Молоді науковці з чотирьох країн Європи обговорили значення релігії як чинника у примиренні

21 квітня 2016, 13:21 | Репортажі | view photo | 11 |   | Код для блогу |  | 

Уже XVIII Міжнародна наукова конференція для студентів і молодих науковців зібрала дослідників із України, Польщі, Білорусі та Росії в Українському Католицькому Університеті 15-16 квітня 2016 р. Цього року вона проходила на тему «Релігія на шляху подолання конфліктів: жертовність, поразки, компроміси».

Учасники цієї наукової події, а загалом у програмі було 45 доповідей, прагнули осмислити вплив релігії на конфліктність як в історичному та філософському, так і в богословському вимірах. Традиційно настрій і спрямування на два дні жвавого обміну думками задав президент Інституту релігії і суспільства УКУ Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович

«Чи потрібно відроджувати етику»

«Я втомився від псевдоакадемічності, де немає живої думки...Термінологія прийде з часом, а думка – ні...», – промовляв він до учасників конференції під час пленарного засідання 15 квітня, а згодом акцентував. – Замість того, щоб показувати одні на інших пальцями, ми могли б дати поштовх відродженню етики в різних релігіях. Чи потрібно відроджувати мусульманську етику? Звісно! Чи потрібно відроджувати юдейську етику? Для відповіді варто поглянути на те, що робиться з образом стражденного слуги – основи пророцького служіння. І ми побачимо, що так, потрібно її відроджувати. Чи потрібно відроджувати християнську етику? Безумовно!

У рамках першого пленарного засідання свої доповіді виголосили троє науковців: Володимир Мороз «Поміж Христом і “русскім міром”: релігійні виміри російсько-українських відносин»; Олег Кисельов «Трансформації у релігійному середовищі у контексті анексії Криму та війни на Донбасі: стан справ у православ’ї та ісламі»; Оксана Міхеєва «Релігійний чинник адаптації внутрішньо переміщених осіб в сучасній Україні».

«Релігія й церква історично були й залишаються важливими факторами національного буття обох українців і росіян. А тому вони були залученими до російсько-української багатовікової конкуренції», – розповідає історик та релігієзнавець Володимир Мороз. Він представив концепт "русского міра", який у наші дні активно використовують в агресії проти України, в історичному ракурсі. Аналіз історії постання Московської/Російської держави дозволяє наочно продемонструвати наростання зазіхань північного сусіда на Україну у політичній та церковно-релігійній сферах. У своєму викладі В. Мороз зауважив, що "русскій мір" нищив не тільки унійну та православну Церкву, а й українських протестантів. Доповідь охопила період до Революції Гідності. Усвідомлення причин і викликів останньої, за його словами, спонукало численні громади і вірних УПЦ (МП) переходити до УПЦ КП.

Реалії у релігійній сфері після Майдану осмислив у своїй доповіді філософ-релігієзнавець Олег Кисельов. Вчений наголосив, що коли загальнонаціональна політика у сфері релігії і національностей є більш-менш виваженою, то відповідна регіональна політика – одне з проблемних явищ в Україні. Важливою характерною рисою релігійного середовища нашої держави, як говорив О. Кисельов, є його плюралізм, подібний до американського.

Натомість соціолог Оксана Міхеєва зосередила увагу учасників конференції на ролі релігії й релігійних спільнот у процесі адаптації вимушено переміщених осіб в Україні. Релігійні громади одновірців забезпечують «м’які траєкторії переселення» людей на нові місця, дозволяють частково компенсувати «виривання» тих, хто змушені були покинути домівки, із звичного соціального оточення, — пояснювала доповідач. Така важлива суспільна роль релігійних організацій, за словами О. Міхеєвої, є значним соціальним капіталом для України. Адже релігійні об’єднання дають вимушено переміщеним особам змогу відчувати довіру, збереження їхніх норм та цінностей і рятують від втрати соціальної комунікації на нових місцях.

