Українське Православ'я 2019 – підсумки року

2 січня 2020, 15:59 | Аналітика | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ілля Бей

Для розуміння подій року, що минув, необхідна невелика ретроспекція. У 2018 р. Вселенський патріархат скасував своє рішення про тимчасову передачу права висвячувати Київських митрополитів патріархам Московським у зв'язку з відпадінням необхідності в такій передачі, а також через недотримання Москвою ВСІХ умов передачі. Головні умови: 1) Митрополити Київські в першу чергу повинні поминати патріархів Константинопольських (оскільки митрополія не виводилася з Вселенського патріархату), і тільки на другому місці – патріархів Московських (якщо вони брали участь в хіротонії митрополитів); 2) вибори митрополита повинні відбуватися духовенством і мирянами самої Київської митрополії.

Софія Київська

Однак договори з Москвою не варті того паперу, на якому вони написані: у міру розширення державних кордонів Російська імперія поглинала чужі єпархії, митрополії (в тому числі автокефальні) і навіть цілий патріархат, абсолютно нікого не питаючи і начхавши на канони. Все це мотивувалося тим, що в єдиній державі має бути єдина Церква. Але кожен раз, коли Україна виходила з-під прямого політичного впливу Москви, ми намагалися відновити і власну, незалежну від Москви Церкву.

До третьої спроби побудови української автокефалії Константинополь поставився максимально серйозно і в суворій відповідності з канонами. Відновивши свою Київську митрополію, Вселенський престол запропонував усім українським архиєреям увійти до її складу. УПЦ КП і УАПЦ влилися в неї у повному складі, з РПЦвУ перейшли тільки два архиєрея. Однак, незважаючи на формально чисельну перевагу, РПЦвУ не тільки втратила статус єдиної канонічної Церкви в Україні, яким вона так хизувалася, вона навіть втратила статус канонічної загалом. Так, з єпископами Московського патріархату продовжують співслужити архиєреї ряду помісних Церков, але не тому, що вважають їх канонічними українськими архиєреями, а лише тому, що ті отримали канонічні хіротонії. Це дуже ясно показав митрополит Ніґерійський Олександр (Олександрійський патріархат) в листі, адресованому митрополиту РПЦвУ Агафангелу, котрий перебуває "в Одесі", а не "Одеському" – адже титул "Одеський" може бути тільки у канонічного єпископа з ПЦУ. Власне, саме про це попереджав Патріарх Варфоломій Митрополита Онуфрія ще у 2018 році: якщо Митрополит не прийде на Об'єднавчий собор, він втрачає в очах Вселенського Православ'я титул "митрополит Київський".

Втім, якби більшість єрархів РПЦвУ взяли участь в об'єднавчому процесі, розкол в українському Православ'ї, штучно і майстерно підтримуваний Москвою, був би остаточно подоланий.

Отже, з початку року в Україні паралельно існують дві Православні Церкви: ПЦУ – канонічна і автокефальна та філія РПЦ в Україні. Єпископи останньої вважаються дійсними, але не українськими, а такими, що перебувають в Україні.

Подія № 1 – Томос

Ймовірно, вручення Томосу про автокефалію Православної Церкви України 5 січня – ключова подія не тільки року, що минає, а й останніх ста років, що відокремлюють нас від першої спроби здобути автокефалію. Однак кремлівські пропаґандисти миттєво спробували оголосити його "несправжнім", що звужує права, що перетворює Українську Церкву в звичайну митрополію Константинопольського патріархату. Москва, як зазвичай, проектує можливі власні дії на інших. Однак наш Томос цілком звичайний, такий, як в інших.

Тут же слід зазначити головний успіх церковної Москви. Вежі Кремля зуміли нав'язати практично всьому православному світу власний дискурс і переконати предстоятелів помісних Церков, ніби ті можуть прийняти або не прийняти рішення Константинополя про дарування автокефалії. Для цього були впроваджені такі терміни як "всеправославний консенсус", "рецепція автокефалії" ... Найсумніше в тому, що ряд богословів дійсно почали міркувати в цій парадигмі. Чи варто нагадувати, що про жодну "рецепцію" чи "консенсус" не було й гадки в разі всіх інших автокефалій, дарованих в XIX-XX століттях.

Отримання автокефалії ПЦУ вселило надію і балканським Церквам: і митрополит Чорногорський Михаїл, і митрополит Македонської Православної Церкви Петро заявили, що очікують томоси для своїх Церков в найближчому майбутньому.

Подія № 2 – "10 тез для ПЦУ"

У січні зародилася надзвичайно важлива ініціатива знизу – рух "10 тез для ПЦУ" – спрямована на повернення соборності, оновлення парафіяльного життя, більшої участі мирян у житті Церкви ... Голос цієї ініціативи був почутий: Митрополит Епіфаній кілька разів зустрічався з керівниками ініціативи, її учасники були включені в різні синодальні органи, запрошені викладати в духовних навчальних закладах.

