До проблеми викладання курсу „Християнської етики” в освітніх закладах Одеського регіону
Веселаго Н. В., к.філос.н., викладач Християнського Гуманітарно-Економічного Університету (м. Одеса), Мартьянов П. К., магістр богослов’я, пастор Об’єднаної Української Методистської Церкви, секретар-координатор Духовної Ради християнських конфесій м. Одеси та Одеської області
Усім вже, певно, відомо про рішення Міністерства освіти і науки України запровадити з наступного, 2005-2006 навчального року, в загальноосвітніх навчальних закладах як обов’язковий для вивчення предмет „Етика” та про негативне ставлення до цієї ініціативи Міносвіти як релігійної громадськості України, так і пересічних людей доброї волі. Всі одностайно висловилися проти цього рішення. Чому? Наприклад, дітям 5-6 класів пропонують самостійно визначати Добро і Зло (з великої літери!), нав’язується не тільки звернення до теми „безпечного сексу” (у 6 класі школи!) або визначитися стосовно „Кохання і безкультур’я у статевих відносинах”, наслідком чого мають бути вміння учня „розуміти наслідки безкультур’я у статевих відносинах”.
У контексті цих недавніх подій, повертаємось до спроби з’ясувати деякі аспекти питання, що вже були предметом дискусії в українському суспільстві: чи відповідає викладання предмету „Християнська етика” у державних освітніх закладах Конституції України?
Передусім, проблема викладання курсу християнської етики має бути підпорядкована загальній цілі – консолідації суспільства. Для цього передовсім треба переконати суспільство в необхідності зокрема цього заходу і практично співпрацювати християнам різних конфесій.
Нагадаємо, що питання свободи совісті, ставлення до релігії взагалі, і до християнства зокрема постали перед Україною, і насамперед перед її політичною елітою ще під час прийняття нової Конституції України. Дискусії відбивали неоднозначне ставлення депутатів Верховної Ради України до слова „Бог” в преамбулі Конституції. Після тривалих суперечок було записано, що Конституцію приймають „усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом”. Крім того, як наголошує Олексій Шуба, головний науковий консультант Секретаріату Верховної Ради України „оскільки віруючі є громадянами України, членами суспільства, то держава на законних підставах захищає їх права і законні інтереси”. Здійснення права на свободу совісті „не означає ізолювання Церкви, релігійних організацій, священослужителів та віруючих від громадського життя. Держава сприяє участі релігійних організацій у соціально-культурному житті суспільства”. Стратегічно мета у Церкви та суспільства одна – консолідація суспільства з метою духовного оздоровлення і піднесення, досягнення добробуту і виходу на рівень світового розвитку.
Що до того, чи відповідає викладання християнської етики закону про свободу совісті, то якщо спиратися на досвід США, які інколи вважаються зразком демократії, то там навіть дещо інший, більш високий рівень інтеграції релігії з шкільним життям, на рівні катехитичних моментів. Відомо, що в одному з пунктів передвиборчої програми Дж. Буша йшлося про підтримку молитви в державних школах. З цього приводу в США давно точиться дискусія. Але незважаючи на вимоги лібералів та побоювання втратити їх голоси, Буш залишив не скасованими спільні шкільні молитви. Сподіваємося, що всім зрозуміло, що з цього не випливає необхідність введення шкільної молитви в школах України (втім, на думку авторів таке нововведення не зашкодило б не тільки навчанню, а й духовному зростанню наших школярів), проте розуміння релігійної свободи і відокремлення школи від Церкви в світі є різним і, намагаючись перейняти економічний досвід розвинених країн, слід не забувати про його культурно-освітнє підґрунтя.
Проблеми викладання християнської етики в освітніх закладах України виникають багато в чому відповідно до реакції на атеїстичну спадщину минулого. В той час, коли роль релігії в духовному відродженні суспільства майже не викликає заперечень, однобічне ставлення до будь-якої релігії чи конфесії як до провідної, викликає бурхливий опір в багатонаціональній та багатоконфесійній Україні, не кажучи вже про специфіку Одеси, яка відрізняється від інших регіонів своїм дещо більш строкатим складом населення.
