Бажання автономної митрополії для УАПЦ є суперечливим – професор Саган
Матеріали Архиєрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви створюють враження, що владики зневірились у своєму автокефальному статусі й намагаються вирішити питання церковного майбутнього через автономію у складі іншої Церкви, або ж навіть перетворення у пересічну митрополію. Професор Олександр Саган у коментарі для РІСУ пояснив деякі подробиці та аспекти цього документу.
Матеріали Архиєрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви створюють враження, що владики зневірились у своєму автокефальному статусі й намагаються вирішити питання церковного майбутнього через автономію у складі іншої Церкви, або ж навіть перетворення у пересічну митрополію. Професор Олександр Саган у коментарі для РІСУ пояснив деякі подробиці та аспекти цього документу.
«Це звернення Архиєрейського Собору УАПЦ відрізняється від подібних попередніх за своїм характером, - заявив експерт. – Адже владики фактично відмовляються від автокефального статусу і погоджуються на входження у Константинопольський Патріархат на правах Української Церкви до 1686 року, проте просять додатково надати їй автономний канонічний статус. Але у ті часи окремої автономної одиниці УПЦ не існувало – з канонічної точки зору це була пересічна митрополія з центром у Києві. Їхнє ж прохання про автономний статус намагається вдосконалити це положення, що суперечить історичній правді. Окрім того, такі принципові питання церковного майбуття мають вирішуватися на Помісному Соборі Церкви, а не бути фактично позицією десятка владик. Знову повторюється минулорічна історія із об‘єднанням із УПЦ КП, коли фактично Архиєрейський Собор вирішив це доленосне питання. Принаймні, у Церкві мало б бути широке обговорення питання статусу Церкви, а не ставлення громад перед фактом, як це відбулося наразі».
За словами Сагана, за останні роки масштаби УАПЦ суттєво змінились – зменшившись мінімум удвічі. Церкві важко утримуватись на тих самих позиціях на тлі таких гігантів, як УПЦ Московського чи Київського Патріархатів. Особливо процеси виходу громад із УАПЦ прискорилися після липневої відмови минулого року від єднання з УПЦ КП. Відтак проводу Церкви довелось піти на зменшення власних амбіцій та погодитись на входження у Константинопольський Патріархат у статусі митрополії, максимум із автономним статусом.
При цьому, як свідчать матеріали Архиєрейського Собору УАПЦ, серед єрархів УАПЦ є певна образа на владу через те, що на них «не звертають уваги» та не зауважують їх «звернень про зустрічі». На думку професора, подібна позиція не є виправданою, оскільки Церква є членом Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, а тому її очільники мають можливість, у складі цієї громадської організації, зустрічатися із найвищим керівництвом України.
З іншого боку, матеріали Собору підтверджують запит українського суспільства на врегулювання православного питання в Україні, а саме – бажання українського народу мати визнану у православному світі Церкву, підкреслив експерт: «У даному випадку йдеться про підтвердження загального прагнення українського суспільства щодо конституювання Української Помісної православної Церкви. Константинополь, як Церква-Матір, також має докласти зусиль, аби українці отримали від неї Томос та місце у диптиху».
Нагадаємо, що у минулий вівторок, 5 липня, Архиєрейський Собор УАПЦ оприлюднив власні рішення, серед яких – звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про унормування канонічного статусу УАПЦ на міжцерковному рівні та входження до повноти Константинопольської Матері-Церкви на правах Української Церкви до 1686 року, а також повторне звернення до Президента України та Прем’єр-Міністра України з проханням про зустріч із архиєреями УАПЦ.
