"Ми вже стали свідками Божої милості у першому турі і є всі підстави сподіватися на те, що ми побачимо її і в другому турі президентських виборів"

— Пане Олександре, Інститут релігійної свободи існує не один рік. Як виникла ідея створення такого інституту? Які напрямки були первісними і що додалося у ході діяльності?

— Інститут релігійної свободи – це, насамперед, звичайна, нормальна громадянська ініціатива. Сама ідея створення відповідної громадської організації виникла наприкінці 1990-х років. Багато років переймаючись питаннями свободи совісті та віросповідання, я разом з іншими побачив, що релігійна свобода в нашій країні з одного боку є даром від Бога, а з іншого – про неї потрібно постійно піклуватись.

Первісними напрямками роботи Інституту були: розробки у сфері правового забезпечення свободи совісті та віросповідання, сприяння розвиткові державно-конфесійних відносин, моніторинг церковно-релігійного життя і аналіз процесів, що відбуваються у релігійній сфері. Пізніше додалися й інші напрямки, головним з яких був напрямок сприяння розвиткові міжцерковних та міжконфесійних відносин.

— Одним з напрямків Вашої праці є законодавство. Прошу дати загальну і, за-можливістю, конкретну оцінку релігійного законодавства України. Ваші пропозиції щодо його удосконалення.

— Це не буде чимось новим, якщо я зазначу, що українське законодавство про свободу совісті та релігійні організації є одним із найдемократичніших у світі. Разом з тим воно потребує вдосконалення з огляду на реалії розвитку суспільного життя. Але підходити до цієї справи потрібно обережно, прозоро і демократично.

Вдосконалення законодавства про свободу совісті та релігійні організації повинно відбуватися шляхом максимального забезпечення свободи віросповідання та діяльності релігійних організацій відповідно до міжнародних норм у сфері релігійної свободи та створення сприятливих умов для розвитку рівноправного діалогу і співробітництва між державою та церквою.

— Створена лише рік тому Нарада представників християнських Церков України, яка нараховує кілька членів, проявляє куди більшу активність, ніж підвладна Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Чому виникла ідея створення нового органу і яка між ними суттєва різниця? Чи були якість спроби спротиву з боку влади щодо Наради ПХЦУ?

— Нарада представників християнських Церков України була утворена 2 грудня 2003 року шляхом підписання відповідної Декларації шістьма лідерами християнських конфесій: УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ в Україні, ВСЦ ХВЄП, УХЄЦ та Братства незалежних церков і місій ЄХБ України. Що стосується самої ідеї створення такого консультативно-дорадчого міжконфесійного органу, то думаю, що про це Вам краще було б спитати у керівників Церков, які утворили Нараду.

На мій погляд, створення Наради представників християнських Церков України є цілком закономірним результатом об’єктивного розвитку міжцерковних відносин щодо поширення діалогу між християнами у відродженні християнської моралі в українському суспільстві та подоланні наслідків радянського атеїзму і тоталітаризму в релігійній сфері.

Між Нарадою ПХЦУ та Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій (ВРЦ) є певні відмінності, починаючи від формату учасників і закінчуючи ступенем впливу державних чинників на прийняття рішень. Але це, на мою думку, не є перешкодою для налагодження між ними дієвого співробітництва, тим більше враховуючи те, що п’ять з шести учасників Наради є членами ВРЦ. Намагання ж представити Нараду ПХЦУ як альтернативу ВРЦ є безпідставними.

Про якісь спроби спротиву з боку влади щодо діяльності Наради представників християнських Церков України наразі мені невідомо. Навпаки було зроблено спробу започаткувати співробітництво між Нарадою ПХЦУ, ВРЦ та державними органами влади в напрямку захисту життя людини, але на жаль, з певних причин, реалізацію цього проекту перенесено на після виборчий період.

— Релігійно-політична тематика в Україні активізувалася особливо напередодні виборів. Чи мали Церкви і релігійні організації, на Вашу думку, вплив на передвиборчі процеси? Чи Ви можете сказати про випадки тиску з боку держави або політичних сил на Церкви перед виборами?

— Вплив релігійного чинника на суспільно-політичні процеси в Україні, як і загалом у всьому світі, щороку зростає. Церква як суспільний інститут, за різними соціологічними опитуваннями, впродовж багатьох років має найвищий рівень довіри серед українців (близько 57-65 %). Це, в поєднанні з процесом збільшення мережі релігійних організацій, є однією з причин певних дій з боку окремих політичних сил в напрямку використання релігійного чинника у політичних цілях.

Так, звичайним вже стає те, що напередодні якихось важливих суспільно-політичних подій Державний комітет України у справах релігій (я думаю, що не з своєї волі) ініціює прийняття Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій звернень, які в результаті відповідного висвітлення в ЗМІ, мають спрямованість проти опозиційних політичних сил і, навпаки, містять в собі елементи підтримки чинної влади. Наприклад, у вересні 2002 року, напередодні політичної акції „Повстань, Україно!”, яку спільно проводили соціалісти, „бютівці” та комуністи, з ініціативи Держкомрелігій України з’явилося „Звернення до народу України, представників політичних партій і громадських об’єднань України” (до речі це звернення підтримали не усі члени ВРЦ і тому воно не може вважатися офіційним документом Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій).

