РПЦ і Орвелл: Питання автокефалії Церкви в Україні, як індикатор двоєдумства РПЦ (ч.3.)

28 квітня 2018, 10:47 | Аналітика | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мельник

Завершення. Частини 1 і 2

10. «Ми вважаємо питання автокефалії геополітичним», але ми... обурені, що це питання хтось розглядає як геополітичне

Як не дивно, але найбільш чесно розкрив справжнє відношенню РПЦ до питання автокефалії Церкви в Україні Патріарх РПЦ Кирил (Гундяєв). Так, в своїй доповіді на Міжнародній конференції «Нове в російсько-українських відносинах: Кримський приклад» в 2002 році, де взагалі багато говорив про геополітичні інтереси Росії, він, зокрема, пояснив: «Чому сьогодні ми однозначно виступаємо проти автокефалії в Україні, одночасно заявляючи, що ми, в принципі, не проти самостійності Церкви на Україні. Чому? З однієї простої причини: серед лідерів-автокефалістів немає жодного друга Росії — одні вороги». Таким чином, причина виключно геополітична, що немає нічого спільного ані з еклезіологією, ані з порятунком, ані з одностайністю або чимось іншим.

Кумедно, що в недавній заяві ВЗЦЗ УПЦ підкреслюється: «Викликає стурбованість те, що надання автокефалії Православній Церкві в Україні розглядається як питання не лише релігії, але й геополітики. Переконані, що сфера релігійного життя не повинна ставати предметом політичних маніпуляцій. Не слід змішувати церковні й політичні, а тим більше геополітичні питання». Саме так. Разом з тим, абсолютно очевидно, що адресатом цієї заяви та стурбованості ієрархів УПЦ є саме їхній керівник, патріарх Московський Кирил.

А вся ситуація нагадує відому байку:

Якось-то Мавпа, в Дзеркалі уздрівши образ свій,
Ведмедя штовх тихцем: “Кумочку мій!
Дивись-но, – каже, – осюди хутчій!
Ото що за мармиза?
Які у неї і кривляння, і стрибки!
Я б задушилася з нудьги,
Якби хоч трішки була схожа на цю мизу.

То, коли ж лукавлять та кажуть неправду наші єрархи: коли сприймають автокефалію Церкви, як геополітичне питання, АБО, коли протестують проти такого сприйняття?

Стовпчики

11. «Це безблагодатна єретична псевдо-церква», в... благодатності якої ми ніколи не сумнівалися.

Варто згадати і про те, яка істерія була в РПЦ на адресу РПЦЗ до приєднання до РПЦ. У 90х роках з'являється праця відомого о. Даниїла Сисоєва «Зарубіжна Церква: розкол чи єресь?» і широко розповсюджується на просторах РПЦ. У ній автор стверджує, що «безбожний Карловацький розкол» (тобто, РПЦЗ) НЕ має апостольського спадкоємства і благодаті: «Позаяк в розколі немає благодаті, то і таїнства у зарубіжників не відбуваються», і робить цілком однозначний висновок: «Зарубіжна Церква має риси не тільки розкольницького, але і єретичного збіговиська». Вже згадуваний раніше митр. Агафангел описував РПЦЗ в Одесі вельми барвисто: «Сьогодні НЕ Христос перебуває в "храмі", де служить Пашковський (тобто, єрарх РПЦЗ єп. Агафангел (Пашковський) — В.М.), але сатана з бісами стоять навколо його престолу. Ця лжецерква — прообраз лжецеркви антихриста, де під виглядом священицьких ряс і шат ховається диявол, де під виглядом проповіді проголошується хула на Духа Святого, яка, за словом Христа-Спасителя, "не проститься ані в цьому віці, ані в майбутньому" (Мф . 12:32). "Таїнства" і обряди, що здійснюються там, не мають ніякої благодатної сили, навпаки, вони ведуть до смерті. Беручи участь в цих "таїнствах" і "богослужіннях" люди самі себе відлучають від Церкви і підпадають під прокляття. Не тільки відвідування нечистих (кліриками РПЗЦ) храмів, але будь-який молитовне спілкування з ними є згубним для душі». З боку єрархів і кліриків РПЦ звучать заборони відвідання «капищ карловчан», а самі клірики перехрещують перейшли до них з «Карловацкого розколу».

