Чудовий світ православ’я: воно може бути цікавим!

13.10.2015, 14:18
Чудовий світ православ’я: воно може бути цікавим! - фото 1
Дослідження православ’я не просто потрібні – вони дуже актуальні, ними цікавляться за кордоном, а удавана простота і відомість православ’я нас не повинні уводити в оману, вважають науковці.

Ці слова Юрія Чорноморця на установчому засіданні семінару «Як краще досліджувати православ’я?», що відбулося 12 жовтня у приміщенні Малої академії наук, могли би слугувати за рефрен і головну ідею засідання. Дослідження православ’я не просто потрібні – вони дуже актуальні, ними цікавляться за кордоном, а удавана простота і відомість православ’я нас не повинні уводити в оману, вважають науковці.

Семінар, присвячений дослідженню православ’я, проводили Мала академія наук та Молодіжна громадська організація «Молодіжна асоціація релігієзнавців» в Києві. На засідання прийшли і школярі, що працюють із МАН, і студенти Інституту філософської освіти і науки НПУ імені М.П.Драгоманова, і представники Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, і, звісно ж, члени Молодіжної асоціації релігієзнавців.

Православ'я молоді - у доступній версії

Формат засідання був визначений як лекції двох доповідачів – цими лекторами були відомий релігієзнавець, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди, доктор філософських наук професор Олександр Саган і не менш відомий богослов, філософ, теж доктор і професор Юрій Чорноморець, що працює на кафедрі культурології НПУ ім. М.П.Драгоманова. Обидва – відомі експерти з православної теології, історії та сучасної ситуації православного християнства. Модератором і ведучим виступав вчений секретар Інституту філософії Олег Кисельов.

Засідання мало специфічне спрямування. Все таки, зібрання відбувалося в стінах МАН, отже, воно орієнтувалось на майбутніх науковців, ще школярів, які тільки намагаються пробувати себе на ниві наукового дослідження. Тому усі доповідачі багато говорили не тільки про православ’я, скільки про те, що потрібно молодому науковцю, що приступає до дослідження, для ефективної та вдалої роботи. Що потрібно для школяра, щоб здобути перше місце у конкурсі Малої академії наук, зокрема?

Означуючи тему семінару, Олег Кисельов наголосив, що розмова про православ’я має трояку важливість. По-перше, незалежно від того, чи ми віруючі, чи ні, ми зобов’язані знати, що таке є православне християнство, оскільки воно буквально просочує всю українську культуру, ми з ним стикаємося на кожному кроці, і ми фізично не зможемо розуміти історію і культуру України, не знаючи, що таке православ’я, і за якими принципами воно існує. По-друге, на власному досвіді міжнародних конференцій О.Кисельов наголосив, що православ’я – це одна із тих специфічних рис України, яку ми можемо представляти в міжнародному контексті як умовний наш «національний продукт». По-третє, інтерес до православ’я на Заході зростає – воно досі маловідоме, і тому наші дослідники можуть стати в нагоді і задовольнити цей інтерес.

Першим виступав Олександр Саган, і у своїй лекції він зосередився на тому, що треба для початку наукового дослідження православ’я. Насамперед – наголосив він – слід визначити, що ми розуміємо під православ’ям як релігійним напрямком. Що таке є православ’я (грецький термін orthodoxia, сформульований ще у ІІ столітті святим Климентом Олександрійським)? В чому сутність православ’я? Що його відрізняє від інших, чого містить специфічного? Де і коли воно з’являється? О. Саган стисло окреслив зовнішню історію православного (східного) християнства, наголосивши на головній вазі для історії православ’я доби Вселенських соборів і на складностях сучасного періоду розвитку православ’я. Сучасне православ’я знаходиться у глибокій кризі і зменшується у розмірах (за винятком Олександрійської патріархії), і це пов’язано з надзвичайно великим числом нерозв’язаних питань, що стоять перед православ’ям, зокрема, нескликання тривалий час Всеправославного собору. Серед таких проблем – роздробленість православ’я на національні замкнуті квартирки, і на велику кількість невизнаних громад і церков, відсутність актуалізованої науки церкви, що призводить до невідповідності декларації і дій.

Отже, для молодого дослідника важливо розуміти просторовий (географічний) та часовий (історичний) контекст конкретного православного феномену, який він досліджує. Чому це є православ’ям? У чому його православність, що в ньому є православного, а що неправославного, католицького чи протестантського? Слід побачити сам предмет дослідження на мапі різних напрямків православ’я, як національних, так і деномінаційних. Тільки після визначення такого контексту і мапи можна приступити до дослідження, основним методом якого, на думку О.Сагана, має стати порівняльний, компаративний метод.

Далі слово взяв Юрій Чорноморець, який одразу змінив напрямок розмови. О. Саган розповідав про конфесійну ідентичність православ’я, яка описується певним обмеженим і чітким набором рис і властивостей – специфічні догматичні акценти (монархія Отця), неоплатонічна філософія, національні розмежування, а також протиставлення католицьким рисам, як-от неоаристотелізм, тяглість юридичної традиції Риму, filioque та інші догматичні відмінності. Натомість Ю. Чорноморець одразу увідноснив всі ці конфесійно-ідентичнісні розмежування, піднісши розмову на рівень філософсько-богословського синтезу сучасної постмодерної доби. Ми живемо у добу постмодерну, де ці усталені ідентичності розмиваються, деконструюються, а замість відмінностей відкривається вимір єдності та спільності різних традицій.

Літератури про православ’я – безліч, бібліографія сягає понад мільйон книг. Що ж обрати? Для початку Ю. Чорноморець порадив прочитати Калліста Уера «Православна церква», назвавши К. Уера і митр. Антонія Сурожського найкращими єпископами ХХ ст., а також – додав тритомник митр. Іларіона Алфєєва і «Православну енциклопедію».

