Перспективи розвитку релігійного законодавства України

23 травня 2016, 13:58 | Аналітика | 1 |   | Код для блогу |  | 

Максим ВАСІН,

виконавчий директор Інституту релігійної свободи

Максим ВасінЗа півтора роки роботи Верховної Ради восьмого скликання спостерігається неабияка активність законотворців у сфері релігійної проблематики. Причиною цього є зовнішні та внутрішні загрози, з якими стикнулося українське суспільство, переживаючи непрості часи військової агресії з боку Росії, оновлення і реформування державних інституцій, формування зрілого громадянського суспільства. У цій статі звернемо увагу на найбільш значущі або резонансні законодавчі ініціативи, щоб отримати уяву про можливі перспективи розвитку релігійного законодавства України.

1. Запровадження військового капеланства

На фоні російської агресії, реальних бойових дій та необхідності швидкого підвищення обороноздатності, з чим стикнулася армія України, ініціативи із запровадження військового капеланства набули неабиякої актуальності. Кілька сотень військових священників за останні два роки несли служіння в зоні АТО на добровільних засадах незважаючи на те, що ця діяльність на сьогодні не є достатньо регламентованою на законодавчому рівні.

Спершу ініціативу проявив Уряд та видав Розпорядження від 02.07.2014 року № 677-р про створення капеланської служби у Збройних Силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі України. Однак на даний момент прогрес у цьому питанні, хоча і доволі повільний, демонструє лише Міноборони. Інші військові формування очікують завершення процесу інституалізації капеланської служби в армії, щоб перейняти цей досвід.

На виконання урядового розпорядження Міноборони у січні 2015 року затвердило Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України [1]. Його розробка відбувалася в тісній взаємодії з представниками заінтересованих Церков і релігійних організацій, які входять до складу Ради у справах душпастирської опіки при Міноборони. Окрім цього, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.11.2014 року № 1361 у Класифікатор професій додано нову професію – військовий священик (капелан) [2].

На розгляд Верховної Ради восьмого скликання вносилося кілька законопроектів, спрямованих на врегулювання діяльності військових капеланів. Серед них проект № 1153 від 02.12.2014 року (автор – Юрій Мірошниченко), який розроблявся за участі представників ВРЦіРО та експертів ще у 2013 році, а тому вже не здатен врегулювати нинішні питання військового капеланства [3]. Решта ініціатив, зокрема законопроекти № 2249 від 26.02.2015 року № 2993 від 03.06.2015 року народного депутата Семена Семенченка, були настільки низької якості, що не мали шансів здобути підтримку навіть у профільному комітеті та зрештою були відкликані та зняті з розгляду.

2. Організація альтернативної (невійськової) служби під час мобілізації

Незважаючи на те, що військова мобілізація триває в Україні вже понад два роки, за цей час ні Уряд, ні Парламент не вжили належних заходів для того, щоб усунути прогалини в законодавстві задля забезпечення конституційного права громадян на заміну військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою [4]. На сьогодні відсутня чітка законодавча процедура направлення віруючих на альтернативну службу під час мобілізації, що часто призводить до їх кримінального переслідування та багатьох судових спорів.

Спочатку спробу врегулювати це питання зробив народний депутат Андрій Деркач, який у законопроекті № 2034а від 05.06.2015 року запропонував доповнити Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Хоча правильніше було б скоригувати саме профільний Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Отже цей проект досі знаходиться без руху у парламенті.

Інша ініціатива вийшла від парламентарів Павла Унгуряна та Віктора Єленського, які у законопроекті № 4485 від 21.04.2016 року запропонували внести низку змін до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Ці пропозиції заслуговують на підтримку Верховної Ради, адже дозволяють системно вирішити проблему наявних законодавчих пробілів.

3. Звільнення священнослужителів від мобілізації на військову службу

Як відомо, більшість українських конфесій дотримуються приписів Священного Писання щодо заборони священнослужителям використовувати зброю та брати участь у бойових діях. До речі, така заборона поширюється в тому числі і на військових капеланів, які згідно з вимогами міжнародного гуманітарного права належать до духовного персоналу армії.

Відтак, ще у червні 2015 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до керівництва держави з проханням “звільнити священнослужителів зареєстрованих релігійних організацій від призову на військову службу під час мобілізації”. Проте до цього часу це питання не знайшло належної уваги з боку Президента, Парламенту та Уряду.