У цьому важлива відмінність ПЦУ від РПЦвУ, де голос мирян не чують, а всі рішення приймає тільки одна людина, та й той сидить не в Києві, а в Москві.

Подія № 3 – спроба підкупу Грузинської Церкви

"Міністр закордонних справ" РПЦ митрополит Іларіон Алфєєв намагався заблокувати визнання ПЦУ Грузинською Православною Церквою. Досить цитати: "Я не можу уявити, що Грузинська Православна Церква визнає автокефалію Української Церкви, створеної Константинопольським патріархатом ... Є молоді єпископи, які відкрито чи таємно закликають Патріарха визнати автокефалію України, але я впевнений, що цього не станеться ... Грузинська Православна Церква займає шосте місце в православній єрархії, і ми підтримуємо її. В наших диптихах вона посідає шосте місце. і зараз, коли Патріарх Константинополя буде видалений з диптиха, Грузія посяде п'яте місце. Тоді як в диптихах Вселенського патріархату Грузія на дев'ятому місці, і ніхто не має наміру це переглядати".

Подія № 4 – єрархи РПЦвУ підпали під власну заборону

Синод РПЦ заборонив своїм єрархам співслужити з константинопольськими ще 14 вересня 2018 р. Однак 13 лютого в болгарській Варні проходило урочисте богослужіння, пов'язане з 50-річчям митрополита Варненського і Великопреславського Іоанна. Крім болгарських архиєреїв на чолі з Патріархом Болгарським Неофітом був присутній і ряд гостей: архиєп. Феодосій Томський (РумПЦ), митрополити «Нових територій» Едеський Йоіл і Еласонський Харитон, архиєпископ Люблінський і Холмський Авель (ПАПЦ), митрополит Антоній з Борисполя, керуючий справами РПЦвУ, і єпископ Діоклійський Мефодій (СПЦ).

Отже, митрополит Московського патріархату в Україні Антоній (Паканич) і заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків, прот. Микола Данилевич, співслужили разом з двома митрополитами Константинопольського патріархату. Про те, що владики Йоіл і Харитон є архиєреями саме Константинопольського патріархату, зазначено на офіційному сайті цієї Церкви.

Таким чином, митрополит Антоній підпадає під заборону власної Церкви. Однак сам себе забороняти він не буде. Залишається констатувати, що замість того, щоб ходити за євангельським принципом і давати однозначну відповідь (Мт. 5:37), лукаві єрархи з Московського патріархату починають вигадувати відмовки. "Якщо ж цього немає: то «так» стане – «ні», і «ні» – «так»; ясно, що це походить від диявола, бо коли він говорить неправду, він говорить від свого, і не стоїть в істині", – пояснює позицію РПЦвУ святитель Григорій Палама.

Канонічна бездіяльність Москви щодо митрополита Антонія свідчить лише про нікчемність рішення про припинення євхаристійного спілкування. Не тільки договори з Москвою не варті того паперу, на якому вони підписані – самі московські рішення не варті паперу.

Подія № 5 – Філарет знову йде в розкол

З самого початку митрополит/патріарх Філарет не був задоволений діями Константинополя ні щодо Об'єднавчого собору, ні щодо Томосу. У травні він, нарешті, не витримав і зробив кілька публічних заяв, а також провів свої власні збори, на які прибуло ще кілька архиєреїв з Росії. Тим самим Філарет вчинив новий розкол, який посилив ще й рукоположенням нових єпископів.

Для ПЦУ відхід Філарета означає тільки одне – очищення від вельми токсичного єрарха, який для багатьох помісних Церков був каменем спотикання.

Подія № 6 – Парад визнань ПЦУ

Як вже було сказано, головним досягненням московської церковної дипломатії щодо ПЦУ є нав'язування помісним Церквам власного дискурсу. Елладська Церква виступила флагманом визнання, в якому немає потреби. Синод цієї Церкви підтвердив очевидне: право Матері-Церкви — Вселенської патріархії – дарувати автокефалію своїй частині – Київській митрополії. Тим самим греки заявили, що Митрополит Онуфрій і єпископи, що залишилися з ним під Москвою, фактично є розкольниками. А тому кліриків ЕПЦ за співслужіння з РПЦвУ очікують канонічні заборони.

Наступним визнав ПЦУ Олександрійський Патріарх, за що гнів РПЦ впав на всю Африку.

