Томос для Української Церкви: що ховається в деталях

5 січня 2019, 21:10 | Коментарі | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ілля Бей

магістр богослов'я, перекладач

Томос, який проголосив автокефалію Православної Церкви України, сьогодні підписав Вселенський Патріарх Варфоломій. Завтра, 6 січня, його вручать Предстоятелю ПЦУ Митрополиту Епіфанію. А вже 7 січня його представлять українській громадськості.

І ще він не був опублікований, як вже почали звучати різні його тлумачення. Сам Томос є не просто документом, який ознаменував акт автокефалії — це важливий документ, який регулює життя ПЦУ. Пропонуємо до уваги аналіз цього документу з порівнянням з томосами інших Православних Церков.

Томос для ПЦУ

Патріарший і Синодальний Томос надання автокефального церковного устрою Православній Церкві України

Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх

«Ви приступили до гори сіонської... і до Церкви первороджених» (Євр. 12:22-23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить всім вірним; і дійсно. Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною і непохитною. Алє хоча одним стадом та одним тілом Христовим є, і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання Православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому і непорушність Апостольського спадкоємства і канонічного порядку, ще від апостольських часів складається з Церков розташованих по місцях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями і вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

В преамбулі, що є обов’язковою частиною подібних документів, наголошується на сформульованому св. Ігнатієм Богоносцем принципі автономії єпархій, що утворюються довкола єпископів.

Отож, оскільки благочестива і Богом бережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом і отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й одноголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі Православні Церкви, які мають в цьому погребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, – то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та вссчесними, улюбленими в Святому Дусі братами і співслу жителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться и межах політично сформованої і цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями і всіма в них церковними установами, що знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною і самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», – не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають епархії в географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні і святі Канони, вільно й у Святому Дусі, і безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

1. В цьому абзаці підкреслюється, що і єпископат, і державні лідери неодноразово зверталися за автокефалією (гадаю, зокрема йдеться про звернення українського єпископату від 1991 і 1992 р., підписані, серед інших, і митр. Онуфрієм Березовським), і тепер Вселенський Престол задовольняє це прагнення.

2. Недопустимість зміни титулу Предстоятеля без дозволу Церкви-Матері. – На цей крок Константинополь змусила піти, наприклад, Болгарська Церква, котра не без московського вручання (для збільшення титульної вагомості промосковських Церков) в 1953 р. самостійно проголосила Патріахію замість Митрополії, хоча в Томосі 1945 р. однозначно вказувалося: «Предстоятелем є Блаженніший Митрополит Софії та Екзарх всієї Болгарії». Цими діями був спричинений розкол, зцілений лише в 1961 р., коли БПЦ звернулася до Константинополя з проханням про визнання нового статусу і отримала відповідь: «повідомляємо Вам, що у священих диптихах им’я Патріарха Софії і всієї Болгарії згадуватиметься безпосередньо після імені Патріарха Бухареста і всієї Румунії».

3. Врегульовано не лише мінімальну частоту скликання Святішого Синоду, але і передбачене щорічне оновлення його складу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо і проголошуємо встановлену, в межах території України, Автокефальну Церкву нашою духовкою донькою і закликаємо усі світові Православні Церкви визнавати її як сестру і згадувати під іменем «Святіша Церков України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафії за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком. Вселенському Престолу, який мас канонічні повноваження у Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.

1. «Обмеженість територією України» насправді означає розширення границь ПЦУ – вона не обмежується територією Київської митрополії в границях України, а обіймає також старовинні митрополії і кафедри на українських землях, що колись належали Константинополю, і що рейдерським способом були захоплені Московю: Кафська та Готська митрополія, Кам’янецька митрополія, Браїльска митрополія, Буковинська митрополія… Вселенський престол де факто зрікається всіх своїх історичних прав на ці землі на користь Києва.

2. Київський Патріархат мав свої єпархії та парафії на території Польщі, Чехії, Греції, Росії і Молдови (йдеться про ті країни, де є помісні Православні Церкви). Відмова від «закордонних територій» з боку ПЦУ призведе до зняття (можливого) напруження між ПЦУ з одного боку та ПАПЦ, ПЦЧЗС, ЕПЦ та РумПЦ, оскільки зрозуміло, що приходи КП увіллються до цих помісних Церков. На території Молдови, таким чином, Константинополь вивів з ігри одного гравця, де залишаються Московський та Румунський патріархати. Щодо екзархату на території Росії, ситуація тут набагато цікавіша через відкол Моспатріархату від світового Православ’я. Вочевидь, цей екзархат певний час залишатиметься під омофором Константинополя, і, таким чином, віряни в Росії зможуть влитися до тепер вже абсолютно канонічних громад екзархату КП в Росії.

3. Обмеження щодо діаспори мало місце і у випадку БПЦ, котра, відповідно до Протоколу від 1945 р. передала Константинополю управління над своїми приходи на території Туреччини.

4. Церквою-Матір’ю для України не може бути та помісна Церква, що виникла після хрещення Києва. Бо інакше виглядає, ніби на питання, що з’явилося раніше – курка чи яйце, наш північний сусід відповідає «Москва». Москва певний час вважала себе і Матір’ю-Церквою для Грузії, чию автокефалію вона поглинула, а потім дарувала сталінськими руками в 1943 р. Ця відновлена автокефалія була визнана Константинополем лише в 1990 р.

І ми надаємо їй привілеї і всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння поминає «Усіх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого і Предстоятеля Найсвятішої Церкви в Україні. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться і визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно із священним переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настанові 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим, і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок заперечують, то нехай мас силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляційні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Хадкедонського Вселенського Собору.

