Отець Василь Поточняк: "Впродовж кількох поколінь міграція залишила свій знак на кожному з нас"

29 жовтня 2010, 13:13 | Інтерв'ю | 0 |   | Код для блогу |  | 

о. Василь Поточняк 30 жовтня, у суботу, з собору Святого Юра у Львові, розпочнеться нічна проща до Страдчу у наміренні за українських мігрантів та їхні родини.

Про основну місію прощі родин мігрантів, яка відбувається вперше у Львові, її головні цілі, а також про те, якими є нові виклики міграції і як реагуватиме на них Українська Греко-Католицька Церква, наша розмова з організатором о. Василем ПОТОЧНЯКОМ, виконавчим секретарем Пасторально-місійного відділу УГКЦ, священиком, який має величезний досвід особистого служіння українським мігрантам за кордоном.

— Отче, якою є ключова ідея першої у Львові зустрічі мігрантів та їхніх родин? На чому поставлено основний акцент?

— Ми організовуємо цю зустріч передусім для того, щоб різні люди, яких торкнулася міграція, змогли зустрітися, послухати одне одного, познайомитися. З іншого боку, подібними акціями ми хочемо звернути увагу українського суспільства на те, що ми всі перебуваємо у невидимому полі наслідків і причин міграції, що ті, хто виїхали на заробітки, потребують великої духовної опіки та адаптації, але й ті, хто залишилися — опіки не меншої. Тому основним акцентом планованої зустрічі є допомога всім, кого міграція стосується.

Наша зустріч з родинами мігрантів завершиться духовним елементом — прощею до Страдча – під час якої ми зможемо помолитися, переосмислити наші турботи і питання, а вершиною цього стануть наші звернення до Бога, в якого ми будемо просити прощення і допомоги.

— Чи мають подібні заходи продовження у часі й просторі? І у якій формі?

— Кожна зустріч зближує, і під час неї ми своєю присутністю і увагою одне до одного передусім покажемо, що проблема окремої людини не є лише її проблемою. Завжди після таких прощ ми обмінюємося контактами для подальшої взаємодопомоги. До прикладу, в Івано-Франківську створена спільнота колишніх заробітчан «Пієта», де щотижня зустрічаються родичі мігрантів та повертанці. Можливо, щось подібне вдасться створити з часом і у Львові.

— Чи передбачаєте Ви якісь особливі духовні моменти під час цієї прощі? І чому вона відбудеться вночі?

— Цього разу одним із важливих духовних моментів стане наша молитва у с. Рясне, десь опівночі, біля могили о. Зарицького, який був місіонером у Казахстані і закладав там основи Греко-Католицької Церкви серед наших виселених співгромадян. Біля його могили ми пригадаємо наше духовенство, яке творило духовну Україну за кордоном.

Окрім того, дуже важливою буде наша праця в групах, де ми говоритимемо, зокрема, про роль Церкви у сімейному житті.

Що ж до Вашого питання про нічний час доби, то це передусім духовна традиція. Скажімо, з досвіду останніх п’яти років, коли ми йдемо в десятиденну велику прощу від Самбора до Зарваниці, знаємо, що вдень маємо дуже багато спокус: люди дивляться на нас, як ми йдемо, і часом здається, що виглядаємо, наче фарисеї, багато що вдень також відволікає від молитви. І тому ми вирішили йти вночі, в час, коли всі спокуси зняті як рукою — транспорту їде менше, ніхто не дивиться на те, як ти виглядаєш і як молишся. Нічна проща — це кращий спосіб зосередитися на духовному спілкуванні з Господом. Тут також присутній і практичний момент: вночі люди не поспішають додому і можуть спокійно побути у спілкуванні одне з одним.

— Кого саме Ви запрошуєте до прощі? Тільки мігрантів? У який практичний спосіб мігранти та їхні родини можуть взяти участь у прощі? До кого вони повинні звернутися і у який час? Яка програма зустрічі і прощі?

— Ми запрошуємо всіх, хто бажає бути з нами. Українці ще з покоління прадідів дуже сильно уражені темою міграції. Міграція залишала свій знак на кожному з нас, впродовж кількох поколінь. Ми не вестимо жодних реєстрацій, будь-хто зможе долучитися до нас в будь-який момент прощі. Отже, згідно з програмою, у суботу, 30 жовтня, у конференц-залі, з лівого боку перед собором Св. Юра, з 16.00 до 19.00, триватиме зустріч мігрантів, їхніх родин і всіх бажаючих. Темою зустрічі стане «Душпастирство сім’ї мігранта». О 20.30 у соборі молитимемось та отримаємо архиєрейське благословення на нічну прощу до Страдчу. О 21.00 — вихід із собору, через с. Рясне. Свята Літургія в наміренні за заробітчан розпочнеться о шостій ранку, в Страдчі, потім Хресна дорога, і від’їзд прочан(організований самостійно).

— Ви чекаєте тільки на греко-католиків?

— Ні, оскільки ми займаємося міграцією, то вважаємо, що коли людина терпить від цього, і навіть якщо вона невіруюча, ми повинні їй допомогти і помолитися за неї.

