Європа ісламська: між демографією та міфотворчістю

18 жовтня 2009, 18:18 | Аналітика | 0 |   | Код для блогу |  | 

old.risu.org.ua.jpgМихайло ЯКУБОВИЧ, аспірант Національного університету «Острозька академія», сходознавець

Терміном «євроіслам» уже нікого не здивуєш. Не дивлячись на парадоксальність, невизначеність та очевидну відносність цього поняття, воно знаходить своє відбиття у багатьох академічних публікаціях, присвячених вивченню ісламу на теренах Європи. За останні двадцять років на цю тему видруковано тисячі монографій та, без перебільшень, десятки тисяч статей, щороку відбуваються сотні різноманітних конференцій, створено потужні наукові осередки, які відстежують та аналізують швидкі зміни європейського релігійного простору. Вже зараз є підстави говорити про те, що дослідження нагальних проблем буття ісламу в культурному середовищі Європи перетворилося на окрему міждисциплінарну галузь, яка вийшла далеко за межі класичного сходознавства та інтегрувала методи різних соціальних наук. Отож, «європейський іслам» став об’єктом вивчення дуже різних за фахом науковців – демографів, соціологів, етнографів, політологів, економістів.

Немає сумнівів, що така диференціація підходів мала вкрай позитивний науковий ефект. По-перше, вивчення «європейського ісламу» позбулося предметної обмеженості, перемістивши предмет дослідження від мусульманських текстів та їхніх інтерпретацій до реального соціокультурного досвіду самих мусульман. По-друге, з’явилися цілком нові, незаангажовані класичною сходознавчою методикою оцінки мусульманської релігійності. По-третє, участь великої кількості різних спеціалістів дозволила описати релігійні та культурні зміни мовою історичних фактів, відзначити конкретні економічні та соціальні чинники пов’язаних із ісламом явищ. По-четверте, дослідження європейського ісламу активно фінансуються урядом та неурядовими організаціями Європейського Союзу, що дозволяє створювати розгалужені наукові осередки та розробляти відповідні державні програми, спрямовані на інтеграцію мусульман у суспільства різних країн.

Але, попри очевидні успіхи європейських науковців, з’явилося й чимало проблем, пов’язаних не стільки із констатацією фактів, скільки з виробленням конкретних оцінок. У цьому нарисі ми спробуємо означити конкретні недоліки підходів, які викликають найбільший резонанс як у середовищі дослідників, так і кінцевих адресатів їхньої праці. Це дозволить більш критично поглянути на релігійний процес, який окремі науковці називають «ісламізацією Європи».

У європейському медійному просторі дуже часто зустрічається твердження про те, що через певну кількість часу іслам перетвориться на домінуючу європейську релігію, що призведе не лише до переформатування головних ціннісних орієнтирів Європи, а, зрештою, самого уявлення про європейськість. Наприклад, за прогнозами Віденського Інституту Демографії, до середини ХХІ століття сповідники ісламу становитимуть 50 відсотків населення Австрії [1, с. 119]. Внаслідок характерно високого для мусульманських родин рівня народжуваності, уже цього року ім’я «Мухаммад» стало найбільш популярним у багатьох європейських містах, зокрема Лондоні [5]. Британські демографи вважають, що до 2050 року «не-біле» населення Великобританії складатиме до 16 мільйонів осіб [3]. Це явище характерно й для багатьох інших європейських країн, зокрема Франції, Італії, Німеччини, Бельгії та Нідерландів. Статистика дозволяє окремим дослідниками стверджувати, що уже через сорок років іммігранти складатимуть від 20 до 32 відсотків населення ЄС [1, с. 17], тобто у 2050 році кожен п’ятий європеєць буде мусульманином [6]. Нагадаємо, що за останніми дослідженнями мусульмани становлять лише п’ять відсотків від загальної чисельності країн ЄС [2, с. 2]. Приблизно така ж кількість мусульман проживає і в інших країнах Європи.

Перелічувати наявні статистичні дані можна дуже довго, але усі вони характеризуються трьома тенденціями. По-перше, існує сталий зв’язок між оцінкою кількості мусульман та оцінкою етнічного складу іммігрантів, які прибувають до Європи із різних куточків світу. Отож, етнічна приналежність слугує одним із найголовніших показників зростання ісламу. Оскільки іслам – так, само, як інші релігійні системи – не уникнув явища етноконфесійного синкретизму, то світоглядні відмінності між вихідцями із доволі різних країн (порівняймо, наприклад, арабський Магриб та головно пенджабський Пакистан) фактично залишаються поза межами очікуваної сукупності. Але, варто зауважити, часто фактором мусульманської реінтеграції на теренах Європи слугує саме етнічна приналежність, яка виявляється у формуванні конкретних соціально-економічних груп, об’єднаних спільними культурними традиціями та навіть політичними орієнтирами. Більше того, неможливо із впевненістю стверджувати, буде у європейській уммі 2050 року домінувати надетнічний салафізм, який редукує поняття «мусульманськості» до текстуальних першоджерел та їхнього сталого витлумачення чи, з іншого боку, реформаторський модернізм, представники якого виступають за пристосування ісламських релігійних норм до європейських соціальних та економічних реалій.

