Колонка Тетяни Деркач

По кому подзвін Мотороли?

09.11.2016, 09:09
По кому подзвін Мотороли? - фото 1
Можна припустити, що рано чи пізно від РПЦ зажадають цієї поступки — канонізувати загиблих під час гібридних війн російських солдатів удачі з обличчями, наче з полотен Єроніма Босха.

Є такі знакові події, які несподівано стають мірилом низки речей. Як би не хотілося з відразою проігнорувати «героїчну» загибель в ліфті ватажка банди розбійників «Спарта» Арсена Павлова, на прізвисько Моторола, доведеться себе змусити перебороти. Точніше, не можна ігнорувати не так саму цю логічну подію, як реакцію на неї. У цьому контексті нас цікавлять бурхливі емоції не в патріотичних колах, а в церковних (що дуже часто — одне й те ж).

Адже рівень довіри до Церкви як до морального арбітра досі ще дуже високий. І кому, як не їй, винести свій вердикт передчасно покійному «герою Донбасу»? Каюсь, мені до останнього хотілося вірити в краще, у те, що здоровий глузд переможе. На жаль, здоровий глузд не тільки не переміг, але й був з ганьбою вигнаний далеко за межі черепних коробок величезної маси людей. Моторолу помпезно поховали і урочисто відспівали. Заради справедливості потрібно сказати, що відспівування відбулося не в храмі, а на кладовищі. З якоїсь причини в храм труну з тілом покійного не занесли. Та й поховали його, за повідомленнями очевидців, чомусь не на самому кладовищі — а «через дорогу», на ділянці з могилами «воїнів ДНР». Як сказали б в колишні часи — «за цвинтарною огорожею».

Похорон Моторолы

На кладовищі священик виголосив “глибоку” промову, в якій йшлося про те, що «від нас йдуть найкращі», що на Святу Русь зараз здійснюють набіги чужинці, оточують її в кільце і хочуть розтоптати. Дивувався, як можна було так вороже налаштувати «дружній український народ, з яким разом працювали та служили в армії». І нехай Господь прийме душу новопреставленого раба Божого Арсенія, бо багато воїнів, які гинули, йшли відразу в Царство Небесне. Ну, і схожі панегірики, що годяться для таких випадків.

На батьківщині «героя», в республіці Комі, терміново відслужили панахиди за упокій його душі. Точно, що Царства Небесного йому бажали, як і в Донецьку. Обіцялися «відпанахидити» Моторолу і в храмі Животворящої Трійці на Воробйових горах в Москві, де настоятельствує втікач-одесит протоєрей Андрій Новіков.

Власне для тих, хто в темі, в цьому немає нічого нового. В УПЦ (МП) Моторолу вінчали (адже храм ікони Божої Матері «Знамення» в с. Грушівка належить до Сімферопольської і Кримської єпархії УПЦ МП), хрестили його доньку (в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Донецька). В УПЦ (МП) його і в останню путь провели. Взагалі-то про випадки відмови у відспівуванні проросійських бойовиків на Донбасі мені особисто нічого не відомо. Усі — відспівані і в Царство Небесне культурно відправлені. Далеко не всім бійцям АТО так «пощастило». З великою часткою ймовірності можна припустити, що керівництво УПЦ МП ніяк офіційно не відреагує на цю подію, яка, звичайно ж, «об'єднує віруючих по обидві сторони конфлікту» — як і все, що робить УПЦ (МП).

Але головне — зовсім не в цьому. Відспівування давно звикли вважати ритуалом розради для родичів, навіть якщо покійний був відчайдушним атеїстом і богохульцем. Смерть Мотороли спровокувала запеклі дискусії про те, якою мірою людина, яку без перебільшень можна назвати патологічним душогубом, заслуговує такої героїзації. І водночас такої поетизації його «подвигів» в церковних колах, де вживаються Іван Грозний і Достоєвський з його патетичною «сльозинкою дитини». Так, останнім часом у Росії починає набирати популярності образ маніяка-молільника, благовірного вбивці, благочестивого параноїка — називайте як завгодно. Панахида за Моторолою — це виникнення чину освячення відбірного зла. Виникнення — тому що ми спостерігаємо це фактично в прямому ефірі, цей чин народжується на наших очах. Якщо про Івана Грозного апологети його народної канонізації можуть сказати, що «царя оббрехали, він був м'який і добрий», то життя і смерть Мотороли — як на долоні, перед камерами телеканалів, в соцмережах і спогадах безпосередніх очевидців. І нічого, що викликає бодай дещицю співчуття й розуміння, в цьому житті немає — навіть горезвісної іпотеки за плечима, заради виплати якої росіяни їдуть «вбивати хохлів» на Донбас.

