Десятинні емоції
Київська влада ще за часів мера О. Омельченка намагалася розпочати будівництво на фундаменті Десятинної церкви. Але тоді хоча б прикривалися тим, що нібито йдеться про „відновлення”, „реставрацію” давнього храму. Тепер всілякі сентименти відкинуто — відверто кажуть, що будемо робити „новобуд”.
Дискусії довкола будови Десятинної церкви в Києві не сходять з вуст та шпальт ЗМІ. Проте попри чисельні публікації та заяви урядовців і єрархів Церков ситуація надалі видається незрозумілою. Досліджуючи цю заплутану справу, ми вирішили звернутись за коментарем до відомого києвознавця Станіслава Цалика.
Київська влада ще за часів мера О. Омельченка намагалася розпочати будівництво на фундаменті Десятинної церкви. Але тоді хоча б прикривалися тим, що нібито йдеться про „відновлення”, „реставрацію” давнього храму. Тепер всілякі сентименти відкинуто — відверто кажуть, що будемо робити „новобуд”. І це — попри діючі закони, попри всі заборони, попри доручення Президента, яке передбачає лише музеєфікацію фундаментів, попри постанову нинішнього Кабміну, який виділив гроші саме на археологічні дослідження, що унеможливлює будівництво. І навіть — попри здоровий глузд.
У цій черговій спробі щось звести на чи над фундаментом Десятинної церкви є три аспекти.
Перший. Ця територія оголошена заповідною ще 1944 року, адже саме тут — першопочатки і Києва, і нашої державності взагалі. На цьому плато були і князівські палаци, і будинки можновладців, і Бабин торжок. Археологи по-справжньому ще не досліджували цю місцину (з різних причин, через постійний брак коштів зокрема). А це — роки й роки кропіткої роботи. Вбивати в цю унікальну землю десятки свай для будівництва, що його пропонує УПЦ (МП), означає загубити цю місцевість для науки, а нас — назавжди позбавити безцінних знань про нашу історію, позбавити нас історичної пам'яті.
Другий. Біля фундаментів Десятинної церкви є стара липа — унікальне дерево, яке має статус національної пам’ятки. Дискутують, скільки саме йому років — 400 чи 800? Біля нього відпочивав митрополит Петро Могила, коли піднімався з Подолу. В тіні його гілок сидів Тарас Шевченко. Цілком зрозуміло, що будівництва, якщо воно справді розпочнеться, дерево-ветеран не витримає — воно загине. І то буде велика втрата.
І третій аспект. Наступного року Київ прийматиме фінал європейської футбольної першості. Зрозуміло, яка буде увага до нього з боку людей в різних країнах. Але якщо таки розпочнеться оце будівництво, яким Україна брутально порушить цілу низку європейських культурних хартій і конвенцію ЮНЕСКО, вибухне міжнародний скандал. Україна буде скомпрометована, заживе репутацію дикунської країни. Очевидно, що неслава не сприятиме потокові туристів і вболівальників. І тому дуже сумнівно, чи окупляться гроші — державні й приватні, які активно вкладають нині в Євро-12. Чиновники, які намагаються „проштовхнути” це будівництво будь-що, фактично, зрізують гілку, на якій сидять.
Відтак ця справа охоплює питання рівності прав, відносин Церкви і держави та культурно-історичної сфери. Передусім, намір будувати церкву викликає питання його узгодження з чинним законодавством та прийнятими міжнародними угодами. Тим часом не має відповідного рішення Президента щодо будівельних робіт. Правові рішення мають номер, дату та оприлюднюються в офіційних друкованих органах та електронних ресурсах, тим самим набираючи чинності. Сьогодні діє наказ Кучми від 2004 р. щодо музеєфікації фундаментів. Більше того — у бюджеті на 2011 р. закладено кошти на проведення археологічних розкопок на цьому терені. А прем’єр-міністр Азаров зробив заяву щодо неприпустимості будівництва.
