«Євро-революція» та євангельсько-протестантська реакція на останні події в Україні

14 грудня 2013, 09:37 | Аналітика | 0 |   | Код для блогу |  | 

Денис КОНДЮК

Денис КондюкТак склалося, що християни пострадянської України в своїй більшості відмежовувались від політичних аспектів життя країни. Більшість євангельських протестантських Церков утримували статус кво в політиці і зазвичай робили акцент на молитві за владу та добробут в країні. Основний акцент завжди ставився на можливість здійснювати євангелізаційне служіння (тобто, в основному мати свободу проводити вуличні акції) та мати можливість вільно та законно збиратись. Ставлення до влади пов’язувалось з її «бажанням» забезпечувати ці основні потреби громад.

Події 2004-го року трохи мобілізували Церкви різних конфесій. Водночас ці події і поляризували суспільство, в тому числі віруючих помісних Церков по всій Україні. З однієї сторони, християнська молодь чи не вперше масово виходила на вулиці з політичною символікою та гаслами, з іншої – в багатьох учасників «Майдану» залишився неприємний осад політичного розбрату та образ на ті політичні сили, які не виправдали очікувань громадян. Хоча в 2004 протестантські церкви старалися не робити заяв, які б підтримували певну політичну силу і старалися пом’якшити внутрішню напругу в церквах, значна частина молоді проявляла залучення до подій, а деякі лідери навіть залучались до політичної пропаганди.  Частина Церков та християн, що проявили політичну активність в 2004-ому році, розчарувались в діях політиків і взагалі відмежувалися від політичних подій в Україні. На жаль, багато людей виходили на «Майдан» не відстоювати право вільного вибору, а на захист певного політичного вектору, що й призвело до розчарувань та вплинуло на аполітичні настрої вірян.

Останні події навколо вибору між євроінтеграцією і угодою з Росією про вступ до Митного союзу не викликав особливо жвавої реакції церков. В ЗМІ, на різних інтернет-порталах та в соціальних мережах постійно виникали дискусії навколо теми «Гейропи» та страшного впливу західної культури на Україну, а деякі богослови та філософи навіть робили певні заяви щодо євроінтеграції. Втім, варто визнати, що враховуючи соціальну та політичну напругу в суспільстві церкви звернулись до громадськості. Так було опубліковано загальне звернення українських Церков щодо євроінтеграційних процесів, яке показало позитивне сприйняття західного вектору християнами України: «Історично так склалося, що від давніх часів український народ був частиною європейського цивілізаційного простору». Хоча позиція УПЦ (МП) завжди залишалась більш стриманою щодо прозахідного політичного вектору. Звичайно, багатьох розчарувала новина про непідписання жодних угод на Європейському саміті у Вільнюсі, але протестантські Церкви не звертали особливої уваги на ці події (можливо, просто не встигли відреагувати через подальший радикальний для країни розвиток подій).

Все змінилося в ніч з 29-го на 30-е листопада 2013 року, коли в центрі Києва на Майдані Незалежності по-звірячому спецпідрозділ «Беркут» розігнав студентів, які відстоювали європейський вектор руху України. Ця подія показала, що в Україні можливе беззаконне використання сили зі сторони держави проти тих, хто не згоджується з політикою «керуючої еліти». Те що сталося «підірвало» країну, і в неділю, першого грудня, на вулиці Києва вийшло понад 700000 людей. Саме ця подія спонукала проявити соціальну позицію Церкви. Першими зреагували монахи Михайлівського собору, котрі заховали в своїх стінах втікачів від «Беркуту». Варто відзначити що саме на захист пересічних громадян (а не за певні економічні чи політичні вектори) і встали майже всі християнські конфесії в Україні, озвучивши неприйнятність виправдання насильства, направленого на мирних громадян. Церкви прореагували саме на акт насильства, пов'язаний з правом простих людей вільно висловлювати свою громадянську позицію. Влада ігнорувала і продовжує ігнорувати спричинені її представниками дії, а відповідальність перекладає на звичайних громадян, притягуючи жертв силовиків до кримінальної відповідальності (при цьому знову чинеться насильство). По-перше, деякі євангельські Церкви прореагували досить швидко і висловили свою думку зрозуміло. А за кілька днів після трагічної ночі відреагувала і Рада Євангельських Протестантських Церков: «З великим жалем ми сприймаємо ті події в Києві у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, коли у мирний час у нашій державі пролилась кров мирних громадян без жодних на те підстав через насилля, до якого вдалися представники правоохоронних органів України. Рада Євангельських Протестантських Церков України категорично засуджує факти насилля та особливої жорстокості по відношенню до учасників мирних акцій протесту тими представниками влади, які навпаки покликані захищати конституційні права громадян.» та «Такі ганебні факти насильства та провокацій є не тільки злом і беззаконням, але й гріхом, за який доведеться відповідати перед Богом!». А деякі євангельські лідери засудили відсутність етичної відповідальності в небажанні влади відповідати за дії своїх представників.

Писання закликає нас вступитись за немічних та гнаних. Так пророк Ісая попереджав своїх співгромадян: «Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони! Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати. А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце!» (Іс. 1:17-20). Тобто, Бог карає той народ, що не творить правди та не заступається за немічних. Немає різниці, чи ми як країна виберемо східний вектор, чи західний (хоча з цим твердженням багато хто захоче посперечатись), головне – чи ми (християни) не стаємо богоборцями через небажання брати на себе відповідальність за свій народ.

З іншої сторони, частина християн продовжує сприймати події в Україна в скептичному дусі «пост-помаранчевого синдрому». Найчастіше лунають цитування: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе.» (Рим. 13:1-2), або «Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад, так само буде й цим сновидам, що опоганюють тіло, погорджують владами, зневажають слави. І сам Архангол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не наважився винести суду зневажливого, а сказав: Хай Господь докорить тобі! А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина, то й у тому псуються.» (Юда 1:7-10).

Чому саме на цих віршах з Писання так сильно акцентують увагу деякі християни сьогодні? Можливо тому, що бояться допуститись помилки в політичному виборі, як було в 2004. Можливо, просто не хочуть брати на себе відповідальність за політичну активність, враховуючи абсолютну непередбачуваність подій що відбуваються в Україні в ці дні, і, цілком зрозуміла обережність у висловлюваннях. Однак, чого багато цих християн не розуміють, так це важливість співчуття до громадян України та пастирської відповідальності по відношенню до всіх українців, як влади, так і тих, хто постраждав від її дій.

Втім існує загальна згода щодо повеління Павла: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:1-2). Тому за останній тиждень пройшло багато міжконфесійних молитов за країну. В окремих общинах особливу увагу приділяють молитві за ситуацію в Україні та мирне її вирішення. Майже зразу після сумних подій суботнього ранку на майдані щовечора проходила молитва, організована євангельськими християнами (Олегом Магдичем, Андрієм Шеховцовим та Олесем Дмитренко). А на минулому тижні на «Євромайдані» був встановлений молитовний намет. І хоча ініціатива встановити молитовний намет походила від представників євангельської церкви «Нове життя», але він став міжконфесійним і відкритим для всіх бажаючих. Паралельно з цим наметом була встановлена й каплиця УГКЦ, що знаходиться біля сумнозвісної стели. Звичайно, більшість євангельських християн України не бажають бути сильно задіяними в події, пов’язані з політикою, а деякі взагалі намагаються не помічати під час богослужінь того, що відбувається в країні.

Можна відзначити, що з однієї сторони представники євангельських Церков стали більш активними в суспільному житті України, але з іншої сторони – багато громад абсолютно відмежувалися від любих подій, що можуть спричинити конфлікт з владою. Складається враження, що зараз відбувається формування пострадянського нового євангельського протестантського мислення, котре вже не відділяє соціальні процеси в державі від духовних нужд народу, відходячи від дихотомічного сприйняття Церкви, як «духовної» частини життя, котра усіляко має уникати залучення до соціально-політичних питань. Інформаційну та соціальну активність в першу чергу проявили служителі молодих, налаштованих на місіонерське служіння суспільству громад (наприклад, єпископ Собору Незалежних Євангельських Церков України Анатолій Калюжний, єпископ Об'єднаної Християнської Євангельської Церкви Живого Бога України Сергій Балюк, старший єпископ Української Християнської Євангельської Церкви Леонід Падун та деякі інші служителі). Також досить швидко відреагували: пастор Сергій Дебелинський, виконавчий секретар Братства незалежних церков та місій Євангельських Християн Баптистів (який сміливо і чітко засудив свавілля державних структур «Сьогодні у ночі зроблено зле! І немає ніякого виправдання тим хто віддавав наказ, і тим хто його виконував. Немає виправдання тим хто підіймає руку на ближнього свого!»), та Вячеслав Нестерук голова Всеукраїнського союзу церков ЄХБ звернувся з заявою «не стояти осторонь сьогоднішніх конфліктів, а посилити молитви за припинення ворожнечі та насилля». Жваву дискусію викликало інтерв’ю що дав Вячеслав Васильович перебуваючи з візитом до баптистського братства Росії, в якому зазначувалось: «Нашей активности на Майдане нет». Як відповідь 11 грудня був опублікований відкритий лист групи баптистських богословів до пана Нестерука про залучення баптистів до «Майдану». Згодом стало зрозуміло, що інтерв’ю було записане до трагічної ночі 30 листопада, а в самому інтерв’ю не все подано так, як було сказано. Можна підсумувати, що в своїй більшості Церкви засудили дії державних органів і закликали владу до мирного вирішення конфлікту.

Не дивлячись на відсутність повного консенсусу в оцінці останніх подій в Україні, не може не надихати те, що церковні громади різних конфесій активно залучились до простого служіння людям (втішаючи, годуючи, зігріваючи і захищаючи тих, хто цього потребує), до виконання основної заповіді Христа: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» (Ів. 15:12). Церква з Божою милістю проявила пастирське піклування про свій народ. Хоча не всі висловили прямий осуд дій влади, але важливо, що Церква взяла на себе відповідальність прямо засвідчити державним структурам про гріх. В ці дні християни не побоялись взяти на себе і пророче служіння суспільству, йдучи слідами великих патріархів та вчителів Церкви.

Одним із символічних проявів залучення християн до останніх подій стало й звернення 8 грудня зі сцени «Майдану» Архиєпископа Любомира (Гузара) до багатотисячного зібрання. Він закликав людей брати відповідальність за справедливість в країні на себе, а також підкреслив в цей особливий історичний момент важливість довіри Господу: «Молись до Господа так, як би все залежало від Нього». Щоденно як зі сцени, так і на території «Майдану» лунають молитви, заклики довірятись Богу і покладатись на Бога.

Що можна сказати про українську Церкву до і після подій 30-го листопада 2013 року (а також продовження силового вирішення 11 грудня)? Ми можемо бачити, що Церква вивчила болісні уроки 2004-го року, що вона готова бути зі своїм народом, а не просто лобіювати інтереси політичних угрупувань під «духовні дивіденди», і що в ці нелегкі для України дні наш народ відкритий до християнської мудрості та готовий чути слова настанов від християнських лідерів. Зостається молитись за Україну, зростати в піклуванні про наших братів та сестер, й надалі вчитись приймати один одного в любові Христа, що більша понад любі обставини і політичні сили.

Особливе занепокоєння викликає невміння розрізнити загальні цінності і політичні. Більшість конфліктних розмов між євангельськими християнами виникають довколо ототожнення політичної активності з соціальною і громадянською позиціями. Часто можна спостерігати дуалістичне мислення, що заставляє вибирати між Церквою та державою/політикою. Хочеться надіятися, що християни об’єднаються в служінні суспільству і залишать Духу Святому дію переконання іншого в тому що є «істина», та й самі залишать в своєму серці місце для покаяння і зміни.

В ці дні, коли на вулицях Києва (і багатьох інших міст не тільки України а й всього світу) лунає багато різних гасел, хотілося б завершити ці роздуми словами: «Любов Христа понад усе!»

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Fr. Valerii | 21 вересня 2017, 19:06

      А чому б їм не святкувати їхній новий рік в Ізраїлі?

    • Fr. Valerii | 21 вересня 2017, 18:58

      Цікаво, чому крій єпископських риз УГКЦ скопіювала з риз в які вбираються єпископи МП?

    • Orest | 20 вересня 2017, 19:25

      Пора видавати серію детективних книг, заголовок підходить. Жанр - ну скоріш за все фантастичний детектив)) Якісь однобічні враження після читання данної писанини.

    • Orest | 20 вересня 2017, 19:19

      Як треба було затуркати людям голову, аби вони вірили в те що в них на плакатах?? Тільки кожного дня говорити те ж саме про УПЦ і народ дуріє, та починає вірити. Краще б факти якісь дали, чи закрили

    • enzian | 20 вересня 2017, 19:06

      Нехай їдуть марширувати до Москви.

    Популярні статті місяця