• Головна
  • “Гральний бізнес, як й інші види бізнесу, що отримують прибуток від людських пороків, не повинен мати місця в нашій країні”...

“Гральний бізнес, як й інші види бізнесу, що отримують прибуток від людських пороків, не повинен мати місця в нашій країні”

18.05.2009, 14:21
Тема соціальної і моральної небезпек від грального бізнесу неодноразово підносилася в українських ЗМІ. РІСУ звернулася до представників різних Церков з проханням прокоментувати цю справу.

Тема соціальної і моральної небезпек від грального бізнесу неодноразово підносилася в українських ЗМІ. Днями народні депутати все ж вирішили навести порядок у цій сфері і наклали заборону на гральний бізнес до прийняття відповідного закону. РІСУ звернулася до представників різних Церков з проханням прокоментувати цю справу.

Запитання для експертів:
1. Яка Ви оцінюєте ухвалення Закону «Про заборону грального бізнесу в Україні» поки не буде прийнято нового закону?
2. Чи зверталося раніше Ваша Церква до представників влади із пропозиціями обмежити гральний бізнес в Україні? Якщо так, то коли і до кого саме, які результати?
3. Чи проводилася раніше і проводиться зараз Вашою Церквою просвітницька робота з населенням, щоб зменшити кількість гравців азартних ігор?
4. Чи Ваша Церква буде робити пропозиції депутатам ВР при розробці нового законопроекту про гральний бізнес в країні? Щоб Ви запропонували депутатам (механізми обмеження, оподаткування виграшів, збільшення вартості за ліцензію, територіальне обмеження тощо)?


Єпископ ЄВСТРАТІЙ (Зоря), голова Інформаційно-видавничого управління Української Православної Церкви Київського Патріархату

1. Однозначної оцінки дати не можу. З одного боку гральний бізнес – це беззаперечний прояв зла. Гроші, які можуть бути використані з доброю метою, на допомогу ближнім – марнуються в угарі азарту або від пересиченості багатством. Найгірше ж – коли людина з невеликими статками стає залежною, витрачаючи на азартну гру останні копійки, заганяючи себе і родину в боргову яму. Тому гральний бізнес, як й інші види бізнесу, що отримують прибуток від людських пороків, не повинен мати місця в нашій країні.

З іншого боку – будь яка заборона, не підкріплена належним механізмом протидії, залишається неефективною. З історії добре відомо, як американська мафія зростала і міцніла на підпільній азартній грі, торгівлі забороненим алкоголем, покриванні проституції. В ситуації правового нігілізму, який панує в нашому суспільстві, коли суворість законів урівноважується необов’язковістю їхнього виконання, заборона грального бізнесу може виявитися безплідною. Потрібний продуманий і ефективний механізм протидії продовженню цього бізнесу в тіні.

Яскравий приклад – боротьба з гральними автоматами в столиці, коли на місці «одноруких бандитів» з’явилися будки «благодійного призу». В умовах нашого часу завжди існує ймовірність того, що на хвилі добрих намірів нечесні ділки займуться просто переділом дуже прибуткового ринку.

2. Азартна гра – це велике, але не єдине суспільне зло. Наша Церква і від свого імені, і спільно з іншими конфесіями не раз зверталася у різні інстанції з приводу обмеження пропаганди аморальності і насильства в ЗМІ, обмеження реклами алкоголю і тютюну, протидії абортам тощо. Дуже рідко наші пропозиції досягають своєї мети. Деякі з них ми спрямовуємо до влади, до законодавців роками – і роками вони залишаються без уваги. В кращому разі створюються комісії, які щось намагаються робити.

Не обов’язок Церкви писати державні закони, бо у нас є один Закон – Божий. І цей закон вказує на гріховність грального бізнесу. Багато керівників, депутатів, урядовців є християнами або вважають себе такими. Нехай їхня совість стане першим порадником у тому, що потрібно заборонити, а що – дозволити. Для цього їх Бог покликав на служіння. І Бог з них спитає.

