• Головна
  • Що очікувати від нового Глави УГКЦ?...

Що очікувати від нового Глави УГКЦ?

06.04.2011, 14:21
Після Інтронізації нового Глави УГКЦ помаленьку починає вщухати медійна буря довкола зміни на Патріаршому Престолі УГКЦ. Але не перестає вщухати інтерес до майбутньої політики Блаженнішого Святослава Шевчука.

Після Інтронізації нового Глави УГКЦ помаленьку починає вщухати медійна буря довкола зміни на Патріаршому Престолі УГКЦ. Але не перестає вщухати інтерес до майбутньої політики Блаженнішого Святослава Шевчука. Для того, щоб привідкрити завісу таємниці у цьому питанні не потрібно шукати прихованих циркулярів, паперів і збирати плітки. Варто звернутися до перших прес-конференцій та інтерв’ю нового Глави УКГЦ. Адже кожен громадський діяч, коли виходить на новий щабель своєї діяльності, прагне дати громаді розуміння власного бачення речей, власної програми. Тому варто спробувати зробити аналіз висловлювань Блаженнішого Святослава.

Уже сама назва офіційного Чину введення нового Глави УГКЦ на Патріарший Престол – Інтронізація, а не інавгурація, введення у служіння чи тому подібне,  вказує на те, що якихось докорінних змін і поворотів у традиційних формах вираження церковного життя не варто очікувати. Тут відсутня революційність середини ХХ ст., коли саме церковна революційність знайшла свою найвищу маніфестацію у відмові блаженної пам’яті Папи Павла VІ від традиційної коронації і тіари. Отже, сама назва Інтронізація дає відчути, що УГКЦ в своїй цілості і новий Глава УКГЦ зокрема вбачають потребу чіткої тяглості традиції навіть у зовнішніх формах. Саме на тяглість, еволюційний, а не революційний курс нового Патріярха вказує і його інтронізаційна проповідь.

У своїй інтронізаційній проповіді Його Блаженство чітко виклав основні пункти своєї програми, які пізніше повторив і доповнив під час прес-конференцій та інтерв’ю.

Цими пунктами є:
- Вселенськість УГКЦ;
- наголошення легальної тяглості апостольського передання, єрархії, інституцій і спадковості УГКЦ від Володимирового хрещення;
- потреба внутрішньої єдності УКГЦ та церков Київської традиції;
- тяглість стратегії розвитку УГКЦ, вираженого синодальною програмою «Святість об’єднаного Божого люду»;
- окремішня увага до питань молоді в Церкві.

Слід також наголосити, що Блаженніший Святослав походить з родини, яка залишилась вірною УГКЦ в часи підпілля, тому цілком логічно, що вже у своїй інтронізаційній проповіді Його Блаженство чітко дав зрозуміти, що часи підпілля є інтегральною частиною не лише історії УГКЦ, але й Її ідентичності в теперішньому часі. Це наголошення тяглості, очевидно, буде одним із фундаментів, на яких вибудовуватиметься політика нового Патріярха. Ще одним з фундаментів можемо вважати і глибоку пов’язаність УКГЦ з українством, принаймні тут, в Україні. Оскільки Глава УКГЦ називає нашу Церкву душею українського народу, можна очікувати, що його політика виходитиме із усвідомлення есенціяльності цієї пов’язаності. Це тим неменше не звужує УГКЦ до рівня етноконфесійної структури, а радше підкреслює, що традиція УКГЦ не є чимось накиненим зовні нашому народові, а властиво вона є виразом християнської традиції нашого народу. Тобто УГКЦ – є Церквою відкритою до інших етносів, не зважаючи на те, що живе Вона українською християнською традицією. Таке розуміння ширше відкриває двері до можливості інкультурації, теми,  до якої Блаженніший Святослав неодноразово звертався цих днів.

У своїй першій прес-конференції Блаженніший Святослав Шевчук розставив наступні акценти:
- Він продовжить будувати на фундаменті закладеному Блаженнішим Любомиром;
- Новий Патріярх дотримуватиметься стратегічної синодальної програми розвитку УГКЦ «Святість об’єднаного Божого люду»;
- Блаженніший скріплюватиме внутрішню єдність УГКЦ;
- Він проводить чітке розрізнення між УГКЦ й іншими Церквами Київської традиції;
- Блаженніший залишає УКГЦ відкритою до конкретної співпраці з усіма християнськими конфесіями, а особливо з православними Церквами;
- Він бачить потребу співпраці поміж християнськими конфесіями для уприсутнення християнських цінностей в українському суспільстві, при чому Патріярх виступає прихильником конкретних механізмів такої співпраці, а не просто декларацій;
- Першим пунктом душпастирювання новий Патріярх чітко і недвозначно називає євангелізацію – проповідування слова Божого;
- Він надає особливої ваги душпастирюванню молоді;
- Патріярх прагне приділяти увагу вихованню клиру УГКЦ;
- Він також вважає особливо важливим питання інкультурації українського християнства не лише в країнах Поселення, але також і матичній країні – Україні;
- Велика увага буде приділятися довершенню формування Патріаршої курії УГКЦ , як основного інструменту церковної адміністрації;
- Фінансова політика нового Глави УГКЦ буде максимально ощадливою з намаганням бути максимально ефективним;
- Новий Глава УГКЦ продовжить лінію розбудови Патріярхату УКГЦ у повному видимому сопричасті з Вселенським Архиєреєм;
- Відносини з державою Патріярх прагне вибудовувати на взаємоповазі цих двох повністю автономних інституцій;
- Патріярх також прагне розвивати католицьке шкільництво в Україні;
- Церква має бути оазою, з якої черпатимуться сили проти деперсоналізації;
- Молитва належить до одного з фундаментальних принципів духовного життя;
- УГКЦ розвиватиме свою присутність в усіх регіонах України, не зважаючи на чиїсь крики про «канонічні території».