— Отче Василю, якщо вийти за межі цієї прощі, знаю, що Ви маєте великий досвід душпастирства наших мігрантів в Італії. За Вашими спостереженнями, якими є нові виклики міграції сьогодні?

— Мені здається, що таким викликом є асиміляція українців з тими націями, серед яких вони живуть. Якщо ще десять років тому люди їхали на півроку-рік, щоб повернутися додому, потім на три роки, то зараз їдуть щораз на довший час, забирають зі собою дітей, щоб там жити, але найчастіше — поза своєю мовою і поза своєю Церквою. Ми маємо закордоном вже навіть українських дітей, які не говорять українською, не ходять до нашої Церкви, і це один з основних викликів міграції, на мою думку. Є й інші — до прикладу, розчарування. Українці звикли бути в ролі спостерігача, тільки нарікати, але самі навіть не вважають за потрібне піти на виборчу дільницю, мовляв, і так нічого не зміниться. Але саме тут, я думаю, Церква повинна помогти людині, дати їй зрозуміти, що своє майбутнє твориш тільки ти, що саме ти відповідальний за нього. А жити у постійному розчаруванні – не гідно.

— Якими є причини асиміляції українців, про яку Ви говорите?

— На це дуже нелегко дати відповідь. Проте, бачимо, що міграція сьогодні є передусім економічним явищем. Тому багато людей сьогодні не наполягають на збереженні своєї ідентичності і віри. Раніше в міграції українців до інших країн був присутній і патріотизм. Інший негативний чинник заробітчанства – фактор глобалізації, в якому розчиняється національна ідентичність і віра.

Відтак, мусимо говорити про розширення місії УГКЦ через нові виклики міграції. Зокрема, про перенесення акценту з географічного на антропологічний вимір турботи за особу, на чому, зокрема, наголошує Блаженніший Любомир (Гузар) у зверненні Синоду єпископів Католицької Церкви…

Так, мені здається, що Українська Церква за кордоном повинна залишитися острівцем не тільки духовної ідентичності, але й національної. При Церкві має бути недільна школа, хор, постійні зустрічі з молоддю, повинні проходити культурно-просвітницькі заходи тощо. Те, чого не робить сьогодні українська держава, мала б робити Церква. Блаженніший Любомир наголошує на тому, що наша Церква повинна надати духовну опіку кожному греко-католику, який знаходиться в будь-якому куточку світу.

— А як щодо зміни філософії підготовки душпастирів, які мусять виконувати не лише місію священика у служінні за кордоном, але й бути готовими допомогти кожній людині у соціальних, правових і безлічі інших питань? Часто українці йдуть до священика тоді, коли вже не вірять нікому…

— Ми маємо недоліки у такій підготовці, але тільки від нестачі досвіду. Проте, можу також говорити і про позитивні зрушення, які спостерігаємо впродовж останніх років. По-перше, цього року ми запровадили в кожній греко-католицькій семінарії обов’язкове викладання двох предметів — загальної місіології та місіології Греко-Католицької Церкви. Плануємо, щоб семінаристи на старших курсах мали зустрічі з місіонерами: отцями, сестрами, мирянами, які б відкривали перед майбутніми священиками свій позитивний досвід спасіння людських душ.

По-друге, ми розпочинаємо підготовку до душпастирської діяльності за кордоном тих отців і монахів, а також і мирян, які зголошуються присвятитися нашим вірним.

По-третє, ми хотіли хоча б раз у рік зустрічатися з тими душпастирями, які служать за кордоном і приїжджають в Україну у відпустку. Для цього плануємо організувати щорічну зустріч у Києві, де буде нагода вислухати їхні пропозиції, прохання, поділитися з ними тим досвідом, який ми отримуємо через проблему міграції тут. Окрім того, ми перебуваємо також у пошуку нових форм підготовки душастирів, бо розуміємо наскільки це важливо, з огляду на нові суспільні і міграційні виклики, які маємо сьогодні.

— Дякую за розмову!

Розмовляла Світлана ОДИНЕЦЬ

Жовтень, 2010

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • wari2011 | 2 липня 2020, 22:42

      Кредит справа делікатна, тому треба обережно з його оформленням. Можу порадити блог, де багато корисної інформації про кредитування

    • bopa | 8 червня 2020, 11:43

      То перераховані факти ви називаєте "фантазиями и ночными кошмарами"? Чому викладену інформацію ви "Очередная статья нижайшего интеллектуального уровня"? У вас

    • Slava43 | 4 червня 2020, 13:46

      Це жодна агітація. На Буковині казали :»Мойше герехт, Сури герехт».

    • Slava43 | 4 червня 2020, 13:39

      За часів союза, УПЦ підлягала моіковському патріярхату, примусово. Від незалежності УПЦ старалась отримати незалежність від Москви. Тепер, коли Україна має ТОМОС та незалежність то Лавру потрібно

    • Halo | 2 червня 2020, 16:46

      Табачник відпочиває...

    Популярні статті місяця