Думка експерта: „Ми маємо відійти від спадку старого атеїстичного антирелігійного минулого, до дійсно світської, тобто до релігійно і світоглядно нейтральної моделі”
Складається враження, що наближається до позитивного вирішення проблема викладання предмету Християнської етики в школах. Свою оцінку цього процесу дає його активний учасник о.-ігумен Євстратій (Зоря), керівник прес-секретаріату Київської Патріархії УПЦ КП.
— 18 травня в Секретаріаті Президента України під головуванням керівника Головної служби гуманітарної політики Секретаріату Маркіяна Лубківського відбулося засідання за участю членів робочої групи, яка сформована при Міністерстві освіти та науки. З’ясовувалося питання, чому доручення Президента від 9 липня 2005 року з вказівкою розв’язати питання впровадження Християнської етики в школах, досі не вирішено. І після такого доволі жвавого обміну думок, доволі гострого, але, як на мою думку, все таки конструктивного, ми прийшли до погодженого всіма учасниками висновку, що в принципі в школі повинен бути такий предмет. І він може викладатися як повноцінний предмет, а не як факультатив, та викладатися за альтернативними програмами: програма з Християнської етики, програма з етики, яка вже зараз є впроваджена, і можуть бути, скажімо, якісь експериментальні чи регіональні програми, як, наприклад, основи мусульманської культури в Криму чи ще якісь необхідні національно-релігійні програми. Але, щоб цей предмет був як один з основних у навчальній програмі та вивчався в школі, можливо спочатку у 5-6 класах. Ми наполягаємо на тому, щоб такий предмет вивчався з першого по одинадцятий клас, а з перспективою, щоб і у вищих навчальних закладах.
Вважаємо, що саме таким чином буде забезпечено реалізацію права на свободу совісті та світогляду дітям і їхнім батькам. І їм не буде нав’язуватися виключно один матеріалістичний атеїстичний погляд на Церкву, релігію, культуру. Наприклад, проводилося дослідження, що у підручниках історії з кількох сотень згадувань про Церкву тільки два-три згадування у позитивному контексті, а все інше залишилося від радянських часів — гнобитель народу, великий землевласник, реакційна сила і т.д. Цього не повинно бути. Ми маємо відійти від спадку старого атеїстичного антирелігійного минулого, до дійсно світської, тобто до релігійно і світоглядно нейтральної моделі, де б дітям подавалися різнобічні знання, а кожна дитина мала би право вибрати який світогляд їй приймати і які духовно-моральні цінності їй сповідувати.
— Хто чи що саме гальмували цей процес?
— Ми, тобто Церкви та релігійні організації, не знаходили спільної думки з частиною науковців, педагогів і з певними представниками Міносвіти. Вони наполягали на тому, щоб це був факультатив, щоб це була якась невідома нам етика віри, щодо якої навіть спеціалісти кажуть, що цей термін є дуже розмитим та незрозумілим. Щоби звідти були забрані моменти, які стосуються традицій, чи те, що може бути потрактоване як конфесійне, скажімо інформація про релігійні свята та обряди і т.д.
В певній мірі ми не бачили доброї волі. Тобто більше робота складалася довкола того, чому не можна ввести, а ніж у тому плані, а як це зробити краще. Тому що ми — дев’ять Церков, які об’єдналися і мають спільну позицію у цьому плані, йшли на різноманітні поступки, враховували зауваження від спеціалістів у тому, що стосується кращої реалізації цього нашого бажання з точки зору педагогічної науки, практики, нормативної бази. Але концептуальними принципами ми не поступалися і поступатися не будемо, тому що за нами стоїть переважна більшість населення України, яка бажає, щоби такий предмет був. За нами стоїть велика кількість педагогів-практиків, які вже давно працюють у цій сфері.
Одна з проблем — нам говорять, що немає педагогів, які би викладали Християнську етику. Я завдяки одній з конференцій для себе з’ясував, чому їх немає. Фізично вони є, але Міністерством освіти досі не розроблено нормативної бази щодо спеціальності „викладач Християнської етики” чи „викладач релігійних і релігійно-моральних дисциплін”. І тому оформитися як викладачі Християнської етики, пройти атестацію вони не мають можливості. А тому реально їх є тисячі, вони вже по 5, а то і 10 років цей предмет викладають, але на папері таких викладачів немає, тому запитують: А хто ж буде викладати?
— Якою на Вашу думку є практична реалізація, остаточне втілення цього предмету?
— Є два варіанти концепції: одна, представлена дев’ятьма християнськими конфесіями і тими науковими колами та педагогічною громадськістю, які її підтримують, інша — запропонована Міністерством освіти та підтримана однією з конфесій, Церквою Адвентистів сьомого дня. Ми сподіваємося, що в той термін, який був озвучений, тобто до 15 червня, ми погодимо один єдиний варіант концепції, погодимо варіанти програм із Християнської етики та просто Етики. Надіємося, що ми вкладемося, ми готові працювати інтенсивно. І в межах можливого, щоб вже з 1 вересня ц.р. такий предмет мав можливість офіційно викладатися у школі і щоб безліч питань було знято. Я розумію, що це не буде легко, що виникатимуть труднощі, але у процесі впровадження будемо виправляти недоречності, які ми опустили в цих питаннях.
Сподіваємося, що питання викладання предмету Християнської етики, яке стоїть на порядку денному ще з 1992 року, буде позитивно вирішене. І ми вже до цієї конфліктної ситуації, яка тліє щодо Християнської етики в суспільстві, у державно-конфесійних відносинах, більше ніколи повертатися не будемо.
Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,
Київ, 19 травня 2006 року