З прес-конференції також можна зробити висновок, що новий глава УГКЦ не тільки готовий ламати стереотипи, але також прагне до структурованості та чіткості у своєму житті, а тим самим і в політиці, яку він проводитиме.

У своєму інтерв’ю радіо «Свобода» блаженні ший Святослав зазначив кілька наступних речей:
- перш за все, це його розуміння єдності, як повного сопричасття з одновірцями-католиками як латинського, так і східних обрядів, як рівнож і пошук єдності з православними;
- необхідність протиставлення секуляризації суспільства;
- солідарність з Київським Патріярхатом;
- УГКЦ не має бути об’єктом, а суб’єктом екуменічного процесу;
- УГКЦ не є регіональною Церквою.

Фактично у цьому інтерв’ю Блаженніший Святослав Шевчук лише чіткіше пояснює речі, які будуть, очевидно, частиною його програми дій.

На прес-конференції у Римі Глава УГКЦ поставив кілька акцентів, які також необхідно взяти до уваги:
- УГКЦ є східною Католицькою Церквою, яка керується синодально;
- УГКЦ з римо-католиками повинна свідчити про католицькість Церкви;
- І знову наголосив потребу інкультурації.

У своєму інтерв’ю часопису «Наш Собор» Блаженніший розкрив і кілька нових елементів стратегії розвитку УГКЦ:
- до питання євангелізації, інкультурації та молоді долучено питання катихетичного служіння УГКЦ;
- розбудова відносин з Римо-Католицькою Церквою;
- продовження політики «прощаємо і просимо прощення»;
- потреба розвитку УКУ;
- УГКЦ мусить бути сама собою.

Після усього переліченого час підбити підсумки. Виходячи з доступної інформації, можна зробити певні висновки. Звісно, вони не мусять бути стовідсотково непомильним вердиктом, оскільки не володіємо усією сукупністю інформації, яка би дала можливість точнішого «передбачення».

Проте з інтерв’ю та прес-конференцій нового Глави УГКЦ все ж таки можна зробити певні підсумки.

Одним з перших є той, що новий Патріярх має добре структуроване мислення, прагне до систематичності й порядку. Це те, що німці коротко називають Rechtund Ordnung, і його церковна, адміністративна, культурна політика рухатиметься саме в цьому фарватері. Цей легітимістичний підхід виражається також у наголошені тяглості щодо духовного та історичного насліддя УГКЦ. Тому варто очікувати продовження політики Блаженнішого кардинала Любомира Гузара, але у дещо модифікованій формі. Ця форма вочевидь буде трохи активніша, чіткіша, можливо, безкомпромісніша. Хоча великих потрясінь не варто очікувати, оскільки Патріярх неодноразово наголосив, що він залишається вірним наміченій Синодом УГКЦ стратегії розвитку, як рівно Його Блаженноство неодноразово поставив акцент на синодальному характері УГКЦ. Тому в загальних рисах вочевидь це буде перш за все продовження політики Синоду. Такий легалізм нового Глави УГКЦ зможе стати також і твердою опорою його діяльності та скріплення стабільності самої структури УГКЦ.

Як людина із чітко структурованим мисленням, яка прагне вибудувати чітку адміністративну структуру, яка би ефективно управляла Церквою, новий Патріярх має можливість сконсолідувати УКГЦ в Україні та на Поселеннях. Вибудовуючи цю структуру, Патріярх, очевидно, старатиметься ощадливо витрачати кошти і зробити цю систему максимально ефективною за мінімальних матеріальних затрат. Напевно, також можна припустити, що питання інкультурації та нових перекладів здатне розв’язати певні протиріччя, які зберігаються між Краєм і Поселеннями, між галицькою та великоукраїнською ментальністю, культурою, світоглядом. Адже інкультурація саме передбачає пристосування форми євангелізації, форми діяльності Церкви до культури та менталітету народу, до якого вони спрямовані.  Можливо, ця інкультурація йтиме настільки далеко, що в кінцевому результаті згладить старе протиріччя між «восточниками» і «філолатинниками» в Галичіні. Адже Патріярх де-факто пропонує третій шлях – перестати оглядатися на інших, а бути самим собою.  Щоправда цей його вислів викликає ряд запитань, а особливо питання: що власне новий Глава УГКЦ бачить як той третій шлях? Цілком нормально і закономірно, що Блаженніший Святослав наголошує, що УГКЦ є католицькою, східною і синодальною. Але, що сам він бачить як ідеал, поки що залишається не зовсім зрозуміло. Хоча його викладацька діяльність, оперта на побудові морального богослів’я на основі грецького неоплатоніка Максима Ісповідника, дає відчути, що таким ідеалом для нового Глави УГКЦ є з одного боку – актуалізація святоотцівської та візантійської спадщини, а з іншого – вибудовування на її основі властиво українського богослів’я. Про це свідчить також і ставлення Блаженнішого до УКУ, яке включає цю інституцію у проект «українізації» богослів’я УГКЦ. УКУ і надалі буде розглядатися Главою УГКЦ як інтелектуальний центр Церкви.