Відтак після пленарного засідання відбулося обговорення цих доповідей.

Обговорення

Очікування і їх втілення

Наступного дня конференція продовжилася секційними засіданнями. Секцій було шість: 1) Роль і вплив релігії у різні історичні епохи на конфліктні події: війни, геноциди, насилля; 2) Роль та вплив релігії на конфліктні події у різні історичні епохи: Друга світова війна; 3) Наслідки мучеництва чи компромісів Церкви у тоталітарних суспільствах; 4) Сучасна Україна: релігійні середовища і війна на її сході; 5) Конфлікти і релігія у глобальному світі; 6) Методи подолання конфліктів з використанням духовного контексту.

«Маю сказати, що сподівання щодо конференції виправдалися. Вона була міждисциплінарною, учасниками стали представники чотирьох держав і більше 10ти університетів. Географія – від Вороніжа до Вроцлава. Учасники власним коштом їхали до Львова здалеку, що демонструє їхній значний інтерес. Дослідники цього року були дуже зацікавленими у тому, щоб розглядати конкретні проблеми, вирішувати їх, радитися, – говорить науковий працівник Інституту релігії і суспільства УКУ та координатор конференції Ярослав Кіт. – Ми спершу планували, щоб конференція була присвячена виключно сучасному конфлікту. Одначе виявилося, що молоді науковці говорили на тематику, починаючи від новозавітної і завершуючи теперішнім військовим капеланством та багатьма іншими проблемами, у тому числі міжнародними. Виявилося, що тема ролі релігії у подоланні конфліктів сьогодні є дуже актуальною. Саме через таку проблематику можна будувати міждисциплінарний, міждержавний, міжкультурний, міжвузівський діалог».

Цікавими є і спостереження модераторів секцій.

Коли релігія спричинює конфлікти

«Секція, яку я модерував, мала назву «Роль та вплив релігії у різні історичні епохи на конфліктні події: війни, геноциди, насилля». На різних історичних прикладах учасники представили як релігія може бути конфліктогенним чинником і навпаки – як може залагоджувати конфлікти або допомагати людям пережити їх, – коментує історик, керівник проектів і програм Інституту релігії і суспільства УКУ Ігор Медвідь. – Під час обговорення ми дійшли висновку, що релігія спричиняє конфлікти, коли використовує дискурс власного ексклюзивізму. Не даремно у християнстві гординя є найбільшим гріхом. Що більше християнські Церкви зрощуються з державною владою, то зменшуються їхня здатність до залагодження конфліктів».

Під час секційного засідання йшлося, що недарма християнство починалося як релігія соціальних низів із наголосом на непротивленні ворогу, на рівності й служінні («хто з вас хоче бути першим, хай буде слугою іншим»), продовжує модератор.

«Якби християни обрали шлях боротьби з Римською імперією, вони програли б. А їхня сила виявилася у їхній слабкості – і неприйнятті боротьби як методу вирішення конфлікту, натомість акцентуванні на любові, як силі, що здатна змінити світ. Однак, як зазначив один з учасників, за т.зв. «законом малинового джему» (С. Е. Хаймена), що більше якась ідея поширюється, то більше її первісний вигляд змінюється, – деталізує І. Медвідь. – Важливою тезою дискусії було те, що дихотомічне розуміння релігії (добрий Бог – поганий Бог) створює загрози, бо несе ідею боротьби. Натомість важливо розуміти, що в християнстві диявол не дорівнює Богу. Він не творить нічого, він лише псує те, що створив Бог. Так само і ми маємо не боротися зі злом, а творити добро. Бо як тільки ми починаємо боротися зі злом, то ризикуємо перейнятися ненавистю, агресією і фактично стати тим же злом».

