• Головна
  • Руський світ Патріарха Кирила (із болем за долю РПЦ і особисто Патріарха)...

Руський світ Патріарха Кирила (із болем за долю РПЦ і особисто Патріарха)

06.11.2009, 17:18
Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ, канд. філос. наук, доцент, відповідальний секретар сайту "Релігія в Україні", багатолітній експерт РІСУ

Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ, канд. філос. наук, доцент, відповідальний секретар сайту "Релігія в Україні", багатолітній експерт РІСУ

Коли створювався Радянський Союз і у більшовицькій партії розгорнулася дискусія між Леніним і Сталіним про устрій цієї держави. Сталін виступав за утворення унітарної держави, а Ленін – союзу самостійних республік. В дійсності, обидва діячі твори імперію. Але Сталін чесно хотів записати в конституції, що республіки є автономіями Російської Федерації, а Ленін лицемірно говорив про необхідність показного союзу республік. З точки зору букви переміг Ленін, але по суті Радянський Союз став таки унітарною державою, в якій самостійність республік була виключно пропагандистським трюком. Щоб прихилити на свій бік симпатії іноземців, керівництво СРСР дозволяло в обмеженій кількості мистецтво «національне по формі, соціалістичне по суті». До суті соціалізму належав інтернаціоналізм та вчення про російську як мову міжнаціонального спілкування. Додаткової «святості» цій мові надав той факт, що нею розмовляв сам пророк: «я русский бы выучил лишь за то, что на нем разговаривал Ленин».

У результаті існування в Радянському Союзі українці втратили мільйони людей (не будемо рахувати скільки саме): убитими, померлими від голоду, русифікованими. Зрештою, в Радянському Союзі, цій цивілізації «де так вільно дихала людина», гинули представники всіх національностей. Але українці зазнали чомусь особливо великих втрат. Так, при всіх катаклізмах число росіян у 1939 році по відношенню до 1931 року було 141 %. Число українців – 100 %. Тобто українці народжувалися, росли, але їх вирубали в явно більшій пропорції, ніж росіян.

Але на початку утворення СРСР «добрий» Ленін обіцяв збереження всіх прав і розквіт, та сварив «поганого» Сталіна за його прямодушність. І зараз Патріарх Кирил як добрий батько закликає до єдиного Руського світу і сварить якихось анонімних росіян, що „нетворчо” підходять до вирішення відповідального завдання. Саме про це доповідь новітнього церковно-політичного ідеолога на «III Ассамблее Русского мира».

Вчення про органічну єдність чотирьох народів

Патріарх критикує неназваних ним «сталіних», що бачать ядром Руського світу виключно Росію. В ядро вже сьогодні входять не лише Росія, але Україна, Білорусія і Молдова. Така єдність чотирьох країн є органічною. Тобто кордони між країнами є штучними, в дійсності ці країни являють собою єдиний організм – Руський світ. Звідки таке бачення? Із православної віри? Ні. Згідно із вченням Церкви, з тією ж соціальною концепцією, держави — це штучні утворення. Це Данилевські і Шпенглери вчили про те, що держави виростають як природні організми. Це Лев Гумільов вчив, що кожен народ чи спілка народів (суперетнос, цивілізація) є окремим видом у межах людства. Згідно із вченням Церкви всі люди є одного виду – бо від Адама і Єви всі однаково походять. Немає різних видів людей. Тому всі утворення національні є штучними. Патріарх же раптом заявляє про те, що він відкрив нову теологічну істину. Є особливі народи – народи Руського світу. Ті люди, що належать до них – це особливий різновид людей. Вони не святіші за інших, але вони є органічною єдністю і цінності у них є найкращі, найвеличніші.

Цікаво, що Церква завжди осмислювала себе як нове людство. Не нова цивілізація, а нове людство. Не окремі нові народи, а єдиний новий народ. А тут раптом – Руський світ. І Руська Церква. Виявляється Христос спеціально для органічної природної єдності росіян, українців, білорусів і молдаван, заснував спеціальну надприродну органічну єдність – Руську Православну Церкву. Вона, звісно ж, має спільних святих, які не чужі росіянам, українцям, молдаванам і білорусам, але хто ж скаже що вони рідні для греків чи арабів? Той же Паїсій Величковський, Володимир Великий, Олександр Невський, Сергій Радонежський і Єфросинія Полоцька – ну які ж вони всеправославні святі? Вони є спільними тільки для Руського світу!

Важливо, що у цієї органічної єдності чотирьох народів є свій загальний простір, свої канонічні кордони. В межах цього простору – особливий духовний світ. Сюди всяким іншим заходити зі своїми культурними досягненнями не можна – це гріх глобалізації, порушення природної рівноваги, переписування історії, і взагалі „покушеніє на святая святих”. А от коли Руський світ розповсюджує свій вплив аж до окраїн землі – то добра ознака духовного відродження. Бо ж Руський світ – територія добра, а не-Руський світ – територія гріховної глобалізації. І розповсюдити свій вплив за межі Руського світу – це необхідність. Так само як не впустити зло на власну канонічну і природну територію.

