Іконописна школа «Радруж»: три тижні теорії та практики, Іван Предтеча і «ракета»

12 серпня 2015, 13:01 | Репортажі | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

У липні в каплиці Стрітення УКУ відбулося урочисте освячення ікон. Ці образи учасники іконописної школи «Радруж» писали три тижні. Серед нас були й адвокати, і домогосподарки, і бізнесмени, і богослови, і пенсіонери. Тепер розумію, якби написала цей репортаж десь посередині курсу – враження були б не повними. Бо останній день – це був водночас і кінець, і початок. Про це пізніше, а зараз розкажу більше про цьогорічну Літню школу іконопису «Радруж».

Школа

Начала

— От скажіть мені: що ж для вас ікона? – питає нас богослов Тарас Тимо на першій лекції «Духовність та богослов’я ікони».

— Образ… Ілюстрація до Євангелія… Символізм… Лик святого… Вікно у Царство Боже…,

Із залу розпорошено долітають різні думки. Хтось впевнено стверджує, хтось червоніє, бо не може пояснити те, що відчуває серцем, хтось вперше задумався над цим питанням.

— Тут сказали «вікно у Царство Боже». Так, але хочу трішки виправити: як на мене, ікона – це двері у Царство, через які ми можемо увійти на повний зріст.

Далі п. Тарас пояснює, що ікона не може бути просто ілюстрацією, портретом, а перш за все вона вміщує в собі множинність контекстів, сенсів, символів, які не приховані, а чітко висловлені в кожній деталі: чи то колір одягу, чи положення рук.

Цьогорічна школа відбувалася вже вдесяте, тому програма досить вдало сформована: півдня — теорія, тобто занурення в смисли ікони, а інші півдня – практика в невеличких групах з викладачами.

«Радруж» підтримує, відновлює і продовжує традиції українського іконопису. Усі учасники цієї школи намагалися скопіювати роботи західноукраїнського іконописця зі с. Ванівки. Працювали над «Деізісом», тобто молільним рядом іконостасу, де у центрі – Ісус Христос, по обидва боки від нього – Богородиця та Іван Предтеча, біля них – архангели Гавриїл та Михаїл, апостоли.

Нові ікони

Серед нас майже немає людей з художньою освітою чи бодай би чимось дотичним. Ми просто хочемо навчитися писати ікони. Хоча… можливо, просто нам хочеться доторкнутися хоч кінчиками пензликів до цього світла світу. Можливо, хтось шукає натхнення до життя чи просто себе в цьому житті, хтось вирішив просто з користю провести відпустку, а когось сюди привело щось невидиме такими ж невидимими шляхами волі Божої. Щодо мене, то я сюди навряд чи потрапила б, якби не підтримка знайомих сестер-монахинь і не слова близької мені людини: «Йди! Бо цілий рік втратиш!». Це було сказано досить предметно і доречно, адже тільки після літньої школи іконопису можна продовжити навчання на сертифікованій програмі, де вивчають детальніше український іконопис протягом 3 років. Заразом із тим було таке відчуття, що вустами цієї людини промовив до мене хтось інший, який вже втомився від моїх постійних «та потім», «я сумніваюсь», «грошей немає», «це не для мене».

Втрачати рік не хотілося, як попередній, тому назбирала необхідну суму за курс разом із усіма необхідними матеріалами і слухаю далі:

— Іконографія – це не спосіб виразити себе, саморозкриття тут не є самоціллю. Іконопис – це мистецтво соборне, церковне, спільне. Так, «релігійна уява» — це наші потуги виразити свій досвід спілкування з Богом у межах власних категорій. Та ця «релігійна уява» не може бути домінуючою над догмами Церкви, — Тарас Тимо наголошує на тому, що богословське обґрунтування і сенс ікони не менш важливий, ніж сама техніка виконання. Більше того, він каже, що ікону можна виконати дуже майстерно, та не зуміти передати те смислове навантаження, ті алюзії, які повинна вловити людина. Адже ікона – це також Євангеліє для неписемних.

Лекцій було багато, вони були насиченими. Ми говорили про християнське мистецтво раннього і пізнього візантійського періодів, розбирали особливості інкультуризації християнства в культурні коди різних цивілізацій. Це був більше інтенсивних курс з богослов’я, а не лекції з мистецтвознавства, композиції, техніки чи що там ще? І це на краще, адже ікона – це не техніка, а душа, яка виливається підсвідомо. Важливіше максимально вкласти власну душу в дуже малесеньку деталь образу, тоді вся ікона преобразиться, ніж майстерно розмішати кольори, але зробити це механічною рукою майстра.

Ракєта і наші образи

— Нін, ну це ракєєєта!

Це сказав Тимур, він вчиться зі мною в одній групі. Липень для нього «мертвий сезон» — працює над утепленням фасадів, з широчезною усмішкою і гордістю каже: «Я альпініст!». Отже, влітку ніхто не думає, що взимку буде холодно, тому Тимур мав можливість зайнятися тим, що теж давно відкладав – спробувати себе у мистецтві, а як випала нагода – то й у сакральному мистецтві, чом ні?!