У жовтні 2004 року Держкомрелігій України було запропоновано членам ВРЦ підписати „Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до українського народу напередодні виборів Президента України”, в якому було зазначено, що керівників конфесій „непокоїть нагнітання невиправданих пристрастей довкола виборів Президента України, намагання внести розбрат, вивести людей на вулиці задля досягнення своїх неправедних цілей”. Враховуючи те, що остання фраза була внесена до проекту звернення після відомих подій, які відбулися в ніч з 23 на 24 жовтня 2004 року біля будинку Центральної виборчої комісії, стає цілком зрозумілим на чию користь і проти кого планувалося використати це звернення.

Приблизно у той же час, в жовтні цього року, в ряді областей України місцеві підрозділи у справах релігій ініціювали підписання регіональними релігійними діячами звернень до духовенства і віруючих у зв’язку з виборами Президента України, в яких висловлювалася пряма чи непряма підтримка одного з кандидатів. Наприклад, у „Зверненні керівників релігійних центрів та єпархіальних управлінь Закарпаття до духовенства і віруючих у зв’язку з майбутніми виборами Президента України” було зазначено, що „зменшення безробіття, вагоме збільшення соціальних витрат, турбота про пенсіонерів – це конкретні результати роботи нинішнього уряду, очолюваного Віктором Януковичем”.

Ці та багато інших фактів, які мають місце у державно-конфесійних відносинах, спричиняють кризу довіри у стосунках між державою та Церквами і релігійними організаціями.

— Чи можна помітити якісь політичні орієнтації окремих Церков, їх провідників, зокрема, за змістом їхніх послань? Чи можна говорити про поділ на провладні та опозиційні церковні блоки? Прошу окремо охарактеризувати послання до виборів, під яким підписалися більшість членів ВРЦ — для порівняння також і послання від Наради ПХЦУ.

— Церкви і релігійні організації України у своїх зверненнях до вірних і суспільства завжди намагалися бути коректними і уникати конкретики щодо підтримки того або іншого кандидата. Це є цілком зрозуміла і нормальна позиція. Але, з іншого боку, це не означає, що в зверненнях Церков та посланнях їхніх лідерів немає певних суспільно-політичних моментів.

Я не став би говорити про те, що існує поділ релігійних організацій (Церков, конфесій) на провладні та опозиційні церковно-релігійні блоки. Те, що лідер якоїсь конфесії симпатизує тому або іншому кандидатові зовсім не означає, що всі клірики та вірні цієї релігійної спільноти підтримають того ж самого кандидата. Але, з іншого боку, користуючись нагодою, я хотів би сказати про те, що об’єднало майже всі Церкви та релігійні організації в нашій країні – це молитва Богові за чесні, прозорі, демократичні і мирні вибори в Україні.

Що стосується Вашого запитання щодо порівняння „Звернення керівників християнських Церков України до українського народу з приводу виборів Глави Української держави” від 30 вересня 2004 року (оприлюднене 7 жовтня ц.р. в інформагентстві УНІАН) та „Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до українського народу напередодні виборів Президента України” від 26 жовтня 2004 року, то хотів би звернути Вашу увагу на наступне. Перше звернення є добровільною ініціативою керівників восьми християнських Церков України, які відчули необхідність привернути увагу співгромадян до духовно-моральних аспектів виборчого процесу. Друге звернення є ініціативою Держкомрелігій України (наскільки добровільною – важко сказати, враховуючи те, що він є складовою частиною системи центральних органів виконавчої влади) і воно, на мій погляд, є замовленим „зверху”. Я припускаю, що саме через це, ряд Церков, які входять до складу ВРЦ, не підписали зазначене звернення, щоб не бути втягнутими у політичне протистояння.

— Яка є оцінка Церквами і релігійними організаціями першого туру виборів? Як Ви думаєте, якими будуть дії релігійних конфесій у випадку загострення політичної ситуації в Україні?

— Загалом, я думаю, що Церкви та релігійні організації, незважаючи на всі складні умови, в яких відбувався виборчий процес, задоволені результатами першого туру президентських виборів. Адже, вони молилися і Бог надав Свою милість Україні: була висока активність громадян у здійсненні права вибору, збережено громадянський мир, люди відчули відповідальність за належний вибір і долю своєї країни.

З іншого боку, в суспільстві є речі, які непокоять Церкви. Тому невипадково напередодні другого туру виборів Президента України керівники провідних Церков змушені були звернутися до співгромадян із викладенням християнської позиції щодо виборів Глави Української держави (Спільне звернення УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ, ВСЦ ХВЄП і УХЄЦ від 12 листопада 2004 року та звернення УПЦ від 14 листопада 2004 року).

Що стосується Вашого запитання щодо того, якими можуть бути дії конфесій у випадку загострення політичної ситуації в Україні, я думаю, що Церкви та релігійні організації перш за все будуть продовжувати молитися за Україну та український народ. Адже розв’язання складних політичних питань, за християнським переконанням, лежить саме у духовній сфері. Ми вже стали свідками Божої милості у першому турі і є всі підстави сподіватися на те, що ми побачимо її і в другому турі президентських виборів.

Львів-Київ, 17 листопада 2004 року.