українська Греко-Католицька Церква стикається, зокрема, з проблемами фінансування, браку священиків та соціальними протиріччями. Про те, якою є християнська еміграція в Аргентині, як Церква вирішує проблеми та про місію священнослужителів за кордоном – наша розмова з о. НАЗАРІЄМ КАЩАКОМ, віце-канцлером єпархії Покрови Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі.

- Отче, сьогодні Ви обслуговуєте дві парафії, окрім цього, служите в домі сестер Василіанок – роботи багато. Чи сподівалися Ви такого надміру обов’язків і чому вирішили поїхати з місією в Аргентину?

- Закінчивши Івано-Франківську духовну семінарію, я отримав запрошення від тоді ще апостольського адміністратора, а тепер Глави УГКЦ Святослава (Шевчука), на місійну працю для українців греко-католиків у Аргентині. Близько півтора місяця я роздумував над цією пропозицією: читав інформацію про Аргентину, про труднощі духовного життя за кордоном, про потреби Церкви. Увесь цей час я молився, щоб Господь допоміг мені прийняти правильне рішення, адже знав, що буде нелегко, і було тяжко покидати рідних. Однак, очевидно, вірні за кордоном мене більше потребували. Прийнявши пропозицію Патріарха, я почав вивчати іспанську, опісля покинув отчий дім.

- Чим Вас вразила Аргентина і зокрема Українська Греко-Католицька Церква в еміграції?

Зустріч з Патріархом в Аргентині- Аргентина – надзвичайно гарна країна. Її природа і ландшафти зачаровують. Що ж стосується тамтешніх вірних, то з 300 тисяч українців лише 160 тисяч належать до Української Греко-Католицької Церкви. Переважно вони зосереджені в провінціях Буенос-Айрес, Місьйонес, Чако, Формоса, Ріо-Неґро. Кожна провінція має свої особливості. Наприклад, Місьйонес нагадує мені Україну, тільки з пальмами (усміхається).

Люди тут часто відвідують церкву. Щонеділі на службу приходить близько 60 вірних. У кафедральному соборі в Буенос-Айресі щонеділі буває 100, а то й більше вірних. Аргентина – зовсім інша культура, темперамент. Аргентинці як християни є доволі поверхневими та спонтанними. Сьогодні парафіянин виявляє щирі жести своєї віри, а протягом року може взагалі не прийти до церкви. Ще однією особливістю є те, що коли настають вакації, вони всі покидають місто, внаслідок чого чисельність наших вірних різко зменшується протягом трьох місяців.

- Якщо існує розмежування в духовному світовідчутті парафіян, то, мабуть, душпастирське служіння також має свою специфіку?

- Звісно. Скажімо, якщо церковне свято випадає на будній день, то здебільшого Літургія переноситься на неділю. Оскільки люди серед тижня працюють, не всі можуть прийти і взяти участь у Богослужінні. Окрім цього, в Аргентині священик іде до людей, а не навпаки. Отець повинен часто відвідувати родину своїх парафіян, спілкуватися з усіма, люди дуже з того радіють. А в неділю, по закінченні Літургії, священик виходить на подвір’я біля церкви і спілкується зі всіма парафіянами. Якщо до когось випадково не підійдеш, людина може сприйняти це як поганий жест.

- Протягом 90-х років в Аргентину прибула нова еміграційна хвиля. Яким чином сьогодні співіснують «старі» й «нові» емігранти? Чи не породжує таке сусідство конфліктів?

- В 90-х в Аргентині відбулися економічні й соціальні зміни. Багато людей приїхало сюди, багато виїхало з Аргентини у Сполучені Штати. Небагато вірних нової еміграції відвідує нашу церкву. Крім того, ми зіткнулися з проблемою незаконного займання церковних приміщень. Річ у тім, що 1994 року приїхали нові емігранти. Владика Андрій (Сапеляк) поселив їх у приміщенні від єпархіального управління, де на той час вивчали українську мову організації «Пласт» і «Просвіта». Нові емігранти повністю освоїли приміщення. Навіть у дзвіниці церкви жили люди. Парафіяни, що прибули, не заманіфестували себе ані греко-католиками, ані католиками. І звісно, стара еміграція, яка будували ці приміщення своїми руками, прагне отримати їх назад. Натомість нова еміграція виселятись не хоче. Документів у них немає, однак порядки Аргентини дозволяють їм жити на цій території. Наразі триває судовий процес. І в такий спосіб стара хвиля не сприймає нову. Не варто говорити, що всіх, адже вони дуже розпорошені по Буенос-Айресі, але тих, які незаконно поселилися, вважають окупантами.

