• Головна
  • Проекти
  • Межа світського і сакральнього: Україна приймає міжнародний Форум з релігійної свободи...

Межа світського і сакральнього: Україна приймає міжнародний Форум з релігійної свободи

16.09.2016, 13:37
Межа світського і сакральнього: Україна приймає міжнародний Форум з релігійної свободи - фото 1

Коли ж у власній країні немає можливості відверто презентувати власні дослідження, експерти змушені шукати нову платформу для обміну знаннями. Саме тому цього року Міжнародний експертний форум «Свобода релігії та переконань в умовах сучасних викликів», який організовують правозахисники з країн Центральної Азії, приймав Київ

Пошуки межі світського та релігійного, питання екстремізму та тероризму, стосунків влади та релігійних лідерів залишаються первинними темами для обговорення. Коли ж у власній країні немає можливості відверто презентувати власні дослідження, експерти змушені шукати нову платформу для обміну знаннями. Саме тому цього року Міжнародний експертний форум «Свобода релігії та переконань в умовах сучасних викликів», який організовують правозахисники з країн Центральної Азії, приймав Київ, протягом 14-15 вересня в стінах Університету ім. Тараса Шевченка.

Спільні тенденції державно-релігійних відносин на пострадянському просторі часом нагадують відомий усім серіал. Однак представники Центральної Азії, які прибули до Києва, немов повернули українських експертів у початок 90-х років, коли питання відкритості релігійної сфери тільки починало розвиватись. Переживання та проблеми азійських експертів вказують і на те, як різко змінюється ситуація за останні кілька років та можуть послужити тривожним дзвіночком для кожного, хто міг їх почути. Ліберальна у сфері релігійного законодавства Україна у даному випадку стає прикладом для інших. «Україна може показати гарний взірець будівництва країни в умовах непростої ситуації та багатоконфесійності», — підкреслив завкафедрою релігієзнавства КНУ ім. Шевченка, професор Євген Харьковщенко.

Міжнародний форум

На захисті традицій та порядку

З самого початку власної незалежності, КИРГИЗСТАН також обрав ліберально-демократичний вектор розвитку. Були ратифіковані договори з ООН, які гарантували міжнародні стандарти прав людини для громадян, що підтвердила і нова Конституція. Так тривало до цього року, коли влітку, потайки, у розпал періоду відпусток, влада запропонувала до обговорення нову редакцію головного закону. Нова Конституція повністю заперечує міжнародні норми. Натомість вона концентрується на визначенні так званих «вищих цінностей»: прагнення до щастя, моральності, єдності народу, родини, любові до Батьківщини і т.д. Влада дала громадянам на обговорення пару літніх місяців, на що відгукнувся актив громадянського суспільства. Але вже восени цю редакцію винесуть на референдум, що може кардинально змінити вектор розвитку усієї країни.

«Такі «вищі цінності», які прописані дуже загальними словами, можуть стати приводом для нових обмежень та, пізніше, покарань, — зауважив незалежний експерт зі свободи віросповідання Алмаз Есенгельдієв. – Коли у Конституції є подібні загальні фрази, людині буде дуже важко довести, що насправді вона любила Батьківщину чи дотримувалась норм моралі, якщо у влади виникне потреба в її арешті».

Керівники держави пішли далі за рамки нової редакції Конституції, створивши фонд Духовного розвитку при Адміністрації Президента. Згідно з його статутом, метою діяльності є підтримка «традиційних релігійних організацій», тобто мусульман-ханафітів та РПЦ. Таким чином, держава готова виділяти на розвиток потрібних напрямів та релігійних норм власні кошти вже офіційно.

З 2013 року у республіці співіснують одразу два органи регулювання релігійної сфери, створені при президентові. Статус юридичної організації для релігійної громади є обов’язковим, тому може виникнути питання, чи має право мала група молитись окремо за власним бажанням. Будь-які релігійні дії та обряди мають проходити лише у спеціально відведених місцях, які зареєстровані як такі, що слугують задоволенню духовних потреб. Способом впливу стали і нові методи боротьби з експертним середовищем, які допомагають релігійним лідерам реалізовувати свої права.

«У нас діють подвійні стандарти наступу на релігійне та світське водночас, — заявив президент фонду «Відкрита пропозиція» і член Панелі ОБСЄ зі свободи релігії та переконань Дмитро Кабак. – Суспільство Киргизстану складається з релігійних громадян та атеїстів, але головним питанням стає, наскільки модель світськості держави може стати універсальною. Поки влада обмежує права та публічні прояви релігійних громад, вони у свою чергу лобіюють зміни до законодавства, наприклад, легалізацію ранніх шлюбів, виділення особливого часу для молитви у п’ятницю, багатоженства, дозволу масових обрядів лише для мусульман на площах міст».