Пропаганда РПЦ

Втім, не відставала і РПЦЗ. Так в 1996 році Першоєрарх РПЦЗ митр. Віталій (Устинов) в своєму листі описує РПЦ МП: «ця Церква узурпатора церковної влади митрополита Сергія і, звісно, послідовно його наступників. А для нас це Церква лукавство, церква антихриста. [...] Тепер вже на нас лягає священний обов'язок і невід'ємне право також, orbe et urbe, оголосити про безблагодатність Московської Патріархії і вже більше не мати з нею ніякого спілкування». У РПЦЗ РПЦ так само вважають єретичним збіговиськом. На Архиєрейському Соборі РПЦЗ в травні 1998 «карловчани» пропонують свій рецепт подолання розколу: «Що спільного може бути у Російської Зарубіжної Церкви з Московською "патріархією"? Нічого! А отже будь-які "діалоги" або "співбесіди" з МП — це або верх нерозуміння сутності речей, або — зрада правди Божої і Церкви. Тому потрібно чітко усвідомити і офіційно затвердити, що нині РПЦЗ — це не частина Російської Церкви, а єдина законна Російська Церква у всій повноті! [...] А якщо все ж душа болить про російськомовних в Росії, то тільки постійним і твердим викриттям МП, а не заграванням з нею можна врятувати в Росії тих, хто ще шукає порятунку і здатний його прийняти. Скільки ще бід хочуть накликати на наші голови прихильники братання зі злочинною і єретичною МП?». На початку 2000 року єрарх РПЦЗ арх. Берлінський Марк (Арндт) на запитання про об'єднання з РПЦ відповів: «Московська патріархія — державна установа, слухняна раба безбожної держави, керована темними силами [...]. Заклик до об'єднання з терористичною організацією, якою явила себе МП, можна оцінити лише як цинізм і знущання». Клірики РПЦЗ аналогічно забороняють відвідувати храми РПЦ і перехрещують тих, хто перейшов до них з «Червоної церкви».

Чи не правда, дуже знайома і впізнавана риторика. Та ж непримиренність, ті ж звинувачення, ті ж аргументи, та ж впевненість у своїй правоті... А чим все закінчилося? З початком процесу об'єднання єрархи і клірики РПЦ «раптом» стали помічати благодать у своїх опонентів. А незадовго до об'єднання і зовсім стверджують, що «ми ніколи не сумнівалися в благодатність РПЦЗ». Так вчинив і багаторічний викривач «безбожної Карловацькой секти» митр. Агафангел (Савін).

Такий же принцип поширюється і на інші жахання. Так, в 1997 році, в товарних штрих-кодах, що з'явилися митр. Агафангелу, бачилася «печать антихриста»: «Прийняття штрих-коду – печаті антихриста, накладає на нас відповідальність за скоєне. Приймаючи цей код, ми вступаємо в союз з дияволом, беремо на свою душу гріх...». У 2004 році той же єрарх віщає вже про індивідуальні податкові номери (ІПН): «Мені неодноразово доводилося повторювати, повторюю це знову: твердження про те, що прийняття зовнішніх знаків, символів, [...] не може пошкодити православній людині, є найбільшою помилкою і оманою. Через введення ІПН, "ідентифікаційних кодів", православних християн намагаються втягнути в глобалізаційні процеси, що є неприпустимим. Адже всі ці процеси ведуть до стирання вільної особистості». Можна згадати і тиражовані Почаївської Лаври листівки про те, що «з прийняттям кожного електронного документу людина відрікається від Христа, від нього відступає божественна благодать і затьмарюється розум». Тільки зайшла розмова про біометричні паспорти, і тут митр. Агафангел знову тут: «Питання заміни християнського імені на цифровий код стали питаннями життя і смерті... У цьому спостерігається відступ від Бога». Ну що ж, минув час, і єрарх благополучно купує і товари зі штрих-кодом , обзавівся він і біометричним паспортом. Та й навряд чи вже хто згадає про «обранця Цариці небесної»... Ніхто і ніколи з наших єрархів НЕ попросив вибачення за свої слова, за те, що ввів багато тисяч людей в спокусу своїм цинізмом, злобою, агресією, щирим невіглаством або просто помилкою.