«Ракєта» — це означає «дуже добре», «гарно». Він подивився на ікону Івана Предтечі, якого я «мучила», вкотре наводячи колір яєчною темперою, взяв свого апостола Петра і прийшов «знайомитися» з Хрестителем.

Взагалі в групі була спокійна і умиротворена атмосфера, але інколи бракувало якоїсь спонтанності, яку міг принести тільки Тимур.

Богородицю малюють Юра, ще один Юра і пані Тетяна. Юра закінчив Політех і працював декілька років оператором в "Київстарі", каже, що ця робота навчила його бути спокійним і врівноваженим. Пані Тетяна народилася і виросла в Росії, але вже близько 15-х років живе у Львові – має чоловіка і двох дітей. Хоч жінці складно говорити українською і вона сама піджартовує над своїм акцентом, але Тетяна завжди наполегливо намагалася спілкуватися державною. Каже, що хоче знайти репетитора з української, та бракує часу на навчання – повинна допомагати чоловіку з бізнесом.

Пані Тетяна за роботою

Другий Юра – літургіст, закінчив УКУ. Напевно, з богословської точки зору йому писати Богородицю було дуже просто. Можна навіть сказати, що його Богородиця була найбільш «канонічно серйозною». До речі, він єдиний помітив, що усі написи на молільних іконах нашого Деізісу написані кирилицею, а тільки оригінал ікони Матері Божої підписаний грецькою.

Апостола Петра малюють вже згадуваний Тимур і пані Наталя. За ними просто гарно спостерігати: Тимур по-дитячому щиро тішиться, а Петро стає усе яскравішим і яскравішим. А от п. Наталі не зовсім просто було знайти час на літню школу, бо вона — мати двох дітей. Жінка мовчазна і завжди дуже зосереджена на роботі, але коли відривається і зустрічається з тобою поглядом, то відчуваєш теплу і спокійну материнську лагідність, любов. У неї ап. Петро особливо добрий з вигляду.

Ну і нарешті Іван Предтеча. Зі мною Хрестителя також пише пані Олександра, адвокат. Видно, що вона дуже зайнята, бо завжди вимушена вибігати із телефоном за двері і голосно вирішувати на коридорі справи «приватизації». Повертається і дуже зосереджено продовжує розводити охру з яєчним жовтком та оцтом. Її Хреститель виходить досить серйозний.

Предтеча від пані Олександри - початки справи

Для мене Іван став справді Предтечею іконопису. Дуже дивне відчуття, коли працюєш над іконою. Таке враження, ніби пензликом проводиш по кожній найменшій частинці тіла – пальчик, жорстка волосяниця пустельника, хвиляста волосинка розпатланої зачіски, повіко. Неймовірний трепет! Ще більше дивуєшся, коли твій Іван чи Петро, чи Богородиця починають справді дивитися. Коли риси обличчя стають усе більш видимі та ясніші, іконописці кажуть, що «образ проявляється». Тобто святий ніби виходить назовні із темної сієни, що може бути кольором-основою.

«Полювання» за іконами

Укінці другого тижня нашої літньої школи ми подалися у невеличку подорож Львів-Підберізці-Унів-Вижняни. Відвідали музей сакрального мистецтва у церкві св. Климентія, що у Львові, бачили сецесійні розписи церкви в Підберізцях, які виконав Модест Сосенко. Потім побачили вже майже відновлені розписи в унівській церкві Успіння Богородиці. У забутому селі Вижнянах оглядали модерні розписи костелу у виконанні родини митців Сельських. Цікавіше було почути розповіді о. Севастьяна (Дмитруха) про те, як він «по іконі» збирав музей сакрального мистецтва у Львові, який, на жаль, зараз не може знайти належного приміщення для виставки повної колекції.

Розписи в Унівській лаврі

«Полювання» на ікони буває дуже непередбачуваним. Часом отець випадково натрапляв на величезні холости зі Страшним Судом, якими була закрита діра на стриху. Інколи під іконою проглядався образ набагато давніший, який, за словами отця, «зашпаклювали невігласи-богомази». Доводилося торгуватися за святині із власниками антикварних магазинів. Зрештою, каже о. Севастіян, гарним аргументом на вимогу знизити ціну завжди було: «Та як ви можете так торгуватися за святиню?! Це ж святотатство! Ця ікона належить церкві, тому ви маєте її віддати взагалі безкоштовно!».

Розповідає о. Севастіян (Дмитрух)

Зараз о. Севастіян нарікає, що ще багато цінних експонатів українського сакрального мистецтва залишаються у приватних колекціях, а для музейних фондів немає належного приміщення. Тим не менш, ситуація дещо краще, ніж була, приміром, десять років тому, чи у дев’яності. Почалися масштабніші роботи з реставрації інтер’єру храму св. Климентія, під шпаклівкою знаходять стінописи XVII століття.

