Наприкінці січня у швейцарському Давосі традиційно відбувається Всесвітній економічний форум, який відвідують найвідоміші політики, підприємці, громадські та релігійні діячі зі всього світу. Вони з’їжджаються для того, щоб обговорити світову політику і розвиток економіки на найближчий рік.

Уже не вперше під час форуму Фонд Віктора Пінчука і міжнародна інвестиційно-консалтингова компанія EastOne проводять Українську ланч-конференцію, під час якої обговорюються виклики, що стоять перед країною. Цьогоріч захід був присвячений геополітичному виборові між ЄС і Митним союзом і називався «Схід чи Захід — хибна дилема?» Ланч-конференцію відвідало більше трьох сотень учасників — переважно підприємці, а також політики, чиновники, журналісти і релігійні діячі.

Від української влади урочисту подію відвідали віце-прем’єр Юрій Бойко та очільник МЗС Леонід Кожара, їм у свою чергу опонували лідери опозиційних фракцій Верховної Ради Віталій Кличко (УДАР) та Арсеній Яценюк (Батьківщина), а також спеціальний представник Європарламенту стосовно справи Юлії Тимошенко Олександр Кваснєвський. Союзниками українських чиновників стали декан факультету вільних наук і мистецтв Санкт-Петербурзького державного університету Олексій Купрін і глава «Сбербанка России» Герман Грефф.

Про те, що саме обговорювалося на конференції і в кулуарах, можна прочитати у «Комерсанті» та «Українській правді».

Але з читачами РІСУ мені б хотілося поділитись іншими історіями.

***

В кулуарах ланч-конференції якимсь невідомим чином опинилася мандрівна християнська проповідниця. Жінка років шістдесяти, дуже скромно одягнена: у довгій «бабуниній» спідниці, в’язаному светрі, сірому плащі. Не маю явлення, як їй вдалося проминути охорону, склалося враження, що вона пройшла крізь стіну... Жінка підходила до представників українського уряду і політиків і говорила їм: «Ваша країна — номер один з експорту повій у світі...» (говорила вона англійською, але наші чиновники англійську мову знають, що мене приємно здивувало, наприклад, непогано цією мовою спілкуються Юрій Бойко і Леонід Кожара). Тільки-но якийсь здивований політик повертався і зустрічався з жінкою очима, вона продовжувала: «Ваша країна — номер один з експорту повій. У вас найпродажніші суди в Європі. Вони судять за гроші. Ваша влада нечесна, вона загрузла в корупції і злочинах проти власного народу. Якщо ви не покаєтеся і не навернетесь на праведну дорогу, ваша країна загине, а вам горіти в пеклі». Як правило, ошелешений чиновник розвертався і тікав. Проповідниця йшла, а вірніше, бігла вслід за ним, повторюючи одне й те ж, і зрештою, політик починав махати руками і кричати щось на кшталт «Іди, іди, відчепися вже». Так було зі всіма, крім народного депутата Віталія Кличка. Він був, здається, єдиний, хто зупинився, поглянув жінці в очі (зверху вниз) і сказав: «Повій у нас багато серед політиків, а ми хочемо змінити цю країну. З Богом у нашому серці». — «Ви ніколи не зміните її, поки самі не почнете жити праведно», — відповіла дивна співрозмовниця.

У ході гарячої дискусії, куди ж іти Україні — в Європу чи у Митний союз, представники ЄС закликали наших чиновників визначитися з вибором і почати якомога скоріше готуватися до інтеграції в Євросоюз, якщо такий вибір буде зроблений. Особливо багато про це говорив спецпредставник Європарламенту стосовно справи Юлії Тимошенко Олександр Кваснєвський. Після ланчу до нього підійшов виконавчий директор Європейського равинського центру Леві Матусов і розповів таку історію:

— Це історія про одного українського прочанина, який багато років тому приїхав до Єрусалиму. Він запитав єрусалимського хлопчика, як пройти на вершину гори. Той відповів: «Є дорога коротка, але більш довготривала, а є дорога довга, але швидша». Прочанин вибрав перший варіант, і це була стежка, що вела прямо вгору. Він падав багато разів, поранився, але так і не зміг вибратися наверх. Коли він повернувся назад, то запитав хлопчика: «Чому ти послав мене на ту стежку?» Той відповів: «Ти сам захотів». Може, Україні варто прямувати в Євросоюз тим другим шляхом? Нехай він буде довший, зате вони не переламають собі ноги і швидше доберуться.

Ця історія мене зацікавила, і я вирішив поспілкуватися з равином. Кажу йому: «Ви вірите, що Україна, в принципі, коли-небудь зможе потрапити в Європу?»

Відповідь була така:

— Коли Мойсей зупинився біля Червоного моря, євреї не знали, що їм робити. Одні пропонували молитися, інші — повернути назад, треті — битися з переслідувачами-єгиптянами, а четверті — йти вперед. Мойсей вирішив помолитися, і Бог сказав йому: іди вперед. І вони довірилися Богові і пішли. Народ пішов уперед і через сорок років увійшов у Землю Обітовану. Якщо ваші керівники і ви молитиметесь і йтимете вперед, ви прийдете туди, куди вам треба.

От тільки хто примусить наших керівників молитися і йти вперед? І що робити, коли вони цього не хочуть?

***

Швейцарія — дійсно дивовижна країна. У Цюріху о 6 годині ранку повні вулиці людей, а о 22.00 майже все місто вже спить. Багато людей прокидаються на світанку і лягають спати з заходом сонця. Я заходив у місцеві протестантську і католицьку церкви в будній день о 8.30 і в 17.30. Кожного разу там було до двохсот людей. Тобто, люди зранку або ввечері, після роботи, можуть зайти в церкву на богослужіння.

У Швейцарії заборонили будувати мечеті, оскільки мінарети псують зовнішній вигляд країни. Коли я йшов по Bahnhofstrasse на залізничний вокзал, то побачив столик, біля якого мусульмани роздавали інформацію про Магомета й іслам. Їх оточили літні жінки і голосно сперечалися про щось. Було чутно слова falschen propheten, liegen і aus. Коли за годину повертався назад, то мусульман і слід прохолов.

У готелі роздавали книжку «Ласкаво просимо до Швейцарії», де для відвідувачів із СНД російською мовою є попередження про те, що «корупціонери і злочинці, якщо навіть куплять нерухомість у Швейцарії, не отримають дозволу на проживання, а якщо й отримають помилково, то можуть бути його позбавлені». Швейцарію в книзі називають «країною свобод і правопорядку». Там і пояснювалось, чому: «У нашій країні ви можете вільно сповідувати євангельське християнство, а корупціонери і шахраї у нас сидять у в’язницях».

У Давосі в місцевій ратуші засідають депутати, які в неділю займають чільні місця на реформаторському протестантському богослужінні в церкві поряд із ратушею. Причому місцеве самоврядування відіграє визначальну роль у прийнятті рішень про те, як житиме Давос. Ця «Рада протестантських старійшин», що читають Біблію і обстоюють добропорядність і праведність, може заблокувати майже кожне рішення, прийняте в Берні на рівні конфедерації. Рівень самоврядування максимальний.

Державний гімн, який має назву «Швейцарський псалом», містить такі слова: «Моліться, швейцарці, моліться! Ваша побожна душа передбачає Бога в нашій Вітчизні, Господа Бога в нашій Вітчизні. Грізної ночі, посеред страху, довірмося ж Йому, як діти!»

Відповідно до рейтингу Human Development Index за 2011 рік, підготованому ООН, Швейцарія зайняла одинадцяте місце з 179 країн світу. Україна у цьому рейтингу — на 76-й позиції.