Наріжним каменем є невідповідність між ліберально-міжнародними нормами у Конституції зразка 2010 року та закону про свободу совісті та віросповідання. Дмитро розповів про неодноразові випадки захисту прав представників релігійних спільнот, коли його спеціалісти захищали пастора, якому інкримінували «сумнівні справи»: звинувачення у педофілії, фінансових махінаціях тощо. Постійний моніторинг аналітиків вказує на спроби обмеження розповсюдження релігійного вчення, публічних проявів духовного, вимоги відсутності прозелітизму та акцент на тероризмі й екстремізмі.

Страх перед ризиком тероризму розв’язує руки представникам влади, які сміливо вводять обмеження релігійних заходів рамками спеціальних приміщень; релігійна література розповсюджується лише у спеціальних магазинах та з певними штампами, а інша взагалі забороняється; вводиться обмеження виїзду за кордон з метою релігійної освіти та в принципі контакт з іноземними служителями; чиниться тиск на експертів; створюється бюрократична пастка через механізм численних звітів, дозволів, реєстрацій тощо.

Не менш цікавим є аспект православної складової у Киргизстані. За словами Алмаза, міграційна служба створила прецедент ефективної зміни єпископів, коли попередній відмовляється від співпраці з керівними органами. Так, у 2014 році, відбулась примусова заміна єпископа Російської Православної Церкви на нового єпископа Бішкекської єпархії Даниїла. Офіційною причиною стало завершення терміну дії його реєстрації у якості місіонера, після чого його депортували, а Патріарх Московський Кирило у мовчазній згоді вислав нового представника.

Прийняття нового закону про свободу переконань та віросповідання у КАЗАХСТАНі у 2011 році також нагадувало секретну операцію, пригадав професор Каспійського університету Роман Підопригора. Новий закон створив й орган регулювання – Агентство у справах релігії, що заборонило будь-яку групову релігійну діяльність без реєстрації юридичної особи. Зміни призвели до різкого скорочення кількості релігійних громад, зменшивши їх приблизно на третину (з 4551 організацій після реформи лишилось 3088). Причинами стали жорсткі рамки, адже тепер релігійна організація починається вже не з 10 осіб, а мусить мати мінімум 50 членів у малих містах, 500 – для регіонального рівня та 5 000 для республіканського статусу. До 2011 року у Казахстані діяв спеціальний Інститут малочисельних релігійних груп, які займались тими громадами вірян, які були малочисельними. Після реформи його ліквідували, а представники релігійних меншин перейшли у тінь.

Станом на 2016 рік релігійних організацій лишилось 3621, де найсильнішими є представники мусульман та протестантів. У випадку Казахстана, підкреслив Роман, є дуже тісним зв’язок між релігійною та національною ідентичностями, де 70% населення є татарами, казахами та сповідують іслам, а 26% населення — росіянами та українцями, які є християнами.  

Норми публічності релігії є ще більш жорсткими, ніж у випадку Киргизстану: обряди дозволені у спеціальних приміщеннях; за їхньої відсутності громада щораз має проходити через важку процедуру узгодження служіння з державою, а також шукати закрите приміщення, яке на 300 метрів навкруги не контактуватиме з будь-якими державними установами. Будь-яка проповідь сприймається як місіонерська діяльність, для чого потрібна окрема реєстрація; запрошення на вулиці на молитву або релігійний концерт може спровокувати судову справу; у церквах та мечетях найчастіше можна зустріти чергових спецпризначенців, які контролюють, аби до релігійної громади не потрапили люди «з вулиці», а прийшли лише зареєстровані члени. Експерт пожартував, що за таких умов навіть календарі та листівки проходять процедуру релігієзнавчої експертизи.

Екстремальна світськість казахів забороняє й індивідуальні релігійні обряди у державних установах, судах або збройних силах. З самого на початку держава відмовилась і від ідеї капеланського служіння. Однак контроль не обмежується силовими методами впливу, тому що діє окрема система «пропаганди» серед служителів, а також розповсюджується «правильне» розуміння ісламу. «Коли держава починає керувати громадянським суспільством, самим громадянам стає не дуже затишно», — поділився Роман Підопригора.

Призма убезпечення від екстремізму дозволяє введення нових санкцій проти релігійних громад. При цьому в країні діють вісім радикальних угрупувань (лише одне з них не належить до ісламу), серед яких є Аль-Каіда, Брати мусульмани, Талібан, Хізб-ут-Тахрір, Ісламська держава тощо. З початку року були засуджені 57 громадян за участь у цих організаціях. Ця ситуація призводить до відкритого регулювання, через що релігійні організації мусять робити власне місце для обрядів або нескінченно вибивати дозволи, подавати щоквартальні фінансові звіти, які включають навіть біографію членів родини служителя, що разом формує радянський тип державно-конфесійних відносин.