Представлення роботи секцій

Спільний досвід – стимул примирення

Як зауважив модератор секції «Наслідки мучеництва чи компромісів Церкви у тоталітарних суспільствах» Назарій Петрів, її тематика була конфесійно надзвичайно широкою: від РКЦ до старообрядництва, протестантизму. «Ми чітко побачили, що у ставленні держави, тобто СРСР, до різних конфесій було набагато більше спільного, аніж ми думали раніше. План ліквідації церков, релігійних громад і рухів втілювали аналогічними діями. Ми зробили висновок, що радянську владу не цікавило, йдеться про традиційну Церкву чи сектантську спільноту, – було завдання ліквідувати “релігійну інституцію”, – каже Н. Петрів. – Ми побачили, що ореол мучеництва не належить, наприклад, тільки ГКЦ чи РКЦ. Наше спільне минуле, спільне пережиття негативного досвіду, якщо його правильно використати, мало б нас стимулювати до примирення, широкого екуменізму, кращого взаєморозуміння».

Про важливість сучасних процесів в Україні, роль релігії у них і вплив цих процесів на релігійне середовище йшлося на секції «Сучасна Україна: релігійні середовища і війна на її сході».

«Жодне суспільство, яке перебуває у процесі настільки динамічної трансформації ідентичностей його членів, як сучасне українське, не може пройти крізь цей період безболісно, – коментує модератор цієї секції В. Мороз. – Для полегшення процесу змін годі запропонувати єдино правильний рецепт “згори” – це було б трагічним спрощенням, ще одним видом утилітаризму, чим так грішило, зокрема, ХХ століття. А тому особливу увагу привернула готовність учасників нашої секції розглянути взаємовплив війни і релігійних спільнот України різнобічно, не відштовхуючись від аксіом-стереотипів. Важливо, що наші доповідачі виявилися готовими почути інших, осмислювати досвід і намагатися робити прогнози. Але не менш важливо те, що під час секційного засідання ми дійшли до думки про постійну потребу доносити свої знання якнайширшим колам – не ховати їх у собі».

Організатори планують видати збірник матеріалів конференції.

Учасники конференції

Система Orphus
Рейтинг
0
0
11коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Леонтій | 27 квітня 2016, 17:12
    Коментувати коментар

    А от якщо ми наразі УВАЖНО й НЕУПЕРЕДЖЕНО подивимося й проаналізуємо характерні ознаки того ВЗІРЦЯ правдивого й повноцінного служіння новозавітньої Церкви, котрий залишив для нас Сам Ісус Христос (див. Мк.15-18), то маємо чесно визнати, що під нинішню пору до нього найбільше наближаються якраз ті сучасні католицькі і протестантсько-євангельські рухи і спільноти, які повсякчас дбають та активно й потужно діють у дарах і плодах Святого Духа. І навіть попри оті - деякі їх (поміж собою) теологічно-догматичні відмінності й, насамперед ті відомі - і справді досить дискутивні, суперечливі - "добавки", котрими "обзавелася" Католицька Церква за період після Великої схизми 1054 р.

    • Oleg Piorko | 27 квітня 2016, 18:31
      Коментувати коментар

      "..католицькі і протестантсько-євангельські рухи і спільноти, які повсякчас дбають та активно й потужно діють у дарах і плодах Святого Духа.." ну а чого ж тоді папа Франциск не зустрівся в Гавані для потужних плодів сердечних і примноження плодів духовних з Смирновим Олексієм або Ронні Флойдом наприклад?

