Що ми знаємо насправді: соціологія про релігійність
Але у сфері дослідження релігії варто уявляти, що ми знаємо «насправді». Про це у рамках свого виступу у Відкритому православному університеті св. Софії у четвер, 2 червня, розповіла соціолог релігії Олена Богдан.
«Саме слово «насправді» є провокативним, – підкреслила вона. – Для кожного користувача треба насамперед розуміти, про що розповідають репрезентативні дослідження. Під час опрацювання даних ми бачимо лише те, про що нам розповіли люди, але не їхні правдиві думки, відчуття, судження тощо. Це та інформація, якою вони поділились у певний момент часу, залежно від формулювання питань. Часто людина може дати іншу відповідь без будь-якого бажання збрехати – просто їй захотілось відповісти саме так у той момент опитування».
Дослідниця звернула увагу на значне коливання даних, які представляли різні соціологічні центри, стосовно симпатій православних. Згідно з результатами, кількість прихожан УПЦ Київського Патріархату різко зросла за останні два роки. Таку тенденцію і справді можна прослідкувати, однак треба бути обережним з відсотковим зростанням. Олена Богдан зауважила, що відсоток тих, хто відносив себе до УПЦ КП, значно зростав за відсутності варіанту відповіді «просто православний». При цьому якщо у питанні все ж залишався такий варіант відповіді, то кількість православних, які відносили себе до УПЦ КП, знижувалась з 40% до 25%. В інших випадках «просто православні» розподілялись у відповідях як вірні УПЦ КП та як ті, які не належать до жодної релігії.
Тому особливу увагу треба звертати на формулювання самого запитання в анкеті. Значна різниця спостерігалась у розподілі відповідей в опитуваннях і від Центру Разумкова, коли вони робили різні формулювання: просто «УПЦ» або «УПЦ (МП)» у варіантах відповіді. Нерідко уявлення про Українську Православну Церкву різняться для відповідачів, що може призвести до значного викривлення даних. «Не поспішайте робити висновки», – нагадує Олена Богдан.
Але одне з ключових питань – наскільки релігійними є українці – залишається відкритим через неоднозначні відповіді. Результат нерідко залежить від того, як саме соціологи визначають для себе критерії релігійності людей: самоідентифікація людини, аспекти віри, які декларує респондент, або ж релігійні практики, як індивідуальні, так і колективні. «Показовим є приклад Ісландії, яку стали вважати ледь чи не найбільш секулярною країною світу, – додала лектор. – Натомість поки церкви там були порожніми, достатньо високий відсоток опитаних розповідав про віру у свідоме продовження життя після смерті та особисті духовні практики (медитацію, молитву тощо). І що ж ми тоді будемо вважати критерієм релігійності? Практики чи самоідентифікацію? Чи все ж віра у життя після смерті та надприродне є показовими? Така ілюзія нерелігійного суспільства в очах соціологів є доволі частим явищем».
Важливим банком даних для аналізу дослідників є так звані хвилі міжнародних опитувань. Два головних подібних проекти – ISSP (International Social Survey Programme) та EVS (European Value Survey) – часто оминали Україну через брак коштів. Вітчизняною відповіддю стало створення нової платформи з відкритими масивами даних – «Київського архіву» (http://ukraine.survey-archive.com/) – де соціологічні служби завантажують у вільний доступ результати власних досліджень, нерідко й за 2016 рік.
Шість років тому українським соціологам вдалось взяти участь у міжнародній хвилі опитувань від ISSP, що дозволило поглянути на неоднозначність показників у царині вивчення релігійності громадян. У відповідь на питання самоідентифікації 51% українців назвали себе помірно релігійними, 1,3% – надзвичайно та 8,1% – дуже релігійними; при цьому 9,4% респондентів визначили себе як помірно нерелігійні, 5% – дуже та 5,4% –надзвичайно нерелігійні. За конфесійним розподілом цілих 41,5% громадян визначили себе як «просто православні», 18,4% – як вірні УПЦ КП, 17,7% – вірними УПЦ (МП), 7% належали до УГКЦ, 2,1% до інших християнських течій, 1% нехристиянських релігій, а 9,2% назвали себе нерелігійними при 3,1%, яким було важко відповісти.
Олена Богдан зробила акцент на відмінностях у даних, коли вона поглянула на питання стосовно віри у свідоме існування життя після смерті. Так, лише 87,7% тих, хто назвали себе релігійними, підтвердили свою віру у продовження життя після його завершення. Але чому виникає така різниця? За словами соціолога, Україна може здатись менш релігійною, ніж це видається на перший погляд.
Протягом 2008-2010 років Україна долучилась до масштабного європейського дослідження EVS разом з 45 країнами та 5 територіями (Східна та Західна Німеччина, Північна Ірландія, Кіпр та Північний Кіпр). У міжнародній соціології саме європейські країни вважаються найбільш секуляризованими, тому було цікаво поглянути, де у цьому товаристві знаходиться Україна.
На питання про віру у Бога 85,9% українців визначили себе віруючими, зайнявши 20-те місце у списку країн. Першу сходинку посіли мешканці Косово (99,2% вірять у Бога), а останню – Східна Німеччина (19,3%). При цьому вже у відповідь на питання про життя після смерті лише 57,7% українців сказали «так» порівняно з 97,5% респондентами у Туреччині. Однак 65,9% громадян України зацікавлені у священному та надприродному.
В останні роки соціологи вказують на тенденцію зростання релігійного синкретизму та приватизації або індивідуалізації релігії. Показовими стали відповіді на питання про віру у реінкарнацію (переселення душі) – у це вірять 28,3% українців та 58,1% мешканців Косово (де майже всі є мусульманами). Дослідниця підкреслила, що це може заперечити тезу про кризу християнства, оскільки подібні розбіжності з головною доктриною торкаються як ісламу, так і юдаїзму або інших релігійних течій.
Якщо переходити до узагальнення досліджень, то можна виокремити тренди, які спостерігаються у соціології релігії та відповідають українським реаліям. Перш за все, це процес секуляризації на макрорівні (у відвідуваності церков, участі у публічному релігійному житті), іншим словом десакралізація суспільства, що зовсім не означає особисту секуляризацію людей. Інший тренд – це курс на релігійний плюралізм, який лише зростає у своїх обсягах. Разом з ним посилюється синкретизм (поєднання різних аспектів вірувань в одне). Це ніяким чином не підвищило рівень релігійного ексклюзивізму (акценту на тому, що лише власна релігія є шляхом істини та виключає правдивість інших), що спостерігається у модерних країнах. Тривають процеси приватизації та індивідуалізації релігії – люди мають власні практики та уявлення, не обирають певну деномінацію. Єдиний світовий тренд, який поки що обходить Україну стороною – це актуалізація гендерного питання у царині релігії, а саме питання служіння жінок, їхньої ролі та можливості просування у релігійні єрархії. Однак всі відповіді на важливі питання, пошуки зв’язків та прогнозування будуть можливим лише за умови якісної роботи соціологів та розвитку галузі.
