Масонська ложечка

31 жовтня 2011, 13:49 | Колонка Катерини Щоткіної | 55 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЩОТКІНА

Катерина ЩоткінаСкажу відразу – цей текст починався як коментар у блозі. На мене справили враження два антимасонські виступи поспіль тут, на РІСУ. Спочатку мені просто хотілося поцікавитися в автора – чи він справді вважає, що «весна народів», скажімо, – це наслідок масонських зусиль, а не недолугої політики Габсбургів, а причина Французької революції – це знову ж таки масони, а не бажання доведеного до крайності народу відплатити своїм знахабнілим аристократам?

Але потім я подумала, що суперечка недоречна – кожен бачить у ролі двигуна історії те, що йому зручніше. Хтось говорить про «соціальну напругу» і «революційну ситуацію», «виклик» і «соціальну динаміку», а комусь простіше пояснювати все, що відбувається, чиїмись підступними діями. От патріарх Кирил, наприклад, натякає, що за новітніми арабськими революціями стоять ліберальні режими Заходу – йому політично невигідно визнавати, що тамтешня ситуація з «м'якою диктатурою» та колосальною корупцією стала просто нестерпною для критичної маси людей. Вартувало тільки розпочатися економічній кризі, як заговорили про тих, «хто за нею стоїть» – теж масони якісь. Або, наприклад, жиди, але зовсім не «перегрів» механізмів, що лежать в основі фінансової системи. А якщо і «перегрів», то хтось же його спланував!

І ось, нарешті, черговий крок у тому ж напрямку. Про права людини ми знаємо багато – мені потрапляли до рук брошурки чорносотенного штибу під товстелезним шаром православ'я, де популярно пояснювалося, для чого саме «жиди їх придумали». З масованими посиланнями на «Протоколи сіонських мудреців». Що ж, на цю видатну працю посилаються навіть офіційні особи Православної Церкви в цілком пристойних медіа. Однак, коли я зіткнулася з тією ж тенденцією у представника Католицької Церкви, я була трохи здивована. Утім, тут автор пішов далі – масони спровокували чи то сфальсифікували не тільки права людини, але всю картину світу: вони керують нашими мізками, годують нас своїми мультиками, музикою і літературою і ще й морочать голову правами людини. Полум'яний заклик автора полягає в тому, що ніщо, що виходить від масонів, не може бути не те що добрим, але навіть більш-менш прийнятним.

За що ж наші священнослужителі – як з'ясувалося, незалежно від конфесійної приналежності – так не люблять доктрини прав людини? Отримати відповідь і просто, і складно. З одного боку, вони самі про це кричать на кожному кроці: «гендерна рівність», «легалізація абортів», «підтримка ЛГБТ-рухів», «сексуальна освіта», «ювенальна юстиція». З іншого – це все деталі, до яких права людини не зводяться, якими права людини нітрохи не вичерпуються і не можуть бути аргументами для спростування цілої доктрини.

Однак наші священнослужителі зосереджуються саме на них. Причому свідомо демонізуючи ці «проблеми». Що саме інкримінують, наприклад, «гендерній рівності»? Чому Церкві не подобається ідея рівних прав для чоловіків і жінок? Або от, недавні палкі суперечки з приводу ювенальної юстиції. А що поганого в тому, щоби взяти під захист як мінімум гідність, а то й здоров'я (а іноді і взагалі – життя) маленької людини, безпорадної перед свавіллям дорослих, яким вона, як традиційно прийнято вважати, «належить»?

«Традиційно» – ключове слово. Свідомо чи ні, Церква прийняла на себе функцію хранителя і захисника «традиції». Тому «гендерна рівність» винна вже тільки через те, що вона «нетрадиційна». Ситуація смішна – адже назагал життя набагато різноманітніше за будь-яку традицію, а сучасні соціальні й технологічні процеси надають їй ще більшого динамізму, і тому слово «традиційно» характеризує життя сучасної людини вкрай невдало.

Отже, тим гірше для людини! Здається, для Церкви вона прийнятна настільки, наскільки готова відповідати «традиції». Як інакше зрозуміти завзяте прагнення Церкви просувати назустріч «гендерній рівності», наприклад, абсурдний заклик «повернути жінку в сім'ю»? Абсурдний – тому що він схожий на заклик відновити популяцію морської корови, винищеної ще в минулому столітті, не вдаючись при цьому до безбожних біотехнологій. І ще абсурдний хоча б з тої причини, що ота «традиційна сім'я» – патріархальна сім'я – про яку йде мова, зникла приблизно тоді ж, коли і морська корова. І тут справа вже не в тому, «погано» це чи «добре» – це даність, з якою треба навчитися жити. Тобто, навчитися розмовляти і переконувати ту жінку, яка існує в реальності, а не в якомусь віртуально-ідеальному світі «традиції».

Тут починається найцікавіше – як навчитися жити в тому часі, в тих обставинах, з тими людьми, яких тобі підсунула доля чи Божа воля? Можна, звичайно, мріяти про те, що відбудеться якийсь катаклізм, унаслідок якого з квартир зникнуть пральні машини, розумні кухонні прилади, пилососи та інші чудеса технології. Уклад життя знову стане «традиційним»: жінки стануть звичною домашньою робочою худобою, яка пере, прибирає, готує і дітей народжує, аж поки ноги не протягне, а не керує фірмою або ось – статейки строчить. От тоді, коли в неї не буде часу не те, що книжку почитати або подумати про щось відсторонене, а навіть голови підняти, – вона стане, нарешті, ідеальним носієм «традиційних цінностей». Цим непрохідним редутом на шляху в загальної аморальності.

Не розумію, чому, але як тільки мова заходить про права людини, відразу спливає питання про «моральність». Тобто, я теж десь глибоко відчуваю, що є тут якийсь зв’язок. Але невже все настільки однозначно – варто тільки повернутися до «традиційних цінностей», – і вуаля, ніякої аморалки? Складається дивне враження, що, скажімо, жінка, яка будує своє життя на власний розсуд – навчається, працює, забезпечує себе, бере участь у виборах – принципово не може залишатися в межах моралі, вона обов'язково хоч у чомусь аморальна. Що «сексуальне інформування» не дозволяє вести себе пристойно. Що якщо аборт робити нелегально – це менший удар по моральності, ніж коли його робить в нормальній клініці кваліфікований лікар.

Колесо історії назад не повернути. Давши одного разу жінкам виборче право, забрати його буде непросто. Одного разу давши можливість людині публічно висловлювати те, що вона думає, відібрати це право буде нелегко. Залишається тільки чекати «смерті європейської цивілізації», як це роблять деякі офіційні особи РПЦ, які сподіваються, що разом з нею помруть породжені нею цінності у вигляді прав і свобод – зникнуть, розвіються, як нічний кошмар.

Що ж, залишається тільки чекати. Оскільки не вистачає чи то сил, чи то сміливості, чи то якихось більш професійних якостей, щоби все-таки «мати справу з тим часом, який тобі дістався», як радив один знаменитий оксфордський католик.

Що ж, із людиною, в якої є реальне право вибору, складно мати справу. Її не можна змусити щось робити або чогось не робити – ні під загрозою переслідування за законом, ні під загрозою громадського осуду. Тільки переконати. А це ніколи не було легко. Нелегко і зараз. У період «традиційного» християнства Церква настільки перейнялася своєю особливою роллю, що частково згубила здатність до переконливої інтонації і волю до розуміння – адже цілком вистачало повчальної інтонації та посилання на догму.

А тут все ускладнюється. У межах ліберальної свідомості догми не діють. Доктрина прав і свобод стала викликом для Церкви не тому, що це «доктрина аморальності і розбещеності», а тому, що вона звільняє людину від догматичного мислення. У певному сенсі вона ставить людину у вкрай складне становище, тому що на кожну окрему життєву ситуацію немає однозначного рецепта. Будь-який вибір стає її особистою маленькою драмою. Це її тягар, але також і знак її людської гідності.

Звичайно, це непросто. Важко схиляти до добра людей, які мають реальну свободу вибору. Важко зрозуміти і прийняти, що розбещує людину не стільки сама наявність свободи, скільки невміння робити цей вибір. І важко знайти потрібні слова і потрібний тон, щоб підказати людині так, щоб вона почула. Для початку – бодай просто почула. Зрештою, «духовні пошуки», що охопили Західну Європу, на порожньому місці не ростуть. Вірніше, ні, якраз на порожньому і ростуть – тому що в тому куточку душі, де зберігаються еталони, в сучасної людини порожньо. А як без орієнтирів робити вибір, правом на який наділена і на який приречена людина ліберальної доктрини?

У цій маленькій і великій життєвій драмі вибору Церква та її проповіді, здавалося б, були дуже до речі. Тому що, найчастіше, цей вибір не такий далекий від Найголовнішого Вибору – вибору між добром і злом. Але замість того, щоб виробляти підходи до людей, обтяжених свободою, Церква продовжує вголос жалкувати про те, що людина в принципі має можливість такого вибору! Коли жінка приймає рішення робити аборт, винними виявляються всі – від уряду, який легалізував аборт, до масонів. Але не винна та армія священиків, яка щорічно штампується в семінаріях, і яка не знайшла в собі чи то сили, чи то вміння, чи то бажання допомогти цій жінці зробити вибір на користь життя. Не залишається нічого кращого, ніж закликати жінку «повернутися в сім'ю» і тим самим розписатися у своєму невмінні, а може, небажанні мати справу з реальною людиною.

Зазвичай, коли звертаєшся до церковників з подібними питаннями, чуєш у відповідь цілий перелік об'єктивних труднощів. Вам пояснять хоч на двох сторінках, хоч на двадцятьох, хоч на двохстах, чому саме Церква не може вплинути на людей, які роблять неправильний вибір. Поміж іншим вам згадають масонів – якщо не на двадцяти, то принаймні, на двох сторінках. Ці аргументи добре відомі: Церкві «не дають» говорити з людьми, виховувати їх, вести їх правильним шляхом, наповнювати ЗМІ «правильним» контентом. Тому що завжди є якісь «сили», які протистоять – сили могутні, сили, що володіють владою, грошима і т.д. Ну ось, не знадобилося навіть двох сторінок – вистачає і двох рядків.

І це правда – такі сили є. Назвемо їх масонами. Тільки не второпаю одного – чому, в такому випадку, масони можуть бути ефективні, а двотисячолітня Церква, на чолі якої стоїть Сам Христос – не може?

Замість відповіді Церква відходить у глухий захист. Вона асоціює доктрину прав людини з аморальністю, а після цього вже не може «опуститися» до потенційного співрозмовника, що живе в рамках ліберальної доктрини. Вона захищається тим, що її нібито намагаються «змусити схвалити гріх» або навіть лібералізуватися самій. Можливо, це, швидше, реакція на внутрішні проблеми – у кожної традиційної конфесії зараз існують деякі, умовно кажучи, «ліберальні» тенденції, які є внутрішньою справою Церкви – їй з ними жити, їх оцінювати і приймати рішення про те, наскільки вони прийнятні. Люта нелюбов до ліберальних ідей з боку Церкви в деяких випадках видається спробою звинуватити «недосконалий світ» у тому, що відбувається всередині неї самої. Це психологічно природно, але нечесно. Під голосно декларованим «небажанням лібералізуватися» нерідко приховані відсталість і невміння мати справу з реальністю. А людині ліберальних поглядів, яка шукає в Церкві відповіді на свої питання, абсолютно не принциповим є, наприклад, сімейний статус священика. І тим більше, вона не зацікавлена в тому, щоб Церква «схвалювала гріх». Навпаки – людина приходить туди по втрачені еталони, коли проблема вибору стає нестерпно важкою.

Шукати шляхи до сердець людей – які б ці люди не були погані (а коли вони були однозначно добрі?), які б не були складні соціальні умови і взагалі часи, які б «масони» не стояли на шляху – в цьому завжди була сила християнства. Працювати з людиною в епоху лібералізму і мас-медіа важко, тому що людина добре обізнана у своїх свободах і правах. Але це також робить її вразливішою, змушує шукати істину, яка стане опорою для її вибору – тобто, певною мірою, це дуже вдячний матеріал для проповідей.

І тут виникає дуже цікава ситуація: Церква, вступивши у прямий діалог з ліберальною людиною, могла б відіграти несподівану роль, зокрема, в долі лібералізму. Адже ні для кого не секрет, що пізній лібералізм – той, з яким ми з виправданим невдоволенням стикаємося останнім часом – має мало спільного зі своєю власною доктриною. Цей лібералізм позбавлений усіх своїх основ, навіть тієї свободи, яку він сам колись проголосив, але потім приніс її в жертву власній бюрократичній машині. Відсутність чітких понять про добро і зло – моральний релятивізм – виявився згубним для самого лібералізму. Тому що у світі, позбавленому орієнтирів, акт вибору і саме право на нього стають безглуздими.

Система Orphus
Рейтинг
3
5
55коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Максим | 16 квітня 2012, 03:19
    Коментувати коментар

    Гарний, і дуже вчасний текст. Дякую, Катю.

  • Voicah Kolovich | 28 листопада 2011, 08:39
    Коментувати коментар

    Женская логика? Наворочено очень сложно и очень глупо. Читать невозможно этот бред.

  • Ну, та Кум! | 8 листопада 2011, 21:28
    Коментувати коментар

    "Гендерна рівність" не що інше, як прихована боротьба з Церквою та людською природою. Чоловік = Жінка Як таке може бути? Жінка має право народжувати дітей... Чоловік має право народжувати дітей... стривайте... але ж чоловік не може народжувати дітей чисто фізично... але якщо брати гендерну рівність то він має таке право!!!!!! Тоді давайте викинимо мільярди на те щоб чоловік міг народжувати дітей. Ви це прочитали та подумали які несенітниці... але ж право є право. Так само з абортами, котрі базуються на 2х законах: зачата дитина не є людиною (напевне якимось монстром), жінка має право розпоряджатися своїм тілом як бажає. Але чому тоді чоловік зобовязаний платити "аліменти", але не може приймати рішення чи робити аборт чи ні? Де ж тут "Гендерна рівність". Чому на війну та у Чорнобиль не посилали(ють) жінок? Чому при розводі діти залишають з матірю? Чому бруківку на Городоцькій у Львові кладуть тільки чоловіки? Де гендерна рівність? Все це прихована гра, подібна до - скільки буде 2+2? А ми продаємо чи купуємо? Логічні висновки робляться від очікуваного результату... А що ми маємо з цього? "Sex and the City", "Desperate Housewives" - моделі котрі нагадують розпустний Рим (усі ми знаємо чим це закінчилося), а не цивилізоване суспільство. Жінку перетворюють на чоловіка і навпаки... тоді маємо що жінка не може народити та виховати дитину, а чоловік не у стані подбати про сімю. Масони не зацікавлені в гендерній рівності, а у слабкій сімї, породженою псевдо-гендерною рівністю, де чоловіки не були навчиними бути чоловіками, а жінки не були навчені бути жінками. Таким суспільством легко керувати... робити що завгодно... бо немає генденої памяті. ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ ЦЕ ТОЙ СИМИЙ КОМУНІЗМ, АЛЕ У ПРИХОВАНОМУ ВИГЛЯДІ!!!! Є РІВНІСТЬ ПРАВ ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ - БУТИ ЧОЛОВІКОМ АБО ЖІНКОЮ... МЕНЕ НЕ ДИВУЄ СТАТТЯ ВИХОВАНКИ КОМУНІСТИЧНО-МАСОНСЬКОГО СВАВІЛЛЯ Катерини ЩОТКІНОЇ - ЧОМУ РІСУ ДАЄ ПОДІБНИМ ЛЮДЯМ ПУБЛІКУВАТИ ТАКІ РЕЧІ НА КАТОЛИЦЬКОМУ ПОРТАЛІ???????????????????????????????????????????

  • Глядач | 8 листопада 2011, 20:13
    Коментувати коментар

    Прочитавши статтю-здивувався, що Авторка обусобллює Церкву лише з армією священиків які штампуються в семінаріях. Ми повинні себе запитати, а що таке Церква, і яка моя роль в житті Церкви якщо я християнин? Адже Церква-це спільнота віруючих, мирян і священиків, одного віросповідання, як місцева так і спільнота всієї земної кулі. Можна стояти осторонь цієї спільноти, спостерігати і критикувати Її, а можна приймати активну участь у розвитку та позетивних змінах у самій Церкві якщо ви є член цієї всесвітньої спільноти.

  • jurafdp | 6 листопада 2011, 13:56
    Коментувати коментар

    Перед написанням коментаря, ба, навіть статті, можна спробувати почитати щось, що хоч трохи поширить мої обрії в темі, де я не є спеціалістом, ані навіть аматором. А знайти цікавий і аргументований матеріал, виявляється, не так вже й важко навіть в українському сегменті інтернету. Всім зацікавленим даю лінк на статтю Почепцова на Медіа-освіті: http://osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/3799, до речі, там можна знайти і кілька готових відповідей що до висказаних в цій дискусії закидів і питань.

  • nemason | 5 листопада 2011, 20:12
    Коментувати коментар

    ...світі, позбавленому орієнтирів, акт вибору і саме право на нього стають безглуздими. Масонська ложечка - Катерини Щоткіної povna po vintsia masonskoj propagandu. masontsi - masonske...

  • jurafdp | 4 листопада 2011, 18:28
    Коментувати коментар

    Слава Ісусу Христу! Щойно повернувся з поїздки, в якій не мав доступу до інтернету, і ось - побачив, як розпочата тема "росте і шириться" :) Що ж, дотримаю слова і не буду відповідати на неаргументовані вислови, тому відразу перейду до суті. Перш за все, дякую шановній Авторці за інтелектуальне зусилля: справді, поважна тема вимагає поважного формату, тут немає сенсу загрузати лише в коментарних дискусіях. Тому я дуже тішуся, що дискусія навколо піднятої початково теми поступоо виходить на більш якісний рівень. Що до зауважень Авторки. Звісно, тема масонів була в даній статті лише вихідною точкою, але склалося враження, що шановна Авторка дорікає мені конфабуляцією. Ви справді вважаєте масонство і інше - геть вигаданими пів-міфічними псевдо-організаціями, а тому і висвітлення позиції Церкви що до них - замулюванням очей і глухою обороною перед сучасним станом речей у світі, що плине з "браку лаку" і упорного догматизування? Але ж є певні факти, які я наводив, масонські ложі існують, офіційно створюють свої представництва, видають офіційні звернення, мають офіційні сайти... Це факти, а не вигадки, якщо я цього не довів - прошу це наочно показати. А якщо є прецедент - є і дискусія, і процедура, яку, на жаль, не знають ті, що вона їх зобов'язує силою авторитету Церкви. От її я і висвітлив. Все. І тут Ви затронули дуже важливий, глибший пласт проблеми. Що масони і інші? Церква Христова вистоїть і не впаде - слова Христа, а Йому я вірю. Я також проти вигадок про світовий заколот (що не відміняє фактів існування певних структур, яким в запалених мозоках це мариться, і на що вони так чи інакше спрямовують свою діяльність). Справа дотичить знесення авторитетів у питаннях світопогляду, моралі, віри. І тут я з Вами цілком згідний. І Ви добре діагнозуєте - лібералізм з'їв сам себе. А як же могло бути інакше, це теорія парадоксів: догматизування відсутності догмату або орієнтир на знесення орієнтирів. Ось тілки чому Вам так складно зробити наступний крок і назвати лібералізм - ідеологічною помилкою? Тоді стане ясно, що Церква проти "прав людини" (в їх теперішньому, спотвореному вигляді) тому, що це не тотожнє з Декалогом. От, Ви кажете, що Церква догматизує. Але ж Ви і самі лукавите :) Бо, скажімо, ідеї гендеру Ви апріорі надаєте статус істини, себто догматизуєте. Давайте доклажати до догматизації - апологетику, тобто прояснення і аргументований захист вихідних закладених положень. Так, складно оцінити сучасний стан речей в сфері ідей без академічної філософської підготовки. Але, давайте будемо пробувати! Якщо Бог сподобить, я спробую писати в блозі ескізи з сучасної теології поп-культури, і це буде моєю спробою апологетики вчення Церкви, моєю спробою відповіді на Ваше законне і мені особисто дуже симпатичне прагнення "сучасної людини" почути своєю мовою те, що Церква невпинно проголошує від часів Христа. Запрошую до дискусії і маю надію, що багатьом це стане в пригоді і допоможе віжповісти собі принаймні на деякі питання. Ваш у Христі, бр. Юрій СБП

    • sheliazhenko | 4 листопада 2011, 20:24
      Коментувати коментар

      Ви пересмикуєте, авторка критикувала "борців з масонами" цілком конструктивно, без всяких нездорових заочних діагнозів на зразок "конфабуляції". Небажання вести діалог і знаходити спільну мову з інакомислячими, підміна спілкування боротьбою, неактуальність та безпідставність теорії змови дійсно мають місце. І гендерна рівність - не догма, а моральний принцип, загальновизнаний у цивілізованому світі. Ви б прислухалися до її поради шукати дотик з душами людей.

  • sheliazhenko | 4 листопада 2011, 12:36
    Коментувати коментар

    Пані Катерино, розумієте, дехто (назвемо їх вульгарними матеріалістами) зводить роль Церкви до побудови спільноти, або вважає таку соціальну функцію першочерговою. За матеріалістичною "логікою", зв'язок з Богом - це щось "таке"... а от "тіло Христове" - це можна помацати, це "серйозно"! І найлегший спосіб об'єднати людей - спільний ворог (бажано, таємний, щоб не можна було з ним запросто познайомитись/вступити в поєдинок та припинити боятися). Насправді, людству дуже пощастило, що матеріалісти всередині Церкви обрали на роль об'єднуючого ворога саме масонів, яких дуже мало, а не, скажімо, кошатників, собачників, філателістів, нумізматів чи письменників-фантастів.

  • Kobryn Mykhaylo | 4 листопада 2011, 04:24
    Коментувати коментар

    Прикро, що авторка не знайома з позицією Католицької Церкви, щодо гендерних питань і інших питань про котрі вона пише. Бо Церква має на ці всі питання виважені і хороші відповіді в дусі Святого Письма. Ознайомтеся, а потім пишіть критику на Церкву в цих питаннях, бо так виходить безглуздий каламбур думок, атеїстичний і антихристиянський!

  • Andrelio | 3 листопада 2011, 11:47
    Коментувати коментар

    Есть доля правды в этой статье, что церковь иногда ведет себя "по-сектантски". Но речь о правах чел... иногда разбивает иногда лбы этих же борцов за права, доводя до абсурда. Давайте продолжать с этими правами и тогда вскоре всплывут на поверхность и так протухшего мира и не только мира но и ряда церквей так называемых, и любовь педофилов, некрофилов, зоофилов и всяких еще филов. К чему мы придем? Если Господь в 1 главе Римлянам говорит, что даже любостяжание, желание обогащаться является продуктом превратного ума то, что говорить о всяких ФИЛИЯХ - видах любви различного извращенного направлениях. Церковь призвана быть СОЛЬЮ-дающая не только вкус жизни , но и действующая как дезинфектор. ЦЕРКОВЬ является СВЕТОМ в среде которого не только все красочно и весело, но и вскрывается грязь этого мира. Но когда этот свет преломляется через призму Христа, то появляются и все цвета радуги благодати, "научающая" жить благочестиво. Но человек задрал нос выше облаков и ему не видна эта благодать. ПИСАНИЕ НАЗЫВАЕТСЯ - ЗАКОНОМ СВОБОДЫ. Эти два слова на сегодняшний день, по "понятиям" мира не сочетаются, но у Бога - да. Потому, что находясь под законом - ты свободен. 13 глава Римлянам - полезно почитать. Церковь призвана бороться против неправильных идеологий - но любить жертв этих идеологий. Иисус не лестно относился к фарисеям, их учениям, у Него на время и кнут появился... Но любовь его к погибающим была ВЕЛИКА

Відповідь на коментар
Коментар
Ім'я
Введіть код

Точка зору

  • 13 вересня 2019, 11:33 | Колонка Михайла Черенкова | 

    Після Томосу вчімося жити разом

    Після Томосу Україна вчиться жити в нових умовах — коли проблему канонічності начебто усунуто, але суспільство і церква не стали менш розділеними. І виникає питання: як жити в умовах непереборного поділу, в умовах складного різноманіття?

  • 10 вересня 2019, 11:16 | Колонка Віктора Єленського | 

    Втручатися не можна ігнорувати, Або що робити державі з релігійною політикою?

    Всі держави світу мають політику відносно релігії і об’єднань, які створюють громадяни на її, релігії, ґрунті. Атеїстичний уряд Китаю і теократичний уряд Ірану, могутні США і крихітна Андорра – словом, всі.

Останні коментарі

  • enzian | 18 вересня 2019, 16:43

    Ніякий з тебе пророк, Мішка.

  • Paraeklezyarh | 18 вересня 2019, 16:37

    Котрою за чергою в признання автокефалії ПЦУ буде православна церква Александрії одному Богу відомо . Але факт співслужіння та євхаристії є.

  • Михаил | 18 вересня 2019, 14:50

    Александрийская церковь будет самой последней, кто признает "пцу", если такое признание когда-нибудь произойдёт. Скорее "пцу" признает Московский патриархат, чем Александрийский!

  • enzian | 18 вересня 2019, 11:37

    Найгірше, що вони поширюють не стільки християнські цінності, скільки лояльне ставлення до ворога.

  • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

    В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

Популярні статті місяця