Експерти з ТАДЖИКИСТАНу звикли розрізняти релігійні організації та общини – вони мають різні форми реєстрації через Держкомітет. На тлі браку неісламських спеціалістів, продовжується процедура жорсткої перевірки статутів перед отриманням статусу юридичної особи. Не менш суворі норми стосуються й літератури – вона може друкуватись лише тиражом, який точно відповідає зареєстрованим членам общини, більше того, видача цих книжок з рук на руки також підпадає під контроль. Аналогічно зберігається правило присутності держслужбовців на службах у релігійних громадах. На тлі цього неконтрольована благодійна допомога виглядає надто ліберальною та відкриває нові можливості.

За словами спеціаліста Панелі БДІЛП ОБСЄ та голови правління ГО «Суспільство і право» Муатар Хайдарової, останні роками атеїзм втрачає популярність у суспільстві. Але навіть це створює прихований тиск на тих, хто може дотримуватись «недоброго» за загальними нормами ісламу.

Принцип кількісного розподілу вірян визначає розміри мечетей, які мають кількісні рівні. Це створює проблемну ситуацію, коли мешканці малих селищ чи містечок залишаються без доступу до релігійних служб. І тут законодавство ставить ще більш суворі рамки, тому що індивідуальні релігійні обряди також підпадають під заборону. Винятком стають лише хворі або літні люди, але й вони не мають права здійснювати молитву чи інший обряд, якщо у приміщенні знаходяться більше десяти осіб. Однак вже у 2018 році на мешканців Таджикистану чекає новий подарунок – мечеть на 115 000 осіб, яку будують за рахунок арабських донорів.

Ще одним джерелом втручання держави у релігійні справи стало встановлення заробітної плати імамам від держави. На думку експертів, це дозволило запровадити чіткий механізм призначення імамів на місцях, перевірки змісту їхніх проповідей та діяльності загалом через фінансування їхнього служіння. При цьому для будь-якої релігійної організації, яка подається на реєстрацію, обов’язковою є вимога наявності п’ятирічного досвіду роботи у країні, що автоматично блокує нові релігійні рухи та їхню офіційну діяльність. Так само перереєстрація статутів впливає і на вже існуючі спільноти – більше тисячі мечетей були закриті, їхнє число лише зростає. У мечетях були офіційно введені правила поведінки, проводиться відеоспостереження, а в деякі заборонено пускати жінок.

Пані Муатар пригадала, що у певний момент ситуація з регулювання публічної релігійності Таджикистану набула такого піку, що на вулицях почали ловити жінок та чоловіків, які виглядали не відповідним чином. Результатом цього стало більше двох тисяч випадків конфіскації хіджабу та більше 12 000 арештів з примусовим голінням чоловіків. Офіційна причина – підтримка національного зовнішнього вигляду населення та позбавлення від іноземного (читайте – арабського) впливу. Деякі з громадян, які не підкорились нормам, перебувають під постійним спостереженням правоохоронців.

Останніми роками ГРУЗІЯ стала показовим взірцем реформ для України та прикладом для наслідування. Українці й справді можуть повчитись принципам толерантності до інших культур, але ці норми досі не мають законодавчого закріплення. Пані Шорена Кобаідзе, координатор програм Центру з вивчення етнічних питань та мультикультуралізму, констатувала зростання кількості конфліктів якраз на ґрунті національних сентиментів. За її спостереженнями, релігійна та національна ідентичності часто йдуть пліч-о-пліч, що спричинює конфліктогенність, яка проявляється хай короткими, але гострими спалахами у різних місцях.

Позитивною практикою впливу на подібні конфлікти стало створення двох гілок Рад – з питань релігійних та національних меншин. Вони володіють свободою дій та впровадження власних рекомендацій, оскільки працювали під крилом міжнародних організацій. Кроком у відповідь з боку держави стали офіційні дотації найбільш розповсюдженим релігійним течіям Грузії – Вірменській Апостольській Церкві, Римо-Католицькій Церкві, мусульманам та юдеям.

Фокус державної політики Грузії у царині релігії залишається незрозумілим, підкреслила пані Шорена. З одного боку, у 2014 році з’явилось Держагентство, яке мало б займатись профільними питаннями. Але окрім відсутності практичних кроків та дій, вони не мають тих повноважень, які б дозволили їм насправді змінювати ситуацію. Тому час від часу продовжують спалахувати релігійно-етнічні конфлікти, які важко регулювати і через брак спеціалістів, і через нерозуміння глибоких причин. Представники ж офіційної влади заперечують їхню наявність або вбачають причину лише у зовнішньому впливі, а не у внутрішніх систематичних суперечностях.

