11 друзів Оушена: з чого складається підтримка УПЦ МП?

14 вересня 2018, 07:35 | Аналітика | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Деркач,

релігійний публіцист, «Центр релігійної безпеки» (Cerkvarium)

Частина 1

Думка про те, що розкол українського православ'я можна зцілити не покаянням «бунтарів» перед Москвою, а даруванням автокефалії від Константинополя, виявилася нестерпно болючою для УПЦ МП. Настільки нестерпно, що для самозахисту залучили найекстравагантніші аргументи.

Якщо раніше, за словами спікерів УПЦ МП, вони не визнавали «розкольників» тому, що їх не визнавали інші Помісні церкви, то тепер УПЦ сама докладає всіх зусиль, щоб ніхто цієї автокефалії не визнав. Сенс цієї блокади зрозумілий: залишити за собою «контрольний пакет» при прийнятті ключових рішень. Надія на «пшик» з кожним днем тане, на горизонті з'являється перспектива «великих проблем» (як стверджує заступник голови ВЗЦС УПЦ МП прот. Микола Данилевич). І оскільки адекватних аргументів, чому Україна — це зона відповідальності РПЦ вже не залишилося, в хід ідуть фейки, компіляції та інші атрибути «нечесної гри».

Так, днями з незрозумілих джерел вигулькнув текст з довгою назвою «Заяви глав і єрархів 11 канонічних помісних церков (а всього їх 15) на підтримку Російської Церкви з питання автокефалії українських розкольників» — і пішов вірусним способом поширюватися мережею. Якщо вірити Гуглу, спочатку текст з'явився на якомусь англомовному сайті, звідки його перепостив у перекладі відверто сепаратистський смітник News Front. А той факт, що його оперативно скопіювали російські політтехнологи на кшталт Олега Матвейчева свідчить про їхню безпосередню причетність до його складання.

Побіжний погляд на текст переконує: таки так, є якийсь всеправославний консенсус, що Україна — це територія РПЦ, і хто хоче це заперечити — цілковитий негідник і єретик. Але стара звичка перевіряти кожне висловлювання з урахуванням обставин і часу його появи змушує трохи напружитися. Тим більше, що підкріплюванням тверджень гіперпосиланнями укладач цього лонгріда не обтяжився, і довелося їх шукати самостійно.

Перший, до кого апелюють наші політтехнологи — патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ. «Єдність Церкви Христової — це дар Святого Духа. Ми покликані захищати та зберігати її. Руйнування цієї єдності — серйозний злочин». «Ми найкатегоричнішим чином засуджуємо дії, спрямовані проти парафій канонічної Православної Церкви на Україні. Не дарма святі отці Церкви нагадують нам, що руйнування єдності Церкви є смертний гріх». Це фрагмент проповіді патріарха від 05.06.2017 р. в Єрусалимі на урочистому прийомі після Божественної літургії в Троїцькому соборі Російської духовної місії, наведений на офіційному сайті РПЦ. Рідкісний випадок, але оригінал цього виступу є і на офіційному сайті Єрусалимської патріархії. Але контекст там такий, що не дивно, чому в РПЦ вважали за краще опублікувати тільки фрагмент промови. Бо спочатку патріарх Єрусалимський, кажучи про П'ятидесятницю як свято єдності Церкви, заявляє буквально наступне: «This same unity continues to be made manifest among us, most recently in the Holy and Great Council of the Church in Crete. It was in consonance with the meaning of Pentecost that the Holy and Great Council was opened after the Divine Liturgy on the Feast of Pentecost last year, further embodying the true nature of the Church». Коротко: і ця фундаментальна єдність була зовсім недавно продемонстрована через Всеправославний собор на Криті. І далі — порада берегти церковну єдність. От же неув'язочка: РПЦ на Крит не поїхала. І УПЦ разом з нею. Далі Феофіл засуджує тих, хто руйнує цю єдність, і тому (!!!) він засуджує тих, хто виступає проти парафій Канонічної Православної Церкви України. Хитрий хід, скажу вам. Сметанку синочок злизав – кіт на горіхи дістав. То хто ж у нас врешті порушує єдність Церкви — ті, хто не поїхав на Крит чи ті, хто «виступає проти парафій» (про що конкретно йдеться і як виступ проти парафій порушує єдність Церкви — не пояснено).

Переходимо до висловлювань архиєпископа Севастійського Феодосія (Єрусалимський патріархат):

«Православні Церкви світу, включаючи Єрусалим, визнають канонічною тільки Російську Православну Церкву України на чолі з митрополитом Онуфрієм; він член Священного Синоду РПЦ. Ми підтримуємо всі зусилля покласти край розколу в українській церкві. Православна Церква — це місце любові, миру і єдності, а не схизми і ненависті». Якщо вірити РІА новини, це було сказано 28.08.2018 р. В оригіналі фраза звучить так: "Православні Церкви світу, в тому числі Єрусалимська, визнають владу тільки РПЦ на Україні, її представляє митрополит Онуфрій, він член святішого синоду РПЦ». Хотів як краще — вийшло як завжди. Отже, митрополит Онуфрій — це таки не глава абсолютно незалежної в управлінні Церкви, а лише представник РПЦ. Що і слід було довести (ще один аргумент на користь перереєстрації УПЦ МП як РПЦ в Україні). Джерело другої фрази (в принципі, нейтральної) — ті ж РІА новини: «Розкол в Україні — це велике нещастя, я сподіваюся, що патріарх Константинопольський спільно з главами інших Православних Церков координуватиме зусилля з Російською Церквою, щоб припинити цю нездорову, неприйнятну і нічим не виправдану ситуацію».

