“Формулювання про помісну Церкву взагалі було в Універсалі найбільш сумнівним з точки зору права, і тому ця позиція відразу була програшною”
Доцент, канд. філософ. наук Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ коментує релігійний аспект підписаного „Універсалу національної єдності”
Що стоїть за зміною формулювань універсалу в пункті щодо державної політики в релігійній сфері?
1. Дійсне значення універсалу
Універсал пропонувався Президентом як певні пункти згоди, і вимагав від проросійських за іміджевою орієнтацією Партії Регіонів, СПУ та КПУ принципових поступок в декларації, що не мала б жодного юридичного значення. Ющенко з невідомої причини психологічного плану має схильність до підписання паперів, що накладають на політичних партнерів моральні зобов’язання, не розуміючи, що партнери в черговий раз відмовляться від всіх підписів під відкритими і таємними згодами як тільки це буде політично доцільно. Дивним чином, але Президент, здається, не розуміє природи влади. Влада – це сила, що застосовується в праці по управлінню державою. На жаль, за півтора роки суспільство не бачило від Президента проявів влади. Президент залишився економістом. Так і не став політиком. Буває.
Але партійні лідери розуміють природу влади, і підписали б редакцію Універсалу без принципових змін, якби в країні була президентська влада. В умовах її фактичної відсутності ПР, СПУ та КПУ вдалися до політичного контрнаступу на паперовому полі декларацій. І навіть в цьому показали суспільству, де в політикумі сила, а де безсилля. Президент відступив по всім принциповим формулюванням. А тому Ющенко не досяг цілі приниження на папері ПР, СПУ та КПУ, а сам виявився приниженим. Війна з ПР, СПУ та КПУ, спрямована на відступ їх від піарівських програмних лозунгів закінчилася відмовою Президента від власних іміджевих формулювань. Західна преса та аналітика відразу відзначила наявність цього чергового програшу.
2. Формулювання в пункті про релігійну політику.
В проекті універсалу, розданому на першому засіданні круглого столу, мала місце формула щодо релігійного питання, виписана в дусі мрій Ющенко. Ця формула передбачала дві на перший погляд несумісні речі. З одного боку – непорушність прав віруючих та невтручання держави у внутрішнє життя церков. З іншого боку – політичні зусилля, спрямовані на створення єдиної помісної Православної Церкви.
В ході дискусії Ющенко намагався захистити можливість політики створення помісної Церкви аргументом, що це питання інституцій, а не віри.
В дійсності свобода віросповідання вже давно передбачає і свободу інституцій. І множинність православних Церков є фактом, з яким давно треба змиритися кожній державі, що історично походить від візантійської співдружності. Досягнення ж статусу помісної Церкви якоюсь із українських Церков не може бути предметом публічної політики. Відповідно, формула запропонована Президентом, не могла бути присутньою в політичних деклараціях. Формулювання про помісну Церкву взагалі було в Універсалі найбільш сумнівним з точки зору права, і тому ця позиція відразу була програшною.
Зміна формули на підтримку прагнень самих віруючих щодо об’єднання та набуття помісного статусу є звичайною формулою, на яку погоджуються проросійські політичні сили. Оскільки з боку Московського Патріархату жодних реальних зусиль щодо самостійності українського православ’я не буде, то і підтримувати ПР, СПУ та КПУ буде нічого. А якщо прагнення відсутні у віруючих, то будь-які кроки Президента, наприклад переговори із Константинополем, будуть оцінені як порушення прав віруючих, як порушення першого речення пункту. Московський патріархат вже давно в боротьбі із західними конфесіями посилається на традиції, а в боротьбі із українськими церквами – на права людини. Така позиція створює для ПР, СПУ та КПУ добрі умови для лобіювання інтересів Московського Патріархату та захист Московської Церкви від “секретаріату президента”.
3. Майбутнє.
Митрополит Володимир (Сабодан) поздоровив Януковича “з обранням на відповідальний пост господаря нашої Держави”. Ця формула є дуже правильною. Якщо Ющенко ще має певні надії на те, що у владі для нього знайдеться якесь місце, то Московська Патріархія та її улюблениця – Партія Регіонів таких ілюзій не мають. І по родинному вітають з повнотою влади, що дуже швидко без жодних винятків опиниться в руках у промосковських угрупувань.
Нагадаю лише, що на початку 2005 року для такого майбутнього не було жодних об’єктивних підстав.
