«Семиярусна гора» як головна духовна книга нової епохи

17.09.2017, 12:14
«Семиярусна гора» як головна духовна книга нової епохи - фото 1

У двадцять сім років американець Томас Мертон відмовився від кар’єри письменника й прийняв монаший стан в одному з найбільш аскетичних згромаджень католицької Церкви – ордені трапістів. Та згодом молодий монах повернувся до писання, і за сім років написав автобіографічну книжку «Семиярусна гора», визнану духовною класикою модернової доби.

У двадцять сім років американець Томас Мертон відмовився від кар’єри письменника й прийняв монаший стан в одному з найбільш аскетичних згромаджень католицької Церкви – ордені трапістів. Та згодом молодий монах повернувся до писання, і за сім років написав автобіографічну книжку «Семиярусна гора», визнану духовною класикою модернової доби. Її український переклад вийшов у львівському видавництві «Свічадо». В межах святкового тижня з нагоди 25-річчя Українського католицького університету про «Семиярусну гору» говорили єпископ Борис Ґудзяк, директор «Свічада» Богдан Трояновський, авторка перекладу Марина Білонога та головний редактор часопису «Патріярхат» Анатолій Бабинський.

На презентації Томаса Мертона

– Цілком можливо, що, якби Томас Мертон не пішов до монастиря у двадцять сім, він все одно написав би видатну книгу. Ймовірно, вона була б пов’язана з католицизмом, – говорить Анатолій Бабинський. – Мертон долучився б до світських літераторів, таких як Вокер Персі чи Фленнері О’Коннор, які сприяли відродженню католицької літератури. Однак письменник прийняв монаший стан, тому тепер читачі розглядають його у контексті літератури духовної.

За словами редактора журналу «Патріярхат», Мертонові в монастирі вдалося вловити суть духовного життя, найбільша складність якого – привести до гармонії трансцендентне, тобто те, що відбувається поза буденністю, з банальними речами. «По-справжньому автентична духовність – це та, яка вміє знайти гармонію між найвищими ідеалами й рутиною», – пояснює Анатолій Бабинський.

У монастирі Мертон вів публічну діяльність і листувався з багатьма людьми. Зокрема, у своєму тривалому листуванні з Папою Іваном ХХІІІ він висловлював незвичні ідеї та пропозиції. Мертон писав Папі, що з його перебування і молитов у монастирі, навіть попри те, що він контемплятивний монах, замало зиску. Він хотів допомагати по-справжньому, тому запропонував Папі, аби той благословив новий вид контемплятивного згромадження.

Так, можна було би створити центр, який зібрав би митців, інтелектуалів, літераторів і став би для них духовним осередком віднови віри, – розповідає Анатолій Бабинський. – Усі ці люди могли б з’їжджатися туди, аби духовно міцнішати віднаходити Бога. Щойно відкритий Центр Шептицького в УКУ нагадує мені цю пропозицію Мертона.

«Семиярусна гора» вийшла наприкінці 1940-х. На думку владики Бориса Ґудзяка, в автобіографії вдалося передати те, що було озвучено на Другому Ватиканському соборі 1962 року. «Від шістнадцятого століття Католицька Церква, церковне життя і духовність були під впливом попереднього Вселенського Собору – Тридентського,– каже єпископ. – Цей собор відповідав на виклики початку модерної доби, пов’язані з винайденням друку, протестантською реформацією, текстуальною критикою. Окрім сильних раціональних нуртів у кодифікації католицизму, до деталей також було розписане моральне життя. Навіть побут католицьких і греко-католицьких сімей у наступні покоління був посттридентським: існували чіткі правила, а всі вчинки були поділені на чорне та біле. Така поляризація мала колосальну потугу і вплинула на цілі суспільства. Однак із початку двадцятого століття з’явилося бажання відійти від моралістичного порядку».

Цій потребі, сформульованій у 60-ті – 80-ті, за словами владики Бориса, відповів текст Мертона. Не порушуючи старих принципів, католицький письменник відкривав горизонти й нову велику традицію, яку зробив доступною, а найсуворіше монаше життя – життя трапістів – відкритим для читача.

Він відчував великого Бога, який любить усіх людей попри їхню релігію. Томас Мертон у своїх пошуках зрозумів, що Бог є безмежним, що його неможливо до кінця закрити у якихось рамках, що Бог може давати конкретні інструменти, але він нагадує раз за разом, що наші рукотворні інструменти, категорії, концепти, структури неє спроможними його обійняти.

На презентації Томаса Мертона

Мертон знаходився в найкращій напрузі між спогляданням Бога у його величі, коли треба або мовчати, або співати, кохати, творити, і таким чином моралізувати, та між конкретною діяльністю.

У 60-х роках Мертон долучається до болючих соціальних питань, які трансформували американські й західноєвропейські суспільства, наприклад, багато полемізує щодо В’єтнамської війни. Роботи письменника, особливо духовне описання — про молитву, монаше життя, про його велику любов до Бога набули широкої популярності у другій половині XX сторіччя. Читач Мертона не зустрічається з монахом, який нарікає на обмеження чернечого життя. Мертон свідомо раз за разом обирає такий спосіб існування.

Стосунки Мертона з монашою спільнотою були досить складними. Багато монахів ідуть в монастир, аби зосередитися на конкретному контексті. А тут раптово, поруч з ними, в одному коридорі, опинився чоловік, який стає всесвітньо відомим. До цього чоловіка пишуть листи, до нього хочуть приїхати, звідусіль від нього йде гармидер. Через Мертона весь світ зосередився у цьому коридорі, в монастирі, куди люди приходять до мовчанки. Тому Мертон не був зручним співбратом, він став причиною напруги в ордені траппістів.

— Проте траппісти й досі отримують вигоду від його діяльності. За кошти, отриманні за книги письменника, монахи змогли відремонтувати траппістські церкви у всьому світі, — розповів Анатолій Бабинський.

Автобіографія Мертона — це його сповідь, досвід пошуку свого покликання. “Семиярусна гора” стала відзеркаленням наших власних пошуків і тому вона залишає глибокий слід у кожному, хто її прочитає. Будь-хто, хто задумувався над власним призначенням у житті, помітить у цій книжці багато особистих думок і знайде підказки на майбутнє, — запевнив директор «Свічада» Богдан Трояновський.

Тамара Кіптенко