Погоджуючись з критиками положення про визнання тільки однієї релігії або конфесії як провідної, слід не впадати в іншу крайність, тобто заперечувати важливість здобутих в історії християнства моральних цінностей і важливість передання їх наступним генераціям.
На наш погляд, не слід обмежуватись вивченням основ християнської етики тільки у шкільних навчальних закладах. Навчальна програма з християнської етики (маючи, звісно, певні недоліки) намагається відобразити і донести двохтисячолітній християнський досвід до дітей та молоді шляхом плекання християнських чеснот, передачі надбань богословської думки у доступній дітям формі, спрямована на становлення повноцінної християнської особистості. При її формуванні укладачі виходили з принципу поступової передачі основних цінностей християнської моралі в українському культурному контексті з метою особистісного прилучення до них кожної дитини так, щоб християнство для неї стало життям, тому в процесі викладу діти не тільки отримували знання про Бога, про Церкву, про норми християнського життя, але і в житті ставали християнами.
Нагадаймо, що 9 червня Президент України Віктор Ющенко запропонував, замість запропонованого курсу „Етика”, запровадити в школах України предмет „етика віри”. А 15 червня 2005 Прес-служба Президента України поширила стенограму виступу Президента Ющенка на зустрічі з головами Обласних державних адміністрацій, де він говорить: „... я хотів би поставити до відома і вас, що ми зробимо все, щоб починаючи з 1 вересня, у навчальних закладах України (середніх навчальних закладах) було введено освітній курс – християнську етику. ...друзі, я відверто вам скажу, як батько я не хочу, щоб мої діти випадково вчилися про Бога і дороги до Нього. Я хочу, щоб вони свідомо це робили і не тільки через сім'ю, а щоб до цього була залучена і українська школа. Я переконаний, це тільки гармонізує життя дитини і людини в Україні”.
26 червня 2005 року у Києві на прес-конференції в УНІАН було оприлюднено Звернення Глав традиційних християнських Церков про християнські цінності в освіті, до Президента України, до Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра, Міністра освіти і науки України, в якому йшлося, що Глави Церков вітають ініціативу Президента України про введення християнських цінностей в освітньо-виховний процес, та пропонують, починаючи з 2005 – 2006 н. р., запровадити викладання предмету „Християнська етика в українській культурі” в середніх навчальних загальноосвітніх закладах України.
Здається, що все узгоджено – і Президент „за”, і християнська спільнота України втішена, але ... Як завжди, є певні складнощі. По-перше, не вистачає вчителів, які б мали не тільки підготовку з християнської етики, а й насправді викладали цей предмет неупереджено та позаконфесійно. По-друге, чому, дбаючи про школярів та їх моральне виховання, не зважають на наймолодших дітей, які ходять ще у перші класи школи (або до дитячих садочків). Чому позбавляють найменших дітей можливості змалечку заховувати християнські цінності?
Втім, навряд чи Міносвіти України впорається із поставленим Президентом завданням до 1 вересня поточного року, тим більш, що для запровадження курсу потрібна не лише програма, але й наявність підручників та підготовлених викладацьких кадрів. Тому за цей рік має бути підготовлена програма і відповідні підручники, шляхом проведення курсів підвищення кваліфікації підготовлені викладацькі кадри з тим, щоб впровадити даний предмет в шкільну програму з наступного навчального року. Стосовно підготовки вчителів християнської етики, то в Україні існує гарний досвід їх навчання у Катехитичному інституті при Українському Католицькому університеті (Львів). Підготовка та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів забезпечуються Львівськими обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти та богословськими вищими навчальними закладами.
Крім того, для ознайомлення студентів вищих навчальних закладів з основами християнської етики існує курс, програма якого була розроблена директором Інституту родини і подружнього життя УКУ, д-ром Юрієм Підлісним, на основі праць провідних професорів Оксфорда, Мюнхена, Фордгама, Люблина, Києва. В розробці програми цього курсу використовувалась класична філософська література від Платона та Аристотеля до Спінози, Декарта та Канта. Курс християнської етики призначений для вищих учбових закладів та розрахований на 36 годин.
Укладач курсу лекцій „Християнська етика” мав на увазі, що „християнська етика – це філософська дисципліна, розрахована на студентів вищих шкіл України, яка ставить собі за мету осмислення моралі та моральних явищ з точки зору християнського світогляду. Даний курс лекцій розглядає свій предмет історично і тематично. Тобто систематично аналізує категорії етики тематично і в історичному розвитку”. Важливість такого курсу пояснюється декількома чинниками:
1. Права та свободи людини, демократія та ряд інших явищ суспільного характеру, а також питання, пов’язані з гідністю людини мають в своїй основі розуміння природи людини як особи. Саме ж поняття особи – це поняття, розроблене християнськими мислителями в контексті розгляду морально-етичної проблематики.
2. Одним з основних нормотворчих чинників європейської культури є Християнство. Тому вивчення основ християнської етики є одним з важливих елементів пізнання та розуміння європейської цивілізації.
3. Українська культура сформувалася багато в чому під впливом християнства і більшість українців є християнами. Тому вивчення християнської етики не буде чужим для студентів.
До переваг даного академічного курсу можна віднести те, що він не має ідеологічного забарвлення і не є катехитичного спрямування, а до недоліків – відсутність розгляду проблем господарської етики, зокрема етики праці, етики бізнесу тощо в їх християнській інтерпретації. Зацікавленість цими проблемами зростає з боку економістів, про що свідчать окремі розділи, присвячені взаємозв’язку етики і економіки в працях економістів-фахівців.
Християнська етика пронизує все наше життя, впливаючи на розвиток нашої духовності і суспільних відносин, тому для вищої школи необхідний курс, який би ознайомлював студентів з її основами, особливо у сфері економіки, яка не може бути поза християнською мораллю.
На перший погляд здається, що християнська етика і економіка – це дещо далекі одне від одного поняття, проте сучасні економічні дослідження сприяють зосередженню нашої уваги в цьому напрямку. В популярному російському підручнику з економіки читаємо: „Вплив релігії на економічну теорію пролягає перш за все через Святе Письмо і Євангелію (Новий Завіт). Євангеліє не містить більш-менш систематизованих поглядів на власне економіку і не може претендувати на збірку правил стосовно ведення господарства, проте воно відіграло велику роль в становленні кодексу економічної моралі, протистоянні принципам користолюбства, голому зиску. Своїм закликом: „Віддавайте кесареве – кесарю, а боже – Богові” – Ісус Христос відповів не тільки на поставлене йому питання, чи потрібно платити податок царю, але проголосив пріоритет духовного начала в економіці. В Євангелії неодноразово підкреслюється, що не всі цінності в світі продаються за гроші, становляться об’єктом купівлі-продажу”.
Між тим цікаво, що деякі автори вважають, що у Книгах Нового Завіту містились ідеї, які близькі до соціалістичних і навіть комуністичних. Так, в „Діяннях святих апостолів” читаємо: „У багатьох вірних було одне серце і одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, але все в них було спільним. Не було між ними нікого, хто б терпів нестатки; бо всі, хто володів землею або будинками, продавали їх, приносили ціну спроданого і покладали до ніг Апостолів; і кожному давалося, хто в чому мав потребу”. Втім, на нашу думку, не можна все, що стосується розподілу за потребою, відносити до соціалістичних або комуністичних ідей, бо сучасна ринкова економіка має (або принаймні намагається мати) соціальну спрямованість, яка передбачає матеріальну підтримку незабезпечених та найуразливіших верств населення. Крім того, у будь-якому суспільному виробництві присутній елемент розподілу за потребами, тому не треба робити з святих Апостолів соціалістів.