То, коли ж лукавлять та кажуть неправду наші єрархи: коли вважають церковну структуру «безбожної псевдо-церквою», АБО, коли стверджують: «ми ніколи не сумнівалися в благодатності наших братів»?

12. Анафема в історії Церкви не є перешкодою, але... анафема в Україні є перешкодою непереборною.

Коли мова заходить про автокефалію в Україні, одним з кліше є відлучення (тобто, анафема) Предстоятеля УПЦ КП патр. Філарета (Денисенка) від Церкви, прийняте на Архиєрейському Соборі РПЦ 18-23 лютого 1997 «навздогін», вже коли митр. Філарет вийшов з РПЦ. Ось і колишня права рука патр. Філарета, митр. Іонафан (Єлецьких) стверджує: «Настав час всім зрозуміти, що автокефалію "анафемам" предстоятелі православних помісних церков не дають!». Що ж, залишаючи за рамками цього тексту питання про [не]правомочність цього відлучення, відзначимо, що кожен, хто хоч трохи знайомий з історією Церкви, знає, що анафема навряд чи коли-небуть була перешкодою в церковному процесі. Найчастіше анафеми просто ігнорувалися. Більш того, саме «анафемам» часто автокефалію і давали. Навіть якось незручно нагадувати про це кандидату богослов'я і члену синодальної богословської комісії УПЦ.

Раніше ми вже наводили приклади анафематствування преподобного Максима Грека, пізніше зарахованого Церквою до лику святих, і приклади сприйняття тією ж РПЦ анафем в Болгарії та Македонії. Можна згадати і про інших анафематствуванних святих. Свят. Іван Златоуст був позбавлений сану, підданий анафемі в 404 році і відправлений на заслання до Кавказу. Анафема згодом була визнана недійсною за відомою формулою: «руйнуємо і знищуємо і як неіснуюче вважаємо». Святий Дмитро Донський також був цілком законно анафематствуваний в 1372 митрополитом Київським Кіпріаном «За тяжкі злочини проти Церкви». Однак в 1988 Помісним Собором РПЦ був зарахований до лику святих навіть без жодної процедури зняття анафеми. Тому, хочемо ми того чи ні, але історія Церкви говорить нам, що і патр. Філарет (Денисенко) одного разу може бути зарахований у лику святих ;) Та й сам факт проголошення цього відлучення описувався Константинопольською Церквою, як деструктивний акт, а дії РПЦ, як такі, що призводять до глузуванням над Православ'ям: «вона не тільки не вилікувалася методами церковного керівництва (РПЦ – В.М.) цього стражденного народу, але останнім часом проблема лише посилилася і поширилася таким чином, що Православна Церква стала загалом предметом насмішок і знущань», не маючи змоги забезпечити свою єдність, а також спільноту між своїми членами».

