Експерт: захоплення бізнесменами екс-культового майна — «це не просто поодинокі випадки, а ознаки певної тенденції»
Юрій РЕШЕТНІКОВ, канд. філос. наук, Українська асоціація релігійної свободи
Коментар щодо звернення голови ХДС В.Стретовича до Президента України стосовно випадків приватизації колишніх культових будівель
Звернення Володимира Стретовича не можна вважати випадковим, адже сприяння Церквам і релігійним організаціям у їхній діяльності, налагодженні державно-конфесійних відносин є одним з програмних положень Християнсько-Демократичного Союзу. Нагадаємо, що лише впродовж недовгого періоду діяльності Верховної Ради України V скликання В.Стретовичем було внесено три законопроекти, спрямовані на гармонізацію зазначених відносин, а саме один законопроект щодо надання релігійним організаціям права постійного землекористування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності (реєстр. № 1101 від 30.06.06) та два законопроекти щодо надання релігійним спільнотам права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 2020 від 30.08.06 та № 3160 від 12.02.07). Зазначимо, що вказані законопроекти присвячені гостро актуальним питанням, які Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій відзначає як такі, що потребують першочергового розв’язання.
Вочевидь, що до таких нагальних питань гармонізації державно-конфесійних стосунків відноситься і проблема повернення колишнього церковного майна, в першу чергу колишніх культових будівель. Останні випадки, пов’язані із приватизацією таких об’єктів, про що йдеться у зверненні, безумовно ще більш загострили цю проблему. Цілком можна погодитися з автором звернення, що події навколо колишнього римо-католицького храму, свідками яких ми були у Дніпропетровську, чи розташування казино у приміщенні колишньої центральної церкви ЄХБ у Києві, викликають обурення і занепокоєння у всієї віруючої спільноти, незалежно від її конфесійної належності.
На жаль, виникає враження, що це не просто поодинокі випадки, а ознаки певної тенденції. Можна припустити, що деякі ділки, для яких відсутні поняття духовності та моральності, намагаються використати наш нестабільний час для проведення подібних оборудок, розраховуючи на те, що суспільство зараз зайнято іншими глобальними проблемами.
Вочевидь, можливість такої ситуації пов’язана із недосконалістю чинної правової бази, яка практично дає дозвіл органам місцевого самоврядування, на балансі яких на сьогодні знаходиться переважна більшість колишніх культових споруд, приймати рішення щодо їх відчуження не тим, у кого вони свого часу були експропрійовані радянською владою, а стороннім особам, керуючись при цьому суто комерційними інтересами, але аж ніяк не відчуттям справедливості. Натомість, стаття 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає повернення культових будівель у власність релігійним організаціям, практично не діє, оскільки стосується лише органів державної влади, які не уповноважені приймати рішення щодо об’єктів комунальної власності.
Нагадаємо, що повернення колишнього церковно майна входить в число зобов’язань України перед Радою Європи, добровільно взятих на себе нашою Державою 1995 р., про що нагадала ПАРЄ у своїй Резолюції „Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” від 5 жовтня 2005 р. № 1466 (2005). Зрозуміло, що реалізація цього потребує ухвалення відповідного закону, що зокрема передбачено і Указом Президента України „Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи” від 20 січня 2006 р. № 39/2006. Проте життя, а надто останні випадки, наочно свідчить про необхідність першочергового встановлення мораторію на приватизацію колишніх культових споруд для забезпечення подальшого їх повернення законним власникам. Адже дивлячись на заповзятливість деяких наших бізнесменів та представників органів місцевого самоврядування, мимоволі виникає думка про те, що коли закон щодо повернення таки буде ухвалено, повертати вже буде нічого. Нагадаємо, що 2003 р. деякі спритні ділки намагались приватизувати навіть земельну ділянку із розташованою на ній могилою цадика Нахмана в м. Умані.
Саме розумінням цього і було обумовлено внесення до Верховної Ради законопроекту щодо встановлення мораторію на приватизацію майна культового призначення, що перебуває у державній та комунальній власності (реєстр. № 2758 від 15.12.06), не підтриманого нинішнім Урядом і відхиленого правлячою коаліцією 11 травня поточного року.
Тому логічним є звернення В.Стретовича до Президента України із закликом негайно встановити мораторій на приватизацію та відчуження іншим способом колишніх культових будівель та їх окремих частин, що знаходяться у державній та комунальній власності. Видання Президентом такого указу видається цілком ймовірним з огляду як на, в першу чергу, небайдужість В.Ющенка до питань, пов’язаних із діяльністю Церков і релігійних організацій, усвідомлення ним необхідності подальшої гармонізації державно-церковних відносин, зокрема розв’язання питання повернення колишнього церковного майна, про що він неодноразово заявляв, так і на те, що підписання ним такого указу було б позитивно зустрінуте у релігійному середовищі (а свою релігійність у нас декларує до 80 відсотків населення), що безумовно є важливим у контексті як нинішньої парламентської, так і майбутньої президентської виборчих кампаній.
