Безбалансова філія Московської патріархії
Міркування з приводу останніх рішень та заяв УАПЦ aрхимандрита ЄВСТРАТІЯ (Зорі), прес-секретаря Київської Патріархії
Днями на офіційному сайті УАПЦ з’явилася «Заява прес-служби УАПЦ» (цитати з неї виділені напівжирним шрифтом), у якій роз’яснюється позиція цієї конфесії щодо останніх подій церковного життя. У заяві стверджується, що «УАПЦ підтримує ініціативу Президента України В.А.Ющенка та інших державних та суспільних діячів щодо об’єднання Українського Православ’я та остаточного створення в Україні єдиної Помісної Церкви». Але навряд чи можна назвати хоч один результативний крок керівництва УАПЦ для досягнення цієї мети. Риторичні заяви 1995 р. про прагнення об’єднання завершилися спробою розколоти Київський Патріархат та тривалою кризою в самій УАПЦ. Домовленості 2000-2001 рр., у тому числі підписаний у присутності Вселенського Патріарха Варфоломія «Симфонітікон», де говорилося про євхаристійне спілкування між Київським Патріархатом та УАПЦ, не були виконані з вини керівництва останньої. Відновлення діалогу в 2005 р. мало результатом підписання кількох спільних документів, проведення спільної архієрейської наради і … знову відмову керівників УАПЦ від виконання досягнутих домовленостей. Насправді нинішнє керівництво УАПЦ було б дуже раде, якби у кріслі на Банковій знаходився зовсім не Віктор Ющенко, а тому слова про «підтримку ініціатив Президента» є не зовсім щирими.
У заяві представники УАПЦ вперше так відверто розкривають причину своєї відмови у листопаді 2005 р. від проведення Об’єднавчого собору: «В ході цих переговорів єпископат УАПЦ запропонував УПЦ КП оптимальну, на нашу думку, модель об’єднання, що передбачала обрання нового глави об’єднаної Церкви. Така кандидатура мала б мати безперечний канонічний статус та бути символом об’єднання». Як учасник переговорів можу засвідчити, що представники УАПЦ дійсно говорили про гіпотетичну можливість висунення зовсім нової кандидатури на посаду Предстоятеля об’єднаної Церкви, хоча жодного разу не змогли прямо назвати імені такого ієрарха. Але у жодному підсумковому документі, підписаному Предстоятелем на представниками УАПЦ, умова відставки Патріарха Філарета не висувалася. Тепер стає повністю зрозумілою причина зриву тих домовленостей – сторона УАПЦ не змогла досягти поставлену перед нею мету прибрати від керівництва Київським Патріархатом Патріарха Філарета. А без цього саме об’єднання для верхівки УАПЦ та їхніх друзів з півночі втрачало всякий сенс.
Нічого, крім щирого подиву, не викликає наступне свідчення: «Митрополит Мефодій заявив, що готовий заради церковної єдності не розглядати свою кандидатуру в якості голови об’єднаної Церкви. Єпископат УАПЦ сподівався, що аналогічний крок буде також зроблено главою УПЦ КП «патріархом» Філаретом». За своїми наслідками для церковної ситуації в Україні навряд чи навіть відставка усього єпископату УАПЦ може порівнятися з відставкою Патріарха Філарета. Разом з тим сам митрополит Мефодій «заради церковної єдності» чомусь не поспішає подавати у відставку, хоча досить значна кількість ієрархів, духовенства та вірних УАПЦ вважають його одіозною особою, яка привела цю конфесію на межу розпаду. Чому б нинішньому Предстоятелю УАПЦ з цієї причини не словами, а ділом довести свою готовність поступитися керівною посадою якомусь іншому ієрарху, чия «кандидатура мала б мати безперечний канонічний статус та бути символом об’єднання»?
Немає нічого дивного у тому, що представники УПЦ МП та УАПЦ на переговорах «засвідчують шанобливе ставлення» одне до одного. Бо ж разом борються проти Київського Патріархату та Патріарха Філарета! Мабуть саме тому спрямовані проти Київського Патріархату документи УАПЦ з’являються раніше на офіційних сайтах УПЦ МП, ніж на сайті самої Автокефальної Церкви. Хоча останнє можна пояснити також тим, що значну частину цих документів готують, схоже, не в канцелярії митрополита Мефодія.
Натомість великий подив викликає те, що в останніх документах УАПЦ все частіше з’являються характерні для Московського Патріархату словосполучення «канонічна Церква» та «канонічне православ’я». При цьому представники УАПЦ вживають їх так, ніби УАПЦ стала «більш канонічною», ніж Київський Патріархат. Постійно звучать апеляції до Вселенського Патріарха, до позиції Помісних Церков, заяви про сумнівність архієрейства Патріарха Філарета. Переконаний, що більшість Помісних Православних Церков навіть не знають про існування архієреїв УАПЦ на чолі з митрополитом Мефодієм. Їхній канонічний статус хвилює Вселенське Православ’я так само, як канонічний статус російських «істинно-православних» діячів, яких, невідомо з якою метою, свого часу висвячував владика Мефодій. Або статус самозваного «митрополита соборноправної УАПЦ» Степана Бабій-Петровича зі США, до якого Предстоятель УАПЦ літав за океан.
Погоджуюсь, що «інформація про те, що УАПЦ «приєдналася» або в найближчому часі «приєднається» до УПЦ не відповідає дійсності». Українська Автокефальна Православна Церква, яка складається не тільки з восьми єпископів, а й з сотень священників та тисяч мирян, справді не приєднається до Московського Патріархату. І навіть коли б архієреї УАПЦ зважились на подібний крок, за ними б майже ніхто не пішов, крім невеличкого кола пристосуванців. Це розуміють і в Московському Патріархаті, тому й не спішать говорити власне про об’єднання. Для сторони Московського Патріархату найголовніше – змусити керівництво УАПЦ синхронно з УПЦ МП виступати із заявами проти Патріарха Філарета і Київського Патріархату. Одні архієреї УАПЦ, без парафій, в УПЦ МП нікому не потрібні. А документи останнього Архієрейського собору вже викликали невдоволення в середовищі духовенства й вірних Автокефальної Церкви. Тому, рятуючи положення, прес-служба і заявляє, що «конкретні канонічні моделі об’єднання, … будуть винесені на розгляд єпархіальних соборів УАПЦ». Ніби Московський Патріархат може запропонувати для УАПЦ якусь іншу модель, окрім покаяння та повторних «хіротоній». Для одного-двох самих активних прибічників «єдності».
Особливо смішно виглядають спроби керівників УАПЦ виправдати оголошений ними «розрив євхаристійного спілкування» з Патріархом Філаретом. Розглянемо їх за пунктами.
В УАПЦ говорять про «агресивну конфронтаційну лінію поведінки глави УПЦ КП, який послідовно прагне знищити УАПЦ як цілісну церковну структуру, намагається заволодіти храмами та майном УАПЦ». Насправді останні тринадцять років ієрархи УАПЦ самі послідовно нищать структуру своєї конфесії, у чому досягли повного успіху. «УАПЦ» Петруся-Яреми, «УАПЦ-КП Синодальна», «Українська Автономна Православна Церква» Михайла Дуткевича, харківська «УАПЦ (оновлена)» — це мабуть не повний список юрисдикцій, які використовували шановане борцями за волю України ім’я Автокефальної Церкви. Нині ж ці різнорідні частини УАПЦ у різний спосіб намагаються дорожче обміняти автокефалію на «канонічне визнання» – чи від Москви, чи від Константинополя.
Що ж до «майна УАПЦ», то якраз сам Предстоятель цієї конфесії, використовуючи високих покровителів, чинив спроби заволодіти приміщенням семінарії Київського Патріархату в стилобаті Андріївської церкви. Забувши, що якби не згода, надана свого часу Патріархом Філаретом, то навряд чи він отримав би можливість молитися під склепінням шедевра Растреллі.
