Майбутнє українського православ'я в опитуваннях відвідувачів релігійного Інтернету

Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ за результатами опитування РІСУ та інших інтернет-видань

Яким буде найближчим часом православ'я України? Чи об'єднаються українські Православні Церкви? І що думає з цього приводу хай і не надто чисельна й зовсім не однорідна, але, як сказали б століття тому, така передова народна верства, як користувачі Інтернету?

Звернімося, перш за все, до сайту Релігійно-інформаційної служби України, який робиться у Львові. На англомовній версії сайту із 179 відвідувачів кожний десятий вважає, що українські православні об'єднаються через 50 років, а кожний четвертий - що ніколи. Але майже половина опитаних певна, що це станеться в найближчі 5 років. Відвідувачі україномовної версії сайту дещо менш оптимістичні: третина з них не вірить, що православні України коли-небудь об'єднаються.

Природно, що проблема об'єднання, про яке йдеться вже багато років і яке все ще лишається нездійсненною мрією, безпосередньо пов'язана з тим, чи буде об'єднана Церква незалежною, тобто автокефальною, і чи буде ця автокефалія визнана всіма Православними Церквами світу. Цікаво, що майже третина відвідувачів сайту московської газети "НГ-религии" на запитання "Як ви ставитеся до української православної автокефалії?"відповіли: позитивно, наголошуючи, що Україні необхідна незалежна від Москви Церква. Ще 10% пояснюють своє позитивне ставлення до автокефалії українського православ'я тим, що лише в такий спосіб можна подолати церковний розкол в Україні. Майже кожен п'ятий ставиться до автокефалії негативно, бо не бачить необхідності в поділі російського й українського православ'я, а понад третина - тому, що це буде вигідно ворогам православних слов'ян.

Це, нагадаю ще раз, сайт московської газети, газети, яка донедавна мала ліберальну репутацію. Набагато більш непримиренною позицією щодо української автокефалії вирізняються відвідувачі дуже консервативного, місцями відверто шовіністичного сайту "Pravoslavie.ru". Хоча серед них кожний десятий показує адекватне розуміння принципів православної еклезіології і вважає, що Українська Православна Церква має бути автокефальною тому, що Україна є незалежною державою.

Що ж думають з цього приводу відвідувачі сайтів київських газет або навіть офіційного сайту Української Православної Церкви Київського Патріархату наразі невідомо - бо останній, скидається, останнім часом зовсім не оновлюється.

Що ж до відвідувачів сайту Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом, то певне уявлення про їхні налаштування дають відповіді на запитання "Яку назву для Православної Церкви в Україні ви вважаєте найбільш прийнятною?": для двох третин такою є назва "Руська Православна Церква".

Іншими словами, користувачі Інтернету, чутливі до проблем православ'я - а таких більшає буквально на очах, православний Інтернет розвивається просто-таки бурхливо, - зрештою відображають усю складність і заплутаність православної української драми. Крім усього іншого, вона полягає й у тому, що найпесимістичніший сценарій, згідно з яким православним в Україні ніколи не вдасться об'єднатися, нині не виглядає таким неймовірним, як 10 років тому. Поза сумнівом, оздоровлення ситуації навколо українського православ'я напряму пов'язане із успішністю того, що називається "українським проектом", бо міжправославний конфлікт в Україні є конфліктом ідентичностей. Такого конфлікту не знають ані православні Македонії, чия монолітна македонська ідентичність знімає в їхніх очах факт невизнаності своєї Церкви Православною Повнотою, ані православні Білорусі, чия переважно "східнослов'янська" ідентичність примиряє їх зі статусом Білоруського екзархату в складі РПЦ.

Але розколи мають власні закони і свою інерцію. Через кільканадцять років гострота міжправославного протистояння може зникнути, але розділення, яке унеможливить участь Православної церкви у формуванні модерної української нації, залишиться. І тоді Церкві буде дуже важко, якщо взагалі можливо, претендувати в історії на статус Церкви національної. Втім, нагадаю, песимістичні сценарії - це не обов'язково той шлях, який обирає примхлива історія.