Це цілком відповідає російському уявленню про Бога як подателя зла в ім'я добра. І так, як Бог міг використовувати сатану в своїх цілях, так і Церква може освячувати дії відморозків, якщо вони воюють і вбивають заради користі «богохранимої» Росії, останнього оплоту віри православної на землі. Іншими словами, зло — це всього лише необхідний інструмент Бога для досягнення Його цілей, а значить, зло теж може бути освячене Церквою. Дивує лише те, що при такому підході в російських святцях відсутні цар Ірод, Понтій Пилат і Юда Іскаріот. Але логіка — не найбільша чеснота РПЦ.

Шизофренічність ситуації зросла з появою повідомлення про те, що український блогер написав прохання до Синодальної комісії з канонізації РПЦ про канонізацію Арсена Павлова, додавши до свого листа свідчення про «чудеса», які нібито відбувалися ще за життя Мотороли. У РПЦ жарту не зрозуміли: секретар Синодальної комісії нібито абсолютно серйозно запропонував зібрати ще свідчення для повноти картини. Секретар — протоєрей Володимир Воробйов, який починав з активної діяльності щодо канонізації новомучеників, убієнних більшовиками, а закінчив канонізацією чорносотенця Серафима Соболєва.

Дивує те, що хтось ще може дивуватися з такого розвитку сюжету цієї паскудної оперетки. РПЦ давно поставила канонізації на кон'юнктурний політичний потік. Ті, кого канонізують, чітко поділені на корисні для Великої і Прекрасної Батьківщини види: благовірні князі окремо, святі воїни окремо. Кожен державний орган у Росії має свого небесного покровителя: ФСБ — Олександа Невського, Слідчий комітет — Архангела Михаїла... Кажуть, на канонізацію Федора Ушакова з'їхалося все керівництво ВМФ Російської Федерації. Аполітичні святі в цій єрархії настільки не вписуються в тренд, що їм для порядку все одно приписують «патріотичні» нотки. Преп.Серафима Саровського, наприклад, намертво прикріпили до ядерних досліджень, преп.Лаврентій Чернігівський — відповідальний за «нероздільність Триєдиної Русі» і т.д. А простому народу виділені юродиві старці та стариці-провидиці: втішать пророкуваннями щодо особистого майбутнього та залякають майбутнім світу цього — такий собі аналог телевізійної «кисельовщини». Без роботи на благо Батьківщини залишилися лише новомученики — і, як бачимо, вони популярні тільки в дуже вузьких колах, а в РПЦ використовуються тільки як приклад відмови від активного опору щодо будь-яких злочинів російської влади незалежно від того, вірить ця влада в Бога, чи ні. Російська держава як непроминаюча і найвища сакральна цінність після Бога — ось очевидний духовний мейнстрім в РПЦ. А це означає, що всі війни, в яких брала участь Росія, — священні та праведні.

Тому група святих воїнів неминуче повинна поповнитися діячами українсько-російської війни на Донбасі. Для РПЦ це великий моральний виклик, особливо якщо немає впевненості в тому, що з боку Росії ця війна справедлива і, найголовніше, чесна. Напевно, тому досі там не поспішають з канонізацією російських солдатів, загиблих в Чечні. Але народне вшанування рано чи пізно повинне зламати опір обережної церковної єрархії. Ми це бачимо на прикладі культу Євгена Родіонова, обставини загибелі якого чутки пов'язують саме з мучеництвом за віру. До речі, в тому самому храмі в с.Грушівка, в Криму, де вінчали Моторолу, культ Євгенія Родіонова набув цілком реальних форм «народної канонізації»: там навіть є його ікона.

Можна припустити, що рано чи пізно від РПЦ зажадають цієї поступки — канонізувати загиблих під час гібридних війн російських солдатів удачі з обличчями, наче з полотен Єроніма Босха. Але ж на іконах ці обличчя можна відфотошопити — до чого зайвий реалізм? Як сказав винахідник терміна «російська весна» Єгор Холмогоров, «воїну Арсенію — Царство Небесне. Упевнений, він уже отримує на Небі свій підрозділ в армії Бориса і Гліба, Володимира Мономаха та Олександра Невського. І у нього скоро буде багато роботи». І що більше прихильники та ідеологічні ініціатори війни на Донбасі гнівно пишуть про «злив» Новоросії та «російської весни» Путіном, то більше серед російського керівництва буде затребувана ідея про «моральну компенсацію» для всіх незадоволених провалом цієї авантюри. Не перемогли — так хоча б освятилися. А провал спишуть на «останні часи» — есхатологічность мислення російських віруючих цілком це допустить. Мовляв, наша остання битва з творцем зла все ще попереду, але Катехон ще фуричить, є ще порох у порохівницях, наш «Адмірал Кузнєцов» ще напустить диму в НАТОвські моря!

А тим часом в Санкт-Петербурзі на трансформаторній будці намалювали графіті-портрет Мотороли. І буквально через пару тижнів хтось невідомий підписав червоною фарбою свій безсторонній вирок «герою»: «Мерзотник». Але, боюся, автором була звичайнісінька і зовсім невіруюча людина. Неправославна — це точно.

Мурал

Останні колонки

Останні новини