Тема релігійної свободи так і не набуває популярності через брак експертів та недостатнє фінансування. Поодинокі спеціалісти покладаються на міжнародну співпрацю та гранти, нерідко контактуючи з донорами через посольства. Шорена Кобаідзе зупиняється і на проблемі зростання ісламофобії та пригадує дев’ять випадків публічної мови ворожнечі, направленої проти мусульман за останній рік. Так, будівництво нової мечеті у Батумі відкладається уже два роки поспіль, тому що попри наявні документи, мусульмани ніяк не можуть отримати дозвіл на початок робіт з незрозумілих причин.

Спікери не оминули увагою й колег з АЗЕРБАЙДЖАНу, які перебувають у більш жорстких умовах та навіть не мали змогу долучитись до Форуму. Там тривають переслідування та арешти активістів, забороняються міжнародні конференції та тренінги, а особливо ті, які торкаються проблематики забезпечення прав людини. Подібне блокування призвело до фактично повного закриття міжнародних представництв та організацій у Баку, а громадські та релігійні організації змушені проходити через повний контроль з боку Мінюсту та повсякчас подавати програмні та фінансові звіти, балансуючи на межі дозволеного та забороненого.

Український лібералізм

У рамках Форуму Україна виглядала орієнтиром та певним прикладом ліберального права релігійної свободи. Буквально перед його початком Конституційний Суд України оприлюднив рішення про неконституційність вимог про отримання дозволів у місцевої влади на проведення публічних релігійних та інших мирних заходів. «У жодному міжнародному звіті за останній рік не прозвучало, що Україна відступилась від міжнародних норм релігійної свободи, — розпочав свій виступ голова Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш. – Проте, це не виключає наявності та появи нових проблем».

З його досвіду, важливим чинником для запровадження змін завжди була участь експертів, зокрема, релігієзнавців. Робота у рамках новостворених Експертних рад за участі народних депутатів дозволила опрацювати ряд новітніх для пострадянського простору законопроектів, поки над іншими триває робота.

При цьому чиновник бачить непомітну розбіжність, яка в перспективі може спровокувати нові конфлікти та лінії розколу. Головна причина – це невідповідність наявної мережі релігійних спільнот запитам зміненого українського суспільства. У першу чергу це торкнулось православної мережі організацій, де почались зміни та зафіксовані офіційно 90 конфліктів навколо храмів та переходів громад в іншу юрисдикцію. Водночас дві треті православних вірних в Україні, за словами Юраша, прагнуть встановлення Єдиної Помісної Церкви, що має визначати вектор розвитку й трансформацій православного середовища.

Державні органи у сфері релігійної свободи та прав на переконання також переживали свою еволюцію. Експерт та замголови Департаменту Лариса Владиченко окреслила довгий шлях реформування: від самого початку, Ради у справах релігії при Кабміні у 1992 році; Міністерства у справах національностей, міграції та культів у 1994-му; Держкомітету у справах релігії у 1995 році, коли вперше була додана можливість наукової діяльності держслужбовців; Держкомітету при Мінюсті у 2005-2006 рр.; Держкомітету у період 2006-2010 рр та до сучасного стану – Департаменту у справах релігій та національностей при Мінкульті. Шість разів державні органи зазнавали суттєвої реформації, при цьому чотири рази вони перебували у статусі центрального органу виконавчої влади, що було б добре знову повернути для розширення повноважень, на думку пані Лариси.

Актуальною є робота на місцях, а також тотальна перевірка зареєстрованих релігійних організацій, частина з яких існує лише на паперах. Це дозволить сформувати більш злагоджену систему роботи Департаменту, забезпечити своєчасне звітування та реагування на нові виклики, а також суттєво оновить статистику, яка занадто застаріла.

Проблеми залишаються й у царині релігійної журналістики, певен директор РІСУ Тарас Антошевський. На його думку, це пояснюють одразу декілька аспектів проблеми: нестача фахових спеціалістів та недостатній рівень підготовки релігієзнавців; політизація релігійної сфери; орієнтація на скандали замість позитивних історій, а також не надто заповнена ніша релігійних медіа. При цьому позитивним досвідом стали наслідки Майдану, коли довіра до інституту Церкви зросла, а релігійні новини стали торкатись не лише п’яних священиків, а й історій успіху та допомоги чи соціального служіння релігійних громад. 

Питання балансу між світським та релігійним постає не лише на пострадянському просторі. Кожна держава шукає власну відповідь, де регулювання закону може наступити на горло правам та свободам людини. Головним орієнтиром для міжнародного простору лишається рівність щодо будь-яких релігійних спільнот. Якщо простий, але складний у реалізації баланс буде збережений, це може гарантувати появи нових векторів розвитку самого суспільства.

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО