Чому архиєпископ Павло не балотується в депутати?
В інтерв’ю Інтернет-порталу РІСУ намісник Лаври архиєпископ Павло (Лебідь) розповідає про власні мотиви відмови від участі у місцевих виборах. Однак, видається вірогідним, що головними для рішення владики могли бути зовсім інші причини.
Владика Павло визнає, що був одним із засновників Партії регіонів. У 1998 році ця партія, – тоді вона називалася «Партія відродження регіонів України» — навіть включила владику у п’ятірку до Верховної Ради. Тоді на екранах телевізорів українці бачили досить дивну рекламу: «З нами народ, з нами регіони, з нами промисловість, з нами військові, з нами Церква». Тоді ця партія навіть не попала в парламент. Але заснована донецькими політиками і УПЦ, Партія регіонів мала велике майбутнє і тепер воно наступило. Здавалось би, в цих умовах політична кар’єра владики Павла могла стрімко зрости. Але замість цього – відмова балотуватися.
Перша можлива причина пов’язана із боротьбою всередині Партії регіонів. Владика Павло тісно дружить із Миколою Азаровим та його групою в Партії, про що він говорить навіть у вищезгаданому інтерв’ю для РІСУ. А ця група втрачає свій вплив через відміну конституційної реформи і правове ослаблення ролі прем’єр-міністра на тлі зростання ролі адміністрації Президента. Натомість, торжествують команди «українського Медведєва» Сергія Льовочкіна, «українського Касьянова» Андрія Клюєва, «українського Фрадкова» Бориса Колеснікова. «Український Черномирдін» Микола Азаров все більше втрачає при наявності цих молодих команд. Втрачають і люди із команди Миколи Яновича. Сьогодні лише двох міністрів відносять політологи до людей із команди Азарова. Група Азарова не бере участі у суперечках груп Клюєва і Льовочкіна, Колеснікова і Клюєва, Колеснікова і Льовочкіна. Не бере через власну слабкість. Сьогодні влада Азарова тримається лише на тому, що його продовжує використовувати сам Віктор Янукович. Але всі три групи вже живуть майбутнім, в якому Микола Янович знаходиться у відставці, зібравши на себе негатив від насилля над бізнесом податківців, підвищення цін і комунальних платежів, інфляції. Архиєпископ Павло сам визнає, що вже сьогодні не може «вирішити питання» за допомогою Миколи Азарова.
Питання відставки Азарова політики та політологи вважають питанням часу. Тим більше, що в Миколі Азарову розчарована і Росія. Він для неї занадто «немодернізований», занадто пострадянський. Поруч із Володимиром Путіним, як публічним політиком, краще б виглядав Андрій Клюєв. Із Путіним, як державним бізнесменом, скоріше знаходив би спільну мову бізнесмен Борис Колесніков. Існує ще один варіант – перехід України до американської системи державного управління, за якою обов’язки, які сьогодні має Прем’єр-міністр, належали б до компетенції самого Президента. Саме в цьому може і полягати сутність як конституційної, так і адміністративної реформ, за які таки взялась президентська адміністрація. Такі необхідні в старі часи для ролі «цапа-відбувайла» прем’єри сьогодні вже не потрібні. Президент може сам очолити уряд, який як в США, буде адміністрацією Президента. За таких умов зникне головне дублювання функцій в українській системі управління, яке сьогодні не дає можливості Януковичу провести жодної реформи із числа тих, які він справді хоче здійснити.
Друга можлива причина – це небажання Партії регіонів щоб її «бренд» асоціювався із архиєпископом Павлом. Адже за останній рік владика Павло кілька разів ставив ПР та керівництво держави у незручне становище. За допомогу на виборах 2010 року та давню дружбу нове керівництво держави хотіло тихенько передати монастирю приміщення світських учбових закладів, які містяться на території Лаври, потім звільнити інші приміщення від лікарні, художніх майстерень та музеїв. Але архиєпископ Павло невчасно дав розлоге інтерв’ю, в якому розповідав про незручності життя по сусідству із лікарнею. В своїх висловлюваннях владика був далекий від християнських ідеалів навіть з погляду політиків, а суспільство сприйняло його слова в основному із нерозумінням та осудом. Інтерв’ю архиєпископа Павла привело до затримання процесу передачі приміщень в Лаврі. За першопочатковим планом приміщення мали бути повернені Церкві нібито без її бажання. І Церква скромно прийняла б дарунок, нібито не маючи вибору. А так вийшло, що своїми вимогами владика Павло дуже не сприяв формуванню позитивного іміджу УПЦ. За цих умов і для УПЦ, і для Партії регіонів краще обійтися без депутатства архиєпископа Павла в місцевих радах. Тим більше, що масштаб його особистості давно є всеукраїнським, а не регіональним.
