Єпископ ЄВСТРАТІЙ: “Приїзд до Києва Вселенського Партіарха — це історична подія, яку ми вітаємо, якої ми чекали”
Урочистості в Києві з нагоди 1020-ліття Хрещення Київської Русі може очолити сам Патріарх Варфоломей І, який, згідно з рішенням Священного Синоду Вселенської Патріархії прибуде в Україну разом з делегацією. Про те, яке значення матиме ця подія для України і як можуть відреагувати на неї інші Церкви, говорить у своєму коментарі для РІСУ єпископ Васильківський, вікарій Київської єпархії, прес-секретар Київської Патріархії, голова інформаційно-видавничого управління УПЦ КП владика ЄВСТРАТІЙ (Зоря)
По-перше, слід відзначити, що за всю історію взаємовідносин між Україною і Константинопольським Патріархатом вперше Предстоятель Константинопольської Церкви побуває в Києві. Тому сам цей факт є подією історичного значення. Ніколи досі Вселенські Патріархи в Києві не бували, не зважаючи на 1020 років історії Київської Церкви у зв’язку з Константинопольським Патріархатом.
Також важливо, що Патріарх приїздить не сам — разом з ним також приїдуть глави деяких інших Помісних Церков. Таким чином це святкування буде виведене на всеправославний рівень. І це не буде просто зустріч, скажімо, двох Патріархів, якщо сюди приїде Патріарх Алексій, а це, повторюю, буде всеправославне святкування.
Навіть з того офіційного повідомлення, яке оприлюднене, можна зрозуміти, що Московський Патріархат, і особисто Патріарх Алексій, не хотіли бачити Патріарха Варфоломія в Києві. Тому що в запрошенні, надісланому Вселенській Патріархії, йшлося про Патріаршу Делегацію. Але Синод вирішив: так, ця Делегація буде надіслана, але очолить її сам Патріарх. Вже з одного цього можна зрозуміти, що в будь-якому випадку, приїзд сюди Вселенського Патріарха, особливо якщо він приїде разом з іншими Предстоятелями Церков, це є річ, яка не може викликати великого задоволення з боку Патріарха Московського.
І тому з цього вже можна судити про розвиток події. Бо, аналізуючи взаємовідносини між Константинопольським і Московським Патріархатами за останні півтора десятиліття, можна побачити, що коли Константинопольський Патріархат йшов на кроки, які викликали незадоволення з боку Московського Патріархату, то він мав чітке бачення розвитку ситуації, і саме позитивного на свою користь. Зокрема, це можна спостерігати у розвитку подій в Естонії, де не зважаючи на всю протидію Московського Патріархату, юрисдикція Константинопольської Церкви була утверджена. Це також і розвиток подій навколо екзархату російських парафій в Західній Європі, які Московський Патріархат намагався підпорядкувати собі, але не зміг. Це і розвиток подій навколо виходу єпископа Василія (Осборна) з юрисдикції Московського Патріархату, і прийняття його до складу Вселенського Патріархату. В усіх цих конфліктах Московський Патріархат зазнавав поразки, і позиція Вселенського Патріарха перемагала. І тому те, що Патріарх і Синод Константинопольської Церкви зважився на такий крок, свідчить про наявність сформованих рішень і бачення у Константинополя.
Як я вже сказав, дуже важливий аспект святкування і цього візиту полягає в тому, що сюди може приїхати не тільки Патріарх Варфоломій І, але й глави інших Помісних Церков. Про що це свідчить? До цього часу Московський Патріархат намагався представити проблему розділення українського православ’я як внутрішню проблему Російської Церкви, на яку всі Помісні Церкви мають дивитися очима Московської Патріархії, і лише підтримувати і підтверджувати ті тези, які висуває Московська Патріархія. Але з плином часу Помісні Церкви почали бачити, що та інформація і та схема подій, яку нав’язує Москва, не відповідають дійсності. Що причина не в чиїхось незадоволених амбіціях, а в тому, що є бажання єпископату, духовенства і пастви мати Помісну Церкву, на яке Московський Патріархат не може знайти адекватної відповіді. І єдина відповідь, яку він може дати, це застосування силового сценарію, сценарію тиску.