Між тим, народний депутат Юлій Мамчур у законопроекті № 2191 від 23.02.2015 року щодо удосконалення оборонних питань серед іншого запропонував внести згадані зміни до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наразі цей проект вже здобув підтримку профільного комітету та очікує розгляду Парламентом у першому читанні.

4. Податкові зради і перемоги

З початку 2015 року Верховна Рада запровадила податок на нежитлову нерухомість, в тому числі і для релігійних організацій. Проте 14 травня 2015 року Закон України № 420-VIII (проект № 2226, автори – П.Унгурян, Н.Южаніна, А.Шипко) виправив цю ситуацію [5]. У підсумку від оподаткування звільнено ті об’єкти нерухомості релігійних організацій та заснованих ними добродійних закладів, які не використовуються для виробничої та господарської діяльності.

Згодом Парламент ухвалив законопроект № 2049 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій» (автори – О.Продан та інші). За задумом ініціаторів проект передбачав багато позитивних новацій на підтримку неприбуткових організацій, а у підсумку – створив чимало проблем для них і особливо для релігійних організацій.

Так, відповідно до Закону України від 17.07.2015 року № 652-VIII усі релігійні організації повинні перереєструвати свої статути з метою збереження неприбуткового статусу. Але головне, що до статутів вимагається внесення заборони розподілу отриманих доходів або їх частини серед членів релігійної організації. Ця вимога може бути витлумачена фіскальними органами фактично як заборона надавати доброчинну допомогу одновірцям – членам своєї Церкви, парафії, громади. Не внесення цієї норми у статутні документи до кінця 2016 року означатиме, що такі релігійні організації будуть виключені з Реєстру неприбуткових установ та організацій, а відтак усі їх пожертви та інші надходження будуть обкладені податком на прибуток [6].

Ці податкові зміни розкритикувала Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій та запропонувала керівництву держави вивести релігійні організації зі сфери дії абзацу третього підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України. Вочевидь, це питання є найбільш актуальним на сьогодні, адже тотальну перереєстрацію релігійних організацій намагалася зробити і російська влада в окупованому Криму, але не змогла. Тож немає сенсу подібне вчиняти демократичній владі України, адже замість внесення змін до статутів, простіше внести необхідні зміни до профільних законів.

Окрім цього, народний депутат Руслан Сольвар запропонував знов повернутися до питання податкових номерів і передбачити можливість обліку у податкових органах поза Державним реєстром для осіб, які мають застереження через свої релігійні чи інші переконання. Відповідний законопроект № 1506 від 18.12.2014 року знаходиться у Парламенті без руху.

5. Удосконалення процедури державної реєстрації релігійних організацій

Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки, затверджена Указом Президента України від 26.02.2016 року № 68/2016 у пункті 4.1 передбачає “скорочення строків і спрощення реєстраційних процедур для організацій громадянського суспільства, зокрема процедур подання документів в електронній формі або за принципом "єдиного вікна"; удосконалення порядку віднесення організацій громадянського суспільства до неприбуткових організацій”.

Крім цього, Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена Указом Президента України від 25.08.2015 року № 501/2015, у розділі 4 передбачає “удосконалення процедури державної реєстрації релігійних організацій”. План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затверджений Розпорядженням Кабміну від 23.11.2015 року № 1393-р, у пункті 43 передбачає розроблення законопроекту про внесення змін до Законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Результатом має бути взаємне узгодження процедур реєстрації статутів (положень) релігійних організацій та внесення даних про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (державна реєстрація).

Це завдання Міністерство юстиції та Міністерство культури повинні виконати до III кварталу 2016 року. У зв’язку із цим Експертна рада з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій при Мінкультури вже напрацьовує законодавчі пропозиції. З іншого боку, свій погляд на удосконалення процедури державної реєстрації має Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка представила свою позицію під час зустрічі із Президентом України 23 квітня та з членами згаданої Експертної ради 16 травня 2016 року. Тож це питання буде предметом обговорення під час подальших державно-конфесійних зустрічей і консультацій, що має привести до появи узгодженого законопроекту.

6. Окремі зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»

За останні два роки російської агресії пильної уваги здобув і релігійний чинник. Тому як ніколи частіше до Верховної Ради вносилися ініціативи щодо внесення змін до профільного закону.

Серед них законопроект № 1244 від 04.12.2014 року (автор – Юрій Бублик та інші), який пропонує, щоб назва релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України, обов’язково відображала назву такого керівного центру. Ініціатори цих змін занепокоєні тим, що “певні релігійні організації фактично сприяють розпалюванню міжнаціональної ворожнечі та підриву суверенітету України”. Вони пропонують у місячний термін здійснити перереєстрацію з новою назвою тих релігійних організацій, які мають іноземний керівний центр.

