„Українське суспільство, виштовхуючи протестантський сегмент християнства на периферію, багато втрачає”

Інтерв’ю з Ольгою СПИС, канд. філос. н., викладачем кафедри загальноосвітніх наук Бориспільського інституту муніціпального менеджменту про український баптизм в контексті

Останнім часом українські протестанти почали активніше заявляти про себе у суспільстві. Вони вже хочуть займатися не тільки соціальною діяльністю на рівні роботи з пригніченими верствами населення. Новий рубіж — участь у прийнятті важливих рішень в державі, бути представленими на найвищому рівні у владі і, нарешті, прагнуть визнання як потужної сили в країні. Проте в середині євангельського руху теж не все так спокійно – завершується процес інституалізації, формування вчення, пошук своєї ідентичності і місця у суспільстві. Яким буде майбутнє українського протестантизму РІСУ вирішила довідатися в одного із провідних релігієзнавців, що спеціалізується на цієї християнській конфесії, Ольги СПИС.

— Нещодавно відбулися святкування 400-ліття заснування баптизму. Масштаб заходів говорить про те, що баптисти і протестанти в цілому прагнуть легалізації своєї деномінації і виходу на новий рівень презентабельності і впливу у суспільстві.

— Масштабні святкування 400-ліття баптизму, в яких активно задіяний і вітчизняний баптизм, свідчать про те, що українські баптисти у загальносвітовому вимірі відіграють вагому роль, а на рівні вітчизняного християнства баптизм набув найвищого рівня інституалізації – воцерковлення і на сьогодні є найчисельнішою протестантською конфесією. 18 років релігійної свободи були надзвичайно плідними для вітчизняних баптистів. Свідченням є перш за все ґрунтовно вибудований корпус богослов’я, чіткі організаційні структури, розгалужені місіонерські центри і найбільша мережа навчальних закладів різних типів і ступенів, і звичайно ж, активне соціальне служіння. Той факт, що на святкуванні були і звернулися з привітанням Блаженіший Любомир Гузар і єпископ-помічник Віталій Скомаровський від римо-католиків – засвідчує, що позиція інших християнських Церков до протестантів змінилася. Про готовність працювати і з традиційними протестантськими церквами у своїх інтерв’ю говорить і Святіший Патріарх УПЦ КП Філарет.

Протестанти також заявили про себе не тільки як про прихильників толерантності і свободи, але й всією своєю поведінкою – у міжконфесійних, церковно-державних відносинах продемонстрували, що такі цінності є одними з пріоритетних у їх повсякденному житті.

— Ви згадали про активне соціальне служіння баптистів. А як вони працюють з елітою? Чи вдається їм налагоджувати діалог і впливати на це середовище?

— Спеціальної програми, що направлена на політичну сферу чи інтелігенцію, у баптистських церквах немає. У них і надалі лишається актуальним євангельський принцип рівності до кожного незалежно від статусу.

Але враховуючи присутність вірних баптистських церков у різних сферах суспільства, то відбувається поступове навернення інтелігенції, бізнесменів і політиків.

Але це не є цілеспрямована діяльність, точніше, праця серед еліти баптистами сприймається не як «елітна», а як звичайна праця з певним суспільним зрізом. Проте той факт, що баптисти у порівнянні з 90-ми роками стають більше освіченими, то така робота їм сьогодні дається краще.

— Тобто баптисти почали послідовну стратегію щодо подолання радянської спадщини – відсутність освіти у священства та мирян?

— Так, це продукт цілеспрямованої політики. Пам’ятаємо, що напередодні горбачовських реформ в СРСР не було жодного протестантського навчального закладу. У новостворених союзах, катастрофічно не вистачало освічених людей, підготовлених богословських кадрів. Баптисти заснували низку своїх навчальних установ – коледжів, семінарій, університетів. Паралельно створювалися міжконфесійні заклади.

І як результат – на сьогодні в цьому питанні відбулися значні зрушення. Українські богословські заклади, створені баптистами, вже здатні певною мірою задовольнити свої потреби і більше того, виступити «донором» для інших, так званих емігрантських країн, і звичайно ж, пострадянських, особливо Росії. Але потреба в освіченому богословському проводі ще є, особливо вона відчутна по селах, де функціонує одна церква на декілька сіл з причини відсутності підготовлених кадрів, це по-перше. По-друге, з відкриттям нових можливостей – освоєнням політичного, економічного, культурного просторів питання освіти набуває ще більшої потреби і актуальності. Це вже вимагає освіти не лише лідерів, але й пересічного віруючого. Тому баптисти акцентують увагу на отриманні професійної світи.

— Під час конференції служителів голова молодіжного комітету Російського союзу ЄХБ Євген Бахмутський визначив чотири проблеми баптистської молоді і одна з них — негативний вплив інших євангельських громад, зокрема, харизматів.