- Яким є стан української мови в еміграції та її роль в житті вашої парафії?

- Свого часу українці Аргентини багато перетерпіли за мову. Люди приїжджали й не знали іспанської, дуже часто діти залишались по 2-3 роки в тому ж класі, бо не могли подолати мовного бар’єру. І сьогодні накинути їм українську мову в спілкуванні й релігійному житті буде неправильно. Сам я в побуті з вірними спілкуюсь іспанською. Звісно, якщо людина заговорить українською, то спілкуватимусь рідною мовою. На превеликий жаль, аргентинська молодь здебільшого української мови не знає.

Щодо плекання української мови, то в одних провінціях ситуація краща, в інших навпаки. От провінція Місьйонес не зберегла української, Літургію ми служимо іспанською. Така ж ситуація в провінціях Чако і Мендоса. Проте наші традиції і обряди ці провінції зберігають. Кращою є ситуація в провінції Буенос-Айрес. Там діють культурно-просвітницькі організації: «Відродження», «Просвіта», «Пласт», СУМ. Вони організовують Святвечір, великодні забави, Дні української культури. Також на єпархіальному рівні щороку проводиться курс українознавства в провінції Місьйонес.

- Чи не відсуне такий «переклад» українську мову на задній план?

- Людині, яка прожила довгий час на чужій землі, особливо дітям, народженим в еміграції, буде важко зрозуміти українську мову. Набагато ефективнішим є роз’яснення нашого обряду, наших звичаїв іспанською. В тому, що ми перекладаємо, немає нічого страшного, адже обряд нічого не втрачає, а люди натомість починають розуміти і приходити до нашої церкви. Ще до свого висвячення владика Святослав поставив перед собою завдання відчинити двері нашої Церкви не лише для українських греко-католиків, а й для аргентинців, щоб і вони змогли збагатитися в нашому східному обряді. Це завдання передбачає створення живої спільноти, християнського життя, де Церква буде великою родиною. Цим сьогодні займаємось ми і займаються наші культурно-просвітні організації.

- В умовах дедалі більшої поліетнічності населення шлюби бере молодь, що належить до різних традицій. Як змішані шлюби впливають на стан Вашої парафії?

- Змішані шлюби є в більшості випадків. Згідно з канонічним правом нашої Церкви, дружина має перейти на обряд чоловіка. Однак майбутня сім’я сама вирішує, до якого обряду буде належати, адже це рішення повинне бути обдуманим і погодженим. Опісля молодята маніфестують свою згоду приєднатися до Церкви. Не можу сказати, що змішані шлюби суттєво змінюють парафії, адже одні відлучаються від нашої Церкви, інші приходять.

- Сьогодні надзвичайно актуальною для всього світу, зокрема й для Аргентини, є питання реєстрації «одностатевих шлюбів». Чи стикалися Ви з цією проблемою?

- Ви маєте рацію, ця проблема є дуже актуальною в самій Аргентині. Адже це перша країна Латинської Америки, яка дозволила одностатеві шлюби. Наша Церква всіляко намагається протистояти цьому моральному занепадові. У цій боротьбі нас підтримують протестанти і єврейське населення. Епоха морального релятивізму ставить перед нашою Церквою перешкоди, і за кордоном значно більші, ніж в Україні. Однак їх потрібно долати. Наразі не було маніфестантів, які б вимагали визнання закону на рівні парафії або ж просили дати шлюб.

- Ви згадували про протестантів. Чи є поблизу Вашої парафії осередки таких християн?

- У провінції Мендоса багато протестантських церков. Наразі не можу точно сказати скільки. Для прикладу, на тій парафії, де я служу, в місті Бовена, провінція Мендоса, є шість протестантських храмів різноманітних відгалужень. Є навіть українці з Волині, які приїхали до Аргентини вже протестантами.

- Які стосунки сьогодні між Українською Греко-Католицькою Церквою та Православною Церквою?