  • Леонтій | 27 квітня 2016, 16:55
    Коментувати коментар

    А що тут особливо дивуватися... Подібне було і в добу першоапостольської Церкви, і є аж подосі. Тобто, назагал, серед Божого народу завше були і є ДВІ категорії віруючих: той, хто "народився за плоттю" й, відповідно, практикує, здебільшого, духовно ОМЕРТВІЛУ релігію суто зовнішнього, формального ОБРЯДОВІРСТВА та канонопоклоніння. Та "за духом", котрий логічно і є презентантом ЖИВОЇ й благотворної та спасаючої віри в ЖИВОГО Бога. І між ними - і саме на цьому ґрунті і що цілком природно й закономірно, часто-густо виникали й виникають різного штибу гострі непорозуміння і навіть відверті конфлікти: "як тоді той, що народився за плоттю, переслідував народженого за духом, так і нині" (див. Гал.4:22-31). І коли Ісус казав про "Церкву Мою", що "врата пекла не здолають її" (Мт.16:18), то Він, передусім, мав на увазі Своє ДУХОВНЕ (містичне) Тіло Христове, складене саме із таких - дійсно духовно "народжених згори" (Ін.3:3,7) - ЖИВИХ віруючих. Тих, що, за висловом ап. Павла, "ви стоїте в одному дусі, змагаючись однодушно за віру ЄВАНГЕЛЬСЬКУ" (Флп.1:27). Й тут, у принципі, не надто важить, до якої конкретно традиції чи деномінації ("ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві ви будете") вони належать. Бо "Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в ДУСІ та в ПРАВДІ вклонятись" (Ін.3:21,24). А от Святий Дух, Який ініціює й провадить таке "поклоніння в дусі та правді", і діє в середовищі ЖИВИХ віруючих в ЖИВОГО Бога, причому, в усіх тих християнських конфесіях і спільнотах (Тілі Христа), що сповідують цю "правду", концентровано й змістовно сформульовану, зокрема, в Нікео-Царгородському Символі віри.

    • Oleg Piorko | 27 квітня 2016, 18:44
      Коментувати коментар

      "І коли Ісус казав про "Церкву Мою", що "врата пекла не здолають її" (Мт.16:18), то Він, передусім, мав на увазі Своє ДУХОВНЕ (містичне) Тіло Христове". «Теория невидимой Церкви» была создана также и для того, чтобы объяснить кризис несоответствия того, что наблюдается сейчас в протестантском мире с его непрекращающимся дроблением на все новые деноминации, с тем, что было описано в книге Деяний Апостольских, где Церковь предстает как единый организм, единая реальность, единая структура, которая может позволить себе провести апостольский Собор в Иерусалиме и принимает к исполнению решения этого Собора (см.: Деян. 15: 6–31). В современном протестантском мире провести что-то такое для всех деноминаций просто немыслимо. И сами протестанты это признают. Согласуется ли с Библией концепция «невидимой Церкви»? Вспомним слова Господа Иисуса Христа, в которых Он указывает, как обличать человека, если тот согрешил. Он говорит, что нужно привести свидетелей. И «если не послушает их, скажи Церкви, если и Церкви не послушает, то да будет он тебе, как язычник и мытарь» (Мф. 18: 17). Вот совет, который Господь дает всем христианам, всем, кто хочет быть учеником Его. И этот совет подразумевает, что Церковь всегда будет обнаружима. Церковь не есть нечто аморфное, умозрительное, неопределимое, невидимое. Нет. Она представляет собой нечто конкретное, видимое и четко отличимое от других сообществ. Это сообщество со своим порядком, допускающим возможность обратиться за разрешением недоуменных вопросов. И так всегда в Церкви и было. Как в древние времена состоялся первый апостольский Собор, так и впоследствии все спорные вопросы в Церкви решали Соборы. И церковный суд существовал тоже, который осуществлял власть Церкви выносить суждения, «вязать и разрешать» (см.: Мф. 18: 18). Только к такой видимой Церкви и можно обратиться за разрешением тяжб. А к «невидимой Церкви» как обратишься? Это все равно что посылать пострадавшего от разбойников обратиться в «невидимый суд», про который никто не знает, где он и из кого состоит. И в других местах Священного Писания мы видим ту же реальность, когда говорится, например, что «Господь ежедневно прилагал спасаемых к Церкви» (Деян. 2: 47). Это вполне конкретная, видимая Церковь. Люди знали, что если ты хочешь стать христианином, то ты должен прийти к этому сообществу и креститься, ты должен быть вместе со всеми. И, как это хорошо описывается там же, все христиане «постоянно пребывали в учении Апостолов, в общении и преломлении хлеба и в молитвах» (Деян. 2: 42). И, кстати, именно потому, что Церковь апостольская была видима, ее и можно было гнать – «в те дни произошло великое гонение на Церковь» (Деян. 8: 1), и еще не обратившийся Савл «жестоко гнал Церковь Божию, и опустошал ее» (Гал. 1: 13). А как можно подвергать гонению невидимую Церковь? Стоит напомнить и слова Писания о причащении Телу и Крови Христовых: «всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию, смерть Господню возвещаете, доколе Он придет» (1 Кор. 11: 26). То есть Евхаристия в Церкви будет совершаться от времен апостольских и вплоть до Второго Пришествия Христа, «доколе Он придет». А преломление хлеба, как называется в Писании Евхаристия, – это то, что совершается видимым образом. И чаша, и вино и хлеб, предложенные для пресуществления, и само причащение Телу и Крови Христовым происходит видимым и осязательным образом. В «невидимой Церкви» это все просто невозможно.

