“Священик не повинен бути в політиці. Він повинен займатися тими справами, до яких його призвав Господь”

Після двох років роботи депутатом Київської міської ради намісник Києво-Печерської Лаври архиєпископ Павло (Лебідь) відмовився від участі у місцевих виборах. Під час цьогорічної кампанії священик займається соціальними служіннями – збирає крупи для ветеранів та відвідує хворих. Що спонукало відмовитися від мандату та повернутися до справ пастирських владика Павло розповів кореспонденту РІСУ Оксані Тупальській.

— Владико Павле, впродовж двох останніх років Ви були депутатом Київської міської ради, натомість у цьому році Вашого прізвища у списках кандидатів на виборах немає. Чи означає це, що Ви більше не вбачаєте потреби у присутності священиків в політиці?

— На мою думку, священик не повинен бути в політиці. Він повинен займатися тими справами, до яких його призвав Господь. Тобто проповідувати Слово Божественне та істинне, бути звершувачем Тайн Христових, вести людей до царства небесного. Але сьогодні в такий непростий час приходиться і священику займатися політикою. Тому що люди практично невіруючі, а якщо віруючі, то вони нерелігійні, вони не знають ні догматів Церкви, не знають нічого. І приходиться священику відстоювати ті істини, які мають бути в суспільстві. От, наприклад, дадуть депутати 10 кубів газу. А хіба можна ними опалити храм? Це настільки безглуздо, бездарно. Сьогодні політики нічого в цьому не розуміють.

— Які плоди Ви пожинаєте після свого депутатського «служіння» у Київраді?

— Цей час приніс плоди. Не тільки в моє служіння, а й в служіння Церкви. Це виділення багатьох ділянок землі, відпрацювання деяких документів, навіть у судових рішеннях. І я думаю, якби депутати-священики були, це було б набагато краще, ніж просто світські люди.

— Чому ж тоді не йдете на вибори цього разу?

— Я втомився від цих баталій: люди, які кажуть, що вони вірують, люди, які не дають собі звіту, що за кожне слово, за кожний поступок вони будуть відповідати перед Богом. І коли, знаєте, говорити одне, а робити інше – не вистачає сили дивитися на цю неправду. Через це.

Я можу будь-якій людині подивитися в вічі. Те, що я роблю в лікарнях, у школах-інтернатах. Я не зробив нічого поганого. Я не брав гроші, не торгував і не ставив підписи за продаж землі, чи розпродаж майна. Це мене не стосується. До мене люди приходять, приносять скарги – я їм пояснюю, що це неможливо зробити. Тому я – соціального служіння людина.

— Під час виборів у 2008-му році Ви стали об’єктом політичного скандалу. Як відомо, тоді комуністи заявляли, що Ви давали згоду представляти компартію, а потім поводили себе негідно, бо виявилось, що Вас висуває партія Регіонів. Тоді деякі критики говорили, начебто отець Павло піддався диявольській спокусі, претендуючи на перебування у політичному середовищі. Чи дійсно була така спокуса?

— Я людина достатньо зрілого віку і для мене спокуси суспільного життя не існують з декількох причин. По-перше, бо я є священик, я маю свою думку і не можу бути на чиїсь стороні. Я був в Партії Регіонів і я є. Я був її засновником – я, Микола Янович Азаров, Микола Васильович Рибак. Я маю свою думку. Я і сьогодні з владою в багатьох питаннях незгідний. Я це кажу і буду казати. Я не можу бути «фіфті-фіфті». Я священик в першу чергу.

— Владико, чи не турбує Вас, що сьогодні, коли Партія Регіонів при владі, тінь від її помилок буде падати на авторитет Православної Церкви?

