Етюд у зелених тонах

20 вересня 2011, 11:31 | Колонка Катерини Щоткіної | 2 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЩОТКІНА

Катерина ЩоткінаЗасідання предcтавників древніх патріархатів та Кіпрської церкви привернуло до себе увагу всіх тих, кому небайдужа доля українського православ’я. Не без підстав – адже говорять, де збирається більше двох греків, обов’язково мова йтиме про київські митрополії. Але всі ці розмови, скоріше за все, стосуються Москви, ніж торкаються України.І це правильно, адже Москва в цьому контексті – суперник, гравець, а Україна – лише приз чи привід.

У думках і спробах перетлумачити те, що було опубліковано в небагатослівних документах, прийнятих на зустрічі на свою чи користь інших, ми досягли успіху, – що думають греки щодо претензії РПЦ на місце в диптиху, першість у православному світі і численній перевазі на можливому всеправославному соборі. Що вони думають про спроби Румунської ПЦ щодо вторгнення на чужу канонічну територію – у нас викликає інтерес, остільки поділ канонічних територій стосується і нас, і все, що було сказано з приводу Румунської ПЦ, ми негайно перебрали «на себе». Втім, «румунські вторгнення» – це окрема розмова, актуальна для України, і до неї можна буде як-небудь повернутися.

А поки що – про греків. Ми не надто багато уваги звернули на те, що вони у процесі своєї зустрічі говорили про себе. Що нам до греків?

У багатьох моїх знайомих, які обговорювали результати саміту пентархії, згадка про «середземноморські хартії» (або, в інших перекладах, «карти») викликала тільки потиск плечей. Ну от, є у Вселенського така улюблена мозоль – екологія. Ось він нею тицяє з приводу і без приводу. Переговори щодо Всеправославного собору – ось на чому варто зосередити увагу серйозним людям. Політичне становище на Близькому Сході і перебування християн у ворожому соціальному середовищі – це теж важливе питання, хоч і не вимагає негайного вирішення.

Але екологія?

Власне, якщо розглядати «середземноморську хартію» лише в «зелених» тонах, то вона може виглядати даниною «патріаршому хобі». Але екологія – глобальна проблема, яка торкається всього світу. Однак мова йде саме про Середземномор’я, а не про стражденні ліси Амазонки. Патріархи, таким чином, чітко окреслили «свою землю», за яку вони готові нести відповідальність. І мова йде не просто про збереження природного середовища, мова – про об’єднання зусиль, про новий середземноморський альянс. Це запрошення, насамперед, Риму, за яким, як відомо, зберігається місце в пентархії, а також всіх інших монотеїстичних релігій, представлених, а точніше, народжених у цьому регіоні.

Актуальність екологічної проблеми дає можливість звучати сучасно древнім інститутам, що стрімко втрачають свою актуальність. Їх готовність – давати відповідь на глобальні виклики сучасності – це, в першу чергу, спроби втриматися у сучасності, не канути остаточно в історію. Нагадати про те, що ми тут, ми живі, ми ще не впали в старечі хвороби і в змозі реагувати на виклики зовнішнього світу. Ця натужна готовність властива не тільки давнім патріархам в їх «хартії» – таке ж почуття викликала в мене, наприклад, програма Міжнародної зустрічі «Молитва про мир»: Церкви готові вирішувати глобальні проблеми, від яких лихоманить світ. Але від усього цього залишається тільки відчуття, що, тим самим, вони намагаються вирішити насамперед свої власні внутрішні проблеми: як жити, яке місце зайняти у мінливому світі. Проблема, загалом, стосується людськості. Зазвичай її називають «проблемою самоідентифікації».

У цьому плані «середземноморська хартія» – вельми цікава пропозиція, прийнята в потрібний час на потрібному місці. Християнське Середземномор’я, незважаючи на те, в яких різних положеннях перебувають католицькі та православні країни, все більше виступає як сувенір. Величезна кількість святинь, зосереджених тут, тільки підсилює справу. Іспанія, Італія, Греція, Туреччина чи Єгипет – топоніми найбільшою мірою туристичні. Ще недавно можна було б додати «і паломницькі», але це слово все більше виходить з моди, поступаючись поєднанню «релігійний туризм». Між паломником і туристом різниця така ж, як між віруючими, які прийшли до Церкви на Літургії, і допитливими, що зайшли туди ж поклацати фотоапаратом. Однак на побутовому рівні – на рівні мови – ця різниця вже майже знівельована. На сьогодні святині – туристичні об’єкти, на які туроператори заманюють подорожніх, а навколо них зосереджено ще чимало ділового народу, що намагається і свій інтерес не упустити. Що ж, вони легко перетворюються на декорації костюмованих історичних фільмів з пристойними касами. Заковані, як у лати, у свої традиційні священицькі шати, зі своїми митрами, палицями, панагіями, перснями та іншими регаліями – знаками відмінностей за званням і приналежності до «роду військ». Натовпи туристів приходять до стін собору святого Петра тільки для того, щоб подивитися на строкатих швейцарців.

