Інтерв'ю з ігуменом Вeніаміном Новіком

"В Росії постійно розігрується карта прозелітизму, хоча ніхто не знає чим прозелітизм відрізняється від місіонерства"

Інтерв'ю з о. ігуменом Вeніаміном Новіком
(Санкт-Петербурґ, Росія)

- Кілька слів хочу сказати з приводу католицько-православних стосунків і про розуміння католицтва в Росії. Почну дещо здалеку. Холодна війна, яка розпочалася після "гарячої" Другої світової війни, ще до цього часу не закінчилася. Антизахідні настрої продовжуються в Росії. Вони лише прийняли іншу форму. Якщо раніше звинувачували акул імперіалізму, сам капіталізм, Захід, ЦРУ, то тепер починають критикувати західне християнство - католицизм і протестантизм. Ці настрої підтримуються, нажаль, фундаменталістськими колами Московської Патріархії. Основна маса священиків мовчить або відноситься лояльно до цього, єрархія веде себе досить дипломатично або ж намагається так себе вести. А ось серед простого народу є окремі особи досить крикливі, які, в принципі, нагнітають антикатолицьку істерію в Росії. Їх не так багато, але вони дієві: видають антикатолицькі книги. Нажаль, єрархія РПЦ це ніколи не критикує. Скажімо, той же Алексій II міг би сказати щось з приводу видавництва тієї чи іншої антикатолицької книги, однак нічого подібного він не робить. Це пояснюється тим, що єрархія РПЦ просто боїться цих фундаменталістів і не хоче з ними мати справу. Вони написали книгу з критикою Алексія II після його поїздки до Америки. Він мав зустріч з рабином і сказав, що "у нас Бог Отець один", тому що в двох монотеїстичних релігіях - юдаїзмі та християнстві Бог Отець один. Цих слів Алексію не простили, звинувативши його в екуменізмі.

Негативною реакція була у фундаменталістів і на створення в Росії католицьких єпархій. Вони назвали це експансією Ватикану на Схід. Постійно в Росії розігрується карта прозелітизму, хоча ніхто не знає чим прозелітизм відрізняється від місіонерства, де границя між ними. І що цікаво, протестантів не звинувачують у прозелітизмі, хоча вони якраз у місіонекрському понятті більш активні, ніж католики. Останніх же постійно звинувачують.

- Чи не пов'язане сьогоднішнє загострення православно-католицьких відносин з минулорічним візитом в Україну Святішого Отця?

- Реакція на візит Папи в Україну в Росії була досить в'ялою - Україна незалежна держава, "Київ - мати міст Руських", як каже літопис. Така реакція пояснюється загальною апатією в Росії і низьким градусом, я б сказав, релігійного життя. Основна маса людей не цікавиться релігією. Перед ними стоїть одна проблема - виживання, як звести кінці з кінцями. Ось чого не розуміють в Росії, або ж роблять вигляд, що не розуміють, - це те, що католицтво могло б принести в Росію західну культуру. З одного боку ми в Росії хочемо інтегруватися в Європу і хочемо жити як на Заході. Виходить, якщо ми орієнтуємося на Захід, то, відповідно, ми повинні вітати західне християнство, яке крім Ісуса Христа несе в собі західну культуру. Але через інфантилізм російської свідомості люди не розуміють цього зв'язку. Вони хочуть жити добре як в Європі, але без західного християнства, без православ'я і без католицтва.

Крім того, потрібно звернути увагу на ту обставину, що Католицька Церква має розвинуту соціальну доктрину. Там є християнське розуміння економіки, політики, суспільного життя, суспільства, що дуже важливо при будівництві цивілізації любові. В 2000 році на Архиєрейському Соборі в Москві у храмі Христа Спасителя були прийняті основи соціальної концепції РПЦ - це перший крок у бік соціального вчення Церкви, але, на жаль, у цих основах соціальної концепції відсутнє таке поняття як громадянське суспільство, відсутнє богословське розуміння прав людини, свободи совісті, немає таких висловів як солідарність чи субсидіарність.У Католицької Церкви, на мій погляд, можна було б дечого навчитися.

- Чи на тлі таких відносин можна говорити про візит Папи Римського в Росію?

- Я думаю, що візит Папи Римського до Росії просто необхідний, якщо Росія має намір інтегруватися в Європу. Але знову ж таки те фундаменталістське крикливе оточення, яке існує у Православній Церкві, просто погрожує Алексію II розколом. Вони говорять, якщо Папа приїде, то влаштують розкол. А це завжди погано, особливо для Росії. Розкол може викликати непередбачені наслідки. У цьому головна причина побоювання Патріарха. Але офіційно причини називаються дві - прозелітизм, я б сказав псевдо-прозелітизм тому, що Католицька Церква в Росії веде себе тихо і місіонерською роботою практично не займається, приймає в католицтво лише тих, хто приходить сам. А друга причина - це ситуація в Україні, у Західній Україні, де греко-католики повернули собі ті храми, які 1946 року були Сталіним з допомогою НКВД передані Московській Патріархії.

