Колонка Тетяни Деркач

Тероризм Шредингера

25.03.2016, 17:02
Тероризм Шредингера - фото 1
Щоб осмислити глобальний тероризм з богословського погляду, РПЦ доведеться припинити гратися в гібридне благочестя і перестати бути зацікавленою стороною у підтримці локального тероризму донбаського розливу.

Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.

Ж.-Б. Мольєр, «Тартюф, або ж Облудник»

У ніч на 22 березня світ здригнувся від вибухів у Брюсселі. Вони без сумніву були кваліфіковані як терористична атака. На жаль, далеко не перша в Європі. Перед тим був минулорічний жах у Парижі. Хоч і він не став почином: від аналогічних терористичних атак свого часу вже постраждали Мадрид у 2004 році і Лондон в 2005-му (норвезькі події 2011 року стоять тут дещо окремо).

Російський політикум на брюссельську трагедію відреагував просто неприкритим камінг-аутом: «Це вам розплата за те, що не співпрацюєте з Росією». Але з політикумом все зрозуміло: циніки на циніках сидять і циніками поганяють. Цікавішою виявилась рефлексія церковних спікерів на ці події, причому не так світових, як російських. Інтерес пов'язаний з підозрами, що за спиною терористів може стояти конкретний режим конкретної держави, в якій розташований центр управління РПЦ.

Патриарх КириллУ день теракту глава РПЦ надіслав співчуття королю Бельгії, де були такі слова: «Нелюдськими діями терористи намагаються нав'язати всьому світові ідеологію насильства. Однак сьогодні цивілізоване співтовариство солідарне перед загрозою тероризму і рішуче виступає проти ненависті і поділу». З цього тексту випливає, що РПЦ категорично не сприймає, по-перше, ідеології насильства, а по-друге, визнає, що західне суспільство — все ж-таки суспільство цивілізоване. Причому таким його, за логікою Патріарха Кирила, можна вважати саме в силу неприйнятності того самого горезвісного насильства. Дуже цікавий хід думки, враховуючи те, що ще зовсім недавно на адресу «європейських цінностей» і європейської цивілізації зі східних країв сипалися докори у вседозволеності і навіть «людинопоклонінні». Кому як не Патріархові Кирилу не знати, що в основі цього «безбожного неподобства» під назвою «права людини» лежить якраз недопущення насильства і ненависті, звісно, якщо мова не йде про кримінальні злочини. У цьому плані показовою є перша, без домішок, реакція європейського суспільства і силових структур на заворушення, влаштовані біженцями з країн Близького Сходу на початку цього року. Шок, параліч, безсилля — це природна рефлексія суспільства, у якого відмова від насилля вшита в підкірку. Навіть чорний гумор «Шарлі Ебдо» — це природна реакція. Пам'ятаєте вислів із фільму «Службовий роман»: «Іронія – це маска беззахисності»? Отут те ж саме. Постає дилема: або права людини з відмовою від насильства в досягненні своїх цілей — або безправ'я людини, але з правом на тероризм. Тероризм — це не від вседозволеності. Це коли нема чого втрачати, крім своїх кайданів. Жест відчаю і безвиході.

А наступного дня Патріарх відкрив засідання вищої Церковної Ради РПЦ проповіддю, в якій запропонував «осмислити явище тероризму з богословського погляду». Глава РПЦ раптом, ні з того ні з сього, виявив «страждання людей, яких убивають заради дуже дивного розуміння того, як слід боротися задля досягнення своїх земних цілей». Отже, цілі терористів в Брюсселі, як і раніше в Парижі, були цілком земними. Навіть якщо вони формально могли прикриватися ідеологією або навіть релігією. Добре, що Патріарх це зафіксував.