— Насправді харизматичний рух в 90-ті роки дійсно створював немало проблем для всього традиційного протестантського середовища. Тільки-но вийшовши з так званої «підпільної» діяльності, протестанти зіткнулися з цілою низкою проблем, викликаних інституалізаційним становленням в нових суспільних умовах розвитку. До таких непростих завдань додалися так звані «харизматичні» проблеми – неєвангельська доктрина процвітання, вседозволеність у деяких питаннях культу, а також прозелітизм з негативним забарвленням – з відсутністю релігійної толерантності, що проявлялася як образлива критика віровчення та практики інших церков, яка часом перетворювалась на відверте висміювання.

Але через десятиліття ця проблема усувається самими ж харизматами. Харизматичні церкви на сьогодні проходять, а багато вже пройшли етап реверсії, тобто їх вчення трансформуються шляхом відхилення низки так званих «нових» доктрин і поверненням до тих, які вже століттями були вивірені традиційними протестантськими церквами. Наприклад, відмова від «теології процвітання. В цьому вченні лишається тільки одна харизматична церква – «Посольство Боже». І під заявою єпископів протестантських союзів (під час скандалу навколо «Кінгз Кепітал» і Сандея Аделаджи. – прим. РІСУ) ми бачимо, що вже самі харизмати не погоджуються і не бажають співпрацювати з такою конфесією. Але варто зазначити, що протестантський провід піддавав критиці не церкву, а вчення «Посольства Божого», що ще раз вказує на духовну зрілість.

Напевно, прийшов час для традиційних протестантів по-новому подивитися на харизматичний рух, враховуючи, що харизмати повільно, але набувають ознак євангельського християнства.

— Але ж на сьогодні все рівно зберігається тенденція, що інші євангельські церкви поповнюються за рахунок баптистської молоді, якій вже тісно у рамках консервативних порядків та вчення. Український (слов’янський в цілому) баптизм не пережив модернізації. Досі там тримаються за зовнішні форми – певне вбрання (хустки, довгі спідниці), консервативні форми проведення богослужіння, форма поведінки тощо...

— Дивлячись що розуміти під терміном «модернізація». Одне із головних завдань, яке вирішується всіма протестантами, і баптистами також – бути актуальною церквою сьогодні, тобто вміти відповісти на питання вірних в контексті цього часу, цієї епохи, цього суспільства, не втративши суті Євангелії. Оскільки молодь швидко сприймає інновації, і має великий заряд активності, то питання змін, безумовно, піднімаються саме молоддю. Це питання музики в церкві, зовнішнього вигляду, ставлення до громадської діяльності. Але молодь зі своїми потребами не лишається відторгнута. Так, в одному з номерів “Євангельської ниви” відомий і авторитетний науковець С.Санніков, цитуючи своїх одновірців з Росії, піднімає питання перегляду форми служіння, де затяжний і тужливий спів лише відштовхує молодь з церкви. Отже, така проблема – модернізація культу дійсно є, але вона поступово вирішується.

Простежується низка факторів, яка вказує на те, що у вітчизняному баптизмі протягом 20 років релігійної свободи в країні відбувалися серйозні реформи – це соціально-демографічні зміни громад; постійна динаміка зростання, інноваційні процеси у освітянській сфері; зміни в організаційній структурі, формах служіння, продиктовані потребами часу; присутність на суспільно-політичній арені та в міжнародному релігійному просторі. Але в Церкві не може бути багато змін, тому що це не політична партія чи якась громадська організація. Церква заснована на Божих принципах, які залишаються незмінними для будь-якого часу. ВСО ЄХБ як і інші протестантські спільноти – Союзи, Об’єднання зіткнулися з тим, що занадто багато свободи і лібералізму приводить до номінального християнства. Переглядаючи питання форми служіння, вітчизняні баптисти, залишаються вірними принципам «Sola Scriptura», «Sola Fide». В цьому – їх консерватизм. Такий підхід – зміна форми при збереженні змісту вказує на те, що вітчизняний євангельський рух, частиною якого є баптизм – не «культурне християнство» в країні.

— Релігієзнавці стверджують, що одна із проблем баптистів – слабо застосовують світські досягнення (менеджмент, масові комунікації тощо). Знову ж, згадаємо конференцію, де голова слов’янських церков США Олександр Сіпко застерігав церкву від проникнення психології, менеджменту.

— Це теж актуальна проблема. Серед баптистського проводу є когорта, яка думає консервативно. І зрозуміти їх позицію можна. Вони застерігають проти секуляризації протестантського вчення, однією з причин якої є впровадження світського менеджменту в церкву. Що стосується питання масових комунікацій, то баптисти розуміють, що входження в інформаційне поле є серйозною можливістю пропагування християнських цінностей та можливістю реагувати на ті суспільні явища, з якими церква змиритися не може.

Конкуренція у мас-медійному просторі вимагає представлення гідної професійної мас-медійної альтернативи, з якими протестантам раніше в силу об’єктивних причин справу мати не доводилося. Усвідомлюючи цей серйозний виклик, баптисти значну увагу приділяють вирішенню цього питання – три року тому у ВСО ЄХБ був створений інформаційний відділ, при Київському християнському університеті відкрився факультет журналістики. Вони входять до Асоціації «Новомедіа». Отже в цьому питанні рух є і дуже серйозний.