Розрив також пояснюють «одностайною позицією щодо Філарета Помісних Православних Церков, які заперечують архієрейський сан глави УПЦ КП». Насправді це твердження не відповідає дійсності, у чому митрополит Мефодій та інші ієрархи УАПЦ могли особисто пересвідчитися під час зустрічей у Константинополі. А якщо Патріарх Філарет – не архієрей, то тим більше таким не є митрополит Мефодій та поставлені ним єпископи, бо лінія канонічної наступності Престоятеля УАПЦ походить саме від нашого Патріарха. Цікаво також побачити хоч одне свідчення того, що Помісні Православні Церкви визнають ієрархів УАПЦ. А якщо таких свідчень немає, то, за їхньою власною логікою, ці ієрархи мають негайно припинити євхаристійне спілкування один з одним – щоб «вивести УАПЦ з канонічної кризи, зокрема, створити базові умови для ведення діалогу з Помісними Православними Церквами». Насправді ж подібна «база» необхідна лише для одного – переходу в Московський Патріархат.
Назвати «позицію УАПЦ щодо глави УПЦ КП» послідовною можна тільки за наявності великої фантазії або провалів у пам’яті. Бо блаженної пам’яті патріарх Мстислав співслужив з митрополитом Філаретом після Об’єднавчого собору 1992 р., а «патріарх» Димитрій Ярема сам не мав канонічної архієрейської хіротонії, тому його ставлення до канонічності Патріарха Філарета не має ніякого значення. І куди діти підписаний у листопаді 2000 р. у Константинопольській патріархії «Сімфонітікон», де чітко говориться про євхаристичне співслужіння ієрархів та духовенства Київського Патріархату та УАПЦ? Невже ієрархи УАПЦ забули про ці домовленості та про те, що вони підписувалися у присутності Вселенського Патріарха, який тим самим засвідчив своє ставлення до нашої Церкви та її Предстоятеля?
Дивно, що в УАПЦ вимагають «канонічної реабілітації глави УПЦ КП» — і в той же час прийняли до себе Богдана Кулика, «поставленого у єпископи» американськими самозванцями, які називають себе «Соборноправною Церквою», та єретиком Олегом Куликом, що оголосив себе «патріархом Мойсеєм». А що вже говорити про здійснені нинішніми ієрархами УАПЦ «поставлення єпископів» Стефана Ліницького та Серафима Кучинського для очоленої нинішнім керівником «Богословсько-канонічної комісії УАПЦ» так званої «Російської Істинно-Православної Церкви», яка була причетною також до утворення так званої «Грузинської ІПЦ» та «висвяти» для неї Мойсея Ходжави! І яким чином керівник УАПЦ планує здійснити власну «канонічну реабілітацію»? Адже він за перехід до УАПЦ Священним Синодом УПЦ МП був заборонений у священнослужінні, а потім позбавлений сану. Так само, як зазнав заборон з боку Московського Патріархату і прикарпатський ієрарх УАПЦ. Чи може ці заборони були з них зняті – як вияв «поважного ставлення до сторони богословського діалогу»? Тож, якщо ці владики УАПЦ визнають дійсними рішення Московського Патріархату щодо Патріарха Філарета, то мають визнавати їх і щодо себе.
Насправді останні спільні дії УАПЦ та УПЦ МП спрямовані лише на одне – дискредитацію Патріарха Філарета, як послідовного борця за єдину Помісну Православну Українську Церкву. «Безбалансова філія Московської патріархії для боротьби з Патріархом Філаретом і Київським Патріархатом» — так один з користувачів інтернету оцінив керівників УАПЦ після останніх рішень Архієрейського собору. Шкода, що його учасники прагнуть стати в один ряд з Петром Петрусем, Антонієм Масендичем, Михайлом Дуткевичем та іншими подібними до них діячами, які боролися не за автокефалію Української Церкви, а працювали проти Київського Патріархату. Бо їхня справа завершиться з таким самим успіхом.
Можливо, комусь із згаданих мною осіб буде не дуже приємно читати про себе те, що тут написано. Але хочу їх запевнити, що моя позиція «обумовлена канонічними, а не особистими мотивами». А викладені вище судження сформовані «на основі першоджерел», а не тільки «документації УАПЦ та офіційних заяв її єпископату».