Далі вступає патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор II: «Помолімося до Господа, який все робить для нашого блага, який наставить нас на шлях вирішення цих проблем. Якщо розкольник Денисенко хоче повернутися в лоно Церкви, він повинен повернутися туди, звідки вийшов. Господь милостивий до всіх хто покаявся, Церква прощає і приймає в свої материнські обійми всіх каяників». Джерело цієї фрази — митрополит Запорізький і всієї "Новоросії" Лука (Коваленко), який 29.06.2018 р., перебуваючи в Греції, «мав синівське спілкування» з Олександрійським патріархом «на запричасному стиху». Там Коваленко налякав свого співрозмовника розповідями «про кровопролиття, яке відбувається на Донбасі», після чого нібито патріарх і обурився так сильно. Взагалі митрополит Лука не вперше робить такі маневри, їздячи помісними церквами і вибиваючи з різних єпископів запевнення в беззастережній підтримці «канонічної церкви в Україні». Можна лише уявити, яку кисельовщину він там заливає в голови людям. Далі справа техніки — зловити емоцію і передати її якомусь «Інтерфаксу». Але в цьому конкретному випадку нам залишається вірити на слово митрополитові Луці — адже інших джерел, що підтверджують цю розмову і відповідність її змісту, немає. Але тут підозріле інше: таке враження, що Олександрійський патріарх не знає, що в листопаді 2017 року глава УПЦ КП патріарх Філарет вже писав листа до Архиєрейського собору РПЦ, і РПЦ навіть була готова створити комісію для діалогу. Хто влаштував демарш? Правильно, УПЦ МП. Так що всі ці заклики «покаятися і повернутися в лоно» — вже поза касою.

Далі згадується патріарх Антіохійський і всього Сходу Йоанн X: «Антіохійська Патріархія виступає спільно з Російською Церквою і висловлюється проти церковного розколу на Україні». Першоджерело цього висловлювання — депутат Держдуми Дмитро Саблін, який переказав його «Інтерфаксу» як результат зустрічі з патріархом в Дамаску 07.06.2018 р. Ну, ви зрозуміли: що конкретно сказав патріарх, ми вже ніколи не дізнаємося. А вірити депутату Держдуми — все одно що сподіватися виграти в наперстки. Відзначимо лише, що бути проти розколу в Україні і одночасно разом з РПЦ — це нонсенс, звичайно. Тому що саме РПЦ і є причина розколу.

П'ятим пунктом йде посилання на патріарха грузинського Іллю: «Його Святість Патріарх Кирило розходиться у думках з Вселенським Патріархатом щодо України, оскільки підтримує тільки законну церкву на чолі з митрополитом Онуфрієм». Ну і? Так, патріарх Кирило розходиться в думці з патріархом Варфоломієм. Констатація факту, не більше. Можете навіть не питати: оригінал фрази не гуглиться. Спеціально на пам'ять залишаю скрін зі сторінки Матвейчева:

180913_matvyechev.jpg

В англійському ж першоджерелі про Кирила ані слова. Але якщо ми легким рухом руки замінимо «Кирило» на «Ілля», то нас чекає сюрприз. Як подає «Правлайф», «за даними агентства «Ромфея», які наводить Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ, Патріарх Ілія ІІ під час засідання «висловив глибоке невдоволення українським питанням». «Його Блаженство не згоден з ініціативами Вселенського Патріархату по Україні і визнає законною виключно Церкву під керівництвом Блаженнішого Митрополита Онуфрія», — цитує агентство «Ромфея» слова одного зі своїх джерел». Ось вона, ця цитата. Виявляється, не патріарх Кирило там був незгодний, а патріарх Грузинський Ілія. Кирило з'явився при перекладі. Перепильнували або поквапилися.

За повідомленням промосковського агентства «Ромфея». А що, представники «Ромфеї» були на засіданні Синоду ГПЦ? Цей момент прояснює Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ, на який посилається «Правлайф». На його сайті новина подана таким чином: «Як зазначає грецьке джерело, Патріарх Ілія II висловив глибоке невдоволення українським питанням. «Його Блаженство НЕ згоден з ініціативами Вселенського Патріархату стосовно України и визнає законною виключно Церкву під проводом Блаженнішого Митрополита Онуфрія», — передав думку грузинського патріарха член Синоду ГПЦ в інтерв'ю агентству «Ромфея». Що ж, звернемося до оригіналу новини на «Ромфеї». Дійсно, там є такі слова, однак про інтерв'ю немає й мови. Хто стежив за ходом подій, чудово пам'ятає цей момент: «Ромфея» заявила, що було інтерв'ю якогось члена Синоду ГПЦ, який не захотів себе назвати. Але саме інтерв'ю з цим анонімним митрополитом опубліковане чомусь не було. Після непорозумінь посилання на інтерв'ю з тексту греки прибрали (воно залишилося тільки на сайті Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, забули підчистити). Загалом, післясмак дивний, як не крути: чи то патріарх Кирило незадоволений, чи патріарх Ілія, було інтерв'ю чи його не було. Чи був митрополит, чи ...

