Думка експерта: представники мас-медіа визнають свої помилки, а церковні діячі ні — звідси і зміни у довірі суспільства до цих інституцій

Соціолог релігії та доцент факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка Андрій ЮРАШ коментує результати соціологічного дослідження Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, представлені в ці дні, про довіру українців до різних соціальних інституцій.

— Пане Андрію, як Ви можете прокоментувати останні дослідження Центру імені Разумкова щодо довіри населення до різних соціальних інституцій. Зокрема те, що вперше за багато років Церква не посідає перше місце за рівнем довіри, поступившись цим місцем мас-медіа, які досі таким високим рейтингом довіри не користувалися?

— Я би відзначив, що це не драматичне падіння. Це падіння, а точніше, зміна пріоритетів, як кажуть соціологи, у межах статистичної похибки. Це є кілька відсотків, і таке досить часто трапляється, коли користуватися різними принципами відбірки і пошуку респондентів. На мій погляд, підставою для цієї тенденції, яка все-таки вже відзначена у згаданому соціологічному дослідженні, є певна соціальна база.

Тут є комплекс причин: по перше, до більшої контреверсійності або відвертої апологетичності у сприйнятті Церков, Церкви як інституції взагалі і конкретних Церков зокрема, включаються конфлікти та непорозуміння у церковній сфері. Прикладів є дуже багато. Це і проблеми у православному середовищі, в ангажуванні різних Церков до виборчих процесів, що негативно сприймається більшістю населення України. Воно не могло не датися в знаки.

Друга проблема пов’язана об’єктивно з попередньою. Це зростання і зміцнення інституцій громадянського суспільства, серед яких медіа однозначно відіграють чільну роль. Тобто це десь паралельні процеси. Власне, збільшення авторитету і впливовості медіа накладається і реалізується в рамках парадигми розвитку українського суспільства, коли саме інститути громадянського суспільства все більше і більше впливають на вибір, на інтелектуальний розвиток суспільства.

Третій, чи не найважливіший момент, який ще мало ким є усвідомлений в Україні, але якого Україна у жодному випадку не може уникнути – це вплив загальноєвропейських та загальносвітових процесів глобалізації та паралельно секуляризації суспільства.

Власне зменшення довіри до Церкви є наслідком загального зменшення уваги до релігійних проблем. Ця тенденція в України дає себе знати на повну силу. Україна дуже швидко від періоду атеїзму вступила в період релігійного відродження, коли у суспільство повертаються релігійні традиції і символи. Все це має свій вплив на свідомість людей. Однак, неможливо не враховувати загальносвітових процесів та проблем.

— Проте варто зазначити, що загалом у порівнянні з попередніми роками рейтинг цілковитої довіри до Церкви не суттєво зменшився. Просто Церква завжди мала перше місце в рейтингу довіри. А тепер її випередили мас-медіа. Які причини такої тенденції, на Вашу думку?

— І тут, на мій погляд, є певні рації та суспільні мотивації такої диспозиції. Бо медіа змогли продемонструвати новий рівень самореалізації в суспільстві та продемонструвати рівень впливу на політичні процеси. Очевидно, що суспільство не могло не відзначити ці реалії та факти, особливо беручи до уваги роль медіа перед і після президентських виборів, коли багато представників ЗМІ, журналісти, а навіть цілі редакційні колективи спромоглися і наважилися на визнання своїх помилок. І це, очевидно, було позитивно сприйняте суспільством, громадськістю. В той час, наприклад, як багато духовних діячів з окремих Церков, які „проявили” себе ще в радянські часи і в недавньому минулому, цим заходячи в суперечність з церковними правилами і практиками, не тільки не збираються робити якихось публічних заяв про визнання помилок, але й в жодному випадку не визнають своїх помилок як таких. Вони не хочуть робити корекції своєї доктрини, практики діяльності, які би мали більш адекватно відповідати реаліям сучасного суспільства.

— Доволі часто експерти з недовірою ставляться до високого рейтингу Церкви, коментуючи його так: люди довіряють Церкві, бо вони хочуть мати якийсь авторитет, або що вони не знають реального стану в середині Церкви, а тому наразі ще їй довіряють. Чи можна погодитися з таким твердженням?

— В такому твердженні є два кінці. Церква завжди уособлювала, ідентифікувалася з абсолютною істиною, а з нею і її конкретні репрезентанти — духовенство. Очевидно, що не зважаючи на окремі скандали, які завжди виникали і були асоційовані з певними церковними особами чи інституціями, люди завжди сприймали Церкву як один з найуспішніших символів.

З іншого боку, сучасні секулярні медіа широко настільки широко подавали всі ці конфліктні сюжети, і в стосунках між Церквами, і пов’язані з окремими церковними особами, що тут можна говорити, що суспільство навчилося розмежовувати Церкву і її конкретних представників. Навряд чи ми знайдемо в суспільстві людину, яка би на своєму рівні не знала про певні проблеми, конфлікти і непорозуміння, які існують в церковному середовищі. Але водночас вони в абсолютній своїй більшості розмежовують ці дві речі, усвідомлюють причини певних зловживань, особистісних конфліктів, які існують в церковному середовищі. Зрештою, в кінцевому підсумку, це також є ознакою громадського суспільства і свідчить про свідомий вибір українськими громадянами саме такої позиції: довіра до Церкви і вміння бачити та розмежовувати загальну концепцію Церкви чи релігії як такої та певними її носіями з їх особистісними рисами і проявами.

Розмовляв Тарас Антошевський