Олександр Бригинець: "Будування монастиря у центрі міста скидається радше на комерційний проект, коли важливе не призначення, а місце"

16 березня 2011, 14:16 | Коментарі | 1 |   | Код для блогу |  | 

Київська сакральна та історична спадщина – заручниця кулуарних стосунків між Церквою та владою

Олександр БригинецьОстаннім часом загострились питання збереження національних пам’яток сакральної архітектури і мистецтва, зокрема Десятинної церкви. У пресі можемо прочитати суперечливі заяви державних урядовців та єрархів УПЦ (МП) щодо будови нової церкви і музеєфікації. Що насправді планується? Чи може громадськість вплинути на цей процес? З цими питаннями редакція РІСУ звернулася до Олександра БРИГИНЦЯ, письменника, громадського діяча, голови постійної комісії Київміськради з питань культури і туризму.

Мені здається, що сьогодні, як, зрештою, у нас завжди відбувається, влада зайшла у глухий кут, намагаючись здійснити певний план, а в ході реалізації його змінювати. Неясність цієї справи передовсім віддзеркалює брак концепції уряду у всіх справах, які він має здійснювати. Проголошуване публічно водночас слугує самим планом і прикриттям реальних планів, які не виголошуються. Відтак саме у моменті переходу від суспільно прийнятних заяв до здійснення реальних планів починаються конфлікти з громадськістю. Під тиском стурбованої громади проект починає поступово наближатись до того, яким проголошувався, а не до того, яким реально був задуманий. Тож, сьогодні завданням ЗМІ, громадськості і опозиції є змусити владу робити те, що вона проголошує, а не те, що таємно планує. Громада має реальні можливості протидії. Тому влада грається з нею, але не воює, відступаючи в критичні моменти.

Типовий приклад такої ситуації є Лавра. Ідея полягала в передачі муніципального об’єкта в руки Міністерства культури і туризму, яке б від імені держави самостійно керувало заповідниками. Адже ЮНЕСКО було здивоване механізмом керування нашими проектами, коли за один об’єкт відповідає надто багато організацій. Тож ми бачили, як держава, переводячи Лавру з муніципальної власності у державну, водночас готувала передачу заповідника в руки УПЦ (МП). Коли ми критикували дії влади, за неї насправді відповідала Церква. Дискусія між громадськістю і міністерством, яке відповідало за Лавру, насправді перетворилось у дискусію між громадськістю і Церквою. Адже міністерство було лише своєрідною компанією для оформлення акту прийому-передачі справжньому адресатові – Церкві. Тому прес-служба УПЦ (МП) висловлювалась стосовно цього питання, знаючи реальні плани влади щодо Лаври і відчуваючи себе фактичним власником об’єкта.

Я першим отримав плани й одразу їх оприлюднив, виявивши, що докладно планується у Києво-Печерському заповіднику. До мене як голови комісії надійшли документи про виселення трьох музеїв, на що ми мали дати дозвіл. Це поклало початок громадському обговоренню з залученням відомих людей. Тож тоді, коли були готові документи про виселення і говорилося про потребу виселення музеїв, влада змушена була зробити певні заяви стосовно регулювання самого процесу виселення: що все буде виселено правильно і відповідні приміщення, а ситуація з Музеєм Києва не повториться тощо. Власне ця заява, за яку слід нести відповідальність, призвела до того, що виселення музеїв стало взагалі неможливим. Таким чином той проект, який публічно був проголошений як один, а реально планувався як зовсім інший, після суспільного конфлікту довелось перевести у проголошений варіант. Оскільки, за законом, вартість переселення, на думку експертів, складає близько двох мільярдів гривень (і ще кілька років на будівництво), а таких грошей немає, то і виселення музеїв не видається можливим. Головним завданням ЗМІ й громадськості є змусити владу діяти згідно з проголошеним проектом А, а не задуманим проектом Б.

Що сьогодні відбувається на місці Десятинної церкви? Минулої зими скляний каркас над фундаментом завалився внаслідок снігопадів, а тепер терен оточує паркан. Така неприваблива картина є неприйнятною ані для киян, ані для туристів. Треба щось робити, але обов’язково зберігши рештки Десятинної церкви. Позиція всіх однакова – всі згідні, що необхідно прибрати паркан, закрити залишки фундаменту і дати можливість археологам працювати, водночас відкривши об’єкт для огляду. У такої блискучої ідеї не може бути противників. Щодо цього існує повний консенсус, і коли влада про це говорить, не можна її не підтримати. Але ж ми розуміємо, що за наявності поруч самопроголошеного монастиря, що вже має свій статус, спокійним бути не можна. Тим паче, що Церква заявляє про будівництво монастиря саме тут на руїнах Десятинної. Тож ця ситуація дуже нагадує лаврську, коли Церква і держава говорили протилежні речі. Церква стверджувала про виселення неприродних структур з терену заповідника, а влада це заперечувала. Й лише після передачі Лаври у державну власність урядовці заговорили вустами Церкви, повторюючи попередні церковні декларації.

