• Головна
  • Cказавши правильні речі про зло розколу, Патріарх Кирил робить абсолютно неправильний висновок: він ставить знак рівності між Церквою Христовою і Московським Патріархатом — єпископ УПЦ КП...

Cказавши правильні речі про зло розколу, Патріарх Кирил робить абсолютно неправильний висновок: він ставить знак рівності між Церквою Христовою і Московським Патріархатом — єпископ УПЦ КП

30.07.2009, 18:43
Cказавши правильні речі про зло розколу,  Патріарх Кирил робить абсолютно неправильний висновок: він ставить знак рівності між Церквою Христовою і Московським Патріархатом — єпископ УПЦ КП - фото 1
Речник Української Православної Церкви Київського Патріархату єпископ Васильківський ЄВСТРАТІЙ (Зоря) — про свої враження від виступів Патріарха Московського Кирила під час перших 4 днів його візиту в Україну

zoria_evstratii.jpgРечник Української Православної Церкви Київського Патріархату єпископ Васильківський ЄВСТРАТІЙ (Зоря) — про свої враження від виступів Патріарха Московського Кирила під час перших 4 днів його візиту в Україну

Перші враження від візиту Патріарха Кирила є доволі різними. З одного боку, можна було почути в словах Патріарха Кирила дуже гарні і правильні речі: щодо необхідності жити не заради споживацтва, про духовне коріння нинішньої економічної кризи тощо. А з іншого боку, ми побачили, що головний акцент у позиції Патріарха Кирила ставиться на понятті „наш”: наш Київ — це наш Єрусалим, наш Константинополь, наша південна столиця руського православ’я. Особливо цікавим є останній термін, оскільки в Росії, зазвичай, північною столицею називають Санкт-Петербург. Таким чином, Київ зводиться до певної рівності із Санкт-Петербургом, ніби це є не столиця незалежної суверенної держави, а один із російських центрів.

Яскравим прикладом є також слова Патріарха Кирила про те, що 20 років незалежності не можуть перекреслити 1000 років духовної єдності. Але слід говорити аргументовано, бо 700 років Київська митрополія була у складі Константинопольського Патріархату і тільки 300 — у складі Московського. Звідки береться це поняття тисячолітньої єдності, коли в часи хрещення Русі не тільки не існувало Москви і Московської держави, навіть Володимиро-Суздальського князівства не існувало, де ця Москва з часом з’явилася?

Дуже неприємно було спостерігати ставлення Патріарха Кирила до Президента України. Можна не поділяти його поглядів, але Президент України — це не просто приватна особа чи політик. Це є символ держави, це є Глава держави. І під час офіційних заходів говорити з Президентом таким тоном, яким дозволяв собі говорити Патріарх Кирил, він би не дозволив собі говорити ні з Президентом Медвєдєвим, ні з прем’єром Путіним. З останніми він би навіть на неофіційних заходах не дозволив би собі так говорити. Коли Віктор Ющенко сказав, що Україна потребує єдиної помісної Православної Церкви, Патріарх його як школяра почав відчитувати, кажучи, що ця помісна Церква вже є. Тільки він не сказав, що це помісна Російська Церква в Україні.

Я розумію той біль, який виникає від усвідомлення розпаду колишньої російської та радянської імперій. І зрозуміло, що усвідомити, що Київ є за кордонами Росії для багатьох росіян, у т.ч. і Патріарха Кирила, — складно.

Але коли він говорить, що ідея автокефалії не є тією ідеєю, що може об’єднати українське суспільство, в мене виникає запитання: а невже ідея підпорядкування Української Церкви Москві є тією ідеєю, яка може об’єднати українське суспільство? Жодна суспільна ідея ніколи не буде мати абсолютної, стовідсоткової підтримки. Завжди будуть згідні і не згідні. Навіть ідею незалежності підтримали не 100 відсотків тих, хто прийшов на референдум. Ідею ж автокефальної, помісної Церкви підтримує більшість православних, про що свідчать соцопитування.