  • Леонтій | 27 квітня 2016, 09:53
    Коментувати коментар

    Р.S. Й подібне, до речі, вже не раз було в Історії спасіння. Зокрема, в часи земного життя Ісуса Христа. Тодішні релігійні "авторитети" - фарисеї і книжники також, по суті, підмінили ЖИВУ віру в ЖИВОГО Бога МЕРТВОЮ, за змістом, "фундаменталістською" релігією. Тобто, скурпульозним, детальним - одначе, головним чином, ЗОВНІШНІМ, формальним - виконнанням величезного набору різних, одначе - суто ЛЮДСЬКИХ, "канонів", обрядів і правил. Котрі вони "виводили" із, здебільшого, не ДУХОВНОГО, а суто БУКВАЛІСТСЬКОГО трактування ними старозавітнього Закону. Разом з тим, як відомо, (мертва) буква тільки ВБИВАЄ, а лише ДУХ животворить. Іншими словами, живе спілкування віруючих з живим Богом ними було фактично перетворено на обрядовірство і канонопоклоніння! Й тим своїм підступним різновидом горделиво-пихатого - "єдиноістинного" ідолослужіння вони не тільки самі не входили в Царство Боже, а й іншим людям перекривали правдивий шлях до спасіння! Схожим чином відбувається й нині, коли маємо справу із діяльністю сучасних фундаменталістів-неофарисеїв, а особливо з числа адептів квазі-"православного" ультраконсерватизму і мракобісся. І все це, а надто у войовничих послідовників імперсько-шовіністської ідеології "русского мира", часто-густо поєднується із запекло-агресивною пропагандою ними чорносотенно-ксенофобських міфів. Й, передусім, затято-антиукраїнського, антисемітського та антизахідного змісту...

    • Oleg Piorko | 27 квітня 2016, 11:50
      Коментувати коментар

      "Іншими словами, живе спілкування віруючих з живим Богом ними було фактично перетворено на обрядовірство і канонопоклоніння!" Стримуйте свого язика, бо ви виходите за рамки. Господь обіцяв Петрові створити Церкву, яку ворота адові не здолають. Тобто Церква Христова не може бути облудою, не може догматично пошкодитись, набути того, що не від Господа. Я читаю ваші коментарі, вони чому на одній ноті. Ти хоть віриш в те що говориш? Шкода тебе, спаси Господи. Ти мабуть не знаєш, що таке канон, чого за ним так "трусяться". Я з таких людей дивуюсь, як можна сказати, що Церква винна. Я закашлявся бо вдихнув зайвого повітря, нащо воно. Скажи, що попи рускі, передіті дерслужбовці кремля, які сіють ворожнечу в Україні, обробляючи психологічно людей, щоб вони переходили з канонічної Церкви, в безблагодатну хату КП. Обробляють по різному, то солдата не відправлять, то Кіріл святийпомолімось за нього, то покзово зброю святять, тай люди, в яких мамона в серці, а не Бог, ведуться. Я хожу в МП, в мене брат був в АТО, я знаю таке що в "кіно" не розкажуть і шо! Хожу на служби в УПЦ МП. Церква не може бути винна, бо це поняття духовне, Церква це середовище, а не будівля з цегли.

  • Леонтій | 26 квітня 2016, 21:04
    Коментувати коментар

    По-перше, в Україні - і слава Богу! - зберігається СВОБОДА СУМЛІННЯ. У т. ч. НІХТО НІКОГО і НІЯК не силкує й не примушує перходити з однієї церковної юрисдикції в іншу. А, по-друге, в який саме спосіб - окрім, суто ЛЮДСЬКИХ "канонів" - можна ПРАКТИЧНО перевірити, наскільки "благодатною" чи "неблагодатною" є та чи інша Церква й, відповідно, її тайнства є "дійсними" чи "недійсними"?! Хіба хтось вигадав якийсь прилад чи технологію, які б усе це (тобто, присутність чи відсутність там дії Святого Духа) могли б достеменно й неспростовно досвідчити? От, скажімо, на мій (можливо, дещо суб'єктивний) погляд, чинне священноначаліє МП, "дуже канонічно" відновленого 1943 р. за наказом запекло-кривавого богоборця й людиноненависника - оберката і сатаніста Сталіна, явно не "в контакті" зі Святим Духом. Тим паче, що цим своїм ганебним - низькопоклонним (вірнопідданим) прогинанням нинішньому - агресивному авторитарно-імперському кремлівському режиму (офіційному правонаступнику комуно-совдепівської "імперії зла й беззаконня") воно, по суті, й служить отому духу Антихриста...

    • Oleg Piorko | 27 квітня 2016, 11:19
      Коментувати коментар

      "А, по-друге, в який саме спосіб - окрім, суто ЛЮДСЬКИХ "канонів" - можна ПРАКТИЧНО перевірити, наскільки "благодатною" чи "неблагодатною" є та чи інша Церква й, відповідно, її тайнства є "дійсними" чи "недійсними"?! Хіба хтось вигадав якийсь прилад чи технологію.." Так пане Леонтій, такий механізм є. Починається все з біблії, Матвія 16:18, Ефесян 4:5, де говориться про те, що Церква і віра тільки одна. Церков ж багато, тоді скажемо: католики, православні і протестанти вірять, що Христос син Божий, вірять в нього, моляться йому, виконують його закони і настанови, всі вони є Церква. Справа в тому, що в кожній конфесії Христос, спочатку, виступає як символ (англ. symbol символ) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність. Тобто, Христос, хто він: - Господь, син Божий, хто такий Бог - творець світу, сутність Духовна, що таке духовне і т.д. Кожна конфесія приймає Господа як символа віри, але вірить - віро-вчить, по різному. Скажемо: я вірю в Господа, добре. А як віриш: вірю, що він син Божий, що Бог так полюбив світ, що віддав сина свого єдинородного, щоб кожен хто вірує в нього спасся. Котрий народився від Діви Марії, що Дівою, зачала в лоні своєму, на котру злинув Дух Святий. Діва Марія ж була позбавлена первородного гріха. Якого гріха, що за маячня. В Господа віримо, але як. Один вірить в філіокве, другий ні, один вірить в непорочність, другий ні. У нашому суспільстві справа не в конфесіях, а в віровченні. Через це і стався поділ. Тепер згадаємо, а як же одна віра і одна Церква? Я скажу: у православних є таїнство - євхаристия і у католиків воно є і у протестантів. Це таїнство дано для прощення і очищення від гріху, тобто для спасіння душі. Якщо воно є в одній Церкві, то не може бути в іншій, бо це перечить біблії. Скажемо, Церкви є одним тілом Христовим, а віровчать то вони різне, як вони можуть бути одне. Якщо скажу, що в конфесії католицькій є таїнство євхаристії, то є і спасіння, а але ж воно є і в православних, але ж це дві різні конфесії, які по різному викладають віру. А в біблії написано, що Церква і віра одна, то як так. Тому скажу, Церква Христова - це або католики, або православні, або протестанти, но не всі разом. Є таке поняття як єресь і той хто його віровчить, не має спасіння в Бога - Галатів 5:19-21. Це і є показником того, від Бога це чи ні, бо якщо не від Бога, то і без таїнств.

