“Українська автокефалія є надією і для Росії”, — Сергій Чапнін

8 жовтня 2018, 16:19 | Репортажі | 1 |   | Код для блогу |  | 

Занотувала Ірина Каплан

У неділю 7 жовтня Відкритий православний університет святої Софії-Премудрості організував публічну лекцію Сергія Чапніна – відомого російського журналіста, блогера, громадського та донедавна впливового діяча в Російській Православній Церкві. Російський гість розповів про рух у новітній історії РПЦ, який має назву «церковне відродження».

о. Георгій Коваленко і Сергій Чапнін

Сергій Чапнін у 2015 році був змушений покинути усі офіційні посади в РПЦ через політичні причини. Наразі навчається в докторантурі Вільного університету Амстердаму та є співробітником науково-видавничого проекту «Конфлікти у постсекулярному суспільстві» (Університет Інсбруку, Австрія). Також видає альманах сучасної християнської культури «Дары». Цього року Сергій видав книгу, яка має назву «Церковне відродження. Висновки», і на лекції коротко розкрив зміст своєї книги та дав декілька коментарів щодо сучасних процесів в українському православному житті.

На думку Сергія Чапніна, головна проблема непорозуміння РПЦ та українського суспільства полягає в тому, що ці два суб’єкти історії бачать по-різному один і той же відрізок часу. Лектор розкривав точку зору умовної «Москви», представником якої він, хоч й не дослівно, але є. Головне питання на його думку сьогодні полягає в розумінні останніх тридцяти років історії Церкви та суспільства. Цілком природно, наголошує лектор, що різні люди й суспільства взагалі обирають для себе в історії різні наріжні камені, на яких вибудовують різні картини світу. Втім, є необхідність знайти щось спільне, бо така розбіжність картин світу призводить до того, що усі православні належать до різних православних субкультур. На жаль, за останні тридцять років, спільних засад у православному світі не знайшлось, і питання про автокефалію свідчить наскільки різним є бачення майбутнього Церкви та суспільства у православних однієї Церкви.

«Для Москви є несподіваним те, що в Києві є інший погляд на майбутнє. Міфологеми минулого не дозволяють побачити тенденції теперішнього», — наголошує Сергій Чапнін.

Крім того, виявляється, що досі живий та актуальний міф про Третій Рим, який суттєво впливає на сприйняття російськими православними Іншого.

Сергій Чапнін

«Уся історія Церкви сприймається як історія імперій: Римської, Візантійської та Російської. Усе, що проходить за межами імперій, не існує у свідомості Церкви взагалі або сприймається з упередженням». Втім, на думку пана Сергія, ніякого спадкоємства між цими імперіями немає. Й аргументує він свою думку списком помісних автокефальних Православних Церков, де Російська Православна Церква займає таке саме місце, як і інші Церкви, що не входять до п’ятірки найдавніших Церков. Чапнін пояснює, що ці списки, як і самі автокефалії мають затверджуватися на Вселенських соборах, а оскільки останній такий собор був понад тисячу років тому, то і списки ці мають здебільшого політичний характер, ніж літургійний.

Це все призводить до того, що православні Росії дуже по-різному сприймають процес, який отримав назву «Церковне відродження»: «Ми живемо не в реальній Церкві, а в міфічній. Спроба деконструкції міфологеми кожного разу потерпає невдачу».

У своєму намаганні зрозуміти феномен церковного відродження, Сергій  Чапнін натрапив на проблему періодизації. На його думку, більшість православних вважають, що це період з 1988 по 2008 роки. Тобто відродження Церкви починається зі святкування ювілею хрещення Русі і закінчується смертю Патріарха Алексія ІІ. Якщо дивитися на відродження Православної Церкви в Росії з цієї точки зору, то можна побачити вкрай оптимістичну, навіть тріумфальну картину: відбувається збільшення приходів, православних видань, будуються нові храми, Церква знову потрапляє до суспільного дискурсу тощо. Але якщо взяти іншу періодизацію, вочевидь, не таку популярну: з 1990 по 2013 – з вбивства о. Олександра Меня і до вбивства о. Павла Адельгейма, то картина буде зовсім не такою тріумфальною, перш за все через те, що і на початку, і наприкінці відродження в Церкві можливе вбивство священика. Друга періодизація дає більш тверезий погляд на феномен відродження.

Далі Чапнін пояснює, що саме відбувалося у Російській Церкві у 90-ті роки. Це був період масового мирянського руху, в який входили переважно неофіти та радянська інтелігенція. Цей рух вилився в «Союз православных братств». Всередині руху сформувалися два напрямки: ліберальний та консервативний. Прихильники ліберального напрямку здебільшого переймалися справами Церкви (дискусії про те, що неможна проводити хрещення без катехизації, про те як зробити літургію зрозумілою для мирян тощо). Консерватори не мали претензій до того як склалося церковне життя, їх цікавили питання формування православної ідеології та просування її в суспільно-політичне життя Росії. Саме ці різнонаправлені рухи всередині братств і розірвали православне суспільство.