По-друге, зростання кількості мусульман у Європі вже перетворилося на об’єкт політичних спекуляцій. Так, зокрема, 2006 року в Нідерландах була заснована «Партія свободи» на чолі з Гертом Вілдерсом, відомим своєю ісламофобською позицією; вагому роль антиісламські гасла відіграють у діяльності впливового італійського об’єднання Lega Nord [8, с. 44, 45], а також утвореної у 2007 році політичної групи «Зупинимо ісламізацію Європи» (“Stop the Islamification of Europe”), яка діє у Данії та Великобританії. Веб-ресурс, яким володіє група, вміщує досить солідний об’єм публікацій різними європейськими мовами. Неважко здогадатись, що гіперболізація «ісламського фактору» на європейському континенті є одним із центральних гасел такого роду об’єднань. Отож, «ісламізація Європи» – не стільки демографічний чи релігійний, скільки політичний процес. Зауважимо також, що доволі часто сенсаційні заяви про появу майбутнього «Арабістану» лунають і з боку середовища, близького до науки; існує реальна загроза того, що «шокуючі» прогнози на майбутнє можуть перетворитись на фактор штучної актуалізації наукових досліджень, тобто ефективно діючий засіб для залучення додаткових коштів.

По-третє, одну із нагальних проблем у вивченні «європейського ісламу» становить оцінка мусульманської релігійності, адже ця тема потребує одночасно і ґрунтовних соціологічних досліджень, і глибинного розуміння автохтонних мусульманських поглядів на релігію. Скільки європейських мусульман є «практикуючими віруючими»? Наскільки ісламська теорія суспільства, держави і право мотивує соціалізацію та інтеграцію європейських мусульман? Наразі ми не можемо дати однозначну оцінку мусульманській європейській релігійності – очевидно, в силу того, що це надто складний та багатоманітний феномен. У нещодавньому дослідженні, здійсненому під керівництвом відомої дослідниці європейського ісламу Жаклін Цезарі, було обрано групу з 500 мусульман, які мали висловити своє розуміння «мусульманськості» (“What it mean to be Muslim?”) [3, с. 8]. Отримані результати свідчать про те, що поняття мусульманин/мусульманка у свідомості віруючих поширювалося навіть на осіб, які свідомо не виконували обрядових вимог (зокрема, п’ятиразову молитву – салят), хоча й погоджувалися із тим, що ці практики є обов’язковими [3, с. 8]. Попри гнучкість (flexibility) мусульманських уявлень про релігійність, Цезарі констатує процес «сек’юризації» (securisation) ісламу, тобто функціональної стійкості в ототожненні ісламу із тероризмом [p. 2]. Але ця гнучкість також не є загальним правилом, оскільки якісний стан мусульманських громад постійно змінюється – замість очікуваної секуляризації послідовників ісламу, нагальною проблемою для багатьох європейських країн стало носіння хіджабу, будівництво мечетей та інші вияви релігійності, що свідчить про збільшення впливу традиційних ісламських цінностей (див. [4]). Проте, справедливо відзначають окремі дослідники, ці явища не є проблемою самі по собі; натомість проблему складає надмірна політизація цих питань, яка призводить до відверто негативного ефекту, зокрема виключення мусульман зі сфери публічного життя [4, с. 142]. Натомість саме така «включеність», вважає мусульманський інтелектуал Тарік Рамадан, допомогла б мусульманам відчути себе повноправними членами суспільства та позбутися комплексу релігійної меншини [7, с. 166].

З іншого боку, в Європі досить потужний вплив має салафізм, який апелює до безпосередніх першоджерел ісламського віровчення. Посилаючись на концепцію «прихильності та зречення» (аль-валя’ уа ль-бара’), сучасні апологети салафізму закликають до фактичної самоізоляції мусульманських громад (перебування у не-мусульманській країні дозволяється лише у випадку необхідності чи заклику до ісламу [10, с. 463-465], засуджується уподібнення не-мусульманам «у тому, що притаманно лише їм» [9, с. 944], як незмінний факт визнається ненависть Заходу до ісламу [9, с. 104-105], радикально обмежується можливість суспільних відносин із не-мусульманами [9, с. 973], [10, с. 288-291]). Цей фактор також керує мотивацією певних груп мусульман на Заході, але як салафізм впливає на включеність віруючих у публічну сферу, визначити досить важко. З одного боку, мусульмани часто відмовляються від участі у певних соціально-політичних процесах, а, з іншого, намагаються відтворити свою власну систему цінностей, альтернативну цінностям європейського уявлення про громадянське суспільство. І хоча досі така альтернатива обмежувалася мусульманськими кварталами європейських міст, де вже діяли певні норми шаріату, останнім часом з’явилася більш широка тенденція – позиваючись до європейських судів у громадянських справах, мусульмани інколи чекають від них рішень, обґрунтованих не лише європейським, а ще й ісламським правом [3, с. 6]. Зрозуміло, що навіть поодинокі випадки цього явища одразу перетворюються на предмет активних політичних та громадянських дискусій.

На нашу думку, питання про збільшення кількості мусульман стало надбанням чергових фобій та стереотипів. Використовуючи новітні методики прогнозування, які вже довели свою ефективність (але, звісно, прогноз – не пророцтво), можна відносно точно передбачити кількісні показники мусульманських громад, дати оцінку можливостям міжрелігійного та міжкультурного діалогу, з’ясувати перспективи соціальної інтеграції сповідників ісламу, визначити можливу кількість осіб із вищою освітою, спрогнозувати потенційний рівень безробіття, зрозуміти напрями розвитку багатьох інших процесів. Але навряд чи можна спрогнозувати майбутню сутність мусульманського релігійного світогляду та його головні особливості у контексті поєднання чи протиставлення «європейського» й «автохтонного». Очевидно, ми не можемо дати адекватної оцінки навіть сучасній релігійності європейських мусульман, їхніх політичних та соціальних орієнтирів – надто уже різноманітна сьогоднішня європейська умма. А тому є усі підстави стверджувати, що «теорія ісламізації» загрожує перетворитись на справжню політичну ідеологію, яка, на жаль, має дуже мало спільного зі справжньою сферою міжрелігійних та міжкультурних відносин у Європі. Чи буде Старий Світ зберігати вірність цінностям, які визначають ці стосунки зараз, чи, натомість, прийде прогнозована критиками постмодернізму ера «сильної руки» – ось у чому полягають нагальні завдання політичних кроків сучасності, спрямованих на зняття розриву між «старим» та «новим» європейцем.

Література


  1. Caldwell, Christopher. Reflections on The Revolution in Europe: Immigration, Islam and the West. – New York: Doubleday, 2009. – 421 p.

  2. Cesari, Jocelyne. The Securisation of Islam in Europe / Challenge. Liberty and Security. Research Paper No. 15. – April 2009. – 14 p.

  3. Coleman, David. Immigration and ethnic change in low-fertility countries – towards a new demographic transition?, 17.10.2009.

  4. European Islam: Challenges for Public Policy and Society. Ed. by Samir Amghar, Amel Boubekeur, Michael Emerson. – Brussels: Centre for European Policy Studies, 2007. – 227 p.

  5. Lefort, Rebecca, Leapman, Ben. Mohammed is most popular name for baby boys in London., 17.10.2009.

  6. Pan, Esther. Europe: Integrating Islam., 17.10.2009.

  7. Ramadhan, Tariq. Western Muslims and the Future of Islam. – New York: Oxford University Press, 2004. – 272 p.

  8. Schori Liang, Christina. Europe for the Europeans: the foreign and security policy of the populist radical right. – Aldershot: Ashgate Publishing, 2008. – 318 p.

  9. Фатви вчених Священної Країни. За ред. Халіда аль-Джарісі. – Ер-Рійад: Фундація аль-Джарісі, 1420/1999. – 1859 с. (араб.).

  10. Фатви «Світло на шляху» Його Світлості Імама Абд аль-’Азіза бін ’Абд Аллага ібн База. За ред. ’Абд Аллага ат-Тайара та Мухаммада аль-Муси. – Ер-Рійад: Благодійна Фундація ібн База, [б.д.]. – Т. 1. – 562 с. (араб.).
Система Orphus
Рейтинг
0
0

Точка зору

Останні коментарі

  • Fr. Valerii | 26 червня 2017, 22:40

    Не існує ніяких "документів". Натомість є історичний факт, що Св. Йосафата вбили т. зв. православні, противники унії з Римо Католицькою Церквою, підбурювані їхніми схизматицькими

  • Ігор Мицько | 26 червня 2017, 10:47

    "прославився пасторською діяльністю за єдність християн" Ага, почитайте-но документи, як він "пасторсько" діяв у Вільнюсі.

  • enzian | 25 червня 2017, 20:55

    До церкви ходять не до того, щоб вивчати "церковнослов'янські слова і вирази", а щоб прилучатися до Бога. І найкраще це робити за допомогою рідної живої мови.

  • enzian | 25 червня 2017, 20:24

    І комуністи, і москвославні - агенти руского міра.

  • Ігор Мицько | 25 червня 2017, 10:42

    Росіянам потрібно негайно вчити в школах пекінський діалект китайської мови.

Популярні статті місяця