Українська автокефалія: активність нашої дипломатії

21 червня 2018, 18:10 | Аналітика | 1 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро ГОРЄВОЙ

Ні для кого не є секретом, що українська влада протягом всіх років незалежності намагалась вирішити церковне питання в Україні. Президент Кравчук всіляко симпатизував незалежності української Церкви від Москви. Леонід Кучма у свою другу каденцію також перейнявся цим питанням.

Як зазначають релігієзнавці, переламний момент для другого Президента України стався на святкуванні 2000-ліття Різдва Христового. Саме тоді на саміті в Єрусалимі Кучма опинився на самоті. Президенти Сербії, Болгарії, Румунії, Росії були разом зі своїми патріархами, а Кучма – ні. Більше того, очільник УПЦ (МП) тоді був у складі делегації РПЦ, а значить йшов разом з президентом Путіним. Питанням автокефалії переймався і Віктор Ющенко. Він навіть запросив у 2008 році до Києва Патріарха Варфоломія. Як кажуть поінформовані особи, тоді Україна була буквально за крок від церковної незалежності. Однак Росія тоді задіяла дипломатичні канали і змогла зірвати надання Україні Томосу.

Єдиним українським Президентом, який не сприяв церковній незалежності, був Віктор Янукович. Проте це не значить, що в нього не було власної політики стосовно релігії. Він теж хотів вирішити питання розділення Православ’я, однак за російським сценарієм – привести всіх в лоно Московського Патріархату. Чим така політика обернулась всі пам’ятають.

Не виключенням серед інших став і п’ятий Президент України. За словами самого Порошенка, протягом декількох років на найвищому рівні велись переговори, приховані від очей сторонніх. Це дуже схоже на правду, адже якби про це знало широке коло осіб, то навряд чи би ми змогли вийти на фінішну пряму. Суто з психологічних причин, як то кажуть: «Де два українця, там три гетьмани». Кожен суб’єкт залучений до перемовин почав би виставляти свої безкомпромісні умови.

З публічних заяв Президента та його підлеглих стає зрозумілим, що була проведена висококласна закулісна гра. Те, що вдалось вмовити Вселенського Патріарха і Синод офіційно прийняв звернення до розгляду – вже досягнення дипломатії. Більше того – стаханівські темпи вояжів представників РПЦ до інших Помісних Церков свідчать, що вони не знали про переговори Києва та Константинополя. І це при їхній мережі «своїх людей» у Помісних Церквах.

Однак вважати, що наші дипломати здобули і склали руки та чекають на Томос в той час, поки росіяни «працюють» з єрархами – є неправильним. Схоже, що українська влада остаточно вирішила розв’язати проблему розділення та покласти край, за висловом Кураєва, «церковній безпритульності України».

Так, відомий український дипломат Андрій Дещиця, який нині представляє Україну в Польщі, 26 квітня зустрівся з митрополитом Варшавським Савою. Наш Посол на Кіпрі 14 травня відвідав очільника місцевої Церкви – архиєпископа Хризостома II. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій 26 травня відвідав Грузинську Православну Церкву, а 29 травня Єрусалимського Патріарха. З цим же єрархом пізніше зустрівся також і міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

До очільника Чеської і Словацької Церкви Растислава 30 травня завітали екс-президенти Кравчук і Кучма. 15 червня до Болгарського Патріарха Неофіта приїхав заступник Голови адміністрації Президента Ростислав Павленко. Цікаво, що окремі ЗМІ перекрутили слова Патріарха і заявили про начебто не підтримку ним української автокефалії, чого насправді не було.

візит-1.jpg

Паралельно з Павленком, посол України в Сербії Олександр Александрович відвідав Сербського Патріарха Іринея. Через декілька днів, 18 червня, тимчасово повірена у справах України в Греції зустрілась з митрополитом Пірейським Серафимом.

Серед іншого обговорювались питання взаємодії народів України та Греції, а також питання приазовських греків. Про «приазовську карту» у відносинах Києва та Афін можна прочитати в матеріалі Тетяни Деркач на сайті РІСУ. В контексті греків треба згадати про нещодавній візит Посла США Джефрі Пайетта до очільника Елладської Церкви.

візит-2.jpg

Як бачимо, українська влада не перебуває у стані перманентного «почекуна», а активно співпрацює з Помісними Церквами. І в цьому немає нічого дивного чи протизаконного. Опоненти церковної незалежності постійно твердять про начебто втручання держави у церковні справи. Однак це свідома маніпуляція, оскільки влада не диктує і не торкається питання внутрішнього церковного життя, віровчення, канонів, догматики чи обрядових практик. Держава в особі Президента та дипломатичного корпусу лише сприяє налагодженню контактів між окремими релігійними організаціями в Україні та закордонними центрами. І таке право у держави є. Достатньо уважно прочитати статтю 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», щоби пересвідчитись в тому, що держава має право реалізувати політику, зокрема і в такому напрямку:

«сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями»

Більше того, дуже часто ті, хто виступає проти начебто втручання української влади у церковні справи, спокійно ставляться та навіть толерують реальне втручання російської влади в українську релігійну ситуацію. В наслідок чого порушується суверенне право влади України самостійно діяти на власній території. А оскільки, відповідно до Конституції, гарантом суверенітету є саме Президент, тому він і ініціював вирішення цього питання.

