Крим – це Україна. У Києві кількасот людей вшанували пам’ять жертв депортації

Під час мітингу на Майдані у Києві в середу, 18 травня, кілька сотень людей пригадали 72-гу річницю депортації кримських татар та вшанували загиблих. У спільній молитві мусульмани, християни та юдеї підтвердили свою віру в те, що Крим повернеться до України, а кримці зможуть вільно жити на своїй землі.

Київ_1.jpg

«Ця трагедія депортації співзвучна багатьом українцям, - звернувся до мітингувальників учасник АТО та народний депутат Олег Барна. – Геноцид і депортація є правдивими свідченням наявності фашистського режиму. Так само і путінський режим продовжив цю традицію. Ми мусимо правдиво оцінити його діяння, шанувати загиблих, відстоювати героїв та робити все, аби біда не повторилась».

Київ_3.jpg

У спільній пам'ятній молитві взяли участь представники мусульман, православних спільнот та юдеї. Лунали виступи активістів Майдану та учасників АТО, представників кримськотатарського народу з різних куточків світу, народних депутатів та дипломатів. На площі можна було побачити прапори України, кримських татар, УПА, Азербайджану, Туреччини тощо. Мешканці Криму, які були вимушені переїхати на континентальну частину країни, тримали гасла: «Силою солідарності переможемо», «Росія – геть з Криму», «Створення Кримськотатарської республіки – найкоротший шлях до повернення Криму», «Президенте, де конкретні дії щодо деокупації Криму?».

Київ_2.jpg

Представники політичних та патріотичних спільнот запропонували кожному сьогодні сказати, що вони є кримськими татарами і поділяють біль братнього народу. «Більшість людей на площі не є кримцями, але сьогодні ми всі – кримські татари, - підкреслив представник посольства США в Україні Джордж Кен. – Тому що всі ми відчуваємо їхній біль та підтримуємо право народу на власну землю та свободу. Бо Крим – це Україна».

Київ_5.jpg

Особливим моментом став виступ дітлахів, які зачитали виразні вірші про біль крові, про батьківську розповідь про трагедію депортації, про життя у чужій землі. Вони емоційно та дзвінко підтвердили, що не забудуть власної історії та передадуть їх своїм онукам.

Київ_7.jpg

Мама однієї з учасниць, Аліме Асклів, покинула Сімферополь з родиною ще на початку окупації. Там лишилась її матір, тому що вона відмовилась залишати рідну землю у похилому віці. «Це день нашого трауру. Кожна родина багато втратила як 72 роки тому, так і сьогодні. Кримські татари, які лишились на півострові, не можуть зібратись та пригадати власний біль», – розповіла жінка.

Київ_6.jpg

Сьогодні кримські татари живуть у більш ніж 15 країнах світу. На мітинг спеціально приїхали представники народу з Литви та Туреччини, з інших закордонних спільнот. За словами представника турецької діаспори – Платформи кримських татар – Мукрешина Шахіна, його народ продовжує боротись за свої права та свободу, хоча й не забуває про роковини трагедії, де б він не був.

«620 років татари проживають у Литві, – нагадав представник Меджлісу Литви Адас Якубаускас. – Литва – ваш головний адвокат в Європейському Союзі. А наш президент – єдиний чоловік у ньому, наша Даля. Зараз у Вільнюсі теж проходить мітинг на підтримку кримських татар. Ми стали єдиними і працюємо над тим, щоб Крим повернувся до України».

Київ_4.jpg

Окремі сподівання представники кримськотатарської спільноти покладають на ініціативу внесення правок до 10-ї статті Конституції України про зміну назви Автономної Республіки Крим на Кримськотатарську автономну республіку. За їхніми словами, саме цей крок має розпочати процедуру повернення півострову Україні, як і символічна перемога Джамали на Євробаченні.

Головний рабин України Яков Дов Блайх порівняв історію депортації 1944-го року з Криму з історією страждань єврейського народу під час Голокосту: «Я від імені євреїв України та світу хочу сказати, що ми з вами. Ми мусимо підняти наш світовий голос, який мають почути та відгукнутись, а не замовчати, як це зробив світ під час гітлерівського режиму. Де ви, світові спільноти, де ви, сили ООН? Всі зайняті своїми проблемами. Ми ж маємо народити крик, який почують по всьому світу».

***

18-20 травня 1944 року за наказом з Москви майже все кримськотатарське населення Криму примусово відправили в бік Узбекистану 70-ма ешелонами. Влада СРСР звинуватила кримців у співпраці з нацистами та визнала зрадниками та у «масовому винищенні радянських людей».

У дні депортації, яка була визнаною однієї з найбільш стрімких за історію людства, родинам давали 15-20 хвилин на збори. Найчастіше вони не встигали взяти нічого, а майно, яке залишалось, діставалось владі. Під час переселення загинули близько 8 000 людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.

Найбільша частина кримців потрапила до Узбекистану, а також райони Казахстану і Таджикистану, менші групи були відправлені в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина - діти до 16 років.