Право апеляції до Константинополя в ПЦУ навіть ширше, ніж це передбачено томосом для ПЦЧЗС (в автокефалії котрої ніхто не має сумнівів), остільки український церковний суд повністю незалежний від Вселенського Престолу, а чеський і словацький церковні суди мають до себе запрошувати єрархів Матері-Церкви (пункт D томосу)

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, і має разом з іншими канонічними обов'язками і відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності і спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами непорушними. І до цього, Митрополит Київський і всієї України, як і архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу. Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві.

Фактично своїм головою Вселенський Престол визнають як давні Патріархати (Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський, а також Церква Кіпру), так і всі ті помісні Церкви, що звертались до нього за томосами. Експліцитно ця норма прописана в польському (1924), албанському (1937), болгарському (1945), чехословацькому (1998) томосах.

Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності і спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4; 3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і всієї України повинен поминати за давніми переданнями святих Отців наших, Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словаччини в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Предстоятелі помісних Церков отримують місце в диптиху за часом отримання томосу та статусом (патріархат, митрополія чи архиєпископія). Так, ПЦЧЗС отримала місце після Албанської Цекрви (хоча БПЦ отримала автокефалію після АПЦ, на момент отримання автокефалії ПЦЧЗВ вона зайняла нове місце в диптиху вже у статусі патріархату). Згодом, коли ПЦУ отримає статус патріархату, вона теж підніметься з останнього місця в диптиху.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питань в міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, у від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирні Грамоти до Вселенського Патріарха і до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки і твердого взаєморозуміння, при чому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні і священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

1. Отримання св. мира тут подається як символ єдності православного світу навколо Вселенського Престолу. Подібна норма поширюється на ЕПЦ, АПЦ, ПАПЦ та ПЦЧЗС. Але колись, навіть в рамках того ж Вселенського Патріархату Київські митрополити мали право самі варити св. миро. Гадаю, відновлення такого права може стати предметом окремого томосу.

2. Вперше в томосі прописано право отримувати грамоти від новообраних предстоятелів інших помісних Церков.

3. Оскільки екзархів у Київську митрополію Константинополь призначав з найдавніших часів, а також в Україні була розвинена традиція ставропігій, Вселенський Престол вирішив зберегти за собою відповідні права. Хоча в томосі таке теж прописується вперше.

4. Також Константнополь вирішив уникнути повторення ситуації 2016 р., коли деякі помісні Церкви вирішили проігнорувати Всеправославний Собор.

Отож, на усіх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє і проголошує Православну Церкву України Автокефальною і щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, нехай укріпить назавше її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подасть їй благостояння, єдність, мир і зростання. на славу Його і Отця і Святого Духа.

Згадка про Києво-Печерську Лавру може пояснюватися не лише її духовним зв’язком з Афоном (Константинопольський Патріархат), і не лише величезним сонмом святих, але й тим, що Лавра – одна з колишніх ставропігій Константинополя.

Таким чином таке вирішене і розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видасться цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точній і ідентичній копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України кір Єпіфанію і Його Високоповажності Президенту країни пану Петру Порошенку, для вічного доказу і постійного представлення.

Роль Президента України Петра Порошенка окремо відмічена в Томосі, що не є звичкою. Хоча, наприклад, Статут Сербської Православної Церкви 1931 р. проголосив король Олександр І, а розробив цей Статут міністр юстиції.

Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктіона 12.
† Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує
† митрополит Вріульський Пантелеймон,
† митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,
† митрополит Германський Августин,
† митрополит Транупольськнй Гермам,
† митрополит Нью-Джерський Євангел,
† митрополит Родоський Кирил,
† митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній
† митрополит Корейський Амвросій
† митрополит Сингапурський Контантин
† митрополит Австрійський Арсеній
† митрополит Сімський Хризостом
† митрополит Чиказький Нафанаїл

Така кількість підписів свідчить, що Томос – аж ніяк не свавілля «турєцкаподданнава» Патріарха Варфоломія, як його полюбляють називати деякі «русскаязичниє» церковні фріки, а свідоме рішення всієї повноти Вселенського Престолу, прийняте Священним Синодом, що обговорювалося не один місяць. Сам текст, за свідченням о. Кирила Говоруна, підготував професор Афінського університету, неперевершений знавець церковних канонів.

Система Orphus
Рейтинг
1
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • firemark | 23 березня 2019, 22:44

      михаил, ты за упц (обновленцев) или за воинствующих безбожников (1920...30гг)?

    • Михаил | 23 березня 2019, 13:22

      Верх лицемерия! Сидеть и глумиться в президиуме "собора" древней Софии, давить даже на самого Денисенко, чтобы состряпать какую-то никем не признанную псевдоцерковь "пцу",

    • Михаил | 23 березня 2019, 01:48

      35 статья Конституции растоптана и уничтожена! Государство грубейшим образом вмешалось в дела Церкви!

    • В. Ясеневий | 22 березня 2019, 22:35

      Да нет! Бес это уж слишком...Говорят, что даже и среди гэбешников былвали и нормальные люди, но это как исключение. А дебил - дебильный пост, это совсем то, что и есть на самом деле. Простите

    • sandy1966 | 22 березня 2019, 15:54

      МихУил, бес гэбешный, ты хоть посрать можешь ли сходить, чтобы не помянуть "Денисенко", которого ты даже тени не достоин???

    Популярні статті місяця