3. Залежність від азартних ігор не так розповсюджена, як алкоголізм чи наркоманія. Переважна більшість віруючих знають, що така гра – зло. А невіруючі слово Церкви не вважають авторитетним. Тому робота із залежними відбувається на індивідуальному, пастирському рівні. Хтось приходить сам, когось приводять рідні. Через тайну покаяння, сповідь, через Причастя, через молитву людина набуває сили для того, щоб подолати зло в собі – якщо вона дійсно хоче його подолати. Якщо ж ні – зовнішньою силою в духовних питаннях діяти неможливо.

4. Раніше я вже зазначив, що до слова Церкви дослухаються тільки тоді, коли хочуть дослухатися. Тому внесення поправок до закону – справа законотворців: Президента, уряду, депутатів. Якщо хтось побажає дізнатися нашу точку зору – ми готові її подати. А нав’язувати свої пропозиції у питаннях, з яких ми не є фахівцями – не будемо. Краще помолитися Богу за творців законів, щоб вони написали цей закон мудро.

В`ячеслав НЕСТЕРУК, Голова Всеукраїнського Союзу церков євангельских християн-баптистів

1. Загалом позитивно. Це питання давно потребує вирішення і добре, що у народних обранців нарешті «дійшли руки» до нього. Але, вважаю, тут не можна діяти самими заборонами. Все набагато складніше. Говорячи про залежності, треба пам`ятати не лише соціальний чи кримінальний, але й медичний та духовий аспекти проблеми. В цій сфері все, що забороняється, не зникає, а йде «в тінь», стає нелегальним, тобто — неконтрольованим. Не варто забувати сумнозвісний досвід введення «сухих законів» у США та в СРСР.

2. Офіційно ми не зверталися, бо не мали потреби. Людину, яка прийшла до Бога, Господь звільняє від будь-яких залежностей: алкогольної, нікотинової та всіх інших. Бог ліквідовує корінь зла, тоді немає необхідності боротися з його наслідками. Але ми не відсторонюємось від проблем наших співгромадян, тож завжди прихильно ставимось до будь-яких ініціатив, спрямованих на оздоровлення суспільства загалом і, зокрема, надання допомоги кожній конкретній людині у вирішенні її пекучих проблем.

3. Звичайно, в церквах ми часто говоримо про руйнівний вплив на людину і суспільство різних залежностей, в тому числі й ігроманії. Власне, не варто їх розділяти, адже алкоголізм, наркоманія, ігроманія і таке інше – природа цих явищ, загальний «перебіг хвороби», фізичний та психологічний стан залежного, а також наслідки для суспільства в усіх випадках ідентичні. Оскільки в тенета залежностей найчастіше потрапляють молоді люди й підлітки, саме молодіжний відділ ВСЦ ЄХБ найбільше опікується цією темою. В рамках різних молодіжних програм відбуваються зустрічі в навчальних закладах, профілактичні акції в містах України («Чистий погляд» у Києві, «Добро-дія» в Луцьку тощо) та ін. Волинська християнська студія «Правда PRО», яка відзняла цілу серію профілактичних фільмів («Правда про алкоголь», наркотики, паління, секс тощо) і створила низку однойменних буклетів, нині збирається видати буклет «Правда про ігроманію». В Україні та країнах пострадянського простору ці матеріали широко використовуються для профілактики залежностей та надання допомоги у звільненні від них не лише віруючими різних конфесій, але й освітянами, працівниками державних установ, служб сім`ї та молоді, відділів у справах неповнолітніх тощо. У центральних та місцевих ЗМІ ВСЦ ЄХБ авторами неодноразово порушувалась тема залежностей (напр., «Євангельська нива», №1 за 2009 р., «Горизонти» №2 за 2007 р., «Християнська газета» № 11 за 2009 р., телепрограма в Хмельницькому, радіопрограма в Полтаві та ін.), висвітлювалась робота реабцентрів та проведення профілактичних заходів. Але ми бачимо, що могли б зробити для суспільства набагато більше, якби мали вихід на загальноукраїнські секулярні ЗМІ – державне телебачення, популярні друковані видання тощо. Бо ж ті люди, які потребують допомоги, не читають конфесійних видань, вони здебільшого дивляться перший канал чи слухають «Радіо-FM». Вважаю, що просвітницьку роботу з питань залежностей слід вести саме таким чином – через представництво християнських авторів у світських ЗМІ.