Однак слід розрізняти визнання декларовані (елладське і олександрійське), і ті, що відбулися за фактом прямо, тобто через співслужіння єпископів ПЦУ з архиєреями інших помісних Церков, або побічно – через участь в богослужіннях, на яких возносилось ім'я Митрополита Київського Епіфанія (Антіохійський і Болгарський патріархати). На перші – прямі – дуже бурхливо реагувала Москва, розриваючи спілкування з тими, хто заявив про своє визнання ПЦУ. На другі Москва вважає за краще не реагувати зовсім.

Так, вже відбулося співслужіння ПЦУ з Кіпрською архиєпископією і Православною Церквою Чеських земель і Словаччини. Останній випадок особливо примітний, але не тим, що єпископ цієї помісної Церкви сам приїхав до Києва, а тим, що його Синод не вжив щодо "порушника" жодних санкцій, показавши, таким чином, що співслужити з ПЦУ можна.

Синод Польської Автокефальної Православної Церкви зайняв дуже двоїсту позицію: він заявив, що підтримує ідею української автокефалії: "Польська Автокефальна Православна Церква не проти надання автокефалії Церкви в Україні на підставі догматично-канонічних норм для цілої Церкви, а не групи відступників-розкольників", але хто саме в Україні розкольники – не уточнив.

Як би там не було, процес співслужіння і налагодження офіційних контактів з ПЦУ йде і торкнувся вже майже половини помісних Церков.

Подія № 7 – вибудовування "паралельного" православ'я

Ображена на "грецькі" Церкви Москва почала мстити: створювати на території інших помісних Церков "паралельні" парафії, повністю ігноруючи принцип дотримання канонічної території. Ці дії вже торкнулися Туреччини (території Вселенського патріархату), Греції, Африки. Причому на Чорному континенті прот. Всеволод Чаплін передбачає співучасть в цьому навіть приватної військової компанії: "У Африці є на кого опертися – дружні уряди, бізнес, ПВК". Все це, природно, прискорює "самовипилювання" Московського патріархату зі світового Православ'я. Тим більше, що Москву в її самоізоляції не підтримала жодна з помісних Церков.

"Коня кують, а жаба лапу підставляє" – за цим принципом РПЦвУ теж бере участь у створенні "паралельного" православ'я. Так, з благословення митрополита Павла Лебедя була відкрита парафія цієї структури в Канаді – на території помісної Православної Церкви Америки, що отримала свій Томос від Московського патріархату. Тим самим, частина Московського патріархату, що знаходиться в Україні, показала, що ні в гріш не ставить ні сам цей Томос, ні того, хто його видав, ні того, кому він був виданий. Але це значить, що в рядах РПЦ необхідно визнати або розщеплення свідомості (у цього стану є гарна грецька назва), або що автокефалія ПЦА – від початку фейкова.

Чого чекати далі

Рік, що минув, виділив два основних напрямки розвитку подій. По-перше, це визнання ПЦУ, спочатку фактичне – через співслужіння окремих кліриків, а потім і на рівні синодальних рішень та співслужіння предстоятелів. По-друге, перетворення РПЦ в мононацінальну, як, наприклад, Вірменська Апостольська Церква, в якій є два католікосати – Ечміадзінський і Килікійский, і два патріархати, паралельні аналогічним православним – Константинопольський і Єрусалимський, або Коптська церква з двома патріархатами.

РПЦвУ буде заявляти про якісь "гоніння", але в порівнянні з тим, що відчуває Сербська Церква в Чорногорії, яка ризикує втратити чимало храмів, будь-які заяви про переслідування Московського патріархату в Україні можуть викликати лише скептичну посмішку.

Анонсована Патріархом Єрусалимським в Москві зустріч предстоятелів в Йорданії без санкції Вселенського Патріарха перетвориться на такий собі "зустріч старих колєґ", а якщо з санкцією – в "розбір польотів" Московського патріархату, а це значить, що Кирил Ґундяєв туди не поїде.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Halo | 2 червня 2020, 16:46

      Табачник відпочиває...

    • Halo | 2 червня 2020, 16:45

      Нема харізми, поганенько вкид вийшов.

    • Стефан | 2 червня 2020, 15:54

      Последние события показали глубокий кризис РПЦ МП, где только отдельные редкие священнослужители твёрдо исповедуют Православную Веру, как схиигумен отец Сергий Романов, которого сейчас травят

    • fedirtsiv | 2 червня 2020, 14:33

      Як би не старалися оцерковлені релігійні фанатики просувати культ сім*ї - вони забувають, а насправді ігнорують просту істину: саме в традиційних сім*ях народжуються геї, лесбійки, бісексуали,

    • enzian | 2 червня 2020, 13:24

      Краще б зелені каламойські слуги не чіпали ані мови, ані релігії, ані історії. Це тільки прискорить їхній кінець.

    Популярні статті місяця