На мій погляд, основна причина саме в тому, що бояться фундаменталістських кіл РПЦ, які займаються демонізацією Папи: Папа представляється в образі якоїсь ледве не нечистої сили, яка не повинна ступити у святу Русь. Ось такі з одного боку смішні настрої, з другого - тривожні. Я б прирівняв ставлення до Папи в Росії зі ставленям мусульман до нього. Зверніть увагу, що мусульманський світ також не любить Папу, який ніби персоніфікує Захід. Ісламський світ, як відомо, не любить Захід. Отож я розумію причини неможливості наразі візиту Папи в Росію. Миряни, як правило, добре ставляться до Папи. Я впевнений, якщо зараз провести соціологічне опитування в Росії, багато росіян висловиться за приїзд Глави РКЦ. А ця криклива меншість, яка погрожує розколом, звичайно заважає цьому.

- Що назагал відомо про релігійне життя численної громади українців у Росії?

- Про життя українців в Росії я особисто нічого не знаю. Мені лише відомо, що греко-католицької парафії у Петербурзі немає. Немає також і православної парафії, де Богослужіння відправлялося б українською мовою. Хоча чимало петербурзького духовенства має українське коріння. Ця традиція бере початок від Петра I, оскільки він орієнтувався на Києво-Могилянську Академію. Феофан Прокопович, закінчував цю академію. Отож, український вплив був серед російського православного духовенства. Це якоюсь мірою продовжується і сьогодні. Скажімо, в Духовній Академії в Петербурзі ще до "перестройки" 70% семінаристів були українцями. Зараз їх кількість різко зменшилася тому, що в Україні відкрито богословські духовні заклади і Україна сьогодні, зрештою, окрема держава.

- Чи можна сказати, що українці в Росії не зберігають своєї релігійно-обрядової національної традиції? Які причини цього?

- Я думаю, що причина в тому, що все-таки була сильна русифікація України за час правління комуністичного режиму. Друга причина в тому, що українська культура, на мій погляд, не так сильно відрізняється від російської. Ці дві культури дуже близькі. Тому, можливо, не виникає гострої потреби у відокремленні релігійної національної меншості як це відбувається у США, де українська спільнота, яка проживає в англомовному оточенні, повинна самовизначитися аби зберегти свою ідентичність і культуру. Оскільки українська та російська культури досить схожі, то українці, які проживають в Росії, не мають потреби створювати окремі українські культурні осередки. Але це лише моє припущення. Я не можу говорити від імені уккраїнців, які проживають там.

- А яке ставлення росіян до греко-католиків чи римо-католиків?

- До греко-католиків в Росії ставляться набагато гірше, ніж до католиків латинського обряду. Там не хочуть розуміти, що православні можуть бути під юрисдикцією Ватикану. З цієї причини немає жодної католицької парафії східного обряду в Петербурзі. Я зауважив, що самі католики, які є в Росії, не хочуть створювати греко-католицьких парафій, щоб не викликати невдоволення Московської Патріархії, з якою католики в Росії не хочуть псувати стосунки.

Лише соціологічне опитування могло б з'ясувати як прості люди ставляться до католицтва, до Папи, до можливості Його візиту, до греко-католиків. Я можу говорити лише на основі моїх вражень та інтуїції. Мені здається, що в основному прості люди спокійно ставляться до католицтва, до греко-католиків. Однак я не впевнений, якщо буде пропаганда з боку православних фундаменталістів з Московської Патріархії, що вони знайдуть у собі сили протистояти чи хоча б зберегти нейтралітет. Простих людей дуже легко прозелітувати власне у бік фундаменталізму.

- Наскільки в Росії відомо про релігійне життя в Україні?

- Про релігійне життя в Україні практично росіяни нічого не знають. Потрібно дуже захотіти, щоб отримати якусь інформацію. Щодо мене, то я отримую електронною поштою бюлетень, який видає Віктор Єленський. Деякі статті про релігійну ситуацію в Україні публікує релігійний відділ "Російського журналу" в інтернеті.

- Наскільки, на вашу думку, національно-культурний елемент має бути присутнім в православ'ї?

Дуже важливо, щоб у православ'ї розвивався вселенський вимір, оскільки подекуди православ'я розуміється як національна релігія, осоціюється з патріотизмом. Так, патріотизм повинен бути, національна культура повинна бути, але християнство є за межами національності та культури. Воно має універсальне вселенське значення. Власне цей момент дуже важливо розвивати у православ'ї. В іншому випадку православ'я ризикує перетворитися в національний атрибут місцевої культури.

- Можливо у цьому зацікавлена держава?

Держава хоче перетворити Церкву в національно-культурний атрибут, в музей, в культуру. Таким є ставлення держави до Церкви. Однак Церква не повинна йти цим шляхом. Вона не повинна зрадити своєму вселенському, кафолічному призначенню, адже Православну Церкву ще називають кафолічною Церквою.

Коротка біографія

Ігумен Веніамін Новік, кандидат богослов'я. 1976 р. закінчив Санкт-Петербурзький політехнічний інститут, декілька років працював інженером. Навчався у Санкт-Петербурзькій духовній академії. 1987 р. захистив кандидатську дисертацію та працював викладачем академії. 1992-1995 рр. - заступник ректора академії з виховної роботи. 1997 р. звільнений з академії за незгоду з новим Законом Російської Федерації "Про свободу совісті і релігійні організації". Християнський публіцист; друкується в журналах "Вопросы философии", "Континент", в газеті "Русская мысль" (Париж) тощо.

Інтерв'ю взяв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ
Львів, 13 квітня 2002 р.