Стовідсоткового результату добиваються тільки у тоталітарних державах, де всі або на 100 відсотків підтримують, або на 100 відсотків відкидають. А Патріарх Кирил, маніпулюючи поняттями „помісна Церква”, „автокефальна Церква”, „єдність Церкви”, фактично, говорить про ті речі, які не є церковними, а політичними.

І якщо у Києві він ще намагався зберігати певну дипломатичність, то в проповіді у Святогірському монастирі деякі речі дуже яскраво виявилися.

Я абсолютно погоджуюся із тими думками, які висловив Патріарх Кирил щодо ситуації в українському православ’ї. Коли він говорить, що церковний розкол ґрунтується на політичних ідеях — це так. Коли він говорить, що причиною нинішніх проблем в українському суспільстві є церковний розкол — це також так. І інші характеристики, які він дає тому, які нещастя приносить розділення Церкви для народу, — дуже правильні, і я з ним абсолютно погоджуюсь. Народ, розділений у найважливішому, — у вірі, який не відчуває спільності у взаємовідносинах із Богом, як він може відчувати спільність навколо політичних гасел і програм? Зрозуміло, що не може бути ніяких суспільних чи національних, чи політичних ідеалів, заради яких було би дозволено розділяти те, що сам Бог з’єднав.

Якщо нас сам Бог єднає, хто нас може розділити — абсолютно згоден з цими словами. Якими людськими аргументами, мріями чи цінностями може розділитися Церква Христова? Не може нічим розділитися, і немає таких цінностей. Але, сказавши всі ці правильні і богословсько виважені речі, Патріарх Кирил робить абсолютно неправильний висновок, тому що він ставить знак рівності між Церквою Христовою і Московським Патріархатом.

І тоді усі його попередні слова набирають зовсім іншого, не богословського, а політичного значення. У своїй промові Патріарх Кирил дуже нагадує середньовічних Римських понтифіків, які вірність Папському престолові ототожнювали з вірністю Христу, а критику Папського престолу — із критикою самого Бога, із єрессю. І якщо в устах якогось ультраконсервативного католицького теолога такі думки були б зрозумілими, то ставити знак рівності між Церквою Христовою і Московським Патріархатом для православного єрарха — дуже дивно.

Хотів би також зазначити, що не Київський Патріархат відірвався від євхаристійної єдності, не ми пішли від єдності з православ’ям, це Московський Патріархат відгородив і віддалив нас від цієї єдності. Попри те ми звершуємо євхаристію і віруємо так, як вірує вся Православна Церква, звершуємо так і богослужіння.

І не Патріарху Кирилу вимірювати присутність благодаті Божої в наших богослужіннях. Коли він говорить: «Навіщо звершувати літургію в розколі, адже за це лицемірство Бог карає», – то він лукавить. Чому він тоді визнає істинною Літургію, яка звершується в Католицькій Церкві, яка має відмінні догмати від Православної Церкви, але відкидає Літургію, яка звершується в Церкві, яка сповідує ті самі православні догмати, і тільки  не визнає його влади?!

У православному канонічному праві є дуже гарне восьме правило Третього Вселенського Собору, в якому надається оцінка зазіханням Антіохійського Патріарха щодо Кіпрської Церкви. Там є чіткі слова про те, що не можна допускати, щоб під виглядом священнодіяння в церковне життя закрадалася зарозумілість чи пиха мирської влади.

У словах Патріарха Кирила можна побачити яскравий приклад того, що мирська влада, влада, про яку сказав Христос, що між вами нехай так не буде, заміняє в його свідомості — і він хоче замінити це в свідомості своїх слухачів — істинну єдність у Христі і з Христом.

Тому, з одного боку, приємно чути, коли Патріарх Кирил каже, що потрібен діалог, коли він каже, що жодна сторона не може наполягати на своїй абсолютній правоті, а чужій — абсолютній неправоті. І таку позицію можна тільки привітати.

Але прикро, коли із правильних тез робляться і нав’язуються слухачам абсолютно неправильні висновки.