А ось набуття автокефалії Болгарської ПЦ власне яскравий приклад того, що саме «анафемі» була дана автокефалія, а теза митр. Іонафана є нічим іншим, ніж wishful thinking – себто прийняття бажаного за дійсне. У 1872 році після утворення Екзархату Болгарії його отці-засновники були позбавлені сану і піддані «вічній анафемі» Собором Константинопольської Матері-Церкви. Від Церкви були відлучені всі єрархи, клірики і миряни без винятку. У вересня 1872 на Соборі в Константинополі це рішення про відлучення і «вічну анафему» підтвердили всі предстоятелі Церков (крім патріарха Єрусалимського). Так відлучення і «вічна анафема» діяли над усіма кліриками і мирянами Болгарського екзархату, включаючи її предстоятеля аж до 1945 року, коли був підписаний «Протокол про ліквідацію існуючої роками аномалії в тілі Святої Православної Церкви». Через пару днів Вселенська Константинопольська патріархія видала томос, в якому благословила «автокефальний устрій і управління Святої Церкви в Болгарії» і вручила його в руки того, хто ще вчора ніс в собі тавро «вічної анафеми» разом зі своєю паствою.

То, коли ж лукавлять та кажуть неправду наші єрархи: коли не сприймають анафеми як щось суттєве АБО, коли стверджують що анафеми є непереборною перешкодою?

Прінуждєніє к міру від патр. Кіріла

13. «Ми абсолютно впевнені, що з ідеї автокефалії нічого не вийде», але... самі мобілізуємо свої можливості, щоб нічого не вийшло.

Тільки була озвучена новина про переговори з Константинополем щодо автокефалії для Церкви в Україні, представники РПЦ і УПЦ наввипередки почали завіряти всіх (і ймовірно, перш за все самі себе), що це не більше, ніж струс повітря. Так, заступник голови ВЗЦЗ УПЦ прот. Микола Данилевич заявив: «Думаю я, що це все закінчиться великим пшиком, як це було багато разів до цього. Буде багато шуму в ЗМІ, і на тому все закінчиться». Тієї ж думки дотримується і голова ВЗЦЗ РПЦ митр. Іларіон (Алфєєв): «Ця ініціатива, незважаючи на весь інформаційний шум, який навколо неї зараз піднято, матиме ту ж долю, що й ініціативи, здійснені в попередні роки». А його замісник, прот. Микола Балашов і зовсім вважає, що Вселенський Патріарх Варфоломій залишить українське звернення без жодного відповіді.

Здавалося б, якщо є впевненість, що «і так нічого не вийде», і «все закінчитися пшиком», то варто просто не звертати на це увагу. Але це, знову ж таки, якщо ця впевненість щира. Насправді ж ми бачимо, що замість спокою і байдужості, в хід йде мобілізація всіх ресурсів. Мало не кожну годину з'являються заяви спікерів і експертів від УПЦ і РПЦ, тон яких від іронічних до категоричних і навіть ультимативних. Те навперебій говорять про фіаско і «жалюгідних потугах», то з'являється докладний розбір Звернення до Патріарха Варфоломія з висновком про те, що воно абсолютно «незграбне» і «недолуге», то з'являється інформація про дзвінок Путіна Патріарху Варфоломію, то заяви – чи то з надією, чи то з вимогою – що патр. Варфоломій не посміє дати автокефалію. То погрози прокуратурою, то обіцянки кровопролиття і навіть нової «Варфоломіївської ночі». І вся ця мобілізація та енергія заради незначного «пшику». Забавно.

То, коли ж лукавлять та кажуть неправду наші єрархи: коли вважають переговори про автокефалію нікчемним пшиком, не вартим уваги, АБО, коли мобілізують всілякі ресурси на критику цих переговорів?

14. Ми молимося...

Ми молимося про те, щоб всі дії відбувалися з волі Божої: «нехай буде воля Твоя». У питанні російсько-української війни священноначалля УПЦ і багато єрархів воліють не займати жодних сторін, все відсилаючи на волю Божу, просто «молитися за мир» (на відміну від німецько-радянської війни 1941-45, де єрархи РПЦ молилися про перемогу саме радянського зброї, жертвували на покупку зброї і до того ж закликали і паству). Цікаво чи так само вони воліють НЕ займати сторону в питанні автокефалії, віддаючи все в тій же мірі на волю Божу, закликаючи до того свою паству? Проповідують, наприклад: «нехай буде воля Божа! Якщо завгодно — нехай буде автокефалія, і ми цю волю Божу приймемо, а якщо ні — значить воля Божа в тому, щоб поки їй не було. Обидва розвитка подій ми приймаємо нічого всупереч не кажучи»? Звернення ВЗЦЗ УПЦ в цьому сенсі оптимістично, в ньому саме цей заклик «перебувати в молитвах й не забувати, що доля Церкви цілком і повністю знаходиться в руках Божих». Сподіваюся, що наші єрархи і надалі уникатимуть спокуси вказати Богу на те, що саме Він повинен зробити.

PS.

Що ж, герої Орвелла жили в іншому світі — НЕ нашому. Але створюється враження, що єрархи наші не усвідомлюють, що давно вже живуть в інформаційну епоху (навіть, якщо вона вже “постінформаційна”), де колись сказані слова і обіцянки не зникають безслідно. Можливо саме тому, втратили і відчуття реальності, і здорове почуття самоіронії. Доходить і зовсім до смішного, коли єрархи, ніби діти, починають ображатися на цитування їх самих.

Розглянувши деякі ключові тези щодо питання автокефалії, можна побачити, що щирість і послідовність зовсім не є сильною стороною єрархів РПЦ і УПЦ. На жаль... Але й на щастя! Справа в тім, що за традицією у нас ніколи не йдеться про зміну ставлення, і зовсім неважливо наскільки категоричним воно було – чи то ставлення до «безблагодатності церкви», анафеми, або штрих-кодів. Просто завжди стає «відомо всім раптом й одразу», що те, чим безапеляційно лякали ще вчора, сьогодні виявляється нешкідливим або навіть позитивним. Будемо сподіватися, що так станеться і в разі дарування автокефалії Української Церкви і ми почуємо, що «ми ніколи не сумнівалися в благодатністі наших братів з Київського Патріархату». Це і є позитивна сторона цинізму, описаного у Орвелла:

«На шостий день Тижня ненависті, після маніфестацій, промов, криків, співу, гасел, транспарантів, фільмів, воскових опудал, барабанного дробу, вереску труб, маршового тупоту, брязкоту танкових гусениць, реву ескадрилій і гарматної стрілянини, коли той великий оргазм у тремтячому припадку перейшов до своєї кульмінації і та загальна ненависть до Євразії закипіла до такого рівня, що якщо би ця юрба могла загарбати до своїх рук тих дві тисячі Євразійських військових злочинців, яких треба було публічно повісити в останній день заходів, вона б неодмінно розірвала їх на шматки – і саме цієї миті було проголошено, що Океанія з Євразією не воює. Війна йде з Остазією. Євразія – союзник. Ні про яку зміну, звісно, й мови не було. Просто стало відомо — раптом і всюди разом, — що ворог – Остазія, а не Євразія. Коли це сталося, Вінстон саме брав участь в демонстрації на одній з центральних площ Лондона. Був уже вечір, і усі ті мертвотно-бліді білі обличчя та вогненно яскраво-червоні прапори – усе це похмурою, огидною грозою палало у світлі прожекторів. На площі стояло кілька тисяч чоловік, серед них — приблизно тисяча школярів, однією групою, в формі розвідників. З затягнутою кумачем трибуни виступав оратор з Внутрішньої Партії — худий чоловічок з надзвичайно довгими руками і великою плішивою головою, на якій майоріли окремі м'які прядки волосся. Скрючившись від ненависті, карлик однією рукою душив за шию мікрофон, а інша — величезна на кістлявому зап'ясті — загрозливо загрібала повітря над головою. Металевий голос з репродукторів гримів про нескінченні звірства, криваві різанини, депортації, пограбування, зґвалтування, катування ув’язнених, бомбування мирного населення, пропагандистські вигадки, нахабну агресію, віроломно розірвані угоди. Слухаючи його, через хвилину не повірити, а через дві геть не сказитися було майже неможливо. Раз у раз шалена лють тієї юрби бурхливо скипала і той голос промовця потопав у дикому, звіроподібному ревінні, що здіймалося некеровано та невтримно з тисяч горлянок. Лютіше за всіх кричали школярі. Промова тривала вже хвилин двадцять, аж раптом на трибуну вибіг кур'єр і підсунув оратору папірець. Той розгорнув його та прочитав, не спиняючи власної промови. Нічого не змінилося у його голосі або манері поведінки, або у змісті промови, але зненацька імена стали іншими. Без жодних слів по натовпу прокотилася хвиля розуміння. Воюємо з Остазією! Наступної миті виникла гігантська метушня. Всі плакати і транспаранти на площі були неправильними! На переважній більшості з них цілком неправильні обличчя! Шкідництво! Це усе справа рук агентів Гольдштейна! Була бурхлива інтерлюдія: зі стін зривали плакати, рвали на шматки і топтали транспаранти. Розвідники виявили ну просто таки надзвичайні дива спритності, піднімаючись по дахах і зрізуючи гасла, що тріпотіли між димоходами. Через дві-три хвилини все було скінчено. Оратор, ще тримав за горло мікрофон, неухильно продовжував промову, сутулячись і загрібаючи повітря. Ще хвилина — і натовп знову вибухнув первісними криками злоби. Ненависть продовжувалася точнісінько так само як і до того — лише предмет став іншим. Заднім числом Вінстон був вражений, як оратор перемкнувся з одного курсу на зовсім інший фактично посередині речення, не лише без будь-якої зупинки, але й навіть не порушивши синтаксису».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    • 13 грудня 2018, 09:10 | Колонка Катерини Щоткіної | 

      За крок до Об’єднавчого Собору: хто з чим прийшов і що маємо отримати

      Позиції майбутніх учасників Об'єднавчого Собору поступово прояснюються. Але інтрига все ще тримається, і на Соборі ми очікуємо не тільки перемог, але й несподіванок. Не завадило б ще диво — з огляду на те, що в залі зберуться люди занадто різні і одночасно дуже однакові, щоб легко відкинути другорядне і домовитися по суті.

    • 23 листопада 2018, 19:26 | Інтерв'ю | view photo | 

      Голодомор – це наша духовна і національна генетична пам’ять, — митрополит ДИМИТРІЙ (Рудюк)

      Цього року в Україні відзначають чорний ювілей Голодомору 1932-1933 рр. Про його наслідки говорять багато. А владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП, як історик досліджував цю тему і звертає увагу, що Голодомор мав свою передісторію.

    Останні коментарі

    • storozh | 13 грудня 2018, 20:51

      Митрополiт Єпiфанiй став ним вже кiлька рокiв тому, коли був обраний намiсником...

    • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 20:40

      "Ім’я кандидата від УПЦ КП наразі не розголошується." ------------ Разом з тим, згідно найостанніших повідомлень деяких ЗМІ, ним став митрополит Переяславський і Білоцерківський

    • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 20:04

      Р. S. Хоча, з іншого боку, ця його, п. Ігоря, активна діяльність: відважним військовим капеланом на Сході (колишня), а також нинішня - як співзасновника і лідера Християнської служби порятунку (ХСП)

    • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 19:02

      Багато, по суті, необ'єктивного, а то й навіть відвертого бруду й інсинуацій розповів екс-пастор про те християнське середовище, в якому раніше перебував і служив... ------- А от нині він розповідає,

    • erinms | 13 грудня 2018, 17:46

      Be very leery about gender identity laws in Ukraine. Take a lesson from Canada where the lgbt movement has a stranglehold on politicians. Some of these laws have created a nightmare of outlandish

    Популярні статті місяця