• Головна
  • "Додатковим чинником, що сприяє поширенню деструктивних тоталітарних культів у нашій державі, є зумовлена прогалинами у законодавстві відсутність координації між правоохоронними органами"...

"Додатковим чинником, що сприяє поширенню деструктивних тоталітарних культів у нашій державі, є зумовлена прогалинами у законодавстві відсутність координації між правоохоронними органами"

22.06.2009, 16:24
Володимир ХМІЛЬ, керівник Апологетичного центру ВСЦ Євангельських Християн Баптистів

Володимир ХМІЛЬ, керівник Апологетичного центру ВСЦ Євангельських Християн Баптистів

В Україні сьогодні, за даними сайту Держкомнацрелігій, зареєстровано приблизно 35 тисяч релігійних організацій. Ця величезна цифра викликає змішані почуття. З одного боку, вона — показник високого рівня реалізації свободи віросповідання, задекларованого Конституцією нашої країни. Але є й «зворотна сторона медалі», яка змушує подивитися на цю цифру іншими очами. І приводом для такого погляду з’явився виступ нового глави Держкомнацрелігій, Юрія Решетнікова, на прес-конференції в інформагентстві «Укрінформ» 10 червня, про яку повідомляє сайт РІСУ, зокрема, таке:

«На запитання про загрозу для українського суспільства з боку деструктивних і тоталітарних сект, Юрій Решетніков повідомив, що в українському законодавстві немає поняття секти, і на сьогоднішній день в Україні не зареєстровано жодної організації, яка б завдавала шкоди національним інтересам держави та здоров’ю людей. «Свідченням цього є те, що за останній час не було порушено кримінальних справ на цьому ґрунті», – підкреслив голова комітету.

Як у християнина-апологета, громадянина й батька двох дітей, у мене подібні заяви відповідальної державної особи викликають як мінімум велику тривогу. Важко допустити, щоб він дійсно вважав, начебто, якщо термін не визначений законом і не обґрунтований науково, то страхітливу проблему з деструктивними сектами можна вважати закритою!

Хоча сьогодні полеміка відносно слова «секта» відома, воно дійсно несе скоріше емоційно-оціночну, ніж нормативну функцію, однак із ознакою «деструктивна» — це вже цілком визначений термін, і саме Держкомнацрелігій повинен бути головним ініціатором, щоб забезпечити це грізне явище чіткими науковими й законодавчими рамками, тим більше, що участь у законотворчості входить у статутну діяльність Комітету:

Наскільки величезна потреба нашого суспільства в захисті від деструктивних сект, говорять витяги, що наводяться нижче з офіційної відповіді СБУ на редакційний запит — Ваш апокаліпсис на кожен день (12.06.09). До речі, там же дані неофіційні (!), але відверті відповіді працівників самого Держкомнацрелігій про непереборні труднощі в роботі в цій сфері, а також міркування православного служителя, який знає про деструктивні культи не з чуток (наполегливо рекомендуємо всім ознайомитися із зазначеною публікацією!).

Слід відзначити, що на відміну від низки країн Європи, Азії та СНД, в Україні досі відсутній закон про захист громадян від шкідливого психологічного впливу деструктивних культів, який би регулював процедуру звернення до суду і доведення у ході судового процесу фактів негативного впливу на парафіян.

Крім цього, додатковим чинником, що сприяє поширенню деструктивних тоталітарних культів у нашій державі, є зумовлена прогалинами у законодавстві відсутність координації між правоохоронними органами у провадженні діяльності, спрямованої на виявлення, попередження та недопущення негативних проявів у релігійній сфері. Зокрема, досудове слідство за статтею 161 КК України (порушення прав громадян залежно від їхньої расової, національної належності та ставлення до релігії) згідно зі ст. 112 КПК України здійснюється органами прокуратури, які не мають повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності і не можуть проводити профілактику зазначених правопорушень, реагуючи лише на вчинений злочин.

Водночас, до підслідності органів міліції віднесено ст. 181 КК України (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів). Саме вказане правопорушення є характерною ознакою деструктивної діяльності тоталітарних культів, але через відсутність координації між відомствами притягнення до відповідальності за сукупністю злочинів (ст.ст. 161 та 181), як правило, не практикується, що дає можливість винним у їх вчиненні уникнути відповідного покарання.

Отже, заяв нема, тому злочини деструктивних сект для наших законів – невидимки! Неможливо навіть профілактику проблеми проводити. Фактично, створено ідеальне середовище для культивування злочинів під прикриттям релігії. А в програмному виступі глави Держкомнацрелігій, нагадаємо, говориться: «Свідченням цього є те, що за останній час не було порушено кримінальних справ на цьому ґрунті».

І знову ж, важко представити, що Ю. Решетніков не знає дійсного стану справ, якщо його знають навіть сторонні для проблеми люди — три автори цитованої статті: Катерина Щоткіна, Тарас Паньо, Марина Вовнякова. Вони копнули й побачили проблему, а комітетчик, фахівець – ні? Фактично, розкрито факти, що шокують: у працівників Держкомнацрелігій і СБУ зв’язано руки стосовно деструктивних культів, але чи закотить рукави й чи візьметься вирішувати проблему Решетніков? – Очевидно, ні! Більше того, ніби передбачаючи збурювання журналістської й іншої громадськості, він застерігає:

«…Журналісти зневажають такими темами як соціальна, добродійна діяльність релігійних громад ніби тому, що вони не цікаві, однак шукають надумані «гарячі» факти. «Представникам засобів масової інформації варто бути обережними й делікатними в питаннях національності й релігії, – говорить він. – Якщо вам не подобається якась національність або релігійна громада, то це не є підставою, щоб висвітлювати через пресу своє відношення».

Особливо увиразнює подібні висловлення на адресу преси контекст недавнього банкрутства банку «Кінгз капітал», коли було обмануто й ошукано тисячі людей. Саме напередодні пресу дуже голосно закликали не втручатися в справи релігійних організацій, обвинувачуючи в «антисектантській істерії».

Ми стали свідками того, що замість серйозного й співчутливого підходу до проблем українського суспільства новий глава презентує лише «налагодження контактів з державними установами й повідомлення їм інформації про доцільність залучення релігійних громад до виконання державних програм» і т.п. Хоча сам же відзначає, що «сьогодні Церкви дуже активно долучаються до соціальної й добродійної діяльності, виконують великий обсяг роботи, чим допомагають українській державі» — очевидно, непогано справляючись зі своєю місією без допомоги Держкомнацрелігій та уваги преси.

Цим виступом ми прагнемо викрити як несучасне й неспроможне, щоб не сказати антигромадське, бачення нового керівництва Держкомнацрелігій великої проблеми деструктивних сект і закликати до більш серйозного й відповідального підходу.