Висловлювання Патріарха Сербського Іринея (за фактом грубі і недипломатичні), взяті з його 15-сторінкового листа, надісланого на адресу Патріарха Варфоломія і опублікованого вищезазначеним сайтом «Ромфея». За великим рахунком, в особистій позиції Патріарха Іринея ніхто не сумнівається, і його можна зрозуміти: після України наступним кандидатом на автокефалію є Македонія. І той же впертий азарт: повернути Македонію в лоно Сербської православної церкви вже неможливо, то ж нехай будуть прокляті навіки розкольники. Однак хто давав йому право розпоряджатися Україною як вотчиною РПЦ? Ось уявіть, що, наприклад, Антіохійський патріарх заявить, що Тімішоара — це канонічна територія Румунської православної церкви, і інших юрисдикцій він там не визнає? Як би на це відреагували в Сербії? Тому слід бути обережнішими у своїх висловлюваннях.

Ну, і де сербський патріарх, там і його собор: «Присутні висловлюють повну солідарність і співчутливу братську любов зі своєю сестрою-мученицею українською Церквою, яка терпить жорстокі гоніння з боку київського режиму» (з Публічної Заяви Священного Архиєрейського Собору на засіданні, яке відбулося з 29 квітня по 10 травня 2018 року). Спочатку Собор описує всі свої територіальні конфлікти з іншими помісними церквами: активізувалися албанські екстремісти і румунські пропагандисти, каламутять воду болгари, чорногорці, косовари — і саме тому (sic!) Сербська церква солідаризується з УПЦ МП. Що ж, зрозуміти можна: пишуть з власного болю.

Наразі це розбір тільки половини тексту. З якого вже можна зробити висновок: все це — свідчення серйозної кризи у Вселенському православ'ї, до вирішення якого весь час бояться підступитися. Консервація проблем — не спосіб їх подолання. А однобокість інформації — взагалі катастрофа. Зрозуміло, що традиційно Україну в світі бачать очима російських пропагандистських ЗМІ, здебільшого «Інтерфаксу» і РІА Новини. Але в 21 столітті, з його інформаційною різноманітністю, для церковних єрархів має бути соромно навіть не хотіти спробувати побачити ситуацію з іншого боку — і тоді вже вирішити, хто правіший морально. 

Далі буде.

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 7 листопада 2018, 10:21 | Колонка Катерини Щоткіної | 

      Політичне православ'я — прокляття чи неминучість?

      Ті, хто говорить, що Томос для України — політичний проект, мають цілковиту рацію. Як праві й ті, хто вважає автокефалію політичною потребою, яка, врешті, назріла і до якої дозріли. Але сказавши це «а», слід промовити і всі інші літери по черзі.

    • 22 жовтня 2018, 09:19 | Колонка Володимира Мельника | view photo | 

      Тест на християнство і карандишевство

      В контексті подолання розколу в Україні та власних реакцій на нього, багато спікерів і єрархів РПЦ дуже схожі на Юлія Капітонович Карандишева з «Безприданниці» О.М. Островського.

    Останні коментарі

    • lerer10225@com.ua | 14 листопада 2018, 13:12

      Як приємно, що його Всесвятість так розуміє і співчуває бідам і болям нашого народу! Дай, Боже, йому сили і здоров'я довести заплановане до кінця!

    • knopka2018 | 14 листопада 2018, 12:16

      Як можна так не поважати Главу Держави - це взагалі нонсенс в демократичному суспільстві, а коли цю неповагу демонструють представники Церкви,- взагалі не вкладається в голові не тільки віруючої

    • knopka2018 | 14 листопада 2018, 11:58

      Як можна так не поважати Главу Держави - це взагалі нонсенс в демократичному суспільстві, а коли цю неповагу демонструють представники Церкви,- взагалі не вкладається в голові не тільки віруючої

    • Михаил | 14 листопада 2018, 11:18

      С советских времён удивлялся, насколько абсурдно и не вписывается никуда здание музея Ленина. Теперь это Украинский дом. Ничего абсурднее нельзя было придумать! И в этот музей Ленина хотели

    • Тетяна Євсєєва | 13 листопада 2018, 23:02

      Проблема наши експертів у вибірковому знанні історії. Зокрема церковної. До 1685 року був 1448 і православні єпархії Московщини були канонічною територією Київської митрополії, і митрополита обирали

    Популярні статті місяця