Дволика УПЦ: чи маємо право на децимації?

22 вересня 2014, 10:41 | Колонка Тетяни Деркач | 12 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Деркач,

релігійний публіцист

Останнім часом в церковному середовищі як ніколи актуальною стала тема злочину і покарання. Суспільство вимагає люстрації не тільки влади, а й Церкви, замішаної в розпалюванні безпрецедентною війни між Україною і Росією. Принцип «це негідник — але він наш негідник» викликає у відповідь вибух обурення і часто наводить на думку про допустимість самосуду. І сьогодні, коли всі заведені до межі, дуже важко намацати ту межу, за якою допустима самооборона переростає в тотальний погром. І тоді злочинцями стають всі. Або за законом держави, або — що нас більше цікавить — по закону Божому. Але така лінія повинна бути проведена, якщо ми не хочемо скотитися в абсолютне людоїдство.

У Стародавньому Римі вищою мірою покарання за дезертирство чи зраду в військах вважалася децимація. Підрозділ, який проштрафився, розбивали на десятки — причому абсолютно без будь-якої системи, без урахування особистих якостей кожного бійця, його вислуги і безпосередньої участі в дезертирстві. У кожній десятці кидався жереб, який визначав «цапа відбувайла», і ті, кого жереб — вибір богів — минув, повинні були особисто здійснити страту. Немає ніякої особистої відповідальності за злочин, та й колективна скоріше схожа на людське жертвопринесення за всіх, «ублагання богів» за проявлену в бою слабкість. Широко застосовувалася децимація і в громадянську війну в Росії, ставши одним з методів «роботи» сумнозвісних загороджувальних загонів. Принцип той же: страчують не винного, а «на кого Бог вкаже». Причому, зауважте, командири покараних підрозділів беруть участь у процедурі на рівних.

Але повернемося до наших реалій. Найбільша Церква в країні — УПЦ МП, яка претендувала на статус єдиного морального і вероучительного авторитету, несподівано для багатьох виявилася в авангарді антидержавного і антиукраїнського заколоту. Зрада? Так. Віроломство? Безсумнівно. Ніж в спину і обух по голові. Шок і трепет. І, як наслідок, спрага відплати зрадникам. Але кому? Тим, хто безпосередньо брав участь у всій цій ницості, не вартої ні християнина, ні просто людини? На жаль. Ці люди чомусь недосяжні. Хто бігав з кропилом по сепаратистським блокпостах, так і продовжує бігати (тепер вже, мабуть, в якості капелана чеченських підрозділів). А під нашу (звичайно ж, справедливу і заслужену!) децимацію все частіше потрапляють ті представники Церкви, котра «проштрафилася», які ніколи не підтримували ні Донбаського заколоту, ні анексії Криму, ні політики Путіна, ні введення «військ-визволителів». Класичний випадок, проти якого протестували пророки Єремія і Єзекіїль: квасний виноград їдять одні, а оскома неодмінно в інших. Але чи є це воля Божа? «Душа, що грішить, вона помре. А чоловік, коли він справедливий, і робить право та справедливість, ... уставами Моїми ходить, а прав Моїх дотримує, щоб чинити правду, справедливий такий конче буде жити, говорить Господь Бог! (Єзекіїль 18:4-9)»

Як же бути в цьому непростому випадку? Чи повинна вся Церква нести колективну відповідальність за чийсь індивідуальний злочин? На жаль, ми б ніколи не прийшли до думки про такі варварські методи відплати, якби не позиція самої УПЦ. Керівництво якої вперто не розуміє, що якщо на індивідуальному рівні відповідальності за злочин — канонічної і законодавчої — ніхто не несе, то в силу вступає закон відповідальності колективної, і покарання може відбуватися у кращому випадку за жеребом, а в гіршому — як при більшовиках — суцільним порядком. Якщо це УПЦ здається більш справедливим і богоугодним, ніж застосування санкцій до конкретних свавільників у рясах, то немає ніяких підстав для скарг на реакцію суспільства. Закон є закон: хтось повинен нести відповідальність і бути покараний. Якщо не хочете карати безпосередніх злочинців — будете змушені приносити жертву примирення з невинних за жеребом. Якщо не хочете загибелі всієї організації, під брендом якої відбуваються неймовірні для християн речі. Терпимість до безчинствам всередині Церкви — прямий шлях до перенесення відповідальності за них на всіх. Тому керівництво УПЦ повинно знайти в собі сили зробити усвідомлений вибір: або злочини кліру будуть покарані «своїми силами», або про вміст всієї бочки судитимуть виключно за запахом дьогтю на поверхні.