Докладніше це питання можна розглянути у контексті проблеми соціальної структури раньохристиянських общин. Слід піддати критиці досить поширене розуміння раньохристиянських общин як однорідної структури, що складалась з бідних прошарків античного світу. Для того зважмо на слова Апостола Павла, коли він звертається до коринтян: „Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити” (І Кор. 1: 26-28). Наприклад, українські філософи П. В. Голобуцький та Е. М. Жлудько звертають нашу увагу на те, що в думці апостола Павла міститься певна характеристика тих, що входили до складу раньохристиянських общин, а також те, що вона „ні в якій мірі не була однорідною соціальною організацією, що спиралась на спільність майна та сумісну трудову діяльність, як її іноді хочуть подати. Були тут і багаті, і бідні та немічні”. Згадані автори вважають, що ставлення апостола Павла до праці “відбивало, поза сумнівом, не стільки менталітет маленької людини, що дивилась на свою діяльність як на основний спосіб існування, а скільки соціальну позицію лідера руху, що піклується про правильні норми життя общини. Тому він завжди наголошував на необхідності виконувати свій обов’язок християнина як перед Богом, так і по відношенню до ближніх, з молитвою працювати і не бути тягарем для інших”.
Таким чином, можна дійти висновку, що питання господарчої етики, зокрема етики праці, були цікавими та актуальними в християнських осередках і суспільному середовищі, що їх оточувало, їх розглядав апостол Павло, а потім Отці Церкви та інші провідні мислителі. Побожне ставлення до праці, взагалі розгляд етичних основ економічних стосунків можна побачити як в Старому, так і в Новому Завіті. Наприклад, в цьому контексті можна аналізувати Приповідки Соломона, де, як зразок наводиться працелюбність мурашок (VІ, 6), є застереження проти лінощів, які мають сумні наслідки (10: 4, 12, 24; 20: 4), а також нагадується про самий фундамент трудової діяльності: “Голод працівника працює для нього; бо його рот примушує до того” (16: 26).
Зважаючи на вищезазначене, необхідним здається включення до програми курсу християнської етики у вищих навчальних закладах (або навіть введення спеціального курсу з поглибленого вивчення) категорій і проблем християнської економічної етики.
Крім того, враховуючи багатоконфесійність нашого регіону необхідним видається створення нової програми та нового підручника з християнської етики, тому що підручник, який використовується у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях має недоліки стосовно дещо надмірної конфесійної спрямованості. Проте недоліки підручника не є недоліками самого предмету „Християнська етика”, викладання якого необхідно запровадити в нашому регіоні, творчо опрацювавши як досвід Західної України, так і розвинених країн Заходу. Для того, щоб позбавитись зайвої конфесійної спрямованості і зробити цей курс прийнятним для представників різних гілок християнства, видається доцільним залучити до його розробки теологів різних християнських напрямків та світських фахівців з релігієзнавства.
Крім того, необхідно в розробці цього курсу більше акцентувати увагу на християнському підході до вирішення нагальних суспільних проблем, які є актуальними для нашого регіону. Це було, зокрема, розглянуто на прикладі християнської господарської етики. Такими є проблеми подружнього життя, розлучень, батьківства, проблеми біоетики, стосунків між генераціями, ставлення до людей похилого віку, а крім того до людей, які втратили зв’язок з суспільством – безпритульними, біженцями тощо.
Окремою проблемою нашого регіону є необхідність у межах курсу з християнської етики ознайомлювати аудиторію з культурним надбанням християнства, долаючи невігластво. Це лише невеликий перелік завдань, що стоять перед спільнотою нашого регіону, у вирішенні яких могло би допомогти викладання християнської етики в освітніх навчальних закладах та експерименту введення спецкурсу у вищих навчальних закладах.
