“Церкви мають стати більш відкритими і комунікативними. І це буде найважливіший крок до європейської системи цінностей як цих Церков, так і суспільства в цілому”

9 лютого 2011, 09:11 | Коментарі | 0 |   | Код для блогу |  | 

професор Олександр САГАН

Виступ на Круглому столі «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» (Київ, 8 лютого 2011)

Олександр СаганІ. Церковно-релігійна ситуація в Україні 2000-2010 рр.: чи забезпечене право громадян на свободу совісті і партнерські відносини держави і церкви?

У 2000-2010 роках, як і у всі роки незалежності, Україна не змогла відійти від радянської системи державно-конфесійних відносин й побудувати ефективну систему громадського моніторингу порушень законодавства у сфері свободи совісті та дієвих механізмів впливу на ситуацію в разі порушення цих свобод (адекватна реакція ЗМІ, суд, рішення профільних міністерств, зміни до чинного законодавства тощо).

Держава не виробила механізму реагування на зауваження тих міжнародних інституцій, які моніторять сферу свободи совісті. А це: ООН (Комісія з прав людини Економічної і Соціальної ради; комітет ООН з прав людини тощо); європейські структури (європейська комісія з прав людини, Європейський Суд з прав людини, Комісар Ради Європи з прав людини), національні структури (Бюро демократії, прав людини та праці Державного департаменту США, яке веде щорічний міжнародний моніторинг стану свободи совісті в різних країнах світу; омбудсмени; профільні міністерства).

Дані моніторингів не ставали поштовхом до окремого аналізу чиновниками стану свободи совісті, а жоден чиновник чи представник силових структур не був покараний після оприлюднення даних про кричущі порушення прав віруючих.

Отже, забезпечення прав громадян на свободу совісті й декларативно- партнерські відносини держави і церкви в Україні в останні десять років відбувалося на адміністративному рівні.

Присутні тут представники церков та релігійних організацій, думаю, зможуть навести десятки прикладів того, як міліція (силові структури в цілому) чи суди фактично самоусуваються від вирішення міжцерковних чи державно-церковних конфліктів (особливо у суперечках за майно). Або ж приймають «право сили чи право кількості», забуваючи, що перед законом всі діючі громади мають рівні права.

І на практиці вирішенням найбільш «гарячих» проблем у рамках чинного законодавства займався Держкомнацрелігій.

ІІ. Якими є особливості нинішнього етапу державно-конфесійних відносин?

1. Найголовнішою особливістю нинішнього етапу державно-конфесійних відносин є ліквідація державного органу у справах релігій і намагання вирішувати всі питання державно-церковних відносин у «ручному режимі», завдяки особистим контактам і можливостям. Саме так виглядає акт ліквідації (а не реорганізації) Держкомнацрелігій.

2. Розвиток подій у сфері свободи совісті у 2010 р. дозволяє нам стверджувати, що діалогу між владою та конфесіями в Україні немає саме через принципову позицію влади.

Йдеться про фактичне створення умов для дублювання в Україні російської моделі державно-церковних відносин, коли одна церква буде у фаворі, але під жорстким контролем (варіант державної церкви), а всі інші будуть інколи братися до уваги при реалізації громадських ініціатив. В нагороду за лояльність й підтримку влади, «правильна» церква отримує фінансування із бюджетних коштів (на утримання монастирів, будівництво соборного храму тощо), отримує також підтримку у лобіюванні законів про зняття податкового навантаження під час будівництва саме її храмів, до її прохань дослухаються у міністерських кабінетах при вирішенні господарчих питань тощо.

В цьому ж контексті розглядається нами відвертий силовий і моральний тиск на представників тих православних юрисдикцій, які не входять у «правильну» церкву. Мова йде про рейдерські захоплення храмів УПЦ КП у Вінницькій, Донецькій, Київській та інших областях, заборона у Києві на присутність представників УПЦ КП на цвинтарях, «профілактичні бесіди» представників районного та обласного рівня із кліриками УПЦ КП з пропозицією перейти у УПЦ МП тощо.

Ці дії викликали жорсткі заяви патріарха Філарета, прес-служби УП ЦКП, інших церковних та громадських діячів із звинуваченнями провладних структур у форсованому намаганні ліквідувати УЦП КП.

Очевидно, що у наступному подібна доля чекає й інші церкви та релігійні організації. А зараз відбувається своєрідне прощупування меж впливу УПЦ МП, які (межі) проляжуть там, де ця церква зустріне організований опір.

3. Поспіх, з яким влада взялася готувати нову редакцію базового закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» наштовхує на думку, що цей закон також буде слугувати утвердженню в Україні подібної до російської моделі державно-церковних відносин. Адже Україна ще у далекому 1995 році, у контексті поступу на шляху європейської інтеграції, пообіцяла узгодити базові принципи національного законодавства з європейським. І ось через 16 років із великого переліку необхідних до узгодження законів був обраний саме згаданий закон. Проте чи готові ми до європейських норм регулювання міжцерковних і державно-церковних відносин? Адже жодних позитивних зрушень у напрямі зміни базових принципів розв’язання проблем, пов’язаних із порушенням в Україні свободи совісті, зроблено не було.