Секуляризація святині, перетворення її в сувенір, тобто перехід в розряд «продажі» – питання не стільки бізнесу, скільки свідомості. Християнство, яке підкорило світ, стало справді світовою релігією номер один, дезорієнтованим у самому серці християнського світу.

Пропозиція греків щодо «середземноморської хартії» змусила мене до прочитання «Шкіри для барабана». Бувають ж такі випадки!. Сьогоднішнє «арабське нашестя» на Європу сильно відрізняється від того, яке відбулося півтора століття тому – тепер корінне населення не тільки не перешкоджає завоюванню, але і з готовністю утверджується, продаючи свої «святі землі» і віддаючи під використання заради цього свої церкви при повній згоді монсеньйорів. Можна зазначити, те ж саме відбувається і з нашими «святими землями» в наших «святих градах». Не обов’язково навіть за участю бусурман (ах, звичайно, «Хайат»), а й власного вже не «прийдешнього», а цілком відбувшого, реального «хама». Християнство у власній колисці блищить сухозлітним золотом і фальшивими перлинами на радість туристам та іншим любителям легенд і привидів, але ґрунт з-під ніг вибито. Люди, які взялися вирішувати долі духовних колисок християнства – «нові росіяни» – не мають духовної батьківщини. Можна сказати символічно, що вони не греки, не римляни, не кельти і не русичі. Тому їм так легко торгувати символами і набивати ціну на святині.

Але, можливо, це добре. Навіть відмінно. Важко вирушати в дорогу, коли на плечах дуже багато речей. Можливо, матеріальне, дійсно, повинно бути продано, має ввійти в колекції і втратити своє значення як святині. Нехай картини – в тому числі святі образи – засяють у музеях і в храмах котеджних містечок. Нехай те, чим можна володіти, на що можна призначити ціну, не затьмарює те, що безцінне і не належить людині. Але тоді гостро постає питання про центри тяжіння. Тобто ідентифікації. Або, ще ясніше, «духовної батьківщини». Нею для християнства було Середземномор’я – земля, рясно вкрита плоттю мучеників. І те, що мучеництво в цьому регіоні знову стало актуальним, – ще один привід, щоб згадати про значення цієї землі. Середземномор’я, ставши «сувеніром» і місцем політичних пристрастей, залишається колискою для всіх християн і, загальніше, представників світових монотеїстичних релігій. Ця середземноморська ідентифікація переживає кризу: центри прийняття рішень більшості релігій тепер не тут, і Папа Римський – вже другий поспіль – не італієць, не іспанець і навіть не француз. Це треба визнати і спробувати віднайти нове формулювання місії Середземномор’я.

Основне послання «середньовічної хартії» мало б полягати саме в цьому: Середземномор’я – це не тільки колиска цивілізації з його неолітичною революцією і першими державами. Це духовна батьківщина світу, всього світу, яке сповідує одну із монотеїстичних релігій, адже всі вони народилися тут. І зберегти її – екологічно, матеріально – це крок до духовного пізнання і визнання цього факту. Для християн це означає згадати про те, що вони в духовному вимірі – елліни.

Система Orphus
Рейтинг
0
1
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • chernomorets | 20 вересня 2011, 12:31
    Коментувати коментар

    Взагалі екологічне богословя Варфоломія - це непахана тема. Я ось читав що він на цю тему намалював - ну і так і не зрозумів - що він хоче. :) Все це якось дуже розпливчато. Ясно, що у дусі пізнього Зізіуласа - теологія подяки за творіння, але щоб якась була розвинута теологія - того сказати не можу. Не побачив. Взагалі таке враження, що бідному Православю немає чого світові сказати. Дожилися.

    • Брат | 2 листопада 2011, 20:04
      Коментувати коментар

      А ніхто не може сказати нічого нового. Богословя, що не служить справі зєднання приречене на недосказаність.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

Останні коментарі

  • Стефан | 14 липня 2020, 22:39

    Схиигумен Сергий Романов прав, обвиняя лизоблюдов и подхалимов, которым нечего  ему возразить по существу предъявляемых им обвинений в отступлении от Православия, предательстве верующих, когда

  • wari2011 | 2 липня 2020, 22:42

    Кредит справа делікатна, тому треба обережно з його оформленням. Можу порадити блог, де багато корисної інформації про кредитування

  • bopa | 8 червня 2020, 11:43

    То перераховані факти ви називаєте "фантазиями и ночными кошмарами"? Чому викладену інформацію ви "Очередная статья нижайшего интеллектуального уровня"? У вас

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:46

    Це жодна агітація. На Буковині казали :»Мойше герехт, Сури герехт».

  • Slava43 | 4 червня 2020, 13:39

    За часів союза, УПЦ підлягала моіковському патріярхату, примусово. Від незалежності УПЦ старалась отримати незалежність від Москви. Тепер, коли Україна має ТОМОС та незалежність то Лавру потрібно

Популярні статті місяця