  • Oleg Piorko | 23 квітня 2016, 11:40
    Коментувати коментар

    "В. Мороз зауважив, що "русскій мір" нищив не тільки унійну та православну Церкву, а й українських протестантів. Доповідь охопила період до Революції Гідності. Усвідомлення причин і викликів останньої, за його словами, спонукало численні громади і вірних УПЦ (МП) переходити до УПЦ КП" - каша для дошкільнят. Масони, сіоністи, сатаністи чекають прихід антихриста і головною їх задачею є знищення православної віри, побудова третього храму в Ізраїлі, розкладання моралі в суспільстві, викривлення істини Господньої. Вони створюють суспільство з цінностями мирськими, мамонськими. Люд ублажаючи свої похоті і пристрасті йдучи за розумом пошкодженої свідомості в гріхопадінні, відійшов від Бога. Тепер, самою мало затратною війною є та коли стравлюють ворога на ворога. Православні Росії вбивають православних України і православні канонічної Церкви перейшли в Церкву не канонічну, без благодатну. Супер, що ще масонам треба, барани в стойлі. А підігрівали тим що мол рускі попи не хятять солдат хоронити інше. А в не благодатній Церкві таїнств нема, шлюб не освячуєть, що по суті є блудом, і пара молода чинить гидоту перед Богом, а сатаністам це і треба, щоб содом на світі був. Дітки не осячуються, сповіді нема, людей померлих не відспівують, поминальні жертви за покійних не відходять до Бога і у пекельних муках не допомагають, бо ми живі тим хто в аду можемо допомогти. Бачите скільки для масонів лафи, ні все правильно було продумано, де ж вони поймуть, як до них має дойти, коли для них інше стало цінностями і істиною. А ті малохолні до європи тянуться, ви тлумки душ своїх безцінних зрікаєтесь. Візьми одне з другим відкрий інтернет подивись, а як нема то піди спитай, що таке канон, що таке безблагодатна Церква , поцікався, чого КП називають безблагодатною, не канонічною. Я давай присягу на захист Батьківщини, але не давав присяги під гаслом патріот переходити з канонічної Церкви в безблагодатну розкольницьку хату. Бога на патріотизм не міняють.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • Михаил | 22 вересня 2019, 21:12

    Путин уже поверил в шаманов и боится их колдовства! Совсем крыша съехала!

  • velovs@ukr.net | 21 вересня 2019, 09:20

    P. S. І до такого ґрунтовного обговорення обов'язково має долучитися не лише ВРЦіРО (як така), а й, власне, ВСЯ ВІТЧИЗНЯНА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДСЬКІСТЬ загалом!

  • velovs@ukr.net | 21 вересня 2019, 08:09

    УВАГА! ---- Президент України Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ 20 вересня ц. р. підписав Указ № 713/2019 щодо заходів про забезпечення економічного зростання і запобіганню корупції, в якому - серед різного

  • Zenia | 20 вересня 2019, 16:43

    Правильно й мудро сказав владика Симеон.. як завжди!

  • Zenia | 20 вересня 2019, 16:41

    Бог у поміч! Саме на сході країни дуже не вистачає храмів ПЦУ, бо дуже багато людей там вже полишили храми російського загарбника й лишилися без храмової молитиви...

Популярні статті місяця