Москва із розумінням поставиться до переговорів УПЦ (МП) з УАПЦ, аби не допустити їх зближення з Константинополем, — вважає експерт
Із запитанням, які наслідки може мати рішення Синоду Української Православної Церкви щодо відновлення розмови на тому чи іншому рівні з Українською Автокефальною Православною Церквою, РІСУ звернулася до Юрія ЧОРНОМОРЦЯ, канд. філос. наук, експерта сайту „Релігія в Україні”
— Я думаю, що революційних наслідків чекати не слід. Діалог між УПЦ (МП) і УАПЦ розвивається з перемінним успіхом, але все-таки з успіхом, починаючи з 2005 року. Цей діалог є багатообіцяючим. Деякі кроки УПЦ (МП) на цьому шляху були дуже важливими заходами, такими як, наприклад, засудженням т.зв. політичного православ’я. Воно відбулося не тільки тому, що політичне православ’я було внутрішнім викликом для УПЦ (МП), але й тому, що політичне православ’я було значною перешкодою на шляху діалогу з УАПЦ.
В УАПЦ стало помітнішим покращення їхньої місіологічної свідомості. Такими знаковими подіями були засудження етнофілітизму, розуміння, що фактично необхідно за будь-яку ціну унормувати канонічний статус. І такого роду всілякі події, які вже були в цьому діалозі в минулому, були дуже обнадійливими. Але це все були важливі, помірковані кроки, кожен з яких був результатом певних зусиль, що вимагало значного часу.
Рішенням Синоду УПЦ не було засновано щось нове, було просто обумовлено склад переговорної групи, яка уже існувала раніше — така спеціальна богословсько-канонічна комісія, що вела переговори. Зараз цей склад є таким максимально відкритим по відношенню до можливих переговорів. І якщо люди з боку УПЦ (МП), що увійшли у цю комісію, прийдуть до висновку, що все-таки немає можливості урегулювати питання з приєднанням Автокефальної Церкви до УПЦ (МП), то можна буде вважати, що це об’єктивна реальність, що є об’єктивні труднощі і тому подібне. Але якщо під час переговорів ця комісія разом з представниками УАПЦ знайде якісь шляхи до того, щоб УАПЦ приєдналася до УПЦ (МП), то це може бути таким чудом, досягненням людським, зусиллям богословським, канонічним і так далі, з яким можна буде тільки вітати.
Але надіятися на такий хід подій скоріше неможливо. Навіть цей склад комісії, який ми бачимо і який є надзвичайно сприятливим для діалогу з УАПЦ, якраз розраховувався для того, щоб потім сказати: „От дивіться, навіть із таким складом комісії ми не могли досягти згоди з Автокефальною Церквою”.
— А як Ви думаєте, чи звернення, яке нещодавно прийняв собор УАПЦ, якось стимулювало рішення УПЦ щодо відновлення переговорів?
— Я думаю, що нове звернення УАПЦ до Вселенського Патріархату було дуже знаковим, і нові пропозиції УАПЦ до Константинополя є дуже конструктивними. І було би безвідповідально з боку УПЦ (МП) на сьогоднішній день не брати до уваги ситуацію переговорів УАПЦ з Константинополем. УПЦ демонструє власну зацікавленість в УАПЦ і сигналізує, щоби УАПЦ не замикалася лише на діалозі із Константинополем на сьогодні. Не дивлячись на певні внутрішні проблеми, розкол в УАПЦ, в цілому УПЦ (МП) усвідомлює і власну відповідальність за тих людей, які є православними вірними, але зараз знаходяться в розколі. Відповідно вона намагається з любов’ю і відповідальністю підійти до цієї ситуації. І тому виникло це рішення про оновлений склад комісії і про те, що треба ті переговори вести.
Воно є результатом того, що це не є конкуренція з Константинополем, а того, що УПЦ (МП) хоче показати, що вона не відходить від відповідальності і не перериває діалог. І це є показником зрілості УПЦ (МП) як Церкви, фактично, самостійної Церкви. Вона, відповідно, намагається не пустити на самотік ситуацію в українському православ’ї, щоб не вийшло якихось вибухів у цих питаннях, щоби у результаті був якийсь прийнятний для України результат і для світового Православ’я теж.
— Чи є якась реакція з боку Москви щодо всіх цих рішень, і що варто очікувати?
— Варто очікувати те, що Москва завжди сприйматиме із схвалення діалоги УПЦ (МП) з УАПЦ, тому що вона вважає, що поки цей діалог розвивається, доти УАПЦ не входитиме у діалог з Константинополем, відповідно Константинополь не входитиме в Україну.
А з іншого боку, Москва хоче, щоб УПЦ була частиною російського світу, відповідно, УПЦ (МП) всіляко русифікувалася, а не українізувалося. Але якщо у нас ведуться переговори з автокефалами, і ми намагаємося бути привабливими для автокефалів, тоді УПЦ, відповідно, навпаки повинна не русифікуватися, а українізуватися, ставати ще більш православно-духовною, ще більш церковною, а не політичною, демонструвати власну українську православну ідентичність. А якісь моменти російської ідентичності, скажімо, зберігати, але не демонструвати їх. І тут, відповідно, перша реакція Москви може бути такою, що всі ці переговори непотрібні. Але, в принципі, Москва завжди думає: а яка альтернатива, чи відпустити автокефалів, хай вони там із Константинополем працюють, і все? І, відповідно, тоді хай вже краще ведуть переговори з нами, ніж з Константинополем. Так що Москва з розумінням і користю для себе поставиться до цих переговорів.