4. Нині у держави все ще немає навіть більш-менш наближеного до реальності принципу обрахування кількості віруючих тих чи інших церков, що сприяє маніпулюванню свідомістю людей та отриманню фінансових преференцій одних церков перед іншими.

ІІІ. Якими можуть бути заходи вдосконалення державно-конфесійних і міжконфесійних відносин в Україні, реалізації права громадян на свободу совісті?

1. Відновлення діяльності державного органу з регулювання державно-церковних відносин, оскільки в Україні так і не відбулося зміщення державно-церковних відносин у систему відносин: держава – громадські організації.

2. Повернення функцій реєстрації та обліку релігійних громад відновленому держоргану, оскільки таке розділення згаданих функцій між Мінюстом і Мінкультури суперечить чинному законодавству (закону «Про свободу совісті та релігійні організації») та може призвести до непередбачуваних наслідків. Наприклад: реєстрації громад авантюристів, яких приваблюють економічні пільги, що існують для релігійних організацій; закриття невгодних громад з допомогою фіскальних органів, на підставі незначних порушень в оформленні чи здачі документації; відкривається шлях до масового релігійного рейдерства, коли якась частина громади буде окремо реєструватися та роками судитися за майно громади тощо.

3. На даному етапі важливо сприяти прийняттю закону України «Концепція державно-церковних відносин», яка підготовлена спільними зусиллями основних конфесій та експертами, неодноразово підтримана ВРЦіРО, до прийняття нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При інакшому сценарії прийняття документів, нова редакція згаданого закону може, з легкої руки окремих депутатів, перетворитися у копію аналогічного російського закону, що отримав негативну оцінку світової спільноти.

4. Налагодження періодичних зустрічей владних очільників з лідерами церков та релігійних організацій, зокрема з ВРЦіРО, домагання від влади не ігнорувати інші, окрім УПЦ МП, релігійні організації.

5. Самоорганізація церков і релігійних організацій, яка матиме нині набагато більший ефект, аніж це було досі. Наприклад, зростатиме значення об’єднання зусиль і вирішення через суд принципових питань, в т.ч і пов’язаних із законодавчими ініціативами.

6. Формування в Україні координатора міжцерковних ініціатив, впливового міжцерковного громадського органу (можливо як окремої юридичної особи), який здійснював би моніторингові функції щодо порушень у царині свободи совісті. Мова йде про ВРЦіРО. Для цього їй потрібно поступово відмовитися від концепції «закритого клубу» та активніше враховувати у своїй діяльності й позицію інших міжцерковних утворень, що існують в Україні.

7. Українським церквам слід інтенсифікувати співпрацю із міжнародними організаціями та інституціями, які займаються проблемами свободи совісті, активніше долучатися до міжнародних правозахисних заходів.

8. В Україні нині потрібне об’єднання зусиль церков і їхня щоденна робота із всіма інституціями, які будуть регулювати питання свободи совісті (суди, силові структури, громадські організації тощо).

Для цього повинна бути змінена нинішня філософія взаємодії багатьох церков із зовнішнім світом – церкви мають стати більш відкритими і комунікативними. І це буде найважливіший крок до європейської системи цінностей як цих церков, так і суспільства в цілому.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Halo | 26 травня 2020, 16:31

      Наскільки я знаю, саме так обстоять справи щодо Успенського собору на Верхній території, бо він підпорядковується музею. А от щодо Ближніх та Дальніх Печер ситуація складніша. Одна справа -

    • velovs@ukr.net | 26 травня 2020, 14:12

      Нинішня - секулярно-ліволіберальна влада, дуже схоже і на жаль, досить далека від дійсного розуміння і врахування глибинних - духовно-релігійних потреб віруючих людей... ------- З іншого ж боку, як

    • velovs@ukr.net | 26 травня 2020, 13:57

      Чинний мер Дніпра дійсно: чоловік він, судячи з усього, затято-безбожний (в Бога ніяк не вірить) і ще публічно хизується цим! Та взагалі: багато чого собі нахабно дозволяє...

    • velovs@ukr.net | 26 травня 2020, 06:55

      Р. S. До речі, доволі подібні і схожі - ксенофобно-екстремістські, за змістом, постулати та ідеї - свого часу - активно пропагували й поширювали ніхто інші, як саме німецькі нацисти! Одначе: до чого

    • velovs@ukr.net | 26 травня 2020, 05:15

      Мовляв, нам "варто", геть "відмовитися" від своєї високої національної культури й благодатної духовності, життєдайної моралі і традицій, довгими століттями витворених і розвинутих

    Популярні статті місяця