Коріння Блаженнішого Святослава Шевчука сягає часів Підпілля, яке характеризувалося з одного боку –консервуванням цінностей віри і традиції, а з іншого – наголошенням на католицтві власного віровизнання. Це дає підстави передбачати, що його діяльність буде забарвлена також у інтенсивні католицькі кольори і у тому напрямку слід очікувати невеличкого повороту усієї лінії УГКЦ дещо в право.

Велику увагу новий Блаженніший вочевидь приділятиме вихованню клиру, оскільки певний час він і сам був причетний до цього процесу. Це дає підстави очікувати «піднесення планки» для майбутніх кандидатів до священства, а також до уже висвячених священиків.

Як вже писалося вище, саме галицьке коріння та інтронізаційна проповідь дають можливість передбачати, що Блаженніший Святослав буде схильний до певного українського етноцентризму, але етноцентризму радше культурного, аніж політичного.

Багато що вказує також на те, що новий Патріярх усвідомлює собі провідну роль, яку УГКЦ покликана відігравати в українстві, зокрема перед навалою сил, які здатні йому створити суттєві небезпеки. Очевидно, що він має перед очима і той високий рейтинг довіри українського суспільства до свого попередника на Патріяршому Престолі. Тому цілком можливо, що новий Патріярх докладатиме зусиль, щоб зберегти цей рейтинг довіри і спроектувати його на усю УГКЦ та суттєво підняти роль УГКЦ в суспільстві. Очевидно, що при цьому не слід забувати, що відносини з державою будуть завжди носити певну дозу проблематичності, оскільки найближчим часом політичний режим в Україні, який би був прихильний до УГКЦ, виглядає неможливим. Слід також взяти до уваги і те, що незалежний статус УГКЦ щодо держави, є частиною Її католицької ідентичності, і тому навіть за прихильного політичного режиму УГКЦ буде у певній опозиційності навіть до такого режиму. Адже неможливий такий політичний режим, який би не мав спокуси підкорити Церкву своїм інтересам. УГКЦ уже нераз довела, що вона на такі компроміси з державою не готова і ніколи не буде готова йти.

Тому в «зовнішній» політиці, тобто у відносинах з державою, слід очікувати намагання створити  систему таких зв’язків з державою, яка гарантуватиме УГКЦ повну автономію і повагу з боку держави. Як рівно ж і більш активну позицію УГКЦ в обороні своїх інтересів перед державою.

У відносинах з іншими християнськими конфесіями новий Патріярх, згідно з його ж таки акцентами, звертатиме особливу увагу на православні конфесії в Україні. Він уже заявив про солідарність з Київським Патріярхатом та про «стратегічний альянс» з представниками Московського Патріярхату в Україні. Звісно, такі заяви з одного боку не позбавлені протиріччя, оскільки взаємовідносини МП та КП інакше як ворожими на цей момент неможливо назвати, але цілком можливо, що власне співпраця з одною та з другою конфесіями сприятиме пом’якшенню відносин між самими антагоністами, тобто КП та МП.  Усвідомлення Патріярхом того, що християни просто приречені на співпрацю, щоб могти дати відсіч антихристиянським силам, вказує також на те, що попри рішучість в обороні власних інтересів УГКЦ він також керуватиметься інтересами українського християнства в цілому. Бажання Патріярха, щоб УГКЦ була виключно суб’єктом, а не об’єктом міжхристиянських відносин, вказує також на те, що він обстоюватиме інтереси УГКЦ у цих взаємовідносинах, стараючись знайти баланс між добрими взаєминами з основними християнським конфесіями і добра самої УГКЦ.

Слід також очікувати і намагань пожвавити співпрацю УГКЦ з структурами Римо-Католицької Церкви в Україні, як, можливо, і випрацювання спільної позиції цих Церков у їхніх стосунках з іншими християнськими конфесіями та державою.

Варто також очікувати і активізації присутності УГКЦ в усіх регіонах України, на що УГКЦ має своє незаперечне право, оскільки в силу різних процесів вірні УГКЦ опинилися розпорошені по усій території України, а також – і пожвавлення греко-католицької місії поміж людьми далекими від Церкви.

Усе це дає право сподіватися активнішого розвитку УГКЦ під проводом нового Патріярха.

о. Орест-Дмитро ВІЛЬЧИНСЬКИЙ,

керівник проекту "Католицький оглядач"