— У церкві є і комуністи, є і партія БЮТ, і Партія Регіонів, і Наша Україна. Але Церква ніколи не сказала, що вони є соромом для Церкви. Це тільки можуть говорити люди, що он та партія не така, вони такі-пересякі чи інші. А є люди скрізь, які творять добро. Я казав і сьогодні скажу – у колишній владі було хоч з ким спілкуватися, сьогодні мало з ким можна спілкуватися. Вони обіцяють і нічого не роблять. На превеликий жаль. Сьогодні знаєте скільки в мене є листів, скарг, які є по Києву? Люди привозять і думають, що Микола Янович Азаров – бог, я якийсь його представник і ми можемо щось зробити. Сьогодні треба вирішувати на іншому рівні. Треба думати, кого ставить влада собі помічниками. І що повинні дальше робити. Сьогодні починають розслідувати одні справи. Пройде ця влада – будуть це саме робити: розвінчувати, розкручувати. Я цього не боюся – можуть казати на мене, що хочуть.

— Найперше покликання священика – бути духівником та радником. Чи звертаються до Вас за порадою відомі політики?

— Так, звертаються. Я про них уже казав. Ви знаєте, було б дуже добре, якби при кожному міністерстві священик був радником. І щоб у Верховній Раді був святий куток, де б кожний міг прийти і глянути у вічі Спасителя, Божої Матері і угодників Божих, які би там знаходились. Все в світі проходить. І слава, і кошти, і гроші. Все проходить. А прийдеться відповідати перед Богом. Тих законів, які приймаються наперекір людському життю, на превеликий жаль, сьогодні є багато. І в міністерстві промислової політики повинен бути священик, який би займався промисловістю, в сільському господарстві, в міністерстві культури, освіти. Щоби не робили тих поганих помилок, які роблять на сьогоднішній день. Я вам скажу – в радянські часи, крім того, що знищували церкву, там були інші закони. Там були закони для людини. А сьогодні – проти людини.

— Нині Лавра відстоює виселення зі своєї території музеїв, які перебувають у приміщеннях, що раніше належали Церкві. Чи Ваша відмова від депутатства не зупинить процес повернення Лаврі власності?

— Я пасивним не буду однозначно. Тому що, якщо не будуть прислуховуватися до голосу Лаври і її братії, ми будемо приймати радикальні умови. Ми будемо так само, як і це було раніше, викидали фірми. І ми це зробимо. Є музеї, які повинні бути на території Лаври. Це музей книги, музей пов’язаний із церковним начинням – це повинно бути. В жодному випадку театральний музей не може бути, не може бути кінематографії, не може бути будь-який інший. Це все, що принижує гідність християнина і віруючої людини. Чомусь ніхто в мечеті не ставить хрест і не кладе Євангеліє. Чомусь ніхто в синагогу не несе нічого – туди бояться зайти. Чому музеї повинні бути в православному храмі?

— Наявність музеїв у історичних місцях – це світова практика…

— Сьогодні деякі горлопани – бо інакше їх не можна назвати – начинають кричати: от монахи встають. Скажіть, будь ласка, а монастир будувався для музеїв? – Ні. Чому не перенести в міністерство культури і таке подібне. Чому б не віднести горшки в якесь інше місце, чи в Верховну Раду? Хай би подивилися, як було колись. Дійсно, мистецтво ж. Сьогодні яке мистецтво? Сьогодні страх, а не мистецтво. Картини? Вишиті? Красиві? – Все знівечене. І розуміння взагалі людини знівечене. Образ Божий роблять схожим на диявола – красять, наколки, в ніздрі, на живіт, всякі вішають камені. Це насмішка над Богом. І про це теж мають дбати політики.

— Напередодні виборів, поза рамками агітації, яку тему уроку політичної грамоти Ви б обрали для своєї пастви?

— Я би хотів, щоб все ж таки, якщо вже вибираємо людину від Церкви депутатом, щоб вона дійсно пам’ятала, що вона людина від Бога при владі і щоб влада її ніколи не могла скомпрометувати. Я поважаю тих людей, яких сьогодні багато – міністрів, і вже сьогодні не міністрів, у яких ніяка влада не могла знищити совість. Є один чоловік – він працює в пожежній службі. Я його хрестив, вінчав. Він не є відомим політиком, але скільки він мені допоміг по Лаврі. І я знаю, що таких є багато. Людина – при служінні вона чи при владі – повинна робити добро. Ось така політика.

Розмовляла Оксана ТУПАЛЬСЬКА.

Київ, 16 жовтня 2010