Але головне – це розуміти, на якому стані перебуває зараз наука, що вивчає православ’я. У добу постмодерну науку не цікавлять енциклопедичні зводи і догматика, схожа на закостенілу пам’ятку архітектури. Її цікавить історія – наратив, цікава історія, що має зав’язку, сюжет і розв’язку. Найцікавішою зоною наукових досліджень стає людська ідентичність, що люди розповідають про себе і як вони осмислюють глобальну історію через свої унікальні наративи, свою історію. Особливо Ю.Чорноморець виділив польові роботи з використанням засобів усної історії, у т.ч. – і власні історії. Для цього слід пам’ятати три речі: 1) адекватний опис – етнографічний, історичний чи релігієзнавчий, головне, аби він описував вашу історію як зв’язну сюжетну оповідь; 2) намагатися дати наукове пояснення описаним явищам, тобто провести узагальнення, спробувати пояснити причини явищ, порівняти їх з аналогами; 3) не боятися проявляти свою індивідуальність, особистість вченого, науковий артистизм, присутність якого у роботах підвищує її цінність та оцінку. Історії свідчення віри, християнських спільнот, монастирів, святинь, мучеників і видатних осіб – все це, оформлене як розповідь про історію, наразі дуже цікаве і потрібне.

По завершенні лекцій посипалися запитання. Вони були різнопланові: навіщо досліджувати православ’я, воно ж нібито просте, ми про нього все знаємо? Як обходитись із сучасною інформацією про церкви, яким ЗМІ можна довіряти, коли вони пишуть про православних? Зрештою, який еталон адекватності дослідження православ’я? Обидва експерти доповнювали один одного – і вийшла доволі жвава розмова. Цю розмову можна підсумувати загальними відповідями.

  1. Чи знаємо ми православ’я? Це помилка удаваної очевидності. Те, що завжди на поверхні, видається відомим, хоча при наближенні відкривається, що воно нам незнане. «Знання» про православ’я – насправді більш удавані. Ми нібито бачимо ці церкви, ікони, священиків, чуємо якісь новини. Але інформаційний шум не додає нам знання про те, що є православ’я саме по собі, як воно працює, яка його філософія і ментальність. Спрощені вульгарні моделі розглядати серйозно не доводиться – та й на практиці войовничі антиправославні промовці не зможуть відповісти, у що ж вірують православні християни, і навряд чи прочитали хоча б одну сучасну богословську серйозну книгу. Тому православне християнство, і християнство взагалі, для нас, можливо, більш невідоме, ніж індуїзм чи дзен-буддизм – бо пелена удаваного ніби-знання блокує саму можливість пізнання. Ми можемо говорити про відмінності між алавітами і шиїтами, лівою і правою тантрою, але в той же час не знати, що таке Ісусова молитва, Євхаристія, Вселенські собори, і що ж там є у тих напівміфічних «канонах»? Нарешті, чи відрізняється канон від догмату?
  2. ЗМІ зазвичай не сприяють розумінню ситуації у православ’ї. Тому дослідник повинен уважно дивитись на джерело ЗМІ, автора, перевіряти інформацію. Серед «найоб’єктивніших» ЗМІ Ю.Чорноморець, зокрема, відзначив портали «Релігія в Україні» та РІСУ. Але не слід переоцінювати журналістів, бо ніхто так добре не працює на дискредитацію церков, ніж самі Церкви. Українські Церкви не вміють жити в умовах відкритого суспільства, хоча вони мимо їх волі закинуті в нього і хоч-не-хоч живуть за його законами, зауважив Ю. Чорноморець. О.Саган зауважив, що політика мовчання Церкви в таких умовах не рятує – бо замість Церкви починають говорити приватні особи чи рядові клірики, а суспільство отримує їх думку нібито як думку Церкви. Невдала і квола інформаційна політика Церкви, спроба обманути і приховати правду, відмова від діалогу може привести до нової хвилі секуляризації у наступному поколінні, додав Ю. Чорноморець.
  3. Нарешті, говорячи про еталон адекватності дослідження, О.Саган зауважив, що потрібно досліджувати первісне православ’я, вивчати його історію та видозміни, у всій розмаїтості. Важливо, на чому ми ставимо акцент – на євангельській моральності, що лежить в основі християнства, і що двигає православну думку і практику в наш час, чи на мертвих обрядах і формах практики, які заступають живий дух Євангелія – наголосив Ю. Чорноморець.

Завершуючи засідання, організатори оголосили, що такий семінар повинен відбуватися регулярно. Проблема вочевидь є актуальною, також є лектори, готові поділитися своїми знанням і досвідом. Відтак, попередньо узгодили, що засідання відбуватимуть що три тижні, наразі, плануються засідання 23 листопада і 14 грудня (звісно, це лише попередні дати, остаточна інформація буде дана окремим оголошенням!).

Оцінюючи засідання, хочеться додати, що формат «двох лекторів» має свій шарм і користь. Два лектори взаємодоповнюють один одного – як вийшло цього разу, і створюють гарну стереоскопічну картину процесу. Звісно, що не експерт, то інший підхід і думка – і власне, така розмаїтість спонукає і до порівняння, і до критики, і до дискусії. Такі семінари варто відвідувати – і школярам, що цікавляться гуманітарними науками, і студентам вузів, і навіть науковцям, щоб підкоригувати виступи колег своїми цінними зауваженнями. Сподіватимемося, що справа семінару надалі буде розвиватися і це засідання матиме гідне продовження.

Волковський Володимир,

к.філос.н., Інститут філософії