І тому візит Предстоятелів інших Церков покликаний змінити у загальноправославній свідомості погляд на ситуацію в Україні. Ми сподіваємось, що це не буде такий візит, якими були візити представників Помісних Церков раніше, коли приїздили, зазвичай, ті особи, які отримали запрошення з Московської Патріархії, яких підбирали за ознаками лояльності до цієї Патріархії, і які тут, на всеправославних святкуваннях, робили заяви, які тлумачилися виключно на користь позиції Російської Церкви. Думаю, що зараз ми побачимо дещо інші речі і вже навіть в такому невеличкому повідомленні, яке було опубліковане на сайті Президента, і в інших джерелах, видно те, що Константинополь готовий розмовляти новою мовою. Адже навряд чи Московській Патріархії сподобається формулювання, які вживає Вселенська Патріархія щодо того, що Константинопольська Церква є Матір’ю-Церквою, від якої український народ прийняв хрещення. А коли дивимося, як розвиваються святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі в Москві, то ми можемо бачити, що там всіляко уникають навіть найменших натяків на те, що це було хрещення саме Київської Русі. Це словосполучення взагалі не вживається, кажуть просто “хрещення Русі”. Якщо раніше говорили про “київську купіль”, то це словосполучення зникло і почали вживати слово “днепровская купель”, або “купель крещения Владимира”. Тобто всіляко намагаються позбавити цю подію ознак того, що вона відбувала в Києві, і що з Києва пішло хрещення по всій Русі. Але це не було хрещення Москви. Так звана Московська Русь з’явилася аж в монголо-татарські часи, тому до цієї події вона має вже віддалене відношення.
Приїзд до Києва Вселенського Патріарха — це історична подія, яку ми вітаємо, якої ми чекали. Сподіваємося, що Всесвятіший Патріарх Варфоломій І та інші Предстоятелі Церков, які прибудуть на ці святкування, займуть зважену позицію і будуть дивитися на ситуацію власними очима, а не очима Москви. А також надіємось, що це дасть новий поштовх до діалогу, який зрештою має привести до єдиної Помісної Української Православної Церкви. І якщо навіть місяць тому здавалося, що приїзд Вселенського Патріарха сюди малоімовірний, зараз це вже реальність. Так само як на сьогодні здається малоімовірним, що в найближчий час в Україні може бути єдина визнана Вселенським Православ’ям помісна Церква. Але так само швидко може змінитися і ця позиція. І не виключено, що ще до кінця цього року ми можемо стати свідками і такої події. Бо, зрештою, доля Церкви не в руках людських, а в руках Божих. І хочуть або не хочуть деякі єрархи розвитку подій в тому чи іншому напрямку, але як схоче Бог, так і буде. А ми бачимо волю Божу в тому, щоб в Україні як незалежній самостійній суверенній державі була своя помісна Православна Церква. І це позиція не Президента Кравчука, це позиція не Патріарха Філарета, це позиція не політиків, це позиція Церкви, яка була засвідчена Собором Української Православної Церкви 1-3 листопада 1991 року. Ці слова є у постановах Собору. Тобто це є Соборне рішення, рішення Церкви, попри всякі намагання викривити його, заявляючи, що це політична позиція, чи позиція єрархів. А те, що потім деякі учасники згаданого Собору відійшли від цієї позиції, є їхньою особистою відповідальністю.
Що стосується візиту сюди Патріарха Алексія, то в цих умовах він потрапляє у однаково невигідну для себе ситуацію. Тобто чи приїде він сюди на святкуваня, чи не приїде, в будь-якому випадку це буде для нього дипломатичним промахом. Бо якщо він не приїде, він тим самим покаже, що Україна є сферою пастирської відповідальності Константинопольського Патріархату. Якщо він приїде, то покаже, що він, в порівнянні з Вселенським Патріархом, знаходиться на другому, третьому чи четвертому місці. Тому що, коли приїдуть інші Предстоятелі Церков, то згідно православного диптиху, Патріарх Алексій не зможе очолити святкові заходи. Очолювати їх буде в будь-якому випадку Патріарх Варфоломей. А якщо приїдуть ще й Предстоятелі, скажімо, Александрійської Церкви чи Єрусалимської, то і вони будуть стояти старше від Патріарха Московського. І таким чином, чи приїде Патріарх Алексій сюди, чи не приїде, для нього ситуація є однаково невигідною І в цьому також можна бачити вияв дипломатичного таланту Константинопольського Патріархату, який змоделював цю ситуацію таким чином, що, незалежно від зовнішніх дій, його позиція залишається виграшною. І він рухається до наміченої мети.