Законопроект № 2002 від 03.02.2015 року Вадима Рабіновича пропонує комплексно вирішити питання повернення у власність релігійним організаціям культових будівель, їх комплексів, які були націоналізовані, вилучені чи іншим шляхом відчужені державою у релігійних організацій та перебувають у державній або комунальній власності, а також документів архівного фонду. Зміни передбачають як уточнення процедури повернення такого майна, так і заборону їх приватизації.

Крім цього до Парламенту було внесено законопроект № 4128 від 23.02.2016 року (автор – Віктор Єленський та інші), спрямований на “забезпечення представників релігійних громад правом на свідомий вибір та вільну і безперешкодну зміну підпорядкованості релігійним центрам”. Вочевидь йдеться про намір спрощення переходів православних громад із однієї юрисдикції в іншу. Однак Головне науково-експертне управління ВР рекомендує відхилити цей проект, оскільки вбачає загрозу невиправданого втручання держави в автономність релігійних громад та появи нових конфліктних ситуацій через плутанину у порядку внесення змін до статутів.

Натомість, народний депутат Вадим Новинський подав альтернативний законопроект № 4242 від 16.03.2016 року, в якому віддав перевагу статутним документам у вирішенні питань належності віруючих до релігійної громади та зміни ними канонічної підлеглості. При чому процедура переходу релігійної громади у підпорядкування іншому релігійному центру шляхом реєстрації нової редакції статуту значно ускладнюється.

Ще раніше він запропонував Верховній Раді прийняти постанову з метою захисту права власності та права користування релігійних організацій на майно, яким вони володіють на законних підставах. Цей проект № 1436 від 11.12.2014 року з’явився на фоні розмов про доцільність передачі Києво-Печерської Лаври іншій православній церкві. 

Також низка парламентарів виступили з ініціативою надати особливий статус релігійним організаціям, керівні центри яких знаходяться в Російській Федерації як державі-агресорі. Законопроект № 4511 від 22.04.2016 року (автори – Олег Петренко, Олександр Бригинць та інші) пропонує таким релігійним організаціям укладати з державою договори (угоди) щодо особливого статусу цих організацій за умови експертної оцінки їх реєстраційних документів незалежними спеціалістами. Очевидно, що автори ініціативи мали на увазі Українську Православну Церкву, що перебуває в канонічний єдності з Московським Патріархатом. Однак пропоновані зміни вже зазнали критики не лише з боку УПЦ (МП), але й від експертів-релігієзнавців [7].

Наразі всі згадані законодавчі ініціативи очікують свого розгляду у Комітеті ВР з питань культури і духовності.

7. Організація душпастирської опіки засуджених

Верховна Рада 14 травня 2015 року прийняла Закон України № 419-VIII, спрямований на врегулювання діяльності священнослужителів (капеланів) в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України [8]. Ці зміни регламентують діяльність священиків-капеланів щодо здійснення душпастирської опіки серед арештованих і засуджених до позбавлення волі осіб (проект № 1154, автор – Юрій Мірошниченко).

Закон встановлює, що зустрічі священнослужителів (капеланів) із засудженими надаються у час, вільний від роботи (навчання) засуджених, без обмеження кількості зустрічей у місці, визначеному адміністрацією установи виконання покарань. Подібна норма запроваджується також для осіб, арештованих на час проведення слідчих дій у кримінальних справах. Для координації заходів душпастирської опіки засуджених Державна пенітенціарна служба створила дорадчий орган – Душпастирську раду з числа заінтересованих церков та релігійних організацій.

Парламент також законодавчо закріпив право арештованих і засуджених на таємницю сповіді, яке полягає у забороні “оприлюднювати, фіксувати технічними засобами та відтворювати будь-яку інформацію, отриману зі сповіді”. При цьому “відомості, отримані зі сповіді не можуть бути предметом досудового розслідування, досудового слідства чи кримінального провадження, використовуватися як доказ”. Ці положення є важливою новацією, здатною підвищити рівень забезпечення свободи релігії як в закладах пенітенціарної системи, так і під час організації слідчих дій у кримінальному процесі.