Таким чином, коли сьогодні говориться, що Десятинна церква не буде відбудована, ніякої нової церкви не буде, я вірю цьому і впевнений, що там буде зведена зовсім інша споруда. Хитрість полягає в тому, що всі чиновники, зокрема С. Целовальник, начальник Головного управління міського будівництва, архітектури і дизайну міської середовища, передбачають у новій споруді можливість проводити богослужіння. Сьогодні, мандруючи світом, зокрема в Європу і Америку, кожен може переконатись, що будь-яка церква, переважно протестантська чи католицька, а інколи й православна, це не класичний храм з банями тощо. Це може бути будь-яка споруда. Тож коли ми чуємо заяви про побудову музею з можливістю богослужіння, згадується славнозвісний фонтан на Львівській площі. Свого часу було виділено землю для реставрації фонтану з можливістю прибудови якихось приміщень, а закінчилось тим, що там врешті постало кафе. Об’єкт не добудований, але припускаю, що в кафе на одному зі столів може бути фонтан, і тоді ніхто не заперечить, що формально первісний задум не було виконано. Таким чином й з Десятинною – формально це буде музей. Можна уявити собі великий зал музею з прозорими підлогами, під якими буде вестись робота. Але це водночас стане місцем для богослужіння. У чому небезпека?

Не завжди в Україні наука, історія і культура з одного боку, а Церква з іншого знаходять спільну мову. Адже пріоритети зовсім різні. Якщо у гуманістичних підходах існує спільність думки, то в деяких моментах виникає конфлікт. Для Церкви головним є богослужіння, а для культури — збереження пам’яток, часом вилучаючи для цього сакральні пам’ятки з храмів до музеїв. Коли йдеться про неможливість служити у Святій Софії з огляду на небезпеку відшарування фресок, то для Церкви пріоритетом є саме богослужіння, а не твори мистецтва. Однак держава не має виступати захисником вузьких інтересів однієї церковної громади. У разі такого конфлікту інтереси збереження культурної спадщини держави мають переважити. Меншини не можуть мати право на володіння об’єктом, який становить частину загальноукраїнської історії, й не лише християн. Слід також пам’ятати, що Україна є поліконфесійною країною. Безперечно, можна навести приклади проведення богослужінь у старовинних храмах у Кельні, Римі чи Парижі, але не забуваймо, що ці храми — «діти» порівняно з Софією, унікальною спорудою XI ст. Важливо враховувати також специфіку як самого храму, так і природних та історично-культурних умов нашої країни. Всі порівняння тільки дедалі більше переконують у потребі берегти Софію.

Повертаючись до теми монастиря, задумаймося над самою його ідеєю як місця усамітнення і посвячення для служіння Богу. Тому всілякі монастирі у центрі міста – це смішно. Тепер вони в центрі, але ж історично їх будували поза межами. Будування монастиря у центрі міста скидається радше на комерційний проект, коли важливе не призначення, а місце. Існує літера і дух традиції. Коли Церква обирає боротьбу за престижність і змагається з іншими конфесіями за привілеї, виникають такі конфлікти, як справа Десятинної церкви. Сьогодні одна з конфесій користується більшими можливостями і веде наступальну боротьбу для винищення інших. Це призводить до суспільного конфлікту. Тож якщо буде затверджене будівництво музею з відведеним у ньому місцем для богослужіння, однозначно постане новий храм. Тому що будь-яка споруда, в якій є призначене для молитви місце, є церквою, храмом. Вона може бути кругла, квадратна, жовта чи зелена, навіть у підвалі…

Громадськість сподівається від влади виразного підтвердження чи заперечення факту будови нової церкви та можливості або не можливості там молитись. Адже складається дивна ситуація, коли Церква заявляє про проект храму, а влада залишає ці заяви без коментаря. Насправді наразі не затверджено жодного документа стосовно цього. Видається, влада навмисно створює конфлікт довкола цього питання. Тим часом, у разі побудови церкви на заповідному терені потрібне рішення Верховної Ради і внесення змін до генерального плану. Музеєфікація унеможливлює зведення церкви. Тоді також слід прибрати капличку, яка незаконно стоїть поблизу фундаменту церкви.