Третя можлива причина пов’язана із майбутніми діями владики Павла. На сьогоднішній день немає юридичних підстав для перебування художників у майстернях, колись побудованих саме для них і на їх, художників, кошт. Безумовно, що юридично сьогоднішні художники не є спадкоємцями тих дореволюційних художників, які побудували собі майстерні біля Трапезного храму. Але духовно саме вони, а не монахи є спадкоємцями будівників художніх майстерень.
Так чи інакше, спочатку позбавлені юридичних прав на приміщення в Лаврі художники, потім позбавляються таких прав інші юридичні суб’єкти, які мають приміщення на території Лаври. Досвід підказує, що реально, фізично виселити всіх цих колишніх господарів із їхніх приміщень можливо за допомогою силового захоплення. Такі захоплення широко застосовувалися на території Лаври в 1990-ті роки та на початку 2000-х. Будучи депутатом від Партії регіонів, архиєпископ Павло не міг широко практикувати силові захоплення. Не маючи депутатського мандату, архиєпископ Павло своїми діями вже не спричинить до можливої дискредитації ПР, бо він за свої дії нестиме відповідальність лише як громадянин і представник Церкви. Сьогодні ж всі силові дії в Лаврі були б на совісті не лише архиєпископа Павла, але і депутата від Партії регіонів Петра Лебедя (світське ім'я намісника Лаври).
Причина четверта. Архиєпископ Павло мріє по сан митрополита. Це дало б йому змогу претендувати на Предстоятельство в УПЦ після правління Митрополита Володимира. Але бути Предстоятелем УПЦ може особистість всеукраїнського масштабу, а не один із депутатів Київської обласної ради. Владика Павло хоче стати вище за сьогоднішній свій статус, піднестися на рівень духівника всієї політичної еліти. Сьогодні політична еліта побоюється духовних дарів архиєпископа Павла, і сформувати собі підтримку серед політичної еліти йому буде важко. Але немає нічого неможливого. Бути одним із засновників Партії регіонів, навіть за дорученням Митрополита Володимира – це надійний фундамент для успішної кар’єри. В той же час обійти на перегонах інших «важковаговиків» буде складно.
Якщо врахувати стомленість єпископату УПЦ від керівництва політично заангажованих відносно молодих єпископів із оточення Митрополита Володимира, шанси владики Павла на майбутніх виборах Предстоятеля поки що невисокі. Настрої єпископату ще будуть динамічно змінюватися, і хто буде майбутнім Предстоятелем наразі сказати важко.
Ситуація в релігійній сфері України складніша за російську на порядок. Але керівництво Московської Патріархії не відчуває цієї складності. Необережні кроки під час виборів майбутнього Предстоятеля можуть привести до фатальних наслідків для УПЦ (МП) під час виборів чи після них. Бути обережним під час тектонічних процесів в УПЦ (МП) легше не маючи депутатського мандату.
Архиєпископ Павло не може стати митрополитом, якщо він залишиться намісником Лаври і вікарним єпископом Київської митрополії. Було б дуже дивно, якби крім митрополита Київського в Києві був ще митрополит Вишгородський. А ось стати митрополитом Харківським – цей крок був би логічним. Зробити це важко, адже митрополит Никодим ніяк не хоче подавати у відставку. Крім того, за майбутню Харківську вакансію будуть змагатися велика кількість претендентів. Якщо архиєпископ Павло претендує найближчим часом спробувати стати митрополитом Харківським, було б дивно, якби він залишався депутатом Київської обласної ради.
Отже, існує багато можливих причин для відмови архиєпископа Павла балотуватися в Київську обласну раду. Найбільш реальними ми вважаємо першу, другу і третю причину. Вірогідність четвертої причини мала. Хоча все може бути на цьому світі. І мрії архиєпископа Павла можуть визначати його дії не менше, ніж реальні політичні резони.
Борис КУЗЬМЕНКО