Водночас на теперішній час залишається актуальним питання щодо процедури надання дозволів священнослужителям (капеланам) на зустрічі з арештованими, що перебувають у слідчих ізоляторах, та доступу до пенітенціарних закладів для з метою надання душпастирської опіки засудженим. Вбачається доцільним застосувати успішний іноземний досвід, коли священнослужителям (капеланам) законом надано право відвідувати слідчі ізолятори та місця позбавлення волі, як за власної ініціативи, так і на прохання арештованих і засуджених за виключенням тих випадків, коли це право обмежується постановою суду індивідуального характеру щодо конкретної особи через поважні для цього причини.

8. Реформи у сфері релігійної освіти та виховання

4 серпня 2015 року набув чинності Закон України № 498-VIII щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів (проект № 1447, автори – П.Унгурян, Л.Гриневич, В.Єленський). Відтепер зареєстровані релігійні організації можуть бути засновниками (власниками) дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Такі заклади матимуть статус приватних та проходитимуть процедуру ліцензування в Міністерстві освіти і науки Україні на рівні з іншими приватними навчальними закладами, заснованими громадськими об’єднаннями, благодійними фондами, підприємствами чи фізичними особами [9].

Таким чином, парламент усунув багаторічну дискримінацію релігійних організацій та здійснив “декомунізацію в освітній сфері”, як висловився один із авторів ініціативи [10]. При цьому озвучені у ЗМІ закиди про нібито порушення такими законодавчими змінами конституційної норми про відокремлення школи від церкви є безпідставними. Не тільки з огляду на досвід демократичних країн Європи та США, але й зважаючи на норму статті 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де зазначено: “державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер”. Враховуючи зазначене, зміни до статті 6 Закону України «Про освіту», внесені Законом № 498-VIII, передбачають, що на засновані релігійними організаціями приватні навчальні заклади не поширюється принцип світськості освітнього процесу, проте вони все одно повинні забезпечувати наукових характер освіти.

Водночас, на підставі нової редакції Закону України «Про вищу освіту» 19 серпня 2015 року Кабінет Міністрів України видав Постанову № 652, якою затвердив Порядок державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами.

На виконання цієї Постанови 8 квітня 2016 року Міністерство освіти і науки України видало Наказ про затвердження положення про Комісію з визнання дипломів про освіту, виданих вищими духовними навчальними закладами, та про Комісію з визнання документів про наукові ступені та вчені звання, виданих вищими навчальними закладами. Наказ розроблено робочою групою Громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями при МОН України спільно з працівниками Міністерства. Після затвердження персонального складу цих комісій буде розпочато їх діяльність.

9. Узгодження антидискримінаційних норм із правом на свободу думки, слова та віросповідання

Антидискримінаційні поправки, прийняті під гаслами євроінтеграції, стали предметом чи не найгарячіших дискусій у суспільстві. Головним чином через те, що голосувалися в Парламенті з грубими порушеннями регламентних процедур та без необхідного громадського обговорення [11].

12 листопада 2015 року тодішній Голова ВР Володимир Гройсман дев’ять разів ставив на голосування законопроект № 3442 від 10.11.2015 року (автори – Іванна Климпуш-Цинцадзе, Ірина Геращенко та інші), що запроваджував у трудове законодавство нові поняття “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність” як ознаки, за якими забороняється дискримінація. Водночас депутати проігнорували і альтернативні законопроекти, і необхідність проведення другого читання для врахування поправок депутатів. Відтак, без жодних застережень залишилася сфера трудових відносин у релігійних організаціях – ті випадки, коли прийняті новації вступають у конфлікт з внутрішніми настановами релігійних організацій та з правом на свободу віросповідання.

Подібна проблематика спричинила дискусії також навколо законопроекту № 3501 від 20.11.2015 року щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу (автори – І.Геращенко, І.Климпуш-Цинцадзе та інші). Однак, після розгляду зауважень Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, профільний комітет підтримав поправку із застереженням, що антидискримінаційні норми не повинні застосовуватися у тих випадках, коли людина реалізує своє конституційне право на свободу думки, слова та віросповідання. Натепер цей законопроект очікує розгляду Парламентом у другому читанні.

10. Проведення публічних мирних зібрань релігійного характеру

26 жовтня 2015 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська внесла до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності частини 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». У конституційному поданні наголошується, що реалізація права на свободу світогляду і віросповідання у формі публічного богослужіння, релігійного обряду, церемонії або процесії має здійснюватись на підставі конституційних приписів, закріплених у статті 39 Конституції України [12].

Пленарне засідання Конституційного Суду України з цього питання відбулося 16 березня 2016 року у формі усного слухання. Тому найближчим очікується позитивне рішення Суду, завдяки якому мирні зібрання релігійного характеру будуть організовуватися у тому ж порядку, як і будь-які інші громадські заходи.

Як пропонували експерти Інституту релігійної свободи, доцільно не розрізняти мирні зібрання на релігійні чи нерелігійні, уникаючи дискримінації організаторів, та передбачити для усіх них єдиний порядок проведення. У Верховній Раді зареєстровано проект Закону «Про гарантії свободи мирних зібрань» № 3587 від 07.12.2015 року (автори – Григорій Немиря та інші) та альтернативний законопроект № 3587-1 від 11.12.2015 року (автори – Ігор Луценко та інші).

Обидва проекти пропонують замінити нинішню частину 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» нормою такого змісту: “В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії, процесії та інші мирні зібрання релігійних організацій проводяться в загальному порядку, визначеному законодавством про свободу мирних зібрань”. Такий підхід дозволить припинити радянську практику деяких представників місцевої влади, які всупереч Конституції вимагають від віруючих і релігійних організацій щоразу отримувати дозволи на публічні мирні зібрання релігійного характеру.

* * *

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що найближчим часом у Верховній Раді дедалі частіше будуть лунати дискусії з релігійної проблематики, адже чимало ініціатив є дійсно актуальними і чимало з них мають суперечливий характер або невдалу форму їх реалізації. Відтак, доцільним вбачається посилення діалогу Парламенту з релігійною спільнотою та залучення експертів з державно-конфесійних відносин ще на етапі розробки законопроектів.

_______________________

Посилання на джерела:

  1. Наказ Міністерства оборони України №40 від 27.01.2015 «Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України»
  2. Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про затвердження зміни до національного класифікатора України ДК 003:2010" від 18.11.2014 р. № 1361
  3. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження інституту священнослужителів (капеланів) у військових, правоохоронних органах), реєстр. № 1153 від 02.12.2014 р.
  4. Частина четверта статті 35 Конституції України
  5. Закон України «Про внесення зміни до статті 266 Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування нерухомості релігійних організацій» № 420-VIII від 14.05.2015 р.
  6. Максим Васін. Податкова пастка для релігійних організацій
  7. Олександр Саган. Законопроект про особливий статус — це популістська спроба втручання нефахівців у державно-церковні стосунки
  8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності священнослужителів (капеланів) в органах та установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України» № 419-VIII від 14.05.2015 р.
  9. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів» № 498-VIII від 02.06.2015 р.
  10. Декомунізація освіти: Церкви отримали право створювати школи і університети
  11. Максим Васін. Парламентське беззаконня ad hoc
  12. Валерія Лутковська внесла конституційне подання до КСУ щодо відповідності Конституції України частини п’ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»
Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 21 травня 2017, 20:40 | Колонка Анатолія Денисенка | view photo

    «Твін Пікс» та природа таємничого

    Після 25 річної перерви, на екрани виходить третій сезон всесвітньовідомого містичного серіалу «Твін Пікс» культового режисера Девіда Лінча. На початку 9о-х вихід в Україні цього фільму співпав з духовними пошуками людей, які тільки ось звільнилися від домінування матеріалістичної ідеології СРСР.

  • 4 травня 2017, 15:32 | Колонка Тетяни Деркач

    Ідентифікація Дорна

    Спостереження за внутрішньоукраїнською контрпропагандою дає підстави підозрювати, що Україну втягують в якийсь глобальний експеримент у рамках соціальної інженерії. За задумом експериментаторів, українці мають вперто визнавати себе одним народом з тими, які мають їх за ніщо і з задоволенням їздять на сафарі пополювати «на укропів» як на диких тварин.

Останні коментарі

  • Alla29 | 23 травня 2017, 11:51

    Любите читать? Тогда https://bookinist.com.ua/ - это то, что вам надо

  • Alisa29 | 22 травня 2017, 15:02

    Если вы любите читать, советую удобный прайс-агрегатор - https://bookinist.com.ua/

  • Leonid Tonkovyd | 19 травня 2017, 21:06

    Бо ще той день не настав.

  • світлана | 19 травня 2017, 15:50

    Бог-це льбовь.А у ваших коментаріях тільки політика.

  • Blacky Kamienczanka | 19 травня 2017, 08:44

    Неймовірно маніпулятивна стаття. Де починається з підміни назви "ЧервоноГОРОД замість Червоногруду) -і закінчується вибіленням церкви, котра в урочищі відверто зайва і котра повела себе

Популярні статті місяця