Через агресію Росії Церква в Україні отримала новий досвід – це військове капеланство,- о. Степан Сус

30 липня 2019, 01:20 | Репортажі | 0 |   | Код для блогу |  | 

У рамках проведення колоквіуму Європейських парафій, який зібрав у Львові 120 активних священиків та мирян, було представлено унікальний пасторальний досвід військового капеланства в Україні, яка вже п’ятий  рік протистоїть російській агресії.

Степан-Сусw.gif

Головний військовий капелан Львівської архиєпархії УГКЦ, настоятель гарнізонного храму святих Петра і Павла Степан Сус – священик, чиє серце і храм відкриті для усіх, розповів про те, як це бути на передовій разом з хлопцями в окопах, про те, що відчуваєш, коли дивишся в очі смерті та рятуєш душі на війні, як підбирати заспокійливі слова для матері, яка щойно втратила сина і як лікувати душевні рани тих, хто повернувся з фронту.

Саме цей священик 2008 року відкрив гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла у Львові, де на той час стояли  стелажі з трьома мільйонами книжок, а сьогодні – це храм, який в останню путь проводить загиблих захисників України. Цифра вражає: за п’ять років війни з Росією – 93 похорони героїв України.

«Війна прийшла в наше життя, війна, про яку ми читали у книжках, стала нам близькою. Вона торкнулася кожної української сім’ї, залишила шрами на серці багатьох», - говорить о. Степан.

За його словами, бути капеланом – це найперше бути людиною, священиком, другом, братом, отцем. Капеланство вимагає самовіддачі від священика. Девізом капеланства є слова «завжди поруч» – незважаючи на релігійні переконання. Важливо, щоб солдати, маючи різні погляди на Бога, все ж знали, що у їхній військовій частині є військові капелани, до яких вони можуть звернутись у будь-який момент:

«Завжди поруч». – поруч з воїнами на передовій, у лікарнях, у реабілітації психологічній, поруч з матерями, які втратили сина, чи доньку на війні, поруч з  тими, хто потребує не лише психологічної, але й матеріальної допомоги».

«Ми поєднуємо капеланство і душпастирство у гарнізонному храмі. Ми дбаємо про сім’ї військовослужбовців, які загинули на війні або зникли безвісти, поранені чи отримали серйозні ментальні травми. А ще у Львові на Личаківському кладовищі у кожну останню суботу місяця провадимо спільну молитву з родинами військових, які загинули на війні. Маємо бути свідомі того, що війна – це також життя.. Ми живемо далі,  ходимо вулицями, займаємось своїми справами, не зупиняємося, думаємо «десь там іде війна». Але це не «десь там, це тут… І навіть тоді, коли ми п’ємо каву, одружуємося, хрестимо дітей, переживаємо похорони. Там, за тисячу км воюють хлопці, а тут життя продовжується. І це все має відображення у житті Церкви. Вона отримала цілком новий досвід. У це важко повірити, але в один день у Гарнізонному храмі може бути 3 похорони  і одруження – така жорстка сьогоднішня українська реальність», - так о. Степан пояснив європейцям, що українці навчилися жити з війною, вона увійшла у буденність.

«Храм  - це місце, де кожен має відчути, щоб Бог поруч, це не лише місце для молитви, це ще й місце для моральної  підтримки і соціальних послуг», - говорить священик.

Він пригадав важкі моменти, коли доводилося  2 роки тому повідомити матері про загибель її єдиного сина. Трагедія усугубилася ще й тим, що їх покинув батько: «Я не міг знайти жодного слова розради. Я зв’язався з батьком і він вирішив повернутися у родину, бо горе на двох – це півгоря. А потім вони вирішили всиновити дитину із сиротинця. бо впродовж трьох років відчули, як сильно їх любить Бог».

О. Степан Сус розповів, як у Гарнізонному храмі кожну останню суботу місяця відбуваються зустрічі сімей, які втратили рідних у війні на сході України., чи родичі перебувають у полоні, або вважаються зниклими безвісті. У храмі працюють з тими, хто потребує психологічної реабілітації.

А ще розповів, як українці вміють прощати ворогів. І навіть мати чи батько, втративши сина, намагаються простити того, хто став вбивцею – ось такий найвищий прояв прощення.

А ще  повідомив про воєнні реалії 21 століття, коли в останні хвилини свого життя поранений боєць пише йому своє останнє SMS.

О.Степан пояснив, що навчає військових не втрачати лице і гідність: «Так це війна, але військові мають поводитися гідно, бо це захист своєї землі. Не ми прийшли на чужу територію, до нас прийшов ворог, нам принесли цю війну і ми маємо гідно захищати  свою землю. Кожна війна – це агресія, і хоч не ми її починали, але наше завдання її зупинити».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • barni | 19 серпня 2019, 21:54

      Оце ж бачте п. Славко Мельник, ми вже тягнем свю історію, а що не дотягуєм то це завдяки таким головним редакторам, особливо районних газет, які нам весь радянський період вішали лапшу на вуха в

    • barni | 19 серпня 2019, 21:40

      Кажуть "любопитній Варварі носа відірвали". От мені ну так цікаво, ну так цікаво, а чого ж це наш головний український католик не прийняв участі в св"яткуванні такої ж дати УАПЦ (вже

    • S.Melnyk | 19 серпня 2019, 21:31

      То може вам, різним там женям, яких москалі так запудрили, що вони навіть не знають як їх ім'я українською, просто краще вивчити свою історію? Але не за кремлівськими штампами і фейками. Чи вам так

    • barni | 19 серпня 2019, 21:25

      А шо, заработал на продуктах сатани "водочке-селедочке и папиросках" теперь своему ж покровителю надо "кровно заработанние" и отдавать? А шо пуцер больше не дает зарабативать!? Ну

    • barni | 19 серпня 2019, 21:13

      Дуже приємно !!! ТАК МАЄ БУТИ !!!Бо ота вся єрєсть що церква , а це народ - "відділена від держави" - це компартєйне правило, тому цього "правила" давно потрібно позбутися. Є ЗУ

    Популярні статті місяця