Громадськість і ЗМІ проводять активну діяльність, прикладом якої є Лавра. Пригадаймо, коли ще влітку до приїзду Патріарха Кирила було проголошено виселення музеїв з якоюсь метою, але як тільки стала зрозуміла неможливість реалізації того плану, то будь-який рух у Лаврі припинився. У випадку Десятинної церви та ж історія: впевнений, вже існують інвестиції під будову нової церкви, натомість у випадку лише музеєфікації підмурків, грошей може не виявитися ні на що.

І наостанок. Десятинна церква впродовж історії неодноразово руйнувалась, кожна нова відбудова призводила до нової руйнації. Можливо, краще не втручатись у Божий Промисел?

Духовні цінності всіх православних Патріархатів та католицьких і протестантських Церков – в принципі, однакові. Й коли Церкви починають воювати одна з одною за здобуття пріоритету, нищаться передусім самі духовні цінності, які вони однаково цінують. Часто в основі цих конфліктів лежать гроші: Церква – це також адміністративна і господарська одиниця, яка прагне мати офіси і споруди у центрі міста, прикриваючись нематеріальною мотивацією. Суспільство має право протестувати та відстоювати свої цінності, які можуть бути і близькими, і відмінними від церковних. Якщо у випадку підвищення тарифів ніхто не буде жертвувати життям чи здоров’ям, то духовні, культурні, історичні цінності люди готові активно відстоювати, навіть ризикуючи собою, що неодноразово показала історія.

Татари, половці, царська «охранка», НКВС, які в різні часи нищили наш народ, зникли, а Україна з її культурними цінностями вистояла і залишається. Софія Київська, Десятинна церква й Києво-Печерська лавра є, безперечно, православними святинями, але не забуваймо, що країна є поліетнічною і полірелігійною. Єдина домінантна, консолідована Церква – відсутня. Саме єдина Українська Церква могла б стримати суспільство від конфронтації, від конфліктів, ставши для світської влади надійним партнером-опонентом. А поки цього немає, треба громаді берегти суспільство від неконтрольованих конфліктів.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Petro Balog | 24 березня 2011, 11:57
    Коментувати коментар

    Цитата: "Тому всілякі монастирі у центрі міста – це смішно. Тепер вони в центрі, але ж історично їх будували поза межами. Будування монастиря у центрі міста скидається радше на комерційний проект, коли важливе не призначення, а місце". Не зовсім вірно. Особливо, якщо йдеться про традицію Європи: там домініканці, францисканці, єзуїти будували монастирі в центрі міста, щоб бути ПОСЕРЕД вірних, а не утікати від них.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 19 квітня 2019, 15:12 | Колонка Дмитра Горєвого | view photo | 

    Томосний марафон довжиною у рік

    Сьогодні рівно рік, як Верховна Рада України підтримала звернення Президента України Петра Порошенка до Вселенського Патріарха Варфоломія надати Томос про автокефалію Українській Церкві.

  • 29 березня 2019, 10:52 | Аналітика | 

    Релігійні питання у програмах кандидатів у президенти 2019: переважають загальні слова або байдужість

    Програми більшості кандидатів обмежуються одним-двома реченнями і переважно загальними словами про релігію, що свідчать про те, що загалом кандидати байдужі до релігійних питань. Лише поодинокі з них розуміють специфіку релігійного життя в Україні, орієнтуються в цих питаннях.

Останні коментарі

  • Zenia | 21 квітня 2019, 15:42

    Москалі зовсім подуріли, вже "за упокой" документів моляться.)))

  • enzian | 21 квітня 2019, 09:02

    Навряд чи католикам буде приємне вітання, від якого смердить русскім міром.

  • Михаил | 21 квітня 2019, 01:22

    Пусть заодно рассмотрит вопрос о законности титулования "почетным патриархом" турецкого митрополита Денисенко и действительности и благодатности его богослужений. Что, это кажется

  • Михаил | 21 квітня 2019, 00:05

    Во- первых, поздравляю Вас с Пасхой, которую сегодня отмечают все 1,5 миллиарда католиков мира! Во-вторых, мне безразличен Кирилл, если есть основания, пусть его судят и низлагают.

  • enzian | 20 квітня 2019, 20:51

    Чи не забагато на себе бере цей москаль?

Популярні статті місяця