Від чотирьох до одного

Патріарх критикує неназваних «сталіних» за те, що не визнають існування окремих української, білоруської і молдавської мов. Вони є, їх треба розвивати, поряд із російською. Бо це ж частини загальноросійської мови! Таким чином, від визнання чотирьох відразу відбувається перехід до одного. Оскільки молдавська мова якась дуже далека до російської, а білоруська ледь жива, то ясно, що турбує Патріарха мова українська. Це вона підняла голову на стратегічно важливій території Руського світу. Це в країні Київської купелі на сьогодні українська мова є державною і страшно сказати – мовою міжнаціонального спілкування! Згідно із прийнятим ще до розвалу Союзу в 1990 році (при повному пануванні комуністів!) закону про мови. І все неподобство ще й намагаються українці втілити в життя. Звичайно ж треба відновити історичну справедливість. Україну треба оголосити країною Руського світу, а в кожній із країн цього самого світу мовою міжнаціонального спілкування може і повинна бути російська.

Той самий глибокий теологічний прийом повторюється із культурою. Патріарх критикує апологетів виключно російської культури. Треба ж розвивати всі культури народів Руського світу, бо вони приносили і принесуть свої багатства до загальноросійської скарбниці.

Росіяни також завжди виключно бережно ставилися до віри своєї та інших. Коли ліквідовувалася Грузинська автокефалія чи Київська автономія – то ж було виключно бережне ставлення до цих народів. Коли розстрілювалась українська інтелігенція на Соловках – то було ну дуже бережне ставлення. Коли була заборона друкувати українською до 1906 року – то була природне для росіян бережне ставлення до українців. Отож, коли українці говорять: як там із автокефалією? То чують: ми вас бережемо, бо ви ж не готові, ви ж малі діти, між собою можете почубитися. Краще із нами залишайтеся, будемо вас берегти в братських обіймах. Коли українці говорять: а як же пропаганда в Церкві російського націоналізму? Так це ж дорослі і цікаві концепції, Тихони Шевкунови і Кирили Флорови мають право голосу. Зараз ми їх по ордену ще повісимо, за бережне ставлення до всього українського у межах відновлюваної імперії. Слухайте їх, бо то ж ваші духовні вчителі!

Маленька паралель

Свого часу голова уряду Радянської України початку 20-х Християн Раковський приймав активну участь в дебатах про конституцію Радянського Союзу, боровся за кожне слово. Після прийняття цієї конституції в грудні 1922 року товариш Сталін сказав: написане можете здати в архів, а тепер буде боротьба за партійну дисципліну і чистка партійних рядів. Саме тоді Християн Раковський зрозумів: «Усе пропало!»

Сьогодні велика кількість вірних УПЦ схожі на того бідного Раковського. Вони тлумачать слова Патріарха в прийнятному для себе сенсі. Є ж в цих словах позитив! Він же кращий за Клімента Берію, той би закрутив гайки відразу! Він же тільки про спільну історію, а вона була ж; ну і що з того, що повинен бути тільки один – спільний – погляд на історію?

І все стара безплідна гра. Не треба вірити в доброго Леніна, коли в кожному абзаці цих листопадових тез виринає обличчя вусатового прибічника унітаризму.

Єдина Церква, централізована і позбавлена натяків на соборність. Єдина державність – без кордонів і без демократії (бо то західна хвороба, що підточує органічну і монолітну єдність народу). Єдина мова – без всяких там претензій на самостійний розвиток. Єдина культура – що вся належить матушці-Росії, незалежно від того, хто ж ті культурні скарби творив.

Залишається запитати: а де ж тут християнство?

Як християнство перетворити на язичництво

Християнство – це спілкування із живим Богом. Христос реально прийшов в історію, заснував власну Церкву. Він приходить до віруючих на кожній Євхаристії. І зустріч з Ним – це і суд, і спасіння. Зустріч із Тим, Хто висунув великі моральні вимоги: обігрій, накорми, полюби, повтішай. Здійснити те, що говорить Христос, важко. Як же обігріти, коли весь такий зайнятий? Як же втішати, то сам весь стомлений? Як же кормити, коли не вистачає на новий швейцарський годинник? Як же любити, коли він ворог?

Щоб знищити радикальність християнства, щоб забути про вимоги Христа, треба зробити фокус. Християнство треба перетворити на вчення про цінності. Заявити – ці цінності суспільство повинно втілити в життя. А я буду менеджером з втілення.

Мартін Гайдеґер так і сказав про причину «смерті християнства»: замість того, щоб жити в присутності Бога, люди почали жити під знаком ідей. І ці ідеї – найкращі цінності, які нібито дав Бог. Головне, що люди проміняли самого Бога на цінності, про які заявив – вони в основі релігії, культури, цивілізації. І ця орієнтація на цінності швидко привела до забуття Бога. А цінності ставили все менш величними і релігійними. На місце цінностей людина скоро поставила себе, народ, націю, кров, загальне благополуччя, рівність, ну і все що завгодно.

Сьогодні замість проповіді Бога Патріарх Кирил провідує високі цінності Руського світу. В цій проповіді вже кожен другий звук фальшивий, бо від рівності народів Руського світу, Патріарх переходить до загальноросійського. Із історії вже відомо цим закінчуються такі розмови: великими трагедіями.

І от якби Патріарх Кирил проповідував велику Україну і український світ – то і тоді б по суті нічого б не змінилося. Бо тут головне – це системна помилка. Замість Христа, Живого Бога, нам пропонують поклонитися ідолу: Руській Церкві, Руському Світу, Руській культурі. Але ідоли – завжди ідоли. Навіть якщо вони не з дерева і срібла.