- У Аргентині немає такого антагонізму між православними і католиками, як в Україні. Оскільки багато тих, хто виїхав наприкінці XIX — на початку XX століття не зіткнулися з тими проблемами, які довелось долати вірним в Україні: підпілля, переслідування УГКЦ з боку Російської Православної Церкви. Автокефальна Православна Церква Константинопольського Патріархату в еміграції є в меншості. Наша Церква з ними співпрацює під час єпархіальних заходів, святкування празника катедрального собору нашої єпархії, Святвечора, благодійних обідів, відбуваються молебні, посвячення води. Окрім цього, ми зустрічаємось під час заходів, організованих «Просвітою». Також в Аргентині є Православна Церква Московського Патріархату, яка має свої архиєпископства.

- Чи існують розбіжності у діяльності парафії згідно з Кодексом канонів Східних Церков та Кодексом канонів Римської Церкви?

Літургія у римо-католицькому соборі- Певні розбіжності існують. Щоб це узгодити, збираються наші єпископи і єпископи латинського обряду, і на єпархіальному рівні все це вирішується. Потім прийняті постанови застосовують в щоденному житті Церкви. Окрім таких зборів, наші єпископи беруть участь у засіданні всіх єпископів Аргентини, де приймаються рішення всередині аргентинської Церкви.

- Чи відбувається діалог Церкви і уряду?

- Співпраці з урядом як такої немає, однак очільники держави наші заходи підтримують. Наприклад, у катедральному соборі латинської Церкви міста Буенос-Айреса відкрили меморіальну таблицю жертвам Голодомору. Окрім цього, проводимо Дні України в Аргентині. Здебільшого наші культурно-просвітницькі організації співпрацюють з урядом, ми ж співпрацюємо з церквою і архиєпископством Буенос-Айреса.

- Цього року Ви приїжджали в Україну. Якою була Ваша місія на Батьківщині?

- Головним моїм завданням під час вакацій було відвідати семінарії в Івано-Франківську та у Львові, щоб запросити молодих семінаристів, в майбутньому священиків, їхати працювати в Аргентину. На превеликий жаль, коли наші парафіяни тільки приїжджали в цю країну, з ними не було достатньої кількості священиків. Сьогодні наша єпархія налічує 17 священиків на 50 парафій. Ми не в стані надати глибоку допомогу всім вірним, тому сподіваємось, що прийдуть семінаристи, які працюватимуть поруч із нами.

Наразі маємо трьох семінаристів. Цього року прийшов хлопець з провінції Мендоса, дитя українських дисидентів. Ці юнаки навчаються в семінарії міста Ла Плата. Окремі предмети мають при катедральному соборі. Головною вимогою до майбутніх семінаристів є щира віра і готовність працювати на славу Божу.

Основною проблемою нашого духовенства в Аргентині є брак фінансування на утримання священика. Патріарх Святослав працював і продовжує працювати над тим, щоб могти забезпечити священика з єпархіального джерела. Маємо надію з Божою допомогою продовжити його починання.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • ruthenus.blogspot.com | 25 квітня 2011, 23:33
    Коментувати коментар

    Interwju w ci?omu cikawe i sympatyczne. Prote warto pry nahodi joho postawyty j pytannia, chto wyk?adaje w Iwano-Frankiw?kij seminariji kanoniczne prawo, ko?y wypusknyky cioho zak?adu syplat' takymy "per?ynamy", jak o?: "Змішані шлюби є в більшості випадків. Згідно з канонічним правом нашої Церкви, юнак мав би перейти на обряд дружини. Однак майбутня сім’я сама вирішує, до якого обряду буде належати (...)"

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • enzian | 9 квітня 2020, 12:41

    А достатньо було дослухатись порад спеціалістів.

  • enzian | 9 квітня 2020, 09:57

    І КПЛ, і вся РПЦвУ.

  • Ігор Затятий | 8 квітня 2020, 23:23

    КПЛ -джерело зарази?!

  • sai | 8 квітня 2020, 17:14

    Бутинський

  • sai | 8 квітня 2020, 14:54

    Ігор Ісіченко З приємністю повідомляю, що в телефонній розмові єпископ ПЦУ Митрофан запевнив мене, що Харківсько-Богодухівська єпархія ПЦУ не має відношення до зазіхань окремих осіб на

Популярні статті місяця