Топ—100’2007: релігійний вимір
Мар'яна КАРАПІНКА, експерт Центру релігійного моніторингу
Вже п’ятий рік поспіль журнал „Кореспондент” береться за доволі ризиковану і часто невдячну в нашому заплутаному суспільстві справу – визначення „почесної” сотні найвпливовіших в Україні осіб. Правда, в самому журналі їх називають 100 найвпливовіших українців, що є неточністю, оскільки далеко не всі з них українці, навіть за громадянством. Цього року, визначаючи впливових політиків, бізнесменів, діячів культури, спортсменів, самі видавці журналу називають цей список „Топ 100 епохи безвладдя”. При аналізі списку легко відслідковується протистояння між двома основними блоками чи „пірамідами” влади не тільки на рівні осіб, що займають дві перші позиції у списку, але й серед політиків, бізнесменів та діячів культури, яких можна прямо чи опосередковано віднести до однієї з пірамід. Про що свідчить цей тимчасовий чи, можливо, довговічний паритет сил – безвладдя чи повільну розбудову демократії – вирішувати політологам, а наразі нас більше цікавить релігійний аспект Топ-100. Проте відразу варто зазначити, що, хоча в список впливових українців увійшли люди різних рангів та професій, він сфокусований на українському політикумі та усі персоналії, в тому числі релігійні діячі, аналізуються через призму участі чи відношення до політичного життя. А таким чином релігії та церковним лідерам відводиться місце хоча й не останнє, але все-таки далеко від початку списку.
З церковних діячів у Топ-100 увійшли Митрополит Володимир (Сабодан), Предстоятель Української Православної Церкви (Московського патріархату) (33 місце), Патріарх Філарет (Денисенко), Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату (35 місце), Патріарх Любомир (Гузар), глава Української Греко-Католицької Церкви (45 місце) та Яків Дов Блайх, головний рабин Києва і України, голова Ради рабинів Єврейської конфедерації України. Але чи можна цими чотирма особами виміряти вплив релігії та духовність українського суспільства? Адже, хоча власність лідерів Церков та релігійних організацій не вимірюється мільйонами чи гектарами, їх вплив поширюється на мільйони вірних і в сумі охоплює всю Україну. Крім того, багато з осіб, які потрапили до Топ-100, часто відкрито декларують свою релігійну приналежність та відданість своїй релігії, що тією чи іншою мірою впливає на рішення найвпливовіших.
У цьому контексті цікаво згадати дебати в Сполучених Штатах Америки під час виборів у президенти країни Джона Кеннеді, який був першим і поки що єдиним католиком на цій посаді, коли американське суспільство серйозно дебатувало про те, наскільки релігійні переконання впливатимуть на політичні рішення. Тому духовний аспект в Топ-100 2007 року не можна обмежити до осіб, яких ми прямо зараховуємо до релігійних лідерів. Адже і лідери списку Ющенко і Янукович часто позиціонують себе відданими православними християнами, відомі релігійні переконання Київського голови Черновецького, часто згадується в ЗМІ проповідницьке служіння Турчинова. Та й серед інших згаданих у списку віп-персон багато хто не приховує свої релігійно-конфесійні симпатії.
Релігійність, не обов’язково пов’язана з офіційною приналежністю до певної конфесії, певною мірою притаманна кожній людині, але це не вимірювана величина, тому визначати вплив релігії серед Топ-100 найвпливовіших українців, а також місця певних релігійних лідерів у цьому списку, з математичною точністю надзвичайно складно. І, як зазначила редактор відділу Культура журналу „Кореспондент” Ірина Ілюшина, навіть неможливо. “Ми користувалися даними Державного комітету з питань релігії, тобто статистикою по різних конфесіях, а також даними соціологічних досліджень. Опосередкованими даними для нас була частота згадування у ЗМІ, контакти з політиками, успішність конкретних ініціатив церковних діячів і їх активність поза пастирським служінням”, — прокоментувала вона для РІСУ.
Лідер серед релігійних діячів Митрополит Володимир зайняв наступну сходинку після Андрія Данилка (Вєркі Сєрдючки), що, можливо, свідчить про те, що релігія займає не надто важливе місце щодо впливовості в українському суспільстві або, принаймні, рейтинг не приписує їм більшого впливу. Як зазначає один з експертів, що формували Топ-100 2007 року, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, не дуже помітно, що релігійний аспект цікавить укладачів подібних рейтингів, що певним чином відображає ставлення до релігійного питання в українській журналістиці, де релігійна тематика є актуальною лише кілька разів на рік “на великі свята”. Хоча радше подібний казус можна пояснити тим, що у рейтингу частково плутаються категорії тимчасової популярності і реального впливу. На відміну від інших категорій, позиції релігійних лідерів не мінялися надто драматично, тобто їх вплив не залежить від популярності.
Цікаво, що релігійні лідери, що потрапили до списку найвпливовіших українців, відобразили певним чином паритет політичних сил, адже Митрополит Володимир та Патріарх Філарет, які зайняли відповідно 33 та 35 сходинку рейтингу, відповідно підтримували (підтримують?) лідерів протилежних політичних блоків Віктора Януковича і Віктора Ющенко. Патріарха Любомира Гузара названо “тихою сапою”, бо він і Церква, яку він очолює, не підтримує окремих політичних сил, більше концентруючись на розбудові та скріпленні внутрішніх структур Церкви. Роль такого ж іноземця, який не стільки намагається втручатися у внутрішні політичні чвари українців, а більше дбає про імідж українського єврейства закордоном, відведена у рейтингу головному рабину країни Якову Дову Блайху.
Здається, укладачам цього рейтингу необхідно також нагадати, що з року в рік, згідно поважних соціологічних досліджень, саме Церква посідає найвищі рейтинги народної довіри, а політики, влада має якраз навпаки, найнижчі. То може це важливіше, ніж виключно суб’єктивні думки експертів?