Залишається лише віддати данину поваги тій самій горезвісній Гаванській декларації, яка недвозначно проголосила: «Абсолютно неприйнятні спроби виправдання злочинних діянь релігійними гаслами. Ніякий злочин не може бути скоєно в ім'я Бога». Це її відблиск проглядає у проповіді Патріарха Кирила. Але якщо сказали «А» — логічно йти до кінця і говорити «Б». Адже рано чи пізно главі РПЦ — якщо він послідовна людина — доведеться безкомпромісно відрефлексувати те, що сьогодні відбувається на Донбасі в Україні. Подивитися правді в очі і визнати, що відбуваються не «міжусобні чвари» і «братовбивча війна», а власне тероризм. Причому, як це не прикро для РПЦ, терористами доведеться визнати далеко не українські збройні сили. І той факт, що цілі цих людей далеко не духовні. А дуже навіть земні. Спосіб життя нинішніх «віджатих» в України «республік» є доказом цьому. За їхніми плодами пізнаєте їх. Мало того, що спровокували місцеве населення на ненависть і насильство — те, що категорично на словах не сприймає Патріарх Кирил, то ще й зібрали під тими ж гаслами добровольців з усіх кінців Росії. І перетворили їх всіх на терористів. Результат не забарився: мародерства, ґвалтування, тортури, голод, безробіття, злидні — таким тепер, у ХХІ столітті, є побут територій, непідконтрольних Україні. Це не рахуючи понад мільйон біженців і внутрішньо переміщених осіб. Задоволені? Це і є ваша розхвалена російська утопія, «вища цивілізація», задля досягнення якої спочатку оголосили мало не сакральну війну? А як же «страждання людей, яких убивають заради дуже дивного розуміння того, як слід боротися задля досягнення своїх земних цілей»? Та ну що ви! Страждають сирійці, бельгійці — хто завгодно, тільки не українці. Українці просто справедливо покарані за майданне свавілля. За ціною не постоїмо, не забудемо-не простимо.

Ось і виходить: там ми тероризм бачимо, а тут впритул не помічаємо. Причому не помічаємо, що терористами стали не тільки звичайні громадяни, шахтарі-трактористи, які через безвихідь ідуть в ополчення, тому що «нічим годувати родину». Не тільки добровольці-відпускники-заблудлі десантники-кадрові офіцери з Росії. Але і клірики самої РПЦ вкупі зі священоначалієм, яке їх негласно благословляє або мовчки покриває. І рано чи пізно це право на насильство і ненависть, піднесені як справедливість, доблесть і обов’язок, дадуть свої плоди там, звідки вони були експортовані. Не може терен народити смокви, як би не старалися доморощені православні мічуринці. Росіяни, що тяжіють до «Ісламської держави», — тривожний дзвіночок. Бо раптово може виявитися, що нема потреби їхати за тридев'ять земель, якщо «Ісламську державу» легко можна побудувати і у себе вдома. Так би мовити, за франшизою. «ДНР» і «ЛНР», до речі, за такою ж франшизою і створені, хіба що з невеликою поправкою на «європейськість».

Між іншим, Патріарх Кирил, сам того не помітивши, поставив питання про те, якими є межі утримання «легітимної влади» в державі з демократичним устроєм. Війна в Сирії – це бува не плачевний результат «дивного розуміння» Башаром Асадом методів досягнення «земних цілей»? Чи не занадто висока ціна? Звісно, якщо уявити владу як наслідок божественної санкції, то за неї можна піти на будь-яку кількість жертв. Бо це вже не «земні цілі», а дуже навіть «небесні», заради яких допустимий навіть державний тероризм. Що вже було в ХХ столітті неодноразово.

Але для того, щоб осмислити глобальний тероризм з богословського погляду, РПЦ доведеться припинити гратися в гібридне благочестя і перестати бути зацікавленою стороною у підтримці локального тероризму донбаського розливу. Для цього цілком достатньо вивести за рамки релігійної мотивації дії «ополченців», і в сухому залишку матимемо банальний кримінальний злочин, що призвів до тисяч безневинних жертв. І Бог миру, а не безладу, до цього не має жодного стосунку.

Останні колонки

Останні новини