Кінець, що є початком

Після такого екскурсу у давнину західноукраїнського іконопису працювалося по-іншому. На додаток ми мали два майстер-класи з кириличного краснопису, щоб навчитися правильно підписувати ікони. Словом, третій, останній тиждень пролетів геть непомітно.

Тільки під кінець курсу ми могли трішки описати усе відчуте і пережите, набуте. Комусь іконопис відкрив грані його душі, допоміг заглибитися у витоки власних проблем. Дехто відчув, що ця справа не для нього, чи, принаймні, ще не прийшов час для цього заняття.

Юрій, той, що був оператором, найпершим у нашій групі закінчив працювати над своєю іконою:

— Це десь уже моя п’ята ікона, але чомусь саме вона вийшла для мене найбільш духовною. Не можу пояснити чому, можливо, через загальну атмосферу в школі… Раніше малював акрилом, а тут – вперше темперою. І що дивно – таке враження, що я взагалі не малював, а просто був із друзями на відпочинку.

Тимур поділився враженнями у переддень освячення ікон:

— Мені дуже сподобалося в школі, усе стисло і змістовно. І хоч інколи лекції були дуже насиченими, багато було нового для мене. Та під час малювання мені якось вдавалося ще раз усе прокрутити в голові і обдумати, розкласти по поличках. Це було своєрідне занурення в себе, ікона допомагала зрозуміти свою духовність і богослов’я (сміється). І що дивно: я ніяк не втомлювався, вірніше, ця втома була приємною!

Марія Помпа допомагала нам малювати, була нашим викладачем, а більше – подругою, яка щиро хоче, щоб ми написали ікону якомога делікатніше, духовніше. Вона вміла і похвалити, і підбадьорити, і сказати: «Все чудово, та все ж таки, я б додала…». Марія працює як менеджер з пошуку персоналу, а школа іконопису – це її захоплення, вона викладає в суботньому гуртку. Ще в дитинстві змальовувала маленькі образки, потім вивчала психологію. Марія каже, що кожна її група чомусь вчить, як і кожна написана нею ікона:

— Мабуть, найважливіше відчути той стан, той спокій, які дарує тобі ікона під час малювання. Ти повністю занурюєшся в цей процес. Також ця школа дозволяє зрозуміти, що іконопис відкритий для всіх, це не тільки справа обраних. Кожен шукаючий може побачити в іконі те, чого йому бракувало.

Освячення ікон

Ну от ми вже і в каплиці Стрітення, звідки все починалося. У повітрі завмерло щось неймовірно легке і невизначене – зараз отець Ігор Пецюх, наш духівник, буде освячувати ікони. Псалом, ще один псалом, ще, потім молитва, ще і ще. І ось вже найперші краплі легко приземлилися на ікони. Таке враження, ніби я відчула, як та вода торкнулася мого Івана Предтечі. Неможливо описати! Це як народження, чи хрещення, чи воскресіння. А може все відразу? Невже ми малювали ці ікони?! Ні, Святий Дух!

Зараз знову пригадую слова Тараса Тимо, які він сказав ще на початку:

— Ми дивуємося, що ікони чудотворні, мироточать, кровоточать. Насправді усі лики святих, усі образи чудотворні! Це правило, а не виняток, бо в них перебуває Святий Дух, бо до них моляться з вірою. Навпаки, дивно, коли ікона не робить чуд…

Попереду суботня іконописна школа, попереду ще багато чуд і, можливо, я вам про них розкажу трішки згодом…

Автор зі своїм Предтечею

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 19:29

    Але тут ГОЛОВНЕ, що саме Месія-Христос на Голгофі - цілком свідомо й "добровільно" - здійснив це наше ВІДКУПЛЕННЯ, коли "Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби" та

  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 19:27

    Дуже все правильно й слушно артикулює і акцентує тут вельмишановний п. Мирослав МАРИНОВИЧ. Повністю з ним погоджуюся і цілковито підтримую - на всі 100%! ----------------- Водночас хочу тут -

  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 18:35

    "Якщо раніше Естонія вважалась традиційно лютеранською, сьогодні це не так; до того ж все більше громадян вважають себе атеїстами." -------- І не лише, власне, в Естонії. А, мабуть, нині -

  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 14:50

    Разом з тим: напевно, що Господній Промисел НІЯК не відмовився від подальшої реалізації цього Свого благословенного плану-задуму щодо України та її різноликого християнства. А тому, вочевидь, маємо

  • velovs@ukr.net | 23 жовтня 2018, 14:05

    Головне тут, аби будь-яка "добра справа" була ініційована, започаткована та далі проваджена саме Божим Провидінням та Його Святим Духом! І - в цьому контексті - відоме гасло-програма

Популярні статті місяця