— Навесні наступного року вибори президента ВСО ЄХБ. Хто стане можливим керівником Братства?

— В євангельських церквах є традиція – обирати керівника на декілька термінів. У баптистів цей час визначено двома термінами. Можна очікувати, що В’ячеслав Нестерук продовжить своє головування. Але можливо і повернення Григорія Коменданта.

Не дивлячись на те, хто очолить союз, зміни обов’язково будуть. Протестантська Церква прагне бути актуальною Церквою. Сьогодні перед усіма протестантами повстали виклики – проблеми сім’ї (втрачається статус сім’ї як домашньої церкви, все більше виникає труднощів у спілкуванні між подружжям), духовні принципи у бізнесі, участь у політичному житті країни. Майбутньому керівникові прийдеться шукати на них відповідь.

— В рейтингах впливових українців від духовенства представлені голови УПЦ КП, УПЦ (МП), УГКЦ. Але експерти стверджують про те, що протестанти вже сьогодні наздогнали православних за кількістю громад. Надалі можна говорити про посилення впливу протестантських церков на українське суспільство?

— На жаль, в українців ще досі упереджене ставлення до протестантів. Більшість населення їх сприймає як сектантів. Хоча вже на початку минулого століття низка ознак дозволяє їх віднести саме до такого типу як Церква. По-перше, був сформований доктринальний мінімум, встановлена одна форма устрою, відкритість до суспільства, яка простежувалась в багатовекторних соціальних спрямуваннях і розглядалась як невід’ємна і модальна складова релігійного обов’язку. Таким дієвим протестантизм лишився і тепер, незважаючи майже на безперервний час утисків і гонінь, за виключенням лише одного, так званого «золотого десятиліття» – 1917-1929 рр. Церковний протестантський провід завжди бажає знайти оптимальну модель співпраці церкви зі суспільством і сьогодні. Але багато залежатиме від того наскільки суспільство буде зацікавлене у протестантах. Вплив будь-якої спільноти на суспільство є рівнозначним тому, наскільки суспільство її, цю спільноту, готове сприйняти. Вважаю, що українське суспільство, виштовхуючи протестантський сегмент християнства на периферію, багато втрачає.

Проте, загалом вітчизняний протестантський рух, незважаючи на невисоку зацікавленість суспільства в ньому, вплив на український соціум здійснює. Це проявляється в двох напрямах – екстравертному та інтравертному. Розвиток саме екстравертного напряму, тобто публічної діяльності, визначає не тільки готовність Церкви, але, як я вже сказала, і готовність суспільства. Другий напрям – інтравертний – це духовна трансформація суспільства через духовну трансформацію на індивідуальному рівні. Те, на чому завжди був сфокусований протестантизм, це по-перше. По-друге, значення невидимої молитовної практики, яка зливається з молитовними практиками християн інших Церков, також має певний вплив на розвиток суспільних подій, який виміряти неможливо. Але це глибоко духовні поняття. Повернувшись до першого напряму, варто згадати і участь протестантів у всенародних заходах, зокрема на міжцерковних молитовних, приурочених державним святам чи суспільно-важливим подіям, входження до Всеукраїнської Ради Церков, реалізацію багатьох соціальних проектів. Чи не найскладнішою формою, яка потребує великих духовних ресурсів та матеріальних витрат є реабілітаційне служіння для нарко- і алкозалежних. Відомо, що жоден соціальний інститут не в змозі справитися з цією проблемою. Це вдається лише церквам. І здебільшого церквам протестантським. А якщо бути ще конкретнішим, то таке служіння надзвичайно потужне у харизматиків та п’ятидесятників. В цілому діяльність протестантів наскільки багатопланова і масштабна, що інформацію про неї за два десятиліття нового функціонування зібрати не в силах.

— На які зміни всередині протестантського руху варто очікувати у найближчому часі?

— Наступним етапом розвитку протестантизму в Україні буде духовне єднання, яке набуде нової якості. Протестанти ніколи не ворогували між собою. Яскравим прикладом може бути хоча б вихід п’ятидесятників і меннонітів зі складу ВРЄХБ на початку 90-их років минулого століття, який відбувся досить на цивілізованому рівні. Але відстоювання «своїх» конфесійних особливостей все ж були категоричнішими, точки дотику були рідшими. Надалі спільні заходи – молитовні, соціальні проекти будуть збирати все більш виразніших однодумців, оскільки більш виразнішими, чіткішими і категоричнішими будуть завдання заходів, які вимагатимуть серйозної посвяти. Отже, нова якість єднання буде полягати в спільному духовному баченні в площині масштабної, міжконфесійної співпраці.

Есхатологічне вчення, яке в 90-ті роки дещо відійшло на другий план, знову актуалізується в багатьох церквах різних конфесій. Це стане причиною ревізії багатьох християн-протестантів співвідношення повсякденного життя з служінням, що ще раз приведе багатьох протестантів до спільного знаменника.

Розмовляв Микола МАЛУХА.
Київ, 8 вересня 2009 року