Речник Президента РФ Дмитро Пєсков, коментуючи ситуації навколо УПЦ (МП), постійно вживає слова «наша Церква», очевидно, що в Путіна вважають це своїм інструментом впливу на Україну. Так, ще в 2014 році, після перших перемог української армії, Патріарх Кирило написав православним Патріархам гнівного листа про «уніатів та розкольників, що воюють проти канонічних православних». Він намагався подати агресію Росії проти України як громадянський конфлікт, джерелом якого є релігійний фактор. Ідея полягала в тому, щоби створити картинку «геноциду православних», проти яких повстали інші релігійні групи. Але ці ідеї потерпіли крах, бо і в лавах захисників України були і є представники УПЦ (МП), які вочевидь проти підпорядкування їхньої Церкви Москві. Однак керівництво митрополії, на жаль, живе в паралельному світі і не відчуває настроїв пастви.

Урешті-решт, вирішення церковного питання лише дозволить кожному вчинити так, як він хоче. Хто не бажає Московського Патріархату – увійде до нової Церкви. Для тих, кому підпорядкування Росії є важливим – матимуть право лишитись в своїй Церкві. Непорозуміння виникає тому, що нинішній статус-кво задовольняє єпископат УПЦ (МП), але є неприйнятним для більшості пастви. Ось і складається ситуація, про яку писав Володя Ульянов – «верхи не можуть, а низи не хочуть». Як вважав «вождь світового пролетаріату», така ситуація демонструє, що в спільноті (в нашому випадку – Церкві) назрівають передумови для революції. Чи призведе це до реального вибуху залежатиме виключно від дій митрополит-бюро. 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • lerer10225@com.ua | 21 червня 2018, 18:34
    Коментувати коментар

    Оце наше УПЦ МП-шне митрополит-бюро, в якому абсолютну більшість складають ставленники Кирила, не може і не хоче діяти самостійно на благо народу, в інтересах зміцнення української держави і все робить, щоб залишитися в орбіті інтересів Росії і таким чином є ворожим... Нерозумні... Плазуючи перед Москвою, самі рубають той сук, на якому сидять...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 19 липня 2018, 16:12 | Відкрита тема | 

    Кого об'єднує УПЦ (МП)?

    Ідеологічна історія автономного буття колишнього Українського екзархату Московського патріархату вельми химерна і суперечлива.

  • 18 липня 2018, 10:42 | Колонка Анатолія Бабинського | 

    Гаряче церковне літо 2018

    Церковно-релігійна тематика вже давно не займала стільки місця в українських ЗМІ, як це відбувається впродовж цієї весни та літа. Сюжети про «Томос», «автокефалію» та інші дотичні феномени сьогодні можна побачити як на загальнонаціональних телеканалах, так і у найрізноманітнішій пресі та інтернет-ресурсах, які зазвичай уділяють церковним справам не надто багато уваги.

Останні коментарі

  • b111 | 21 липня 2018, 15:09

    РПЦ во всей красе(или крысе), ну і МП іже с ними https://gorky-look.livejournal.com/227780.html Є значить за що відмолювати...

  • В. Ясеневий | 21 липня 2018, 14:32

    Молодец,г.Николай Днепров. А що робити зі святим апостолом Павлом, який будучи юдеєм Савлом переслідував хрситиян , гонив Христа і ЙОГО Церкву?! А про св. ап. Петра і годі хоч що-небудь говорити. Ну

  • МиколаДніпро | 20 липня 2018, 19:58

    Нажаль влада, пропихаючи усюди КаПешну структуру, всіх тих мучеників, що постраждали за свою УАПЦ, просто нівелює, вони, якщо вважати КаПе якимсь "правонаступником" УАПЦеркви-Мучениці

  • lerer10225@com.ua | 20 липня 2018, 12:59

    Все правильно. Але якби це читали всі люди, що ходять в храми УПЦ МП...і бачили, куди гнуть їхні архієреї... На жаль, абсолютна більшість прихожан не мають можливості за цим слідкувати, а є й такі

  • lerer10225@com.ua | 20 липня 2018, 12:34

    Ага, для придбання він їхав... Якби для цього, то нащо приховувати? Кирилові він віз НАШІ пожертви... І Бога не боїться, обманює...