А що робити іншим, тим, хто не належить до УПЦ МП? Якщо мова йде про християн, то згадаємо один з головних принципів, що утверджуються в Писанні: «Невірні терези — мерзота перед Господом, але правильна вага угодна Йому» (пр.11: 1). Не можна судити одних за злочини інших. Принаймні, такі «колективні» суди — в руках тільки Господа Бога, Який один здатний оцінити міру вини кожного у загальній трагедії відступництва.

Згадаймо зрада Юди. Нікому в голову не прийде покласти відповідальність за дію одного на всіх учнів Христа. А чому? Тільки лише тому, що Юда поніс за свій гріх індивідуальну відповідальність практично відразу після скоєння злочину, після якого серед учнів не перебував. Зрадивши Христа, він автоматично поставив себе поза Христом і поза першою християнською громадою, в якій не міг перебувати фізично. Згадаймо тепер зрадництво Петра. Він не вийшов з общини учнів, але покаявся і всім своїм подальшим життям і смертю довів вірність не своїй хвилинній слабкості і страху, а Христу. І тому його зречення не тільки не зараховано всій першохристиянській громаді як зрада, але і стало класичним прикладом здатності людини до покаяння і виправлення. А сам Петро став апостолом. Два різних шляхи, два різних вибори. Але в обох випадках репутація громади не була поставлена під сумнів. «Чи ви не ті, хто за 30 срібняків продає свого Вчителя?». «Чи ви не ті, хто тричі відрікається від Учителя за ніч?». Правда ж, в такому формулюванні про те, що є Церква Христова, не судять? Але це відбувається тільки з однієї причини: зрада або тягне за собою покарання і відторгнення винного — або щире покаяння. Хіба безпрецедентне знищення священства Російської Церкви при більшовиках — кращого священства, треба сказати! — як відплата за всю церковну систему, яка втратила здатність до самоочищення, чи не служить це уроком нам усім сьогоднішнім?

Суди Божі — не наші суди. Але іноді Бог таки показує нам Свою волю. Якщо очевидно позбавляє когось розуму і здатності до очищення. Якщо дозволяє до такої міри вкоренитися в гріхах і почутті власної безкарності, що збоку шлях людини здається божевільною грою в м'яч над прірвою в житі. Чи буває колективний суд над Церквою у Бога? Так, буває. Ким в очах Всевишнього стане УПЦ — чи Пергамською церквою, Фіатірською або Лаодикійською? Це залежить тільки від самої УПЦ. Якщо в ній все ще вірять в суди Божі. Всім іншим потрібно просто пам'ятати: душа, що грішить — помре; якщо хто праведний — той житиме. Так говорить Господь.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
12коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • OL Amelin | 29 вересня 2014, 09:53
    Коментувати коментар

    УПЦ (КП) не визнана в світі й цим все сказано !

    • yavir | 30 вересня 2014, 13:29
      Коментувати коментар

      Подібні некритичні узагальнені твердження не йдуть на користь Вашій об’єктивності, а отже і правдивості. Не слід забувати, що РПЦ МП була свого часу, а саме з 1448 до 1589 (протягом майже 150 років!!!), також була неканонічною, за Вашими словами, невизнаною світом. ;-)

    • sandy1966 | 6 жовтня 2014, 20:13
      Коментувати коментар

      И что с того, что ПОКА УПЦ КП не признана? Что с того? Временное непризнание - это испытание на прочность и его прошли почти все поместные Православные Церкви. Сама же Православная Российская Церковь (ПРЦ) была не признана целых 141 год - полтора столетия. И - что с того??? Хотите сказать, что в Московии полтора века НЕ ПРАВИЛЬНО венчали на Царство царей? Или неправильно крестили детей? Или не правильные были канонизированы святые? Не смешите! А вот Ваша любимая РПЦ МП - это вообще сталинское образование из осколка загубленной большевиками ПРЦ, её вообще и церковью-то называть нельзя в соответствии с канонами, раз создана безбожником-сатанистом. Наша УПЦ КП проходит огненное испытание и непременно победит бесовские силы. Это лишь дело ближайшего времени. Андестенд?!