4. Серед наших вірян є багато депутатів, юристів, представників влади та держустанов. Як християни, а також в рамках своєї професійної діяльності вони, звичайно, діють в інтересах народу України, стверджуючи верховенство даного людині Богом права на життя. Вважаю, найперше ми, громадяни України – і віруючі, і невіруючі – маємо перейматися тим, щоб не допустити до залежностей наших дітей та молодь. Тому доцільно було б максимально обмежити доступ неповнолітніх у подібні заклади, тобто вивести ігорні доми та різного роду ґенделики за межі територій, прилеглих до шкіл, вузів та дошкільних дитячих закладів. Такі обмеження могли б стати дієвим засобом припинення практики втягнення нових адептів у ігроманію, алкоголізм, розпусту та ін. Але найкраще – то жива віра в Бога. Людина, яка знає, що життя має вищий сенс, не стане нищити себе і тих, хто поруч.

Анатолій КАЛЮЖНИЙ, єпископ, голова Собору незалежних євангельських церков України

1. Я вважаю, що азартні ігри – це велика проблема нашого суспільства. І тому дуже радий, що Верховна Рада врешті-решт знайшла можливість зайнятись цим питанням. Хоча требу було вирішувати дуже давно, бо до нашої церкви приходить останнім часом багато людей, які залежні від ігрового бізнесу. Вони спускають величезні кошти.

Це – хвороба суспільства, про яку чомусь ніхто не говорить публічно. На цьому хтось заробляє великі кошти. Тим паче, я знаю людей в парламенті, які зацікавлені у поширенні грального бізнесу, бо мають прибуток. І я радий, що це питання врегульоване таким чином. Треба робити так, як це робиться в Америці: якщо ти хочеш, то їдь через всю країну. Але там немає такого як в Україні, щоб гральні заклади були на кожному кроці.

Звісно, краще заборонити взагалі. Або, принаймні, обмежити якимись зонами – далекими від населених пунктів.

Проблема нашого суспільства в тому, що закони приймають, але шкутильгає втілення законів в життя… Треба молитися і створити механізми – як ці закони працювали б в нашому житті. Тому що великий бізнес і великі гроші, що стоять за цим, так просто не віддадуть свої прибутки. Отже, справжня боротьба ще попереду.

2. Ми зверталися ще рік тому до депутата Дубового (народний депутат ВР Олександр Дубовий. – прим. РІСУ) з офіційною заявою. Буквально, кілька місяців тому я зустрічався на зібранні голів церков з Турчиновим, де підіймали це питання: «Скільки можна терпіти і чому влада нічого не робить у цьому напрямку?» Були звернення групи церков і до мера, де ми теж підписувалися.

3. В нас є громадська організація, яка називається Культурно-просвітницький центр «Нове життя», в рамках якого діє просвітницька програма «Відродження» (схвалена Міносвітою). Вона передбачає проведення лекції в школах для учнів. Щороку десь 6 тис. школярів прослуховують цю програму. В програмі є розділ – залежність, як від неї позбавлятися тощо. Саме просвітницька робота потребує єднання сил усіх віруючих, церков і прийняття відповідного законодавства з обмеження азартних ігор.

4. У нас при церкві створена юридична служба, яка налічує біля 30 юристів. Ми домовилися, що вони відслідковують процеси в законодавстві. Там вже відбувається розробка юридичних правок, побажань, механізмів втілення в життя. Напевно, вони займаються цією справою, проте деталі роботи мені зараз назвати важко.

Розмовляв Микола МАЛУХА