Прагнення будувати Десятинну церкву має давню історію. Постанова Кучми щодо будівництва церкви у 1996 р. під тиском голови КМДА О. Омельченка викликало велике суспільне обурення та відмову від рішення будувати, й видання наказу музеєфікації фундаментів, що виключає будівництво.
Сьогодні за давнє прагнення облаштуватись на княжій горі агресивно бореться УПЦ (МП), розташувавшись неподалік у нашвидкуруч збудованій капличці. У контексті частих контроверсійних візитів Патріарха Кирила з Москви питання долі музеїв — Лаврського заповідника та Софії Київської — й підтримки цієї Церкви з боку влади, емоції довкола Десятинки розпалились. Тривогу підсилює й паркан, поставлений довкола фундаментів давньої церкви, який однак поставили ще за президентства Ющенка для проведення археологічних розкопок.
Постає питання: чому при виразній юридичній ситуації не вщухає дискусія щодо нової церкви? Окремі люди говорять про рішення та будову. Видається, що ці особи є ширмами, за якими стоять зацікавлені в здійсненні проекту структури. Саме вони активно впроваджують у суспільну думку ідею нової Десятинної церкви, а тим часом узаконюють каплицю біля фундаменту древнього храму, яка, до речі, знаходиться там всупереч судовому рішенню.
Офіційна відповідь КМДА «Українському тижню», підписана С. Целовальником, виявляє повне невігластво у справі. Десятинна церква, зруйнована татарами, була кам’яною, а не дерев’яною. Слід зазначити, що вона була першою кам’яною церквою міста і держави. Знову ж отримуємо підтвердження відсутності рішення Президента та постанову Кабінету міністрів про музеєфікацію. Далі у листі знаходимо повідомлення про ініціативу УПЦ (МП) «відтворити храм». Це заторкує вимір відносин Церкви і держави, які повинні співпрацювати у збереженні історичних пам’яток. Натомість вражає позиція українських Церков (адже вище згадана конфесія не єдина у намірах стати власницею нового храму) щодо цих питань, яка не лише не стає часто на захист пам’яток, але й подеколи бере участь у їхньому нищенні. Адже наміри будівництва давньої княжої церкви задля підвищення свого статусу є нічим іншим, як нищенням історичного надбання — справжньої цінності держави. Натомість Україна, в Конституції якої прописане розділення Церкви і держави, повинна не фаворизувати вибраній конфесії, а зайняти нейтральну позицію, охолодити амбіції Церков і стати на захист заповідної території. Позаяк урядовець «забув» вказати, що ця територія з 1944 р. має статус заповідної, і будівництво на ній категорично заборонене. Тому раніше, коли міським головою столиці був О. Омельченко, придумали ідею «реставрації», тобто єдине, що можна робити на заповідній території.
Впевнено можна ствердити лише одне, що вигляд церкви невідомий. Тому йдеться не про відновлення, а будівництво абсолютно нової церкви. Ми знову повертаємось до правового виміру справи. 17 вересня 2004 р. тодішній Президент України Л. Кучма підписав розпорядження №217 «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в Києві». Виконавцем цього розпорядження він призначив Київську міськадміністрацію. Саме це рішення на сьогодні є чинним. Інших, які б доручали КМДА вчиняти щось інше, немає. Отже, вона має законні підстави виконувати лише згадане рішення Президента. Усі спроби КМДА робити щось інше, включаючи «відбудову», «реставрацію» або «будівництво», є лише самодіяльністю, яка йде всупереч закону.
Варто не забувати, що будівництво на заповідних територіях порушує: Венеціанську міжнародну хартію щодо консервації та реставрації пам’ятників й видатних місць від 1964 р.; Конвенцію ЮНЕСКО про захист світового культурного та природного надбання від 1972 р.; Лозанську хартію щодо охорони та використання археологічної спадщини від 1990 р., а також низку інших міжнародних угод, членами яких є Україна.
Чи країна готова нехтувати зобов’язаннями перед світовою спільнотою, що зогрожує ізоляцією?
Підготувала Катерина НОВІКОВА