  • mochorev | 24 вересня 2014, 21:44
    Коментувати коментар

    На жаль УПЦ Московського патріархату завжди потурала антиукраїнським діям українофобських сил. На словах декларуючи відстороненість від політичних процесів, УПЦ насправді весь час демонструвала заангажованість та підтримку бувшій владі. І тому закономірним є екстремізм і підтримка духовенством цієї церкви загарбників та терористів. А індивідуальні злочини "пастирів" є лише проявом колективного злочину церкви на чолі з її Синодом та Предстоятелем, які не тільки не засудили тероризм та вбивства,а , впевнений, співчувають цим варварами,виправдовуючи себе ідеєю "русского мира" та вірністю " святій Русі".

  • Валерій | 22 вересня 2014, 14:07
    Коментувати коментар

    Брехлива, та вкрай агресивна стаття. Брехлива тому, що в її основі - прихований тезис, про те, що Церква зобов"язана прислужувати державі, цитую:"Зрада? Так. Віроломство? Безсумнівно". У якості доказу приводиться фраза про "зрадницьких" священників:"хто бігав з кропилом по сепаратистським блокпостах, так і продовжує бігати". І це усі аргументи на користь "злочинів" УПЦ, за які церкву вкрай необхідно, на думку авторки статті, покарати! І ані слова про те, що в Україні церкві відділена від держави, і першочергова її задача - задовільняти духовні потреби людини, а не прислужувати привладним силам. І не важливо, яких ця людина політичних переконань, лвівський націоналіст, чи донецький ополченець. До речі, на Майдані, де озброєні протестувальники стріляли в "Беркут" було повно священників, які підбурювали народ до активних дій стосовно повалення законної на той час влади. І ніхто їх за це не засуджував.

    • firemark | 22 вересня 2014, 14:34
      Коментувати коментар

      Сколько уже можно эту сказку о расстреле безоружных беркутят вооруженными протесующими? Вы хоть сами в это верите? Кто был первый убит - "беркутенок" или демонстрант? И вообще, нормальный человек без садистских наклонностей пойдет служить в "Беркут"? Что бы вы не говорили, а Правда победит! Потому, что Правда - это Бог.

    • sandy1966 | 6 жовтня 2014, 20:01
      Коментувати коментар

      Брехун ты коммунячий! Никакие священники на майдане не подбивали толпу на активные действия - это бред рашистов из УПЦ МП. Батюшки молились ЗА МИР. Или у тебя есть ФАКТЫ обратного??? Предъяви их, брухун!

  • vasyltk | 22 вересня 2014, 11:47
    Коментувати коментар

    можна з усім згодитися окрім цього " несподівано для багатьох виявилася в авангарді антидержавного і антиукраїнського заколоту. Зрада? Так. Віроломство? Безсумнівно. Ніж в спину і обух по голові." Несподіванкою дії УПЦ не були, вона ніколи не відрікалася своїх прорадянських (проросійських) позицій, вручала КПУ медалі та ордени, а вони їм, тому з їхньої сторони не було ні зради ні віроломства, вони лизали руку кремля і залишилися йому вірними. ХТось можливо, заперечував всі ті факти, дурив сам себе, зрештою, й тепер вперто не хоче визнати свої помилки, що ж тут поробиш?

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 15:57

    Р. Р. S. До речі. Під час нацистської окупації України місцева православна ієрархія - і автономісти, і автокефали також геть МОВЧАЛИ щодо гітлерівського терору і геноциду! ----- Мало того: деколи

  • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:52

    Цією своєю постановою Кабмін України "відмінив" і "скасував" Великдень (Пасху) - що старозавітню, що Христову (західної і східної традицій)... ------ Дуже вірогідно, що у подібний

  • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:23

    Р. S. А чому, наприклад, вперто МОВЧИТЬ (приховує правду) нинішній єпископ Риму, наприклад, у зв'язку з цинічною і зухвалою - збройно-гібридною агресією кремлівського режиму супроти незалежної

  • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:18

    Викладені в цій статті аргументи і припущення з приводу того - "чому мовчав Папа?" - виглядають не дуже обґрунтованими й переконливими... Тим паче, що неймовірно жахливі і масштабні злочини

  • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:08

    Віруси - зараза суто ФІЗИЧНА. А от, скажімо, злобно-параноїдна агресія і запекла ксенофобія, якими, судячи з усього, переповнено серце і розум enzian, - це зараза вже якраз ДУХОВНА! І ще як сказати:

Популярні статті місяця