Водночас відбувся конфлікт між мирянами та церковною єрархією. Єпископат сприймав процес відродження як суто формальний і нічого змінювати в житті Церкви не квапився. Тому такий альтернативний і потужний центр активності, як братства, виглядали загрозою для єрархів. Щоб якось контролювати цей рух, було ухвалене рішення, що діяльність братств має підпорядковуватися приходським правлінням. Таким чином більшість братств втратили свій сенс та припинили своє існування. Тобто єдина демократична ініціатива, що йшла зсередини Церкви, була приглушена самою Церквою.

Окрім того, що офіційна Церква приглушувала будь-які демократичні зародки в собі, вона ще й працювала над власним розумінням історії та подій останніх ста років. Склалося два підходи в розумінні Росії в історії: радянський та антирадянський. Перший підхід виправдовував існування СРСР та всі злочини, скоєні проти населення та церкви, перемогою. Антирадянський підхід казав про те, що СРСР було хибною державою, спадкоємства між Російською імперією та СРСР немає, після розпаду СРСР починається нова історія нової держави й відповідно, Росія – держава без традиції, без фундаменту. Немає великої інтриги в тому, якому саме підходу надали перевагу церковні єрархи.

В рамках радянського підходу, персона Сталіна стала міфологізуватися та ідеалізуватися. СРСР сприймався як друга імперія. Перемога стала чимось більшим, ніж перемога у війні, але перемогою добра над злом, як справа Бога, і що Бог був зі Сталіним під час війни. Розпад СРСР в такому контексті виглядав як трагедія, яку зміг подолати лише Путін – новий імператор.

Таким чином, церковне відродження в РПЦ на початку своєму демократичне, щире та потужне, дуже швидко, за пару років, повернулося від демократії до автократії самою Церквою. Причиною такого повороту Чапнін вважає те, що ця Церква завжди була імперською і не має інших механізмів роботи з соціумом. Що це є великою кризою для Церкви та для суспільства, подолання якої так чи інакше можливе, оскільки все ж таки, як і будь-яка Православна Церква, РПЦ має своїм головою Ісуса Христа.

Наприкінці своєї лекції Сергій Чапнін висловив не менш оптимістичну думку щодо української автокефалії.

«Українська автокефалія є надією і для Росії (звісно, не для офіційних органів), і для тих, хто живе приходським життям: усі з радістю дивляться на процес набуття Україною автокефалії», бо отримання автокефалії може означати початок реформ і в РПЦ.

«Доля автокефалії не очевидна, але тут є надія. Нам всім потрібна надія», — такими позитивними словами та призовом молитися за надію завершив свою лекцію Сергій Чапнін. Залишається сподіватися, що це не єдина людина в РПЦ, яка здатна до самокритики та діалогу.

Сергій Чапнін

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 8 жовтня 2018, 19:37
    Коментувати коментар

    "...як і будь-яка Православна Церква, РПЦ має своїм головою Ісуса Христа." ------------ Московська Церква лише за своєю - суто ОФІЦІЙНОЮ назвою, мовляв, є "православною". І наразі, з особливою виразністю і опуклістю, проглядаються її ДОМІНУЮЧІ - в загальному й цілому - суттєво ІНШІ сутність і правдивий зміст (духовні та ідейно-світоглядні). Так що я би не дуже тут поспішав так - "супероптимістично" й однозначно - проголошувати, що вона (нібито) "має своїм головою Ісуса Христа"...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • storozh | 13 грудня 2018, 20:51

    Митрополiт Єпiфанiй став ним вже кiлька рокiв тому, коли був обраний намiсником...

  • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 20:40

    "Ім’я кандидата від УПЦ КП наразі не розголошується." ------------ Разом з тим, згідно найостанніших повідомлень деяких ЗМІ, ним став митрополит Переяславський і Білоцерківський

  • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 20:04

    Р. S. Хоча, з іншого боку, ця його, п. Ігоря, активна діяльність: відважним військовим капеланом на Сході (колишня), а також нинішня - як співзасновника і лідера Християнської служби порятунку (ХСП)

  • velovs@ukr.net | 13 грудня 2018, 19:02

    Багато, по суті, необ'єктивного, а то й навіть відвертого бруду й інсинуацій розповів екс-пастор про те християнське середовище, в якому раніше перебував і служив... ------- А от нині він розповідає,

  • erinms | 13 грудня 2018, 17:46

    Be very leery about gender identity laws in Ukraine. Take a lesson from Canada where the lgbt movement has a stranglehold on politicians. Some of